Міграція населення

Окрім природного руху населення одним із важливих чинників, які зумовлюють зміну чисельності населення країни та впливають на його перерозподіл по регіонах та населених пунктах, є механічне переміщення людей, або міграція. Міграція — це переміщення людей зі зміною місця проживання. Міграції мають різну спрямованість, тривалість, інтенсивність залежно від багатьох чинників та причин. За причинами міграції можуть бути соціально-економічні або трудові, екологічні, релігійні, політичні, сімейно-побутові. За напрямками переміщення людей міграції поділяються на міждержавні та міжрегіональні. Міждержавні міграції, що спрямовані за межі країни, називаються еміграцією, а протилежного напрямку — імміграцією.

Міграції можуть бути постійними або сезонними, залежно від термінів міграції. Залежно від форм переміщення можуть бути добровільними чи примусовими, залежно від форм організації— організованими або стихійними.

За сучасними статистичними даними можна лише в загальному відтворити обсяги внутрішньодержавної міграції, оцінити її наслідки для економічного розвитку України. Аналіз статистичних даних дає підстави говорити про те, що в державі постійно зменшується чисельність населення внаслідок міграційного відпливу. Якщо в 1990 р. коефіцієнт чистої міграції становив +1,5 %о, в 1995 р.--1,8, в 1998 р.--1,9 %о, то в 2002 р. -0,7 %о, а в 2009 р. — +0,29 %о [21; 20].

Щоправда, ці дані не зовсім точно і повно відповідають сучасним міграційним процесам, що відбуваються в Україні.

Рівень міграції населення залежить від регіональних особливостей. Більшість областей втрачають населення й робочу силу (як і вся Україна) на користь інших держав світу. Причини цього різні, їх не можна зводити тільки до погіршення економічного стану в Україні. У міграційному процесі держави багато важать свобода пересування, наявність відповідних занять тощо. Проте, звичайно, зростання міграційної рухомості населення України більше спричинене економічними, ніж будь-якими іншими чинниками (політичними, національними, релігійними тощо). Перебудова економіки України призвела до великих змін у житті держави: політична і фінансова нестабільність, значний спад виробництва, банкрутство й закриття багатьох підприємств. Це, у свою чергу, викликало повальне звільнення працівників, зниження рівня заробітної плати, затримки з її виплатою і, як наслідок, зниження рівня життя населення в цілому.

Внаслідок неврегульованості відносин України з більшістю країн у сфері трудової міграції наша держава стає джерелом нелегальних працівників-мігрантів. Виїжджаючи за кордон у туристичні подорожі, багато людей залишаються там на роботу (на невизначений період часу). Найбільше таких мігрантів у Італії, Португалії, Греції, Чехії, Іспанії, Великій Британії, Кіпрі, Ізраїлі, США, Німеччині, Польщі. Серед країн СНД українських працівників-мігрантів найбільше в Росії, щодо інших країн СНД, то обсяги міграції не тільки не зростають, а навпаки скорочуються. За неофіційними даними, за кордоном перебуває близько 2 млн українців (8—10 % працездатного населення держави).

Наведені цифри ілюструють втрату молодою українською державою трудового потенціалу, що особливо важливо для розвитку її економіки. Зрозуміло, що в економічно розвинені країни мігрує найпотужніший, найякісніший (фізично й інтелектуально) трудовий потенціал нації. Більшість мігрантів — це економічно активне населення та населення молодих вікових груп, що мають середню спеціальну та вищу освіту.

Внаслідок поглиблення економічної кризи в Україні значно зменшилися обсяги внутрішньої міграції населення (між регіонами, областями, населеними пунктами). Так, за офіційною статистикою, в 2009 р. міжрегіональна міграція становила 243 798 осіб. За тривалістю переміщення населення виділяють безповоротну і тимчасову міграції. Тимчасові міграції включають сезонні та маятникові переміщення.

Сезонні міграції населення — це тимчасове (сезонне) його переміщення. Вони бувають внутрішньо - та міждержавними, а також економічними (забезпечення робочою силою певних галузей господарства на період сезонного збільшення робіт) та соціально-культурними (поїздки на навчання, лікування, відпочинок, туризм).

Значних обсягів в останні десятиріччя набули маятникові трудові поїздки населення ("маятникові міграції"), тобто регулярне переміщення населення з одного населеного пункту в інший на роботу або навчання без зміни місця проживання.

Основною причиною зростання кількості людей, які працювали за межами свого населеного пункту, був посилений промисловий розвиток міст. Цьому сприяли також недостатній вибір професій на селі, низький рівень механізації виробництва, широке використання ручної праці в сільському господарстві та ін.

Скорочення діяльності, зменшення потужності, ліквідація та перепрофілювання багатьох підприємств і установ, де були зайняті "маятникові мігранти", а також зменшення кількості рейсів автобусів та приміських поїздів, подорожчання транспортних послуг та інші причини зумовили різке скорочення кількості таких мігрантів. Багато з них стали безробітними, дехто знайшов собі роботу за місцем проживання або включився в сезонні міграції за межі області чи держави.

32. Урбанізація та її соціально-економічні наслідки.

Урбанізація (від лат. urbanos - міський) - процес зростання міст і міського населення та підвищення їх ролі в соціально-економічному й культурному житті суспільства. Способи виникнення міст в історії людства були різними.

Сучасний побут людини, її житло насичені різноманітними джерелами небезпеки, які характерні і для виробничого середовища. Найбільш інтенсивно вони проявляються на урбанізованих територіях - у містах, селищах.

