4. Позов про визнання права власності

В юридичній літературі правову природу позову про визнання права власності оцінюють по-різному. А. Венедиктов розцінював цей позов як різновид негаторного позову. В. Рясенцев – як позов, що супроводжує віндикаційний позов. А. Ярошенко – як самостійний вид позову про захист права власності.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності – це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов’язаних з позбавленням володіння.

Позов може бути заявлений власником індивідуально визначеної речі, який володіє або не володіє нею, права якого оспорюються, заперечуються чи не визнаються третьою особою, яка як заявляє про свої права на річ, так і не пред’являє таких прав, але не визнає за позивачем речового права на майно.

Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності чи іншого права на майно. Позивач має довести обставини, що підтверджують його права на майно як власника. До уваги беруться правовстановлюючі документи, показання свідків, інші фактичні дані.

Позовна давність не застосовується.

Як правило позови про визнання права власності супроводжують позови про витребування майна з чужого незаконного володіння, про усунення порушень права власності, не пов’язаних з позбавленням володіння та ін. Спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його належності у позивача відсутні правовстановлюючі документи, і це право оспорює відповідач (самочинне будівництво). Відповідно до ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Право власності за набувальною давністю (ст. 344 ЦК України) – справа окремого провадження, оскільки немає спору про право.

5. Позов про виключення майна з опису (звільнення з-під арешту).

Даний спосіб захисту прямо не передбачений ЦК України. Проте такий позов є поширеним у судовій практиці. Пленум ВСУ 27.08.1976 р. прийняв постанову „Про судову практику в справах про виключення майна з опису” (з наступними змінами і доповненнями).

Відповідно до ст. 55 ЗУ „Про виконавче провадження” арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби – обмеженні права користування майном. Види, обсяги і строки обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з врахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. При проведенні опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна.

Право на такий позов закріплене у ст. 59 ЗУ „Про виконавче провадження”. Позивачами є особи, які вважають себе власниками описаного або арештованого майна. На стороні відповідача завжди є множинність суб’єктів – боржник, в якого арештовано майно, і стягувач, в інтересах якого описано і накладено арешт на майно. Якщо опис проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач притягується відповідна державна податкова інспекція.

Позивачами не можуть виступати особи, майно яких описано (арештовано).

Предметом позову є вимога особи, яка вважає себе власником майна, визнати її право власності на майно, виключити його з опису, звільнити з-під арешту. Якщо майно було вилучене, то заявляється вимога про його повернення.

Правову природу таких позовів у юридичній літературі оцінюють по-різному. Такі позови розглядають як різновид віндикаційних позовів (Толстой Ю.К.), як негаторний позов або як різновид позовів про визнання права власності (Суханов Є.А.), як позов, що має комплексний характер (Дзера І.О.).