120

Донецький університет економіки та права

Кафедра гуманітарних та природничих дисциплін

В. О. Буллі, канд. біол. наук, ст. н. с.

Охорона праці в галузі

Курс лекцій

Донецьк ДонУЕП 2012

ЗМІСТ

П ЕРЕДМОВА		5
Тема 1	Міжнародні норми в галузі охорони праці	6
	1.1 Соціальний діалог в галузі охорони праці	6
	1.2 Основні принципи та впровадження соціальної відповідальності	8
	1.3 Міжнародні законодавчі основи з питань охорони праці............	12
	1.4 Директиви ЄС з охорони праці	14
	1.5 Міжнародні організації в області охорони праці	17
	1.5.1 Міжнародна організація праці………………………………	17
	1.5.2 Всесвітня організація охорони здоров’я……………………	18
Тема 2	Основні законодавчі та нормативно правові акти з охорони праці в галузі	20
	2. Законодавство України про охорону праці	20
	2.2 Закон України «Про охорону праці»	22
	2.3 Державні нормативні акти з охорони праці	23
	2.4 Нормативно-правові акти підприємства	25
Тема 3	Система управління охороною праці в організації	27
	3.1 Основні вимоги до побудови і функціонування системи управління охороною праці (СУОП)	27
	3.1.1 Організаційна структура СУОП	27
	3.1.2 Настанова з систем управління охороною праці МОП-СУОП 2001/ ILO-OSH 2001	31
	3.1.3 Міжнародний стандарт OHSAS 18001:2007	32
	3.1.4 Впровадження і функціонування СУОП в Україні	32
	3.2 Виявлення, оцінка та зменшення ризиків небезпечних подій	34
	3.3 Планування заходів з охорони праці	36
	3.4 План локалізації і ліквідації аварійних ситуацій і аварій	37
Тема 4	Травматизм та професійні захворювання в галузі.  Розслідування нещасних випадків	38
	4.1 Нещасні випадки на виробництві	38
	4.2 Розслідування нещасних випадків	39
	4.3 Спеціальне розслідування нещасних випадків	43
	4.4 Облік нещасних випадків	45
	4.5 Контроль за розслідуванням нещасних випадків	46
	4.6 Методи дослідження виробничого травматизму	47
	4.7 Основні заходи з попередження травматизму та професійних захворювань на виробництві	49
Тема 5	Спеціальні розділи охорони праці в галузі професійної діяльності	50
	5.1 Аналіз умов праці у галузі за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу	50
	5.2 Загальні вимоги безпеки праці………………………………	52
	5.2.1 Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці	52
	5.2.2 Виробничі шкідливості й методи захисту людини від їхньог
	негативного впливу……………………………………………	54
	5.2.3 Загальні вимоги безпеки до виробничого обладнання та технологічних процесів	57
	5.2.4 Електробезпека на підприємствах……………………………	59
	5.2.5 Вимоги до виробничих приміщень та будівель……………	61
	5.2.6 Вимоги до допоміжних приміщень та будівель……………	62
	5.2.7  Вимоги безпеки праці під час експлуатації систем опалення, вентиляції і кондиціювання повітря .…	62
	5.3 Важкість та напруженість праці	64
Тема 6	Актуальні проблеми охорони праці в наукових дослідженнях	67
	6.1 Наукова база охорони праці	67
	6.2 Концепція Загальнодержавної цільової програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2012-2016 роки	69
Тема 7	ОСНОВНІ ЗАХОДИ ПОЖЕЖНОЇ ПРОФІЛАУТИКИ НА ГАЛУЗЕВИХ ОБ’ЄКТАХ ………………………………………………………	71
	7.1 Класи приміщень і будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою……………………………………………………	71
	7.2 Класифікація вибухо- і пожежонебезпечних зон	73
	7.3 Класифікація будівель і споруд за ступенем вогнестійкості	76
	7.4 Протипожежні перешкоди	77
	7.5 Забезпечення безпечної евакуації персоналу	78
	7.6 Пожежна сигналізація і зв’язок………………………………….	80
	7.7 Первинні засоби гасіння пожеж…………………………………	81
	7.8 Порядок оснащення об’єктів первинними засобами пожежогасіння……………………………………………………	83
	7.9 Пожежна техніка…………………………………………………	85
	7.10 Протипожежне водопостачання……………………………….	86
	7.11 Державний пожежний нагляд………………………………	87
Тема 8	ДЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД І ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА СТАНОМ ОХОРОНИ ПРАЦІ	90
	8.1 Державній нагляд за охороною праці	90
	8.2 Відомчій контроль.	92
	8.3 Регіональний контроль…………………………………………	92
	8.4 Внутрішній контроль	92
	8.5 Громадський контроль	93
Тема 9	Соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання на виробництві	94
	9.1 Страхування від нещасного випадку: завдання, принципи, види	94
	9.2 Суб’єкти та об’єкти страхування	96
	9.3 Страховий ризик і страховий випадок	96
	9.4 Фонд соціального страхування від нещасних випадків	97
	9.5 Страхові експерти з охорони праці	100
	9.6 Система фінансування та джерела коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків	100
	9.7 Фінансування страхових виплат, соціальних послуг та профілактичних заходів	101
	9.8 Відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому ушкодженням його здоров’я	101
	9.9 Страхові тарифи	104
	9.10 Права та обов’язки застрахованої особи	105
	9.11 Права та обов’язки роботодавця як страхувальника	106
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ		108

