4. Усвідомленість навичок та умінь.

Учні повинні мати знання, на яких ґрунтується певна навичка або уміння, та знати, чому пропонована дія виконується саме так і чи можна ЇЇ виконати інакше. До складу уміння належать павички планування дії, прогнозування її результату, контролю за її виконанням. Важливо, щоб учень міг завжди пояснити, чому і як він діє й у яких випадках можна діяти саме так.

5. Розтягнутість формування навичок і умінь у часі.

Формування навички є тривалим процесом. Його не можна проводити концентровано, прискорювати багаторазовими і частими вправами. Більш ефективно розтягнути формування навички або уміння у часі. Для цього потрібні вправи, які готують до оволодіння новою навичкою або умінням, дозволяють відпрацьовувати їхні елементи. Після того, як учні вже якоюсь мірою оволоділи новою павичкою, її використання продовжується у складі нових навичок і умінь.

Важливо правильно розподілити вправи за часом: найбільша кількість вправ має бути на початку тренувань, далі - збільшення інтервалу між тренуваннями.

б. Наявність зворотного зв'язку щодо правильності виконуваної дії: чим швидше учні дізнаються про успішність своїх дій, тим швидше відбувається їх правильне засвоєння.

3. Формування активного, самостійного, творчого мислення.

За останні роки дуже швидко збільшується загальний об'єм наукових знань: за словами вчених, він подвоюється кожні вісім років. На нашій планеті видається біля мільйона наукових журналів. Стрімко зростаючий потік наукової інформації приводить до того, що з кожним роком зростає розрив між загальною кількістю наукових знань і тією їх частиною, яка засвоюється в школі чи вузі. Ні один учбовий заклад не в змозі дати людині всі ті знання, які йому будуть необхідні для роботи.

Для того щоб подолати ці труднощі, потрібно вирішити дві задачі. Перша — максимально скоротити розрив між наукою і шкільним навчанням як у кількісному, так і в якісному відношеннях. Ця задача була вирішена шляхом модернізації шкільних програм. Друга задача пов'язана з перебудовою самого характеру навчання. Є декілька шляхів:

1. Інтенсифікація навчання, пов'язана з перебудовою традиційних поглядів про інтелектуальні можливості;

2. Формувати в школярів у процесі навчання активне, самостійне, творче мислення, здатність до самостійної діяльності;

3. Індивідуалізація і диференціація навчання;

• Інтенсисифікація (Л.В. Занков). В основі цієї проблеми лежить три

принципи:

1. навчання має проходити на високому рівні складності; 2.матеріал має проводитись в швидкому темпі;

3. різке підвищення маси пізнавальної сторони навчання.

Друга система навчання розроблена групою психологів під керівництвом Д.Б.Єльконіна і В.В.Давидова пов'язана з виявом резервів інтелектуального розвитку школярів і виявом шляхів їх реалізації.

В основі цієї методики виступають знання теоретичного і узагальнюючого характеру

В сучасних умовах потрібно боятися "недовантаження" мозку ніж «перевантаження».

Тому максимальна активізація пізнавальної діяльності учнів, розвиток у них самостійного, творчого мислення стає важливою задачею.

Основою навчання має бути не запам'ятовування інформації, а активна участь самих школярів, їх активне мислення, поступове формування здатності самостійно здобувати знання, здатності до самостійного навчання.

Л.С.Виготський писав, що "навчання повинно орієнтуватися не на вже досягнутому учнем ступені розвитку, а трохи забігати вперед, що дає учневі змогу більше мислити ".

Л.С.Виготський розробив положення про два рівня розумового розвитку дитини:

1. рівень актуального розвитку;

2. зона ближнього розвитку.

Відношення між поняттями "активне мислення", "самостійне мислення ", "творче мислення" можна зобразити у вигляді концентричних кіл. Це різні рівні мислення, з яких кожен наступний являється видовим по відношення до попереднього родового. Творче мислення буде самостійним і активним, але не кожне активне мислення є самостійне; і не всяке самостійне мислення є творчим. Про творче мислення можна говорити тоді, коли учень сам знаходить невідоме йому доведення.

Дуже важливо створити хоча б елементарні проблемні ситуації, коли учневі доводиться самостійно шукати відповідь на запитання, поставлене вчителем. При цьому загальна проблема роздроблюється на ряд підпроблем.

Потрібно, щоб учні отримували знання не в готовому вигляді, а добувати їх самостійно.

Великі можливості для розвитку самостійного логічного мислення дають задачі визначеного топу:

1. Задачі з несформульованим запитанням (воно логічно випливає з даних).

2. Задачі із зайвими даними. Учні мають вказати зайве.

З. І.Калмикова, Т.В.Кудряцев, А.М.Матюшкін розробили психологічні основи проблемного навчання в його різних модифікаціях. Суть його в тому, що перед учнями ставиться проблема, пізнавальна задача і учні знаходять шляхи і способи її вирішення.

Метод навчання, пов'язаний із самостійним пошуком і відкриттям школярами тих чи інших істин, називають евристичним чи пошуковим методом. Проблемне навчання у зв'язку з цим має ряд плюсів:

1. Воно вчить мислити логічно, научно, творчо;

2. Воно робить навчальний матеріал більш доказовим; допомагає тим самим стати знанням переконливішими;

3.Воно, як правило, більш емоційне, викликає глибокі інтелектуальні почуття;

4.Самостійно "відкриті" істини не так легко забуваються.

Основне в проблемному навчанні — створення проблемної ситуації. Є чотири основні етапи проблемного навчання:

1. усвідомлення загальної проблемної ситуації;

2. аналіз її, формування конкретної проблеми;

3. вирішення проблеми (висунення, доведення гіпотез, перевірка їх);

4. перевірка правильності розв'язання проблеми