36

Зміст

Вступ………………………………………………………………………….. ......3

Розділ 1. Передумови утворення Османської держави…..……………….........6

Розділ 2. Соціально-економічний розвиток……………………………............10

Розділ 3. Державний устрій…..........................……………………………........17

Розділ 4. Зовнішня політика Турецькі завоювання XIV ст.… ……………….26

Висновки………………………………………………………………………....33

Списки використаної літератури…………………………………………..…...35

Вступ

Актуальність теми зумовлюється такими чинниками: по-перше, занепад великосельджуцької могутності після смерті Мелік-шаха та Нізама аль-Мука (1092) прискорив розпад єдиного Сельджуцького султанату на цілий ряд незалежних держав, у яких тюрські завойовники залишилися панівним прошарком населення. Одною із таких держав - уламків колишньої великої суннітської імперії став Конійський (Румський) султанат у Центральній Анатолії. Саме на руїнах цієї держави утворився зародок майбутньої Оманської Імперії. По-друге, основне завдання при цьому робиться на виявленні умов, які сприяли виникненню нової імперії. При цьому вивчення передісторії реформаторського руху в імперії викликало необхідність розгляду так званих "традиційних реформ", які проводили деякі державні діячі досліджуваного періоду, наслідуючи приклад своїх попередників, з числа тих, хто був серйозно стурбований долею імперії. По-третє, прослідкувати зовнішні завоювання, які проводили турки-османи, що призвело до зміцнення державного устрою в країні та авторитету імперії у світі.

Мета дослідження – розкрити основні тенденції і закономірності утворення та розвитку Османської імперії у ХІV ст.

Завдання дослідження:

• з'ясувати історичні передумови утворення Османської імперії;

• охарактеризувати державний устрій в країні;

• проаналізувати соціально-економічний розвиток турків-османів;

• дослідити зовнішню експансію Порти, на що вона була спрямована.

Предмет дослідження є історія Османської державив період середньовіччя.

Об'єкт дослідження є Османська держава ХІV ст.

Методологічною основою роботи є принцип історизму та об'єктивізму. Цьому сприяло застосування методів аналізу і синтезу даних, здобутих у різних за характером видах джерел та наукової літератури.

В хронологічному плані робота охоплює ХІV ст. (від 1299 р. виникнення держави у до переможної битви на Косовому полі (1389 р.) і до правління Мурада Баязета 1389-1402).

Географічні межі охоплюють територію Малої Азії, Африки та Центрально-Східної Європи.

Історіографія проблеми. При роботі над цією темою, важливе значення мали роботи радянських сходознавців, в яких дано наукове висвітлення соціально-економічної історії Османської імперії. Серед них слід особливо відзначити праці М. А. Гасратяна [5], В. А. Горулевського [6] , М. С. Мейера [10], А. Ф. Міллера [15], А. Д. Новічева [16; 17], Ю. А. Петросяна[21], Н. Г. Киреєва [13], С. Ф. Орешкова [19].

У своїх роботах вони розглядають положення окремих правителів, їх вклади для розвитку і розширення територій Османської держави. Важливим показано військові подвиги, які послужили до масштабного збільшення меж правління, а також самого впливу на сусідні країни.

У монографії Ю. А. Петросяна «Османська імперія: могутність і загибель» на основі широкого кола і літератури висвітлюються основні етапи політичної історії Османської імперії - від заснування імперії до реформ султана Селіма III. Особливу увагу приділено виявленню характеру рушійних сил османських війн і початку занепаду імперії, аналізу процесу боротьби за владу, діяльності султанів на рубежі століть [20] .

Важливою є праця сходознавця Т. Ю. Ірміяєва [9], яка присвячена історії ісламської цивілізації та народів, які населяють її. Насиченість описами найважливіших історичних подій і фактів, об'єктивний погляд на роль і місце ісламської цивілізації у всесвітній історії, доступність викладу - все це дозволяє рекомендувати її як навчальний посібник для світських і духовних навчальних закладів.

У праці М. Д. Кепрголю [11] висвітлюється життя султанського двору, зокрема описані прийоми у султана і великого візира, різні події в сім'ї монарха, а також звільнення і призначення вищих державних чиновників і деякі події зовнішньої політики Порти. Не обминув у своєму дослідженні відомостей про внутрішнє життя країни та життя основної маси турецького населення селянства, які даються важливе значення для вивчення державного устрою країни, та соціально-економічного розвитку держави.

