Уміння утримувати дистанцію в ході консультаційної роботи

Уміння уникнути емоційного зближення з консультованим — одне із складних завдань, з якими доведеться зіткнутися соціальному педагогові. Це аж ніяк не означає, що він повинен залишатися «холодним як риба». Терпіння, повага до особи, емоційний відгук на зміни, що відбуваються, — усе це створює «живу тканину» консультаційної роботи. Коли є простір для деякого внутрішнього дистанціювання, легше розгледіти, зрозуміти і відчути способи адаптації, що вже склалися у консультованого. Визначити нові горизонти для підвищення його адаптаційних можливостей, що, власне, і складає одне з головних завдань консультаційної роботи.

Професійна позиція

Формування позиції — особливий процес, який має бути виділений в окремий етап попередньої роботи. Цьому допоможе проста процедура, яку можна позначити як техніку «внутрішнього діалогу«. Вона припускає промовляння і прописування відповідей на низку спеціальних запитань. Аналіз відповідей, зіткнення, з власними почуттями, що виникли по ходу справи, дозволяють внутрішньо настроїтися на роботу і набути мужності власної «недосконалості».

Питання для «внутрішнього діалогу», настрою на консультацію:

• Які почуття, образи, поняття асоціюються у мене з поняттям «сирота»?

• Хто я і з якою метою йду на роботу? Що мною рухає: жалість, цікавість, виконання професійного завдання, демонстрація милосердя, відчуття провини, щось ще?

• Яких ситуацій я хочу уникнути в процесі роботи з «сиротами»? Чому?

• Чи готовий я обговорювати з «сиротою» питання про проблеми, з якими йому доведеться зустрітися?

• Які теми будуть для мене важкі?

• Чи готовий я прямо відповідати на прямі питання?

• Де і з ким я зможу проаналізувати виниклі утруднення, відреагувати свої почуття, що виникли в результаті процесу консультаційної роботи?

• Хто може стати моїм супервізором? Де я можу отримати супервізію?

Консультант повинен уміти почувати себе комфортно в ситуаціях вимушеного очікування, розтягнутої паузи, не втручаючись у внутрішню роботу свідомості випускника, оскільки у дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків, зокрема у дітей з коректувальних установ, специфічний ритм взаємодії. Цей ритм може здатися людині уповільненим, в'язким. І було б великою помилкою із-за нетерпіння або внутрішнього роздратування брати на себе виконання за випускника якихось дій і операцій.

Можливо, що дорослим, звиклим працювати в демонстративно-провокаційній манері, які вважають за краще створювати ситуації інтенсивної емоційної напруги, не варто погоджуватися на роботу з дітьми-сиротами. У цій роботі вимагаються терпимість до різного роду ідеям морального порядку, відкритість до сприйняття можливо безглуздих, обмежених, незрілих міркувань своїх підопічних. Слід мати на увазі, що випускники мають деяку схильність до спрощення ситуації або фантазування, запереченню у себе здібностей. Якщо у соціального педагога є тенденція до моралізації і повчання, до трансляції своїх власних моделей устрою світу, йому також слід подумати, перш ніж включатися в такого роду роботу.

Соціальному педагогові має бути властива готовність до розширення власних знань за рахунок контактів з фахівцями суміжних областей (дефектологами, психологами, соціальними педагогами). Він повинен володіти мистецтвом активного слухання.