В результаті виникли урбоекологічні проблеми. Це - збільшення народонаселення на планеті - в середньому на 2% за рік. Для порівняння: у 1800 році в містах мешкало 3% населення планети, у 1900 - вже 13,6, 1950 р. - 30%, 1970 р. - 40, в 1980 р. - 44%, а на кінець 1999 р. близько 65%. З 1750 до 1900 рр. чисельність населення на планеті збільшилася в 2 рази, а видобуток енергетичних ресурсів - у 10 разів. З 1900 рр. до 1970 років чисельність населення зросла ще у 2 рази, а видобуток енергії - в 13 разів. Отже, темпи росту отримання енергії значно випереджають зростання народонаселення.

Міста виникали як сумісні поселення ремісників, що полегшувало їх виробничу діяльність, як центри торгівлі, як військові укріплення (фортеці). Проявився процес урбанізації і в Україні.

Тільки за останні 30 років частка міського населення в Україні зросла в 2,2 рази та становила на кінець ХХ ст. близько 70% загальної чисельності населення. До 1918 р. країна була аграрною і в містах проживало 18% населення. Інтенсивна урбанізація в Україні розпочалася в 1926-1939 рр., коли було взято курс на індустріалізацію народного господарства. За ці 13 років чисельність міського населення зросла в 2,4 рази. За 1940-1970 рр. вона зростала вже значно нижчими темпами, бо за 30 років вона збільшилось в 1,9 рази. З середини 50-х рр. ХХ ст. почався новий етап інтенсивного зростання кількості міст і чисельності міського населення в Україні.

За кількістю великих міст (з населенням понад 100 тис.) наша держава тепер посідає одне з провідних місць серед країн світу, таких міст в Україні - 61. Це всі обласні центри, а також такі міста, як Бердянськ, Керч, Макіївка, Мелітополь та інші. В Україні 5 міст з мільйонним населенням: Київ (2,8 млн.), Дніпропетровськ (1,2 млн), Одеса (1,02 млн), Донецьк (1,05 млн), Харків (біля 2 млн.) та 3 міста, що наближаються до мільйонників: Запоріжжя (820 тис.),

Львів (790 тис.), Кривий Ріг (710 тис.). В останні 30 років для Києва характерним був інтенсивний демографічний розвиток: чисельність його населення зросла майже у 2,5 рази. Сучасне місто надає своїм жителям багато переваг економічного, соціального характеру, а саме: наявність місць роботи та можливість вибору роботи; зосередження закладів науки та культури; надання висококваліфікованої медичної допомоги; можливість створювати кращі житлові та соціально- побутові умови життя; розвиток міжнародної та регіональної культури.

У величезних містах виникають процеси, які є предметом вивчення урбоекології, до складу якої входять медична, інженерна, технічна, архітектурна, будівельна екологія. Ці науки вивчають зв'язки, сукупності процесів, що обумовлюють результати, які впливають на мешканців, природу міст. Головне завдання урбоекології, - знайти шляхи, що пом'якшують негативні явища процесу урбанізації - хімічне, фізичне, фізико-хімічне, біологічне забруднення життєвого середовища. Дію їх наслідків можна зменшити до певної межі, якщо при будівництві міст враховувати особливості клімату (роза вітрів, температура, вологість, освітленість), рельєфу, розміщення функціональних зон міста - промислової, житлової (селітебної), рекреаційної, суспільної, використовувати відносно екологічно чисті засоби пересування.

При проектуванні нових і реконструкції існуючих міст треба передбачати максимальне збереження і використання існуючих зелених насаджень, а не вирубувати їх. У загальному балансі територія парків, садів і скверів повинна складати не менше 70%. Відомо, що якість повітряних мас значно поліпшується, якщо вони проходять над лісопарками і парками, якщо їх площа складає 600-1000 га. При цьому кількість зважених домішок знижується на 10-40%, що приводить до підвищення інтенсивності ультрафіолетової радіації на 15-25%, сприяючи зменшенню патогенної мікрофлори..

Важлива властивість насаджень - іонізація повітря, що впливає на стан здоров'я людини. Кращими іонізаторами повітря є змішані хвойно-листяні насадження. Соснові насадження тільки в зрілому віці впливають на його іонізацію, тому що внаслідок виділення молодими рослинами випаровувань скипидару концентрація легких іонів в атмосфері знижується.

Іонізація лісового повітря в 2-3 рази вище у порівнянні з морським і в 5-10 разів - з атмосферою міст. Тому лісові насадження, що утворюють зелений пояс навколо міст, роблять значний позитивний вплив на оздоровлення міського середовища, зокрема збагачують повітряний басейн легкими іонами. Найбільше сприяють підвищенню концентрації легких іонів у повітрі акація біла, береза карельська, тополя срібляста, чорна та японська, дуб червоний та звичайний, верба біла та плакуча, клен сріблястий та червоний, модрина сибірська, ялиця сибірська, горобина звичайна, бузок звичайний.

У великих індустріальних центрах, де створюється найбільша загроза санітарному стану повітряного басейну, для оздоровлення міського середовища в околицях заводів рекомендується висаджувати клен американський, вербу білу, тополю канадську, жостер ламкий, ялівець козацький та вірджинський, дуб звичайний, бузину червону. Тополя бальзамічна є найкращим санітаром в зоні сильної постійної загазованості. Ефективно поглинають шкідливі гази липа дрібнолиста, ясен, бузок і жимолость. Якщо концентрація шкідливих газів перевищує гранично припустимі норми, то клітини рослин руйнуються і це призводить до гноблення росту і розвитку, а іноді і до загибелі рослин.

Для міського ландшафту важливим є наявність іонів, що містяться в повітрі, - аероіонів з позитивними чи негативними зарядами і різними масами. Найбільш сприятливий вплив на навколишнє середовище від легких негативних іонів. Молекули диму, водного пилу, пару, що забруднюють повітря, несуть, як правило позитивні заряди. Кількість легких іонів в одному куб. дециметрі повітря над лісами складає 2000-3000, у міському парку - 800, в промисловому районі - 200-400, в закритому багатолюдному приміщенні - 25-100.

