2.9. Постановка біопроби

Біопроба ставиться для остаточного встановлення діагнозу. При постановці її з метою визначення патогенності збудника застосовують чисті культури бактерій, вірусів, грибів. Крім того застосовують нативні суспензії і суспензії, приготовані із різних органів і тканин природно хворих чи підозрюваних у зараженні риб. Біопробу ставлять в акваріумах, ваннах або басейнах, створюючи в них оптимальні умови для життя риб і розмноження збудників хвороби. Для біопроби беруть свідомо здорову рибу того ж виду і віку.

Спостереження ведуть щодня, з огляду на кількість загиблих риб, клінічних змін і характер патологоанатомічних змін.

Тривалість досліду визначається з урахуванням інкубаційного періоду.

Зараження риб проводять такими способами: per os; підшкірно; внутрішьом`язово; внутрішньочеревним методом; контактним методом; зрошенням зябер або витримуванням риб у воді, що містить збудника; скарифікуванням шкіри.

Дозу патологічного матеріалу, що вводиться, у кожному конкретному випадку визначають титруванням на сприйнятливих рибах.

Біопроба вважається позитивної, якщо в 80% заражених риб виявляється весь комплекс клінічних ознак і патологоанатомічних змін хвороби і гине не менш 50% хворих риб, при виділенні від загиблих риб вихідних збудників.

Частина II. Прикладна іхтіопатологія хвороби інфекційної етиології

Тема 3 вірусні хвороби

Матеріальне забезпечення:

-таблиці, плакати з малюнками;

-музейні препарати;

-жива риба;

-кювети, інструментарій для розтину.

Методика проведення заняття:

-опитування студентів;

-перегляд музейних препаратів, малюнків, таблиць, їхня замальовка;

-підведення підсумків заняття, завдання на наступне заняття.

3.1. ВЕСНЯНА ВІРЕМІЯ КОРОПІВ. (ВВК, краснуха, інфекційна водянка, геморагічна септицемія) - інфекційна вірусна хвороба риб, що характеризується порушенням координації руху, появою набряків у різних частинах тіла, куйовдженням луски, екзофтальмом, гемррагіями в шкірних покривах у основи грудних і черевних плавців.

ЕТИОЛОГІЯ. Збудник хвороби РНК-вірус із родин. Rabdoviridae, кулевидної форми, розміром 25-85 нм (70-125 нм).

ЕПІЗООТОЛОГІЧНІ ДАНІ. Хворіють коропи 1-2-літки, білий амур, білий і строкатий товстолобик весною при температурі води 10-14⁰ С. Летальність може досягати 45%.

ПАТОГЕНЕЗ. Вірус, потрапивши в організм, із кров'ю розноситься в усі органи і тканини, де розмножується, викликаючи лізис клітин і необоротні морфологічні зміни органів і тканин. У результаті збільшення пористості судин виникають геморрагії й асцит, знижується рівень гемоглобіну і кількість еритроцитів. Уражається центральна нервова система і змінюється поводження риб, порушуються трофічні процеси, що приводять до потемніння шкіри і виснаження. Створюються сприятливі умови для розвитку вторинної мікрофлори.

КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ І ПЕРЕБІГ. Інкубаційний період 7-30 днів. Хвора риба плаває по колу або штопороподібно. Спостерігається куйовдження луски, здуття черевця, точкові крововиливи і почервоніння шкіри в області грудних і черевних плавців, потемніння шкіри, анемія зябер, серповидні крововиливи в очному яблуці.

ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ.

1. Виражена дистрофія і гіперемія печінки з білуватими вузликами (гранулемами) під капсулою

2. Дистрофія нирок із плямистими крововиливами в них

3. Септична чи селезінка її гіперплазія

4. Катаральний ентерит із крововиливами на слизуватій оболонці

5. Асцит (скупчення в черевній порожнині жовтувато-кров'янистої рідини).

. ДІАГНОСТИКА. Діагноз встановлюють комплексно, проводиться вірусологічне дослідження і ставиться біопроба.

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА. Варто диференціювати від еритродерматиту коропів, аеромонозу, псевдомонозу.

При эритродерматиті карпів виділяють збудника Aeromonas salmonicida.

При аеромонозі. крім геморагічного діатезу, на шкірі з'являються виразки, відзначається восковидний некроз м'язів і бактеріоскопією виділяють аеромонади.

При псевдомонозі відзначають потемніння і зеленуватий відтінок, а також куйовдження луски. Печінка з крововиливами. Бактеріологічними дослідженнями виділяють псевдомонад.