Із загальних робіт слід назвати класичну працю про османську цивілізацію турецького історика професора Чикагського університу Г. Іналджика [10]. В ній показується, як за короткий час маленьке прикордонне князівство перетворилося на світову потугу, лідера ісламського світу. Розкриваються рушійні сили османського піднесення. Османська династія. Палац, центральна і провінційна адміністрація, правлячі класи, військо, право, судочинство, релігійні інститути, селянство та сільське господарство, міжнародна торгівля, ремісничі цехи, освіта, інтелектуальне життя, духовність та культура – ось ті проблеми, які розглядаються в цій книзі. Певну увагу приділено також Північному Причорномор’ю, що пропонує українському читачеві ширшу перспективу історії України. Тому в цілому для моєї роботи вона є важливим дослідженням.

Джерельна база. Стосовно джерел важливими є документи у Хрестоматії під редакцією С. Д. Сказкина [3, с. 260-263], В. Е. Степанова [1], Н. А. Крашенинникова [4] та В. А. Рубеля [2]. В яких на основі літописів висвітлено окремі етапи внутрішньої та зовнішньої політики в країні.

Практичне значення. Матеріали даної курсової роботи можуть бути використані при викладанні курсу всесвітньої історії в загальноосвітніх школах, а також для підготовки студентів історичних факультетів до семінарських та практичних занять з історії середніх віків Азії та Африки.

Структура курсової роботи. Дана курсова складається з вступу, чотирьох параграфів, висновків та списку використаних джерел і літератури.

Розділ 1. Передумови утворення Османської держави

Від самого початку XIV століття жорстокі внутрішні кризи потряса­ли великі імперії, розташовані між Аму дар'єю та Дунаєм - імперію Ільханідів в Ірані, Золоту Орду у Східній Європі та Візантійську імперію на Балканах та Західній Анатолії.

Цей перший період османської історії ставить питання, яким чином маленьке прикордонне князівство Османа Ґазі, що присвятило себе Священній війні проти християнської Візантії, зросло настільки, що стало імперією з такою силою і такими ообсягами? Одна теорія стверджує, що з прийняттям ісламу та об'єднанням мусульманського та грецького населення навколо Мармурового моря Візантійська імперія відродилася як мусульманська держава. Більшість вчених визнали цю теорію безпідставною. На їх думку витоки Османської імперії слід шукати у політичному, культурному та демографічному розвиткові Анатолії ХІІІ-ХІV ст. [10, с. 15].

Монгольська навала на мусульманський Близький Схід після 1220-х рр. позначила першу стадію цього розвитку. Після перемоги монголів у битві при Кьоседагу 1243 р. Сельджуцький султанат в Анатолії став васальною державою Ільханідів в Ірані. Негайним результатом монгольської навали була міграція на захід могутнього тюркського племені туркменів. Ті спершу прийшли з Центральної Азії до Ірану та Східної Анатолії, а тоді знову посунули на захід і скупчилися на кордоні між Візантією та Сельджуцьким султанатом, у гірських районах Західної Анатолії. У 1277 р. в Анатолії від­булося повстання проти монголів-ідолопоклонників. Сили мамлюків-мусульман, які вступили в Анатолію на допомогу повстанцям були жорстоко придушені монголами. Опісля монголи утримували в Анатолії постійно розміщене військо, затягуючи на країні зашморг. Та все-таки і в другій половині сторіччя спалахували часті повстання, що викликали від­повідні дії монголів. Прикордоння стало годі притулком для військ та по­літичних вигнанців, що тікали від монгольського уряду, і водночас місцем, де знедолені селяни та городяни шукали нового життя та майбутнього. Внаслідок цього населення прикордонних округ зросло. Шукаючи можли­вості оселитися у багатих долинах з візантійського боку кордону, невтомні прикордонні кочовики підбурювали людей до гази-Священної війни проти Візантії. Вояки збиралися навколо ватажків-ґазіїв, різних за своїм походженням, і їхні напади на візантійську територію ставали дедалі частішими [25, с. 143].