Незважаючи на переваги міського життя, міське середовище для людей є штучним і відірваним від природного, в якому тисячоліттями проходило їх життя. Штучне міське середовище шкідливо впливає на здоров'я населення через забруднення атмосферного повітря, дефіцит сонячного проміння, якість питної води, а також скупченість населення, недостатність зелених насаджень тощо. Небезпеку для здоров'я людей у місті становлять шумові, вібраційні навантаження, транспортні проблеми, вплив електричних, магнітних, електромагнітних, іонізуючих випромінювань. Тому в міському середовищі треба всіма засобами відтворювати природні умови за рахунок озеленення, штучних водоймищ, запобігати забрудненню повітря; водних ресурсів, грунтів, збільшуючи «життєвий» простір.

Такі «переваги» міського життя сприяють виникненню хвроб та їх швидкому розповсюдженню з-за високої щільності населення. Через це збільшується захворюваність та смертність населення, формуються патології у дітей. Всі ці фактори вивчає демографічна екологія. Демографія (гр. демос - народ, населення та гр. графо - писати) - наука про народонаселення, його структуру, просторово- часові та якісні, кількісні характеристики - статеві, вікові, майнові. Демографія - розділ соціології, але він дуже тісно пов'язаний з екологічними проблемами, тому і кажуть про соціальну екологію. Основу демографії складають біологія (біологія людини), географія, антропологія.

33. Господарський комплекс України.

Життєдіяльність людей забезпечується взаємодією їх між собою, з природою і навколишнім світом, яка називається господарством. У сучасному розумінні господарська діяльність — це доцільна діяльність людей із виробництва матеріальних благ і послуг, спрямована на задоволення власних потреб [6, 400]. Вона охоплює не тільки продукування матеріальних і духовних благ, а й їх розподіл, споживання.

Господарську діяльність окремої країни називають національною економікою, або національним господарським комплексом. Термін "народне господарство", який залишився з тоталітарного минулого і несе певний ідеологічний зміст, виходить з ужитку.

Формування національної економіки можливе лише за умови розвитку територіального поділу праці, спеціалізації території та наявності міцної держави. За таких умов господарство країни з часом перетворюється в національний господарський комплекс, у якому всі учасники (галузі, території, підприємства, установи) перебувають у тісному взаємозв'язку і діють як єдиний організм.

Необхідними ознаками національної економіки є:

— національний суверенітет, тобто національна державність, законодавство, суверенітет господарської та зовнішньоекономічної діяльності;

— економічне середовище (грошова одиниця, грошово-кредитна та фінансова системи, обіг цінних паперів, митна система, виробнича інфраструктура);

— наявність тісних економічних зв'язків між суб'єктами господарювання в межах національних кордонів.

Важливою умовою для становлення національного господарства є наявність спільних духовних рис суспільства: традицій, звичаїв, моралі, культури, панування національної ідеології.

Господарство України набуло ознак національного лише на рубежі XX—XXI ст., зі здобуттям незалежності. До цього воно було частиною господарств інших країн, до складу яких входила територія України.

На сьогодні господарство України є національним за змістом, проте значною мірою залишається складовою господарського комплексу СРСР за структурою.

Від СРСР Україна успадкувала деградуючу централізовано-адміністративну економіку, переобтяжену важкою індустрією з нерозвинутою соціальною сферою, незначним виробництвом товарів широкого вжитку. Неефективність такого способу господарювання стала причиною економічної кризи.

І хоча адміністративна, фінансово-економічна інфраструктура в основному сформована, становлення національного господарства України ще попереду.

Розвиток господарства будь-якої країни залежить від виробничих відносин, які склалися між учасниками господарювання, тобто від організації виробництва. В основі виробничих відносин є відносини власності, тобто спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва. Сукупність виробничих відносин, що склалася між учасниками господарювання часто називають економічною системою.

Основними економічними системами у світовому господарстві є ринкова економіка і централізовано-командна економіка.

Ринкова економіка характеризується приватною власністю на засоби виробництва, вільним підприємництвом і ринковим господарським механізмом. Вона передбачає наявність конкуренції, ринкове формування цін та регулювання господарської діяльності. Втручання держави у господарське життя мінімальне і обмежується захистом приватної власності та встановленням правових норм, за якими функціонують вільні ринки. Водночас держава має певні можливості (в основному економічні) впливу на господарські процеси. Наприклад, за допомогою гнучкого оподаткування вона може прискорювати або гальмувати розвиток певних видів господарської діяльності.

34. Характеристика Донецького економічного району.

