
- •1. Державна мова – мова професійного спілкування.
- •2. Мовне законодавство в Україні.
- •3. Правовий статус української мови
- •4. Державна мова. Офіційна мова. Критерії надання державного або офіційного статусу.
- •5. Мовна політика.
- •7. Комунікативне призначення мови в професійній сфері.
- •8. Професійна мовнокомунікативна компетенція.
- •9. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.
- •10.Культура мови. Комунікативні ознаки культури мови.
- •11. Мова і культура мовлення в житті професіонального комунікатора
- •12. Типологія мовних норм
- •13.Орфоепічні норми
- •14.Акцентуальні норми сучасної укр.Мови у професійному спілкуванні.
- •15.Лексичні норми сучасної укр.Мови у професійному спілкуванні
- •16.Морфологічні норми сучасної укр.Мови у професійному спілкуванні.
- •17.Синтаксичні норми сучасної української мови в професійному спілкуванні
- •18. Стилістичні норми сучасної української мови в професійному спілкуванні.
- •19. Орфографічні норми сучасної української мови в професійному спілкуванні.
- •20.Пунктуаційні норми
- •21. Словники та їх роль у професійному спілкуванні. Типи словників.
- •22. Мовний етикет. Стандартні етикетні ситуації.
- •23.Функціональні стилі
- •24.Класифікація стилів
- •25. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового та розмовного стилів.
- •26. Офіційно-діловий стиль ,його особливості та різновиди
- •27. Науковий стиль ,його особливості та різновиди
- •28. Текст як форма реалізації професійної діяльності.
- •29. Види і форми усного професійного спілкування.
- •30. Основні закони спілкування.
- •Вимоги до усного професійного мовлення.
- •31. Невербальні компоненти спілкування.
- •32.Ораторська компетенція. Риторика як мистецтво.
- •33. Види і жанри публічного мовлення.
- •34. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання.
- •35. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування
- •37. Підготовка до публічного виступу
- •38. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи та принципи презентацій.
- •39. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування.
- •40. Ділова бесіда. Функції та види ділових бесід. Співбесіда з роботодавцем
- •41. Дискусія. Ділова суперечка
- •42. Нарада, збори, переговори, «мозкові штурми», як форми колективного обговорення професійних проблем.
- •43. Документ. Класифікація документів.
- •44. Національний стандарт україни на оформлення документів. Склад реквізитів документів.
- •45. Вимоги до змісту та розташування реквізитів. Вимоги до бланків документів.
- •46. Оформлювання сторінки. Вимоги до тексту документа.
- •47. Документація з кадрово-контрактних питань. Резюме. Характеристика….
- •48.Довідково-інформаційні документи. Службова записка. Доповідна записка. Пояснювальна записка. Довідка. Протокол, витяг із протоколу. Прес-реліз. Повідомлення про захід. Звіт
- •49. Службові листи
- •50. Наукова комунікація як складник фахової діяльності.
- •51. Українська термінологія у професійному спілкуванні.
- •52. Історія і сучасні проблеми української термінології.
- •53. Термін та його ознаки. Термінологія як система.
- •54. Способи творення термінів.
- •55. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькогалузева термінологія.
- •56. Кодифікація і стандартизація термінів
- •57. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки.
- •58. Оформлювання результатів наукової діяльності. Жанри наукових праць.
- •59. План, тези, конспект як важливі засоби організації розумової праці.
- •60. Анотування і реферування наукових текстів.
- •61. Основні правила бібліографічного опису, оформлювання покликань.
- •62. Реферат як жанр академічного письма. Складники реферату.
- •63.Стаття як самостійний науковий твір.Вимоги до наукової статті.
- •64.Основні вимоги до мови та оформлювання курсової й бакалаврської робіт
- •65.Рецензія,відгук
- •66.Науковий етикет.
- •67. Суть і види перекладу
- •68. Особливості науково-технічного перекладу та його види
- •69.Компютерний переклад
9. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.
Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І.П. Котляревський – автор перших високохудожніх творів українською мовою („Енеїда”, „Наталка Полтавка”, „Москаль-чарівник”). Він першим використав народорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.
Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше „ своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови...”
Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм. Унормованість – основна ознака літературної мови.
Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих реалізацій мовної системи, закріплених в процесі суспільної комунікації.
Ці правили оберігають літературну мову від проникнення в неї суржику, сленгу, діалективізму і всього того, що може розхитати, спотворити її структуру.
Сучасна українська літературна мова багатофункціональна, вона обслуговує всі потреби життя і діяльності української нації. Використання її в най різноманітних сферах і зумовило виділення в ній функціональних стилів. Функціональний стиль – це різновид української літературної мови, який відзначається сферою її функціонування і характеризується специфічними мовними засобами. У зв’язку з тим, що українська літературна мова має дві форми – писемну и усну, існують стилі писемні, або книжні й усні.
До усних належать стилі:
- розмовний
- ораторський
До писемних належать стилі:
- науковий
- офіційно-діловий
10.Культура мови. Комунікативні ознаки культури мови.
Основні ознаки культури ділового мовлення:
а) змістовність;
б) правильність і чистота;
в) точність;
г) логічність і послідовність;
ґ) багатство (різноманітність);
д) доречність (доцільність). Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головна ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.
ПРАВИЛЬНІСТЬ мовлення - це дотримання літературних норм, які сприймаються мовцями як “ідеал” чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови. І в усній, і в писемній мові обов’язковим є дотримання лексичних, граматичних та стилістичних норм. Для усного висловлювання актуальним є дотримання орфоепічних норм, для писемного - орфографічних і пунктуаційних.
ТОЧНІСТЬ - це відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації (змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата і т. ін. мовленнєвого акту).
Можна назвати кілька умов, які забезпечують точність мовлення. Це 1) знання предмета мовлення; 2) знання мови, її системи, можливостей, володіння стилістичними ресурсами; 3) уміння узгодити знання предмета зі знанням мовної системи в конкретному акті комунікації. ЛОГІЧНІСТЬ як якість мовлення тісно пов’язана із точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістові зв’язки між словами і реченнями в тексті. Якщо точність мовлення пов’язана з лексичним рівнем, то логічність мовлення виявляється на синтаксичному рівні.
Основними умовами логічності є: 1) несуперечливість поєднання слів; 2) правильний порядок слів; 3) правильний зв’язок окремих висловлювань у тексті; 4) позначення переходів від однієї думки до іншої та ін.
ЧИСТОТА мовлення - це вживання елементів, які відповідають літературній мові. У чистому мовленні не використовуються діалектизми, варваризми, просторічні слова, жаргонізми, будь-які вульгарні та лайливі слова. До елементів, що засмічують мовлення, належить також так звані слова-паразити (ну, значить, ось, так би мовити, власне кажучи, взагалі, розумієш). Порушує чистоту мовлення надмірне вживання запозичених слів. Яскравим прикладом засміченого мовлення є суржик.
ВИРАЗНІСТЬ мовлення - це такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетичному рівні. Лексичними засобами виразності є емоційно забарвлені слова і вирази, епітети, метафори, порівняння тощо. Емоційний вплив підсилюють фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вислови. Виразності сприяють і синтаксичні засоби, наприклад, повтори, антитеза (протиставлення) та ін.
Виразність мови забезпечують: 1) самостійність мислення мовця; 2) небайдужість, інтерес автора до написаного і сказаного, а також до адресата висловлювання; 3) добре знання мови та її виражальних засобів; 4) знання особливостей функціональних стилів; 5) систематичне тренування мовних навичок, вироблення мовного чуття; 6) наявність у мові виражальних засобів.
БАГАТСТВО мовлення - це використання мовцями великої кількості мовних одиниць - слів, словосполучень, речень. Існує прямий зв’язок між поняттями багатства і різноманітності мовлення, адже чим різноманітніше мовлення, тим воно багатше. Джерелами багатства мови можуть бути будь-які мовні елементи. Насамперед прийнято говорити про лексичне багатство мовлення, яке виявляється у тому, що мовець здатний уникати повторення слів, користуватися синонімічними ресурсами.