МІРИ БОРОТЬБИ. При виникненні ВВК на господарство накладають карантин. і проводять у ньому весь комплекс протиепізоотичних заходів, передбачених ветеринарним законодавством по ліквідації заразних хвороб. Рибу з незадовільних ставів, що має товарний вид, реалізують у торгову мережу. Незадовільний ставок виводять на літування. Ложе ставу дезінфікують негашеним (25-30 ц/га ) чи хлорним вапном, переорюють і засівають бобовими травами.

3.2. ЗАПАЛЕННЯ ПЛАВАЛЬНОГО МІХУРА. (ВПП, аероцистит) - інфекційне захворювання прісноводних риб, що характеризується поразкою плавального міхура і паренхіматозних органів.

ЕТИОЛОГІЯ. Причина захворювання остаточно не встановлена. Існує вірусологічна теорія виникнення хвороби (дослідження німецьких учених). За даними Гребньової Е.И. (1998) збудником ВПП є міксоспоридія Sperospora renicola, що виявляється в стінках плавального міхура і ниркових канальцях.

ЕПІЗООТОЛОГІЧНІ ДАНІ. Хворіють коропи, сазани і їхні гібриди, частіше цьоголітки і дволітки. ВПП реєструють частіше в риб, вирощуваних у коропових господарствах. Джерелом хвороби є перехворіла риба, а також виділення хворих риб і трупи загиблих коропів. Зараження відбувається шляхом прямого контакту, а також через мул і ґрунт ложа ставів. Спалахи ензоотій, а іноді й епізоотій ВПП спостерігають у рибничих господарствах улітку. В інші сезони року хвороба протікає подгостро і хронічно. На перебіг і прояв хвороби впливає щільність посадки, умови годівлі і утримання риб.

ПАТОГЕНЕЗ. Вивчений недостатньо.

КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ І ПЕРЕБІГ. При гострому перебігу риба слабко реагує на зовнішні подразники, перестає годуватися. Черевце збільшується в розмірі, спостерігається флюктуація. Порушується гідростатична рівновага і координація рухів (риби плавають у похило-бічному положенні приймають положення чи вниз головою). Гостре перебіг продовжується 14-20 днів, частіше спостерігається серед дволіток у нагульних ставах і характеризується швидким поширенням (уражається 80-100% коропів у водоймі). При підгострому перебігу ті ж ознаки виражені значно слабкіше й у меншого числа риб. Зустрічається частіше в цьоголіток у вирощувальних ставах. Захворювання відзначається протягом 25-30-ти днів, а потім ензоотія загасає. Хронічне перебіг реєструють у зимовий період. Відзначається поступова загибель коропів у процесі зимівлі (до 50-90%). Симптоми виражені слабко, іноді в окремих особин відзначається здуття черевця.

ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ.

Гостре перебіг:

1. Серозно-геморагічний аероцистит

2. Спленіт

3. Дистрофія нирок і крововиливи в них

4. Дистрофія і гіперемія печінки

5. Анемія зябер

6. Гіперемія окремих ділянок шкіри

7. Випинання і здуття черевця

Хронічне перебіг:

1. Гнійно-некротчний аероцистит з утворенням спайок між стінками міхура і внутрішніх органів

ДІАГНОЗ. Ставлять на підставі епізоотологічних даних і результатів клінічних і патологоанатомічних досліджень.

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА. Диференціювати ВВП треба від асцитної форми аеромонозу. При цьому звертають увагу на стан слизових покривів (при аеромонозі - крововиливи на поверхні тіла) і плавального міхура. Проводиться бактеріологічне дослідження.

ЛІКУВАННЯ. Для терапії ВПП застосовують метиленовий синій. Улітку його дають плідникам з розрахунку 3 г/кг корму в переднерестовий період та влітку, цьоголіткам препарат згодовують з розрахунку 1 г/кг корму в 2-3 курси по 13-15 днів. Причому, два дні дають корм із метиленовим синім, один день звичайний, і так протягом усього курсу. Інтервали між курсами лікування 7-10 днів.

Застосовують також кормові антибіотики, їх згодовують протягом 6-ти днів з розрахунку: біоветин - 200 мг, біовіт-120 - 400 мг, біовіт-80 - 620 мг, біовіт-40 - 1,3 м, кормогризин-5 - 400 мг, кормогризин-10 - 200 мг на 1 кг маси риб.

Рекомендується також давати біофузол (ніфулін) у дозі коропам 5 кг/тону комбікорму протягом 7-ми днів. У стаціонарно незадовільних господарствах годівлю проводять 3-4 рази з інтервалом у 3 тижні.

Згодовування антибіотиків припиняють за 30 днів до реалізації риби в торгову мережу.

ПРОФІЛАКТИКА І МІРИ БОРОТЬБИ. Необхідно строго дотримуватись загальних профілактичних, ветеринарно-санітарних і рибоводно-меліоративних заходів. Особливу увагу приділяють дезінфекції і дезінвазії ложа ставів негашеним (25 ц/га) і хлорним вапном (3-5 ц/га). Гідротехнічні спорудження, рибоводний інвентар обробляють 20%-ным розчином негашеного чи хлорного вапна. Навесні, перед зарибленням стави всіх категорій дезінфікують вдруге.