Передмова

Дисципліна «Охорона праці в галузі» для магістрів і спеціалістів впроваджена у навчальний процес відповідно до Наказу Міністерства освіти і науки України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 21.10.2010 р. № 969/922/216 «Про організацію та вдосконалення навчання з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності та цивільного захисту у вищих навчальних закладах України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2010 року за № 1057/18352.

Метою вивчення дисципліни є формування у майбутніх фахівців умінь та компетенцій для забезпечення ефективного управління охороною праці та поліпшення умов праці з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу та міжнародного досвіду, а також в усвідомленні нерозривної єдності успішної професійної діяльності з обов’язковим дотриманням усіх вимог безпеки праці.

Завдання вивчення дисципліни передбачає забезпечення гарантії збереження здоров’я і працездатності працівників у виробничих умовах господарювання через ефективне управління охороною праці та формування відповідальності у посадових осіб і фахівців за колективну та власну безпеку.

Після вивчення дисципліни «Охорона праці в галузі» спеціалісти і магістри повинні:

знати:

• законодавчі та нормативно-правові акти з охорони праці в галузі;

• систему управління охороною праці в організації;

• порядок розслідування нещасних випадків, професійних захворювань на виробництві;

• загальні вимоги безпеки, вимоги електро- та пожежної безпеки;

• санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці;

• права та обов’язки роботодавця щодо страхування від нещасного випадку;

вміти:

• застосовувати сучасні методи дослідження і аналізу ризиків, загроз і небезпек на робочих місцях та виробничих об’єктах;

• ставити завдання та організувати наукові дослідження з визначення професійних, виробничих ризиків, загроз на робочих місцях;

• впроваджувати організаційні та технічні заходи з метою поліпшення безпеки праці;

• організовувати діяльність виробничого колективу з обов’язковим урахуванням вимог охорони праці;

• виконувати управлінські функції щодо дій із запобігання виникненню нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві;

• впроваджувати ефективний розподіл функцій, обов’язків і повноважень з охорони праці у виробничому колективі;

• надавати допомогу та консультації працівникам з практичних питань безпеки праці;

• контролювати виконання вимог охорони праці в організації.

Тема 1 Міжнародні норми в галузі охорони праці

1.1 Соціальний діалог в галузі охорони праці

У Європейському Союзі соціальний діалог став прогресивною частиною загальної стратегії.

Однією з особливостей розвитку політичних і соціальних процесів у країнах, які взяли орієнтацію на членство в ЄС, стало широке застосування вже успішно випробуваних на практиці форм соціальної демократії з участю громадян в ухваленні політичних і економічних рішень, контролю за їх реалізацією.

Проблеми регулювання відносин у суспільстві найбільше зосереджуються сьогодні у сфері економіки, у ефективному розв’язанні економічних питань в інтересах усього суспільства. У сфері соціально-трудових відносин такою формою демократичного регулювання, прийнятою для всіх її суб’єктів, став соціальний діалог.

В Україні, згідно з законом «Про соціальний діалог в Україні», який набрав чинності з 18.01.2011 р., передбачено формування порядку утворення, склад та організацію роботи Національної тристоронньої соціально-економічної ради та територіальних соціально-економічних рад у регіонах.

Соціальний діалог – це процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин між сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування.

Соціальний діалог ведеться у наступних напрямах.

Політика зайнятості

Країни Європейського Союзу обрали надзвичайно широкі рамки національного соціального діалогу.

У центрі політичних інтересів держав-членів ЄС перебуває питання зайнятості. Високий рівень зайнятості визнано головним елементом винайдення шляхів розв’язання найбільш нагальних національних проблем, таких як старіння населення, стабільність пенсійного забезпечення, конкурентоспроможність, соціальна єдність.

Роль соціальних партнерів у реалізації стратегії зайнятості є вирішальною. Вони несуть головну відповідальність за впровадження новітніх методів організації праці: ведення переговорів і виконання на всіх відповідних рівнях угод, що сприяють створенню робочих місць, підвищенню їх якості шляхом запровадження нових технологій, нових форм роботи тощо.

Політика оплати праці

Країни Європейського Союзу ще на самому початку економічних реформ відмовились від адміністративних та централізованих планових механізмів і методів установлення заробітної плати, що відкрило широку дорогу соціальному діалогу.

Питання заробітної плати вирішується шляхом колективних переговорів або індивідуально, на рівні підприємства.

Національний соціальний діалог допомагає роботодавцям і працівникам у веденні переговорів про підвищення рівня заробітної плати на галузевому або виробничому рівні з урахуванням національних інтересів. Приклади такої політики є в багатьох розвинених країнах і часто закріплені середньостроковими соціальними пактами.

Більшість держав з перехідною економікою, зокрема й Україна, досі застосовують щорічні генеральні угоди, які є переліком поставлених цілей і не представляють реальних, узгоджених між урядом та соціальними партнерами стратегій.

Політику оплати праці ЄС розглядає як частину макроекономічної політики, спрямованої на збереження стабільності цін, особливо із запровадженням єврозони.

Уряд кожної країни зобов’язаний створювати сприятливі умови для ведення соціальними партнерами переговорів про заробітну плату, які мусять надзвичайно відповідально діяти і укладати угоди відповідно до загальних принципів, передбачених засадами економічної політики.

Оскільки заробітна плата визнана основою забезпечення сім’ї годувальника, одним із традиційних засобів соціального захисту найманих працівників є Конвенції, спрямовані на захист їхніх вимог у разі неплатоспроможності роботодавця. Запроваджено новий інструмент захисту таких вимог – гарантійні фонди.

Політика розвитку трудових ресурсів та професійної підготовки

У більшості країн європейської співдружності розвиток трудових ресурсів і професійна підготовка стали одним з головних питань діалогу між соціальними партнерами. Однак масштаби ефективності соціального діалогу і партнерства в забезпеченні професійної підготовки на сьогодні обмежені можливостями і наявними ресурсами учасників. Вони відрізняються залежно від країни, галузі, масштабів підприємств.

Соціальний захист

Всі західноєвропейські держави розвивають та вдосконалюють свої системи соціального страхування.

На межі ХХ-ХХI століть розуміння суті процесу соціального забезпечення незмінно ґрунтується на нормах міжнародного права, одним із визначальних джерел якого вважається Європейська хартія про основні соціальні права трудящих, яка статтею 10 закріплює права у сфері соціального забезпечення: громадяни, що працюють, мають право на адекватний до одержаного доходу соціальний захист та соціальне забезпечення в разі втрати заробітку, що настає в результаті соціального ризику. Громадянам, які не працюють, не мають засобів до існування, гарантовано право на соціальну допомогу в розмірі прожиткового мінімуму.

Трудове законодавство

Усі країни-члени ЄС та країни-кандидати для вступу до Євросоюзу провели реформування трудового законодавства, яке узгоджено з нормами ЄС для його більшої адаптації до потреб ринків праці. Така адаптація є постійним процесом, у якому мають брати активну участь соціальні партнери.

Членство в ЄС і економічна глобалізація означають, що працівники підприємств та їхнє керівництво мають швидко пристосовуватися до вимог міжнародної конкуренції. Мобільність робочої сили, нові моделі організації праці значною мірою впливають на гарантію зайнятості.

Баланс інтересів обох сторін соціально-трудових відносин забезпечується шляхом серйозного і тривалого діалогу. Це повністю визнається в Директивах ЄС про зайнятість, які закликають соціальних партнерів вести переговори та виконувати угоди на всіх відповідних рівнях, модернізувати методи організації праці, включаючи гнучкий графік роботи для підвищення продуктивності і конкурентоспроможності підприємства, досягнення необхідного балансу між гнучкістю та гарантією роботи і підвищенням якості робочих місць.

Ще одним важливим питанням для соціального діалогу є запровадження і широке використання так званих нетипових трудових відносин, таких, як неповний робочий день/тиждень, контракти зайнятості з визначеним строком дії, випробні контракти.

Правові рамки таких видів трудових відносин визначаються після консультацій та за погодженням із соціальними партнерами для узгодження інтересів сторін. Такі системи можуть слугувати корисним інструментом для полегшення працевлаштування працівників, які перебувають у несприятливому становищі (молодь, працівники похилого віку, інваліди тощо) на ринку праці.

Безпека та гігієна праці

В ЄС близько 50 відсотків міжнародних норм МОП, прийнятих Міжнародною конфедерацією праці, стосуються охорони здоров’я.

В 1974 році створено Консультативний комітет з питань безпеки, гігієни праці та охорони здоров’я на робочих місцях, що має тристоронню структуру. Завдання цього комітету полягає у наданні допомоги Європейській комісії та активізації співпраці між національною адміністрацією, профспілками й організаціями роботодавців.

Україна є членом Міжнародної організації праці. Вона ратифікувала 63 Конвенції МОП, з яких 14 – за роки незалежності. Положення цих Конвенцій лягли в основу чинного в Україні законодавства, що регулює соціально-трудові відносини.