Донецький економічний район Загальні відомості та ЕГП Район охоплює територію тільки двох областей: Донецької і Луганської. Площа його — 53,2 тис. км2, кількість населення — 7,0 млн осіб. Характерними рисами економіко-географічного положення Донецького економічного району є значна віддаленість від центру, велика протяжність кордону з Росією, вихід до Азовського моря, близьке розміщення до металорудної бази країни — Придніпров'я, проходження через територію важливих транспортних шляхів загальнодержавного і міжнародного значення. Населення і трудові ресурси. Донецький економічний район — це регіон України із значним від'ємним приростом населення, високою дитячою смертністю. Виділяється він серед інших районів найбільшою середньою густотою населення (132 особи на 1 км2), яха майже удвічі перевищує цей показник для України в цілому. Пов'язаний він із надзвичайно великою концентрацією міст (89 міст і 240 селищ) та часткою міських жителів (89 %). До того ж у районі 13 великих міст, з яких чотири мають понад 300 тис. жителів. Частка корінного українського населення на території району становить 57%. Серед національних меншин найбільше росіян (38,3%), а також греків, білорусів та ін. Значний розвиток промисловості, а в останні рохи від'ємний природний приріст населення, низька середня густота сільських жителів (менше 30 осіб на 1 км2) зумовили в районі постійну потребу у трудових ресурсах. Сучасна кризова ситуація в господарстві, необхідність закриття збиткових шахт загострюють проблему зайнятості наявних трудових ресурсів. Природні умови і ресурси На території Донецького економічного району розташована одна з найважливіших паливно-сировинних баз країни — Донбас. її основою є великі поклади високоякісного, у тому числі коксівного, вугілля. Крім того, між вугільними пластами часто міститься природний газ. Із рудних корисних копалин найбільше значення має Микитівське родовище кіноварі, перспективними є виявлені поклади свинцево-цинкових, мідних, алюмінієвих та залізних руд. Загальнодержавне значення мають Артемівське та Слов'янське родовища кам'яної солі. Великі запаси нерудної сировини, яка використовується для виробництва будівельних матеріалів (вогнетривких глин, каолінів, мергелів, вапняків), флюсових вапняків. Район має проблеми з водозабезпеченням. Основними його джерелами є річки Сіверський Донець, Кальміус, Айдар, система водосховищ і каналів, а також підземні води. Ліси зосереджені в основному в долині Сіверського Дінця, але вони не мають промислового значення. Рельєф Донецького економічного району рівнинний із середніми висотами 200—300 м. Значна кількість ярів, що сформувалися у межах Донецької та Придніпровської височин, дещо ускладнюють ведення сільського господарства та прокладання транспортних шляхів. Для клімату району характерна добре виражена континентальність, що позначається на середній амплітуді температур (від -8 °С у січні до +23 °С у липні) та малій кількості опадів. Це зумовило формування на більшості території степових, а на півдні — сухостепових комплексів. Тільки у західній частині Донецького кряжа, де кількість опадів дещо більша (500 мм на рік), утворилася ділянка лісостепу. Переважаючий тип ґрунту — середньо-гумусний чорнозем. Значні території, які зайняті міськими населеними пунктами, гірничопромисловими об'єктами, териконами, знижують площу сільськогосподарських угідь. їх частка значно перевищує норму, становлячи близько 85 %. До природних рекреаційних ресурсів належать мінеральні води, лікувальні грязі, пляжі Азовського моря. Господарство району Природоресурсний потенціал району зумовили перетворення його на індустріальний район з провідною роллю (Важкої промисловості. До неї належать переважно нижчі поверхи (видобуток і первинна обробка мінеральної сировини й палива).

Провідними в економічному районі є паливна промисловість та електроенергетика, чорна і кольорова металургія, машинобудування, хімічна, будівельних матеріалів та легка галузі промисловості. Важливе значення мають агропромисловий, транспортний, рекреаційний міжгалузеві комплекси. Паливна промисловість та електроенергетика спеціалізуються на видобутку кам'яного вугілля, виробництві електроенергії на теплових електростанціях, що працюють на вугіллі. Тут діє ціла група ДРЕС, найбільші серед яких Вуглегірська, Слов'янська та ін. Паливно-енергетичний комплекс спеціалізується на видобутку кам'яного вугілля, виробництві електроенергії на теплових електростанціях, що працюють на вугіллі. Тут діє ціла група ДРЕС, найбільші серед яких Вуглегірська, Слов'янська та ін. Район посідає друге місце в Україні за випуском чавуну, сталі й прокату. Основою для розвитку металургії на довізних рудах є потужне коксохімічне виробництво та інші обслуговуючі галузі. Найбільшими центрами чорної металургії тут є Донецьк, Маріуполь, Макіївка, Алчевськ, кольорової — Артемівськ, Костянтинівка, Горлівка. Продукція металургійної промисловості використовується машинобудівними підприємствами, які виготовляють устаткування для металургійної, гірничорудної, будівельної промисловості, транспортні засоби. Важке машинобудування зосереджене у Краматорську, Макіївці, Горлівці, Донецьку, транспортне — у Луганську, Маріуполі, Стаханові. Ряд заводів спеціалізується на сільськогосподарському, електротехнічному машинобудуванні. У районі сформувалася потужна хімічна промисловість. До неї належить виробництво азотних добрив (Горлівка, Северодонецьк), фосфорних (Костянтинівка), соди (Лисичанськ, Слов'янськ), продукції хімії органічного синтезу (Донецьк, Лисичанськ, Северодонецьк, Стаханов, Рубіжне). У промисловості будівельних матеріалів міжрайонне значення мають цементна (Артемівськ, Краматорськ, Єнакієве, Макіївка) та скляна (Костянтинівка) галузі промисловості. Специфічною рисою агропромислового комплексу і, зокрема, сільського господарства є те, що вони мають яскраво виражену приміську спеціалізацію, зорієнтовану на забезпечення власних потреб населення, зайнятого у промисловому секторі економіки. Тільки північні й південні частини району з меншою концентрацією промислових центрів зайняті вирощуванням переважно озимої пшениці та соняшнику, а також молочно-м'ясним скотарством і вівчарством. Харчова промисловість орієнтується переважно на споживача і містить підприємства борошномельно-круп'яної, хлібопекарської, кондитерської, пивоварної, м'ясної та молочної галузей. Загальнодержавне значення має солеварна промисловість (Слов'янськ, Артемівськ) та виробництво шампанських вин (Артемівськ). Легка промисловість, використовуючи місцеву і довізну сировину та жіночі трудові ресурси, спеціалізується на випуску вовняних Тканин, трикотажу, швейних виробів і взуття. Транспортний комплекс Донецького економічного району виділяється в Україні найбільшим обсягом перевезень, особливо залізницями та автомобільними шляхами. Значного рівня розвитку набув тут морський, трубопровідний та повітряний трап спорти. Міжрайонне значення має рекреаційний комплекс, що базується на ресурсах Азовського моря, мінеральних водах і лікувальних грязях. Проблеми й перспективи розвитку Основними проблемами району є вирішення питань подальшого розвитку вугільної промисловості, складної екологічної ситуації, депопуляції, великого розриву у рівнях доходів жителів краю. Невирішеність цих питань спричиняє подальший занепад малих міст, селищ, сільських населених пунктів.