Для нересту використовують рибу у віці не більше 9-10-ти років, що не знаходиться в близькому спорідненні. Нагульні стави зариблюють посадковим матеріалом, вирощеним в цьому ж господарстві. Разом з коропом вирощують риб, не сприйнятливих до ВПП раслиноїдні риби, карасі, хижі риби).

3.3. ВІСПА КОРОПІВ - характеризується розростанням епітеліальної тканини шкіри з утворенням на тілі епітеліом матово-блакитного кольору. Захворювання зустрічається як у природних водоймах, так і в ставкових господарствах.

ЕТИОЛОГІЯ. Не з'ясована. Передбачається вірусна природа хвороби.

ЕПІЗООТОЛОГІЧНІ ДАНІ. Уражуються, головним чином, коропи, сазани і їхні гібриди.. В одиничних випадках це захворювання реєструють у язя, ляща, корюшки, плотви, карася й інших риб. Хвороба поширена у всіх кліматичних зонах країни. Найбільше часто уражаються дволітки. Молодь і річняки звичайно віспою не хворіють. Захворювання виявляється влітку і восени. До осені - кількість хворої риби зростає. У зимовий час цей показник зберігається на одному рівні, а навесні серед риб незадовільного стада знову збільшується число хворих особин. Загибель риб спостерігається рідко. При спонтанному перебігу захворювання, без вживання необхідних заходів, об’єм хвороби збільшується щорічно. Цьому також сприяє антисанітарний стан ставів (заростання, заболочування, забруднення), зниження їхньої проточності, слабка селекційна робота і підбір плідників для нерестової кампанії, недостатня кількість і незбалансованість кормів.

Джерелом зараження служать хворі риби. Захворювання поширюється при завезенні в задовільні господарства молоді риб з незадовільних господарств.

КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ І ПЕРЕБІГ. Спочатку в риб з'являються невеликі поодинокі білуваті плями на шкірних покривах тулуба, хвоста, плавців. Потім, внаслідок гіперплазії клітин епідермісу, шкіра в уражених місцях товщає й утворяться плоскі епітеліоми, що піднімаються над поверхнею іншого шкіряного покриву. При важкій формі хвороби окремі пухлини зливаються, утворюється суцільний шар товщиною 2-4 мм, що покриває всю поверхню тіла. У початковій стадії хвороби епітеліоми мають гладку блискучу поверхню і м'яку консистенцію.

При хронічному перебігу хвороби поверхня віспяних утворень стає шорсткуватою, ущільнюється і здобуває тверду консистенцію, що нагадує хрящову тканину. При подальшому розвитку в процес втягується і підлягаюча м'язова тканина, що втрачає пружність і інфільтруєтся рідиною. Кісти скелета розм'якшуються , відбувається його деформація.

ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ.

1. Множинні осередкові епітеліоми на шкірі (білі парафіноподібні плями)

2. Деформація і розм'якшення кісток скелету

3. Гіпотрофія

ДІАГНОСТИКА. Діагноз ставлять на підставі клінічних і епізоотологічних даних.

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА. У початковій стадії віспу треба диференціювати від ектопаразитарних хвороб (триходіноз, хілодонельоз, іхтіофтіріоз), при яких на шкіряних покривах також з'являється слизуватий блакитнувато-сірий наліт. Однак на відміну від віспяних уражень він має не осередковий, а розлитий характер і покриває майже все тіло. При мікроскопії зіскобів зі шкіри при паразитарних хворобах виявляють велику кількість збудників.

ПРОФІЛАКТИКА І МІРИ БОРОТЬБИ. Проводять комплекс ветеринарно-санітарних і рибоводно-меліоративних заходів, спрямованих на поліпшення умов середовища існування риб. Діючим методом ліквідації і профілактики захворювання є періодичне літування ставів. При недоліку у воді і ґрунті кальцію стави систематично вапнують, а в корм риби включають додатково крейду (до 5% добового раціону). При недостатній кормовій базі й ущільнених посадках у кормову суміш додають виіаміновмісні компоненти: зелену пасту з лугової і водяної рослинності (до 20% до раціону), гідролізні дріжджі (до 3-4% раціону). Поліпшують селекційно-племінну роботу, що виключає інбридинг і дозволяє одержувати стійке до даного захворювання потомство. Проводять періодичне вибракування хворих риб зі стада, особливо це стосується маткового стада.

На незадовільні господарства накладають обмеження, і вивіз риб в інші водойми не дозволяють. Сильно уражених віспою риб до вживання в їжу людям не допускають. Її утилізують проварюванням і направляють у корм тваринам. У сирому вигляді згодовувати її тваринам не дозволяється.

3.4. ВІРУСНА ГЕМОРАГІЧНА СЕПТИЦЕМІЯ ЛОСОСЕВИХ (ВГС, вірусна геморагічна септицемія форелей) - інфекційна хвороба риб, що характеризується септицемією, потемнінням шкіри, витрішкуватістю, здуттям черевця, руйнуванням плавців і ураженням нервової системи.

Хворіє райдужна форель і інші види лососевих риб.

ЕТИОЛОГІЯ. Збудник Рнк-вірус пальцевидної форми, довжиною 180-240 нм, шириною 60-75 нм. Встановлено, що існує кілька типів вірусу: R (нирковий), Н (печінковий), V (вісцеральний), Р (загальної дії) і N (нейротропний). Вперше це захворювання діагностували в Данії.

ЕПІЗООТОЛОГІЧНІ ДАНІ. Захворювання реєструють у багатьох країнах Європи. Хворіє переважно райдужна форель, але описані випадки захворювання струмкової форелі, харіуса, щуки, палії. Епізоотії супроводжуються масовою загибеллю риби (до 78%), характеризуються сезонністю і гострим перебігом. ВГС спостерігають восени й узимку при температурі води 8⁰С. Уражується риба у віці до одного року, при розмірі 5-7 см.

Джерелом інфекції служать хворі риби, їх виділення, трупи загиблих форелей. Риба заражається через ложе ставів, інфіковану вірусом воду, а також контактним шляхом, через рибничий інвентар.

Прояву і перебігу хвороби сприяє порушення біотехнології вирощування форелі.

Інкубаційний період залежить від температури води, вірулентності вірусу і резистентності організму риб. При температурі 15-16 ⁰С він складає звичайно 7-15 днів, рідше 25 днів і більше, при експериментальному зараженні від 4-х до 14-ти днів. Перехворіла риба здобуває напружений імунітет.

КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ І ПЕРЕБІГ. Розрізняють надгострий, гострий, хронічний і безсимптомний (латентний) перебіг і нервову форму ВГС лососів.

Надгострий перебіг зустрічається досить рідко. При цьому відзначається масова загибель риб протягом 1-2-х діб. Клінічні або ознаки не встигають розвитися, або подібні гострому протіканню.

Гострий перебіг характеризується темно-коричневим забарвленням поверхні тіла, одно- чи двосторонньою витрішкуватістю, анемією. Зябра анемічні з геморагіями. На периокулярній конъюнктиві смугасті геморагії. Основи плавців мають червонувате забарвлення.

Хронічний перебіг. Забарвлення тіла темне чи майже чорне. Відзначається сильно виражена екзофтальмія. Зябра мають ясно-рожеве чи білувато-сіре забарвлення, у деяких випадках вони білі. Іноді реєструють черевну водянку.

Латентний перебіг Клінічних ознак не відзначається.

Нервова форма. Риба робить спіралеподібні рухи на дні басейну проти течії, іноді плаває на боці. Спостерігають спазматичні посмикування тіла.

ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ.

Гостре перебіг:

1. Екзофтальмія

2. Темно-коричневий колір шкіри

3. Анемія зябер і крововиливи в них

4. Виражений геморагічний діатез (крововиливи в кон’юнктиву, м'язи, жирову тканину, на плавальному міхурі, черевці, серці)

5. Застійна гіперемія печінки і нирок

Хронічний перебіг:

1. Чорне забарвлення шкіри

2. Екзофтальмія

3. Дистрофія печінки і нирок, іноді крововиливи в печінці

ДІАГНОСТИКА. Діагноз ставлять на підставі епізоотологічних, клінічних даних і патологоанатомічних ознак. Пріоритетними є вірусологічні дослідження з виділенням вірусу в тканинних культурах, його ідентифікацією в серологічних реакціях і постановка біопроби.

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА. ВГС значно відрізняти від цероїдної дегенерації нирок, для якої характерним є брудно-жовте забарвлення, відкладення цероїда в клітинах печінки і відсутність у них некробіотичних ушкоджень.

ЛІКУВАННЯ. Не розроблено. Рекомендується використовувати антибіотики (окситетрациклін) і антисептики (метиленову синь), що полегшують перебіг хвороби, тому що пригнічують вторинну інфекцію.

ПРОФІЛАКТИКА І МІРИ БОРОТЬБИ. Засновані на ретельному проведенні комплексу загальних ветеринарно-санітарних заходів, спрямованих на розрив епізоотичного ланцюга, підвищення загальної резистентності організму риб, зниження чисельності збудника в зовнішнім середовищі. В даний час проводиться активна розробка засобів специфічної профілактики.