У 1260-1320 рр. ці ватажки-газії згуртували войовничих туркменів і заснували незалежні князівства у Західній Анатолії, на землях, відібраних у Візантії. Тогочасний візантійський історик Пахимер зазначає, що Палеологи, які відвоювали Константинополь лише 1261 р. (доти від 1204 р. місто знаходилося в руках латинників-хрестоносців – М. Ж.), були по­глинуті справами на Балканах, відповідно не переймаючись азіатським кор­доном, і таким чином відкривали дорогу для наїздів туркменів. В останній декаді XIII сторіччя рейди цих туркменських ґазіїв перетворилися мало не на тотальне вторгнення. Осман Ґазі єдиний з усіх беїв тримав територію, найдалі висунуту на північний захід та найближчу до Візантії та Балкан. За Пахимером, приблизно 1302 р. Осман Ґазі взяв в облогу Ізнік (Нікею), колишню (до 1261 р. – М. Ж.) візантійську столицю. Імператор по­слав проти нього армію з близько двох тисяч найманців, проти якої Осман влаштував засідку і завдав їй поразки коло Бафеона влітку 1302 р. Ця по­разка імперської армії поширила його славу. Османські та тогочасні візантійські джерела описали, як ґазії з усієї Анатолії згуртувалися під його прапором; як і в інших князівствах, вони взяли собі ім'я свого прово­диря і стали відомі як османли (тобто послідовники Османа, османці – М. Ж.). Перспектива швидкого завоювання та оселення приваблювала з Центральної Анатолії свіжі хвилі поселенців різноманітного походження. Саме після перемоги у 1302 р. Османське князівство утвердилося по-справжньому [10, с. 16].

Ідеали гази, цебто Священної війни, були важливим чинником в утворенні та розвиткові Османської держави. Суспільство у прикордонних князівствах відповідало особливим культурним взірцям, просякнутим ідеалами безперервної Священної війни та постійного поширення дарюльісламу – царства ісламу – доки воно вкрило б цілий світ. Ґаза була релігійним обов'язком, натхненником усіляких героїчних діянь та офірувань. У прикордонній спільноті всі суспільно вартісні чесноти відповідали ідеалові гази. Передова цивілізація центральних районів (гінтерланду), з її релігійною ортодоксією, схоластичною теологією, двірцевою літературою, писаною штучною літературною мовою, і правом шаріату, поступилася на цих землях народній культурі, витвореній єретичними релігійними орденами, містицизмом, епічною літературою та звичаєвим правом. У князівствах Анатолії турецька мова вперше стала діловодною та літературною мовою. Прикордонне суспільство було толерантним, хоч і складним. Спільні корені та рід занять привели акрітай - прикордонні візантійські війська до тісних стосунків з мусульманськими ґазіями. Міхал Ґазі, грецький князь з прикордоння, який прийняв іслам та діяв спільно з воїнами Османа, є відомим прикладом процесу асиміляції [20, с. 43].

Священна війна була спрямована не на знищення, а на підкорення неправовірного світу-дарюльгарб (тобто царство війни – М. Ж.). Османи побудували свою імперію завдяки тому, що об'єднали мусульманську Анатолію та християнські Балкани під своїм правлінням. 1 хоч постійна Священна війна була основоположним принципом їхньої держави, ця імперія виникла водночас як покровителька православної церкви та мільйонів православних християн. Іслам гарантував збереження життя та власності християнам і євреям за умов їхньої покірності та сплати подушного податку. Це дозволяло їм вільно відправляти свої релігійні культи та влаштовувати життя за власними релігійними законами. Живучи у при­кордонному суспільстві та вільно змішуючись із християнами, османці запроваджували ці засади ісламу з найбільшим лібералізмом і толерантністю. Впродовж перших років імперії вони дотримувалися політики спроб завоювання добровільної лояльності та прихильності християн, перш ніж вдаватися до воєнних дій [17, с. 28-29].

Покровительське правління ісламської держави, з її релігійними законами та гарантіями терпимості, прийшло услід за страхітливими на­падами ґазіїв. Крім того, покровительство над селянством як джерелом податкових надходжень було традиційним принципом у політиці близь­косхідної держави і живило толерантний характер стосунків. Прибуток від подушного - гарачу - складав значну частку доходу Османської держави, гак само він становив важливу частину прибутків у ранньому ісламському халіфаті.

Отже, Османська імперія стала справжньою «прикордонною імперією», космополітичною державою, що однаково ставилася до всіх на­родів і рас, прагнула об'єднати православні християнські Балкани та му­сульманську Анатолію в єдину державу.

Західноанатолійські князівства ґазіїв швидко перейняли традиції та інститути Сельджуцького султанату. Такі міста як Кастамону, Карагісар чи Денізлі, розташовані на старому сельджуцькому пограниччі, стали центрами сельджуцької цивілізації. Адміністратори та вчені принесли традиції ісламської державності та цивілізації звідти, а також з міст Центральної Анатолії до Меласа, Балата, Бірі, Ізміра, Маніси та Бурси, що стали сто­лицями газійських князівств, створених на колишній візантійській те­риторії. Кожне князівство стало невеличким султанатом [10, с. 17].

Отже, священна війна та колоніза­ція були рушіями османських завоювань. Державні та культурні форми, запроваджені на завойованих територіях, випливали з традиційних засад близькосхідної політики та цивілізації.