35. Характеристика Придніпровського економічного району.

Придніпровський економічний район Загальні відомості та ЕГП Площа району, до якого входять Дніпропетровська і Запорізька області,— 59,1 тис. км2. Кількість населення — 5,3 млн осіб. Економіко-географічне положення району характеризується тим, що він охоплює не тільки південно-східну, але й центральну частину держави. Придніпровський економічний район не має виходу до державного кордону. Він межує з чотирма економічними районами країни, виходить до Азовського моря.

Значний вплив на економічний розвиток має тс, що територію району майже посередині перетинають річка Дніпро, важливі залізниці та автомагістралі, а також те, що він близько розміщений до важливої паливно-сировинної бази країни — Донбасу. Населення і трудові ресурси Як у більшості регіонів України, так і в Придніпровському спостерігається від'ємний приріст населення. Хоч середня густота населення збігається з цим показником для України, але в межах району є певні її відмінності. У Запорізькій області густота на-селення (68 осіб на 1 км2) менша за середню для України, а Дніпропетровська належить до найгустозаселеніших (108 осіб на 1 км2). Більше половини жителів Дніпропетровської області проживає у двох містах: Дніпропетровськ і Кривий Ріг. Крім них, у районі є ще вісім великих міст. У цілому для району рівень урбанізації становить 80%, тобто значно вищий, ніж середній для України. Частка українців серед жителів району становить 76 %. Переважно в містах проживають також росіяни, євреї, білоруси, а у деяких населених пунктах значну частку жителів становлять молдавани, серби, греки, поляки. Надмірна концентрація промислових підприємств важкої промисловості зумовила деякий дефіцит чоловічих і надлишок жіночих трудових ресурсів у містах. У сільській місцевості (особливо у Запорізькій обл.) проблеми забезпечення трудовими ресурсами пов'язані як із недостатньою заселеністю регіону, що склалася історично та під впливом природних умов, так і з відтоком сільських жителів до промислових центрів. Характерною рисою регіону є велика частка кваліфікованих трудових ресурсів з вищою і середньою спеціальною освітою (майже третя частина від їхньої загальної кількості у державі). Придніпровський район характеризується значним природорссурсним потенціалом. До енергетичних ресурсів тут належить кам'яне вугілля західної частини Донбасу. Природні умови і ресурси У районі унікально поєднуються рудні корисні копалини. Тут зосереджені басейни світового масштабу залізної (Криворізький, Білозерський) та марганцових (Нікопольський, Токмаць-кий) руд. Серед руд кольорових металів перспективне значення мають боксити Високопільського родовища, великі запаси титанових руд у Дніпропетровській області. У районі є значні поклади графіту, будівельної сировини (каоліну, вогнетривких глин, граніту, кварцових пісків). До водних й гідроресурсів Придніпровського економічного району належить Дніпро з притоками. Вузька долина його в межах кристалічного щита зумовлює великий потенціал гідроенергії, а водосховища акумулюють воду, необхідну для віддалених від річок посушливих територій району. Ліси тут мають переважно вітро- та водозахисне значення. Рівнинний рельєф та помірно континентальний зі спекотним і посушливим літом клімат зумовлюють на території району панування степових ландшафтів із родючими чорноземами, а на півдні — каштановими ґрунтами. Серед природних рекреаційних ресурсів найбільше значення мають узбережжя Азовського моря, долина Дніпра, лікувальні грязі. Господарство району Паливна промисловість та електроенергетика району базуються на кам'яному вугіллі Західного Донбасу (Павлоград, Новомосковськ), виробництві електроенергії на теплових, атомних та гідроелектростанціях. Металургійна промисловість економічного району є провідною в Україні, даючи понад половину загальнодержавного обсягу виробництва металу. Передусім, це чорна металургія, що базується на великих запасах залізних та манганових руд, та кольорова металургія, що орієнтується на довізну сировину та дешеву електроенергію. Найбільшими центрами чорної металургії є Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Нікополь, кольорової і чорної — Запоріжжя. У машинобудуванні провідне місце посідає важке машинобудування. Основними видами продукції машинобудування є металургійне та гірничошахтне устаткування, авіаційні двигуни, автомобілі, верстати, електротехніка, прилади, радіоелектроніка. Спеціалізація підприємств хімічної промисловості значною мірою пов'язана з металургією (виробництво азотних добрив), орієнтується на споживача, водні та трудові ресурси (лакофарбова, шинна промисловість).

Більшість галузей промисловості мають міжрайонне значення. Значного рівня розвитку досягли промисловість будівельних матеріалів (цементу, вапна, облицювальної плитки, черепиці тощо). Деревообробна та паперова промисловість мають обслуговуюче значення. Агропромисловий комплекс району є одним із провідних я Україні. Його основою є розвинуте сільськогосподарське виробництво, що використовує багаті агрокліматичні ресурси району. Більшу частку сільськогосподарської продукції дає рослинництво, яке спеціалізується переважно на вирощуванні зернових (озимої пшениці, кукурудзи на зерно) та технічних (соняшнику) культур. Тваринництво має переважно м'ясний напрямок (молочио-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство). Сировинна база сільського господарства визначила спеціалізацію харчової промисловості на виробництві борошна, цукру, олії та іншої продукції, що має переважно внутрішньорайонне значення. Галузі легкої промисловості (трикотажна, швейна, шкіряно-взуттєва) працюють на забезпечення потреб споживачів у межах району. Транспорт характеризується значним розвитком усіх його галузей. Провідну роль тут відіграють залізничний (за густотою залізниць район поступається тільки Донецькому економічному району), автомобільний та річковий транспорт. Міжрайонне значення має й морський порт Бердянськ. До рекреаційного комплексу належать санаторно-курортні господарства на узбережжі Азовського моря та численні об'єкти для туристів, що пов'язані, переважно, з місцями історичних подій. Проблеми й перспективи розвитку Придніпровський район є одним з тих, де спад обсягів виробництва у кризовий період 1990-х рр. був найменшим. Тому перспективи його розвитку пов'язані передусім з подальшою модернізацією промислових підприємств, покращенням екологічної ситуації, підвищенням ефективності сільськогосподарського виробництва.

36. Характеристика Столичного економічного району.

До складу Столичного економічного району входять три області (Київська, Чернігівська, Житомирська) та місто Київ. Загальна площа району — 90,7 тис. км2, а кількість населення — близько 6,9 млн осіб. Це район давнього заселення і формування першої Української держави. Столичний економічний район посідає центральне положення у північній частині України. Із півночі він межує з Білоруссю і Російською Федерацією. Ці держави залишаються важливими торговими партнерами України. Столичний економічний район межує ще з чотирма економічними районами країни, тобто відіграє для них роль зв'язуючої ланки. Центральне розміщення району зумовлює його рівновіддаленість від основних паливно-сировинних баз країни — Донбасу, Передкарпаття та Придніпров'я. Його перетинають важливі транспортні магістралі як міжнародного, так і загальнодержавного значення. Це, передусім, залізничні й автомобільні шляхи, а також річка Дніпро. Вирішальним чинником соціально-економічного розвитку району є розташування на його території столиці — міста Києва, який є центром політичного, економічного й культурного життя країни. Усі ці риси і зміни ЕГП сприятливо позначаються на подальшому його розвитку. Населення і трудові ресурси Район характеризується дуже складною демографічною ситуацією (особливо Чернігівська область). До того ж, погіршилася вона після Чорнобильської катастрофи. Середня густота населення у Столичному економічному районі становить 76 осіб на 1 км2. Вона близька до середньої в Україні. Однак така густота досягається за рахунок міста-мільйонера Києва, а окремо для областей вона має значні відмінності: у Київській — 63, Житомирській — 44, а Чернігівській — 37 осіб на 1 км2. Рівень урбанізації у Київській, Чернігівській та Житомирській областях ледве перевищує 55 %. Однак середній, разом із містом Києвом, становить 73 %. Район характеризується великою кількістю малих міст і селищ міського типу (усього 165), які часто входять до складу агломерацій, що сформувалися навколо великих і середніх міст. У сільській місцевості продовжується процес обезлюднення і зменшення кількості населених пунктів. Українці у районі становлять близько 85 % від усього населення. Крім них, у прилеглих до сусідніх країн районах і великих містах проживають росіяни, білоруси, поляки, євреї, німці та ін. Частка населення працездатного віку, порівняно із середніми даними для України, тут дещо занижена. Найбільший дефіцит трудових ресурсів сформувався у велихих містах. Природні умови і ресурси Столичний економічний район не має великих запасів мінеральних ресурсів. З паливних викопних ресурсів тут є поклади нафти і газу у Чернігівській області, Коростишівське (Житомирська обл.) родовище бурого вугілля Дніпровського буровугільного басейну, а також поклади торфу у поліській частині, які мають місцеве значення. Рудні корисні копалини залягають в Індіанському родовищі ільменітів. Найбагатший серед інших Столичний економічний район на нерудні корисні копалини, особливо будівельну сировину. Серед них Овруцьке родовище кварцитів, а також цементної сировини, будівельного каміння, єдине в Україні родовище топазів. У поліській частині є значні лісові ресурси, які мають промислове значення. Район добре забезпечений водними ресурсами. Передусім, це річка Дніпро з Прип'яттю, Десною та іншими притоками, а також Південний Буг. Є значні запаси підземних вод, які значною мірою забруднені внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС. Гідроресурси річок обмежені. Рельєф району рівнинний, оскільки він охоплює території Поліської та Придніпровської низовин, Придніпровської височини. Північна частина розташована в межах лісової зони з достатнім, подекуди надмірним зволоженням, а південна — у Лісостепу, де літо тепліше й менш вологе.

Дерново-підзолисті Грунти Полісся сприятливі для вирощування льону-довгунця, картоплі тощо, а чорнозем Лісостепу — для цукрових буряків, пшениці. З природних рекреаційних ресурсів найбільше значення мають запаси мінеральних вод у Київській області (Миронівка, Біла Церква). Крім того, район має різноманітні історичні та архітектурні пам'ятки (Київ, Чернігів, Біла Церква). Господарство району Провідними галузями у Столичному економічному районі є паливна промисловість та електроенергетика, машинобудування, хімічна та лісова галузі промисловості, агропромисловий, будівельний, транспортний, рекреаційний міжгалузеві комплекси. Паливна промисловість та електроенергетика спеціалізуються на видобутку палива та виробництві електроенергії на теплових (Трипільська) і гідро- (Київська) електростанціях. Власних паливно-енергетичних ресурсів у районі не вистачає, а тому їх завозять з інших регіонів. Металургійна промисловість спеціалізується на видобутку титанових руд та їх збагаченні на Іршанському гірничо-збагачувальному комбінаті. Район спеціалізується на виробництві різноманітної продукції машинобудування. Особливого розвитку набули транспортне машинобудування (літакобудування, суднобудування), верстато- і приладобудування, радіоелектронне та електротехнічне машинобудування. Найбільшими центрами галузі є Київ, обласні центри, а також Ьіла Церква, Бердичів, Умань та інші міста, де зосереджена значна кількість кваліфікованих трудових ресурсів. До хімічної промисловості входить, в основному, хімія органічного синтезу — виробництво полімерних матеріалів (Київ. Чернігів, Житомир, Прилуки), гумотехнічних виробів (Київ, Біла Церква), ліків (Київ). Лісова і деревообробна промисловість набули найбільшого розвитку в поліській частині району, де вони орієнтуються на власну сировинну базу. Деревообробна промисловість зосереджена також у великих містах Лісостепу, враховуючи наявність значної кількості споживачів продукції. Основні центри — Чернігів, Малин, Київ, Бровари, Коростень та ін. На місцеву сировину і споживача зорієнтована потужна промисловість будівельних матеріалів. Сільське господарство Столичного економічного району має добре виражені дві зони спеціалізації: поліську (зернові культури, льон-довгунсць, картопля, хміль, молочно-м'ясне тваринництво) і лісостепову (зернові культури, цукровий буряк, картопля, овочі, фрукти, молочно-м'ясне тваринництво і свинарство). До харчової промисловості у районі належить цукрова, спирто-горіл-чана, плодоовочеконсервна, м'ясна, молочна, олійно-жирова галузі. Обслуговують потреби населення борошномельна, хлібопекарська, кондитерська, макаронна та інші галузі. Легка промисловість тільки частково працює на власній сировині (лляна, вовняна, шкіряно-взуттєва). Решта тканин виробляється із довізної бавовняної та хімічної сировини. Найважливіші підприємства галузі розміщені у Києві, обласних центрах, Бердичеві, Білій Церкві, Прилуках. Центральне економіко-географічне положення району зумовило формування транспортної системи з густою мережею шляхів сполучення. Найбільший вантажо- і пасажирообіг здійснює залізничний транспорт, на другому місці — автомобільний. Важливу роль відіграють повітряний, річковий, трубопровідний. Загальнодержавне значення мають науковий і культурно-освітній комплекси, які зосереджені у Києві та обласних центрах. Рекреаційний комплекс району перебуває у стадії формування й у перспективі матиме міжнародне значення. Основні райони оздоровлення сьогодні — Дніпро з прилеглими територіями, окремі об'єкти Полісся, а туризму — міста Київ, Чернігів, Коростень, Переяслав тощо. Проблеми й перспективи розвитку Однією з проблем району є великий розрив у рівнях соціально-економій ного розвитку між містом Києвом і віддаленими територіями. Там гостро стоять питання низької народжуваності, високої смертності, безробіття. Не вирішеною залишається проблема тридцяти кілометрової Чорнобильської зони.

37. Характеристика Центрального економічного району.

Центральний економічний район Загальні відомості та ЕГП Площа району, до якого входять Черкаська й Кіровоградська області,— 45,5 тис. км2. Населення — 2,4 млн осіб. Межує Центральний район ще з п'ятьма економічними районами країни. Центральне розміщення району зумовлює його рівновіддаленість від основних паливно-сировинних баз країни: Донбасу, Передкарпаття — і близькість до Придніпров'я. Його перетинають важливі транспортні магістралі як міжнародного, так і загальнодержавного значення. Значний вплив на економічний розвиток має те, що територію району у східній частині перетинає річка Дніпро, а також через його територію проходять важливі залізничні та автомагістральні шляхи. Населення і трудові ресурси Район характеризується досить складною демографічною ситуацією (природний приріст населення майже -9 на 1000 осіб). Середня густота населення у Центральному економічному районі становить понад 53 особи на 1 км2. Вона набагато нижча за середню в Україні. У Черкаській області густота населення — 64 особи на 1 км2, у Кіровоградській — одна з найменших в Україні (43 особи на 1 км2). Рівень урбанізації в обох областях менший за середній в Україні і становить понад 60 % у Кіровоградській та 54 % — у Черкаській. Українців у районі близько 91,5 % від усього населення. Крім них, переважно у великих містах проживають росіяни, білоруси, поляки, євреї, болгари, молдавани, німці та ін. Частка населення працездатного віку, порівняно із середніми даними для України, тут дещо нижча. Найбільший дефіцит трудових ресурсів сформувався у Кіровоградській області. Природні умови і ресурси Центральний район має порівняно великі запаси деяких мінеральних ресурсів. З паливних викопних ресурсів тут є поклади бурого вугілля — Олександрійське (Кіровоградська обл.) та Козацьке (Черкаська обл.) родовища Дніпровського буровугільного басейну, горючі сланці Бовтиського родовища. Рудні корисні копалини представлені Побузьким родовищем нікелевих та кобальтових руд та Смілянським — бокситів. Багатим є Центральний економічний район на нерудні корисні копалини, особливо будівельну сировину. Серед них поклади графітів у Завалівському родовищі, каолінів, бентонітових глин (використовуються у нафтопереробці) (Черкаська обл.), вогнетривких глин, цементної сировини, будівельного каменю тощо.

На лісові ресурси район бідний. Район не дуже добре Забезпечений водними ресурсами. Найбільше значення має Дніпро з Россю, Інгульцем та іншими притоками, а також Південний Буг з Інгулом. Є значні запаси підземних вод. Гідроресурси річок обмежені. Рельєф району рівнинний, оскільки він майже повністю лежить у межах Придніпровської височини. Клімат помірно континентальний, із спекотним і посушливим літом. Це зумовлює на території району переважання лісостепових та степових ландшафтів із родючими чорноземами, які сприятливі для вирощування цукрового буряку, пшениці, соняшнику, плодівництва. З природних рекреаційних ресурсів найбільше значення мають долина Дніпра, різноманітні історичні та архітектурні пам'ятки Кіровограда, Умані, Канева, Чигирина, Черкас. Господарство району Провідними в економічному районі є паливна промисловість та електроенергетика, машинобудування, хімічна промси-ловість, промисловість будівельних матеріалів галузі промисловості, агропромисловий, транспортний, рекреаційний міжгалузеві комплекси. Паливна промисловість та електроенергетика спеціалізуються на видобутку бурого вугілля, виробництві електроенергії на невеликих ТЕЦ і ГЕС. Власних паливно-енергетичних ресурсів у районі не вистачає, а тому їх постачають з інших регіонів. Паливно-енергетичний комплекс спеціалізується на видобутку бурого вугілля, виробництві електроенергії на невеликих ТЕЦ і ГЕС. Власних паливно-енергетичних ресурсів у районі не вистачає, а тому їх постачають з інших регіонів. Металургійна промисловість представлена видобутком нікелевих і кобальтових руд, їх збагаченням та виплавкою на Побузькому комбінаті, ви-" робництвом рідкісних і тугоплавких металів у Світловодську. Машинобудування спеціалізується на випуску продукції сільськогосподарського і транспортного машинобудування, верстато- і приладобудування, радіоелектронного та електротехнічного машинобудування. Найбільшими центрами галузі є Кіровоград, Олександрія, Черкаси, Умань, Сміла. До хімічної промисловості входить основна хімія і хімія органічного синтезу, підприємства яких концентруються у Черкасах. На місцеву сировину і споживача зорієнтована потужна промисловість будівельних матеріалів. Центральний економічний район є одним із найбільш розвинутих у сільськогосподарському відношенні в Україні. Основою його є багатогалузеве сільське господарство, що використовує багаті агрокліматичні ресурси району. Більшу частку сільськогосподарської продукції дає рослинництво, яке спеціалізується переважно на вирощуванні зернових культур (озимої пшениці, кукурудзи на зерно), технічних (соняшнику та цукрового буряку), овочівництві і плодівництві. Тваринництво має переважно м'ясний напрямок (молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство). Сировинна сфера сільського господарства визначила спеціалізацію харчової промисловості на виробництві борошна, цукру, олії та іншої продукції. Галузі легкої промисловості (трикотажна, швейна, шкіряно-взуттєва) працюють на забезпечення потреб споживачів у межах району. Центральне економіко-географічне положення району зумовило формування транспортної системи з густою мережею шляхів сполучення. Найбільший вантажо- і пасажирообіг здійснює залізничний транспорт, на другому місці — автомобільний. Важливу роль відіграють повітряний, річковий, трубопровідний. Рекреаційний комплекс району перебуває у стадії формування й у перспективі матиме міжнародне значення. Основні райони оздоровлення — Дніпро з прилеглими територіями, а туризму — міста Канів, Умань, Чигирин, Черкаси, Кіровоград та ін. Найбільші міста. Місто Черкаси (293 тис. осіб) є найбільшим економічним і культурним центром району У його промисловому комплексі виділяються хімічна промисловість, машинобудування, легка та харчова промисловість. У місті діють два вузи, філіали науково-дослідних інститутів, музично-драматичний театр, краєзнавчий музей. Місто Кіровоград (247 тис. осіб) є адміністративним, економічним та культурним центром однойменної області. Спеціалізується на сільськогосподарському машинобудуванні, будівельній, легкій та харчовій промисловості.

У місті є три вузи, два театри, краєзнавчий музей та інші культурно-освітні заклади. Проблеми й перспективи розвитку Поступово у районі відновилося промислове виробництва, з'явилися нові підприємства. Однак район має дуже сприятливі умови для розвитку сільського господарства, які поки що використовуються дуже неефективно. Саме виведення сільськогосподарського виробництва на сучасний світовий рівень є однією з ключових проблем, що потребує першочергового розв'язання.

38. Характеристика Північно-Східного економічного району.

Північно-Східний економічний район Загальні відомості та ЕГП До складу Північно-Східного економічного району загальною площею 84 тис. км2 входить три області: Харківська, Полтавська і Сумська. Проживають тут 5,6 млн осіб. Важливими рисами економіко-географічного положення району є те, що на північному сході його межі проходять вздовж кордону України з Росією. На заході й півдні він межує з високорозвинутими Центральним, Центрально-Східним і Східним економічними районами країни. Територія Північно-Східного економічного району розміщена недалеко від паливно-сировинних баз країни — Донбасу та Придніпров'я, а також виходить до Дніпра. Його територію перетинають важливі транспортні магістралі міжнародного значення (залізниці, шосе, трубопроводи). Населення і трудові ресурси У районі значний від'ємний природний приріст населення в усіх областях. Особливо великі темпи депопуляції у сільській місцевості. Останнє пов'язано зі значним відтоком молоді із сіл до промислових центрів як у межах району, так і до Києва та міст Донбасу, Придніпров'я. Середня густота населення у районі — 67 осіб на 1 км . Найбільше воно концентрується у містах (рівень урбанізації — 70 %) - та районах, прилеглих до великих і середніх міст. Харків (1,47 млн осіб) став центром великої міської агломерації, що охоплює ще п'ять міст і декілька селищ міського типу. Через це Харківська область виділяється найбільшою серед областей району часткою міських жителів (79 %) та середньою густотою населення — 90 осіб на 1 км2. Частка українців у Північно-Східному районі — 82 %. Близько 16 % становлять росіяни (у Харківській обл.— 25 %). Складна демографічна ситуація зумовила проблеми з трудовими ресурсами, оскільки у районі помітно знизилася частка молодих людей і зросла відповідно — пенсіонерів.. Природні умови і ресурси З мінеральних ресурсів район порівняно багатий на паливні. Передусім, природний газ, основні промислові запаси якого зосереджені у Харківській області (Шебелинське, Хрести шевське, Єфремівське та інші родовища), незначні — у Полтавській та Сумській. У цих двох областях основне значення мають родовища нафти. На півдні Харківської області виявлені поклади кам'яного і бурого вугілля, у Полтавській і Сумській областях — торфу, у кожній з них є запаси бурого вугілля. Серед інших груп корисних копалин важливими є високоякісні руди Кременчуцького залізорудного району, фосфорити у