4. Знання

Світогляд сучасної людини має гармонійно поєднувати в собі наукове знання про пристрій і законах матеріального світу з духовним знанням про мету земного життя і шляхи її досягнення.

Вище будь-якого власника знання є Знающий!

Гідність людини визначається мірою його корисності для суспільства. Звичайно, сумлінна людина на будь-якому місці приносить користь людям. Однак найбільший авторитет і повагу мають ті, хто поєднує високий професіоналізм із творчим ставленням до своєї справи. Неповторність, оригінальність кожного людини говорить про те, що кожному від природи дається саме його талант, то є такі здатності його душі, при належному розвитку яких, він обов'язково принесе в світ щось нове, зробивши його ще добрішим, красивішим і цікавішим. Щоб створити дійсно щось нове і корисне людина повинна володіти необхідним обсягом професійних знань і мати хорошу обізнаність про суміжних областях. Цим вимогам має відповідати діяч в будь-якій сфері культури, будь то наука і техніка, мистецтво і сфера обслуговування, - скрізь є можливість проявити свою оригінальність. Важлива для цього і спрямованість у творчості, яка підсумовує в собі такі якості, як захопленість ідеєю, уміння поставити мету і мобілізувати сили для її досягнення. Духовну цінність плодів будь-якого творчості повідомляє та впевненість творця в своїй правоті, коріння якої беруть початку в правій вірі в Бога. Опановувати знання, розвивати талант, творити нове і корисне для людей - це і є шлях духовного вдосконалення людини.

Будь-яке професійне знання вкорінюється на знанні законів буття, що людина засвоює в пору його становлення як особистості. Почала моральності закладаються ще в дитинстві, їх людина засвоює як би з молоком матері, але основну роль у формуванні духовно освіченої особистості відіграє школа.

Висновок

Отже, слід визнати те, що духовне життя людини йде на індивідуальному, суспільному та загальнолюдському рівнях. Індивідуальне духовне життя зв'язане з глибинним усвідомленням свого буття, його змісту, мети, вищого блага, виробленням та реалізацією свідомого та творчого ставлення до світу (внутрішнього та зовнішнього), про що свідчить творчість народних майстрів та колективів, описаних в роботі. Духовне життя суспільства - це творче творення, збереження та засвоєння духовних цінностей та змісту. Духовність є основоположним принципом самобудови та існування особи, суспільства.

Постає проблема відродження духовності, тобто відновлення актуальної рекомендованої універсальної системи цінностей у свідомості та життєдіяльності людини, соціуму. Проблема відродження та оновлення духовності нерозривно пов'язана з відновленням не тільки актуальності універсальних, загальнолюдських цінностей, але й національних. Бо світ цінностей є і в культурі. Саме в національній культурі універсальні цінності набувають конкретні форми існування. Звідси й нерозривний взаємозв'язок процесів національного та духовного відродження, їх взаємодоповнення та взаємозбагачення. Процес національного відродження дає додаткові джерела для розквіту духовної культури, про що свідчать усі етапи українського культурного відродження.

Тому потрібно відродити культурні надбання нашого народу: українську книгу, пісню, традиції, звичаї, мистецтво. І свій важливий вклад у цю справу вносять творчі колективи, бібліотекарі, місцеві поети тощо. Потрібно приділити увагу історичним і архітектурним пам'яткам України: музеям, реставрації замків і пам'ятників України, відродженню церков.

Безумовно, для українського суспільства, яке шукає принципи власного розвитку, особливо нагальним є подальше поглиблене вивчення проблеми духовності, а також шляхів і умов її розвитку у молоді. Здатність до духовного розвитку є важливою умовою міцності суспільства, подолання конфліктних ситуацій і напруженості. Це зумовлює необхідність наукових пошуків і впроваджень в практику принципів духовного розвитку, що складає перспективу нашого подальшого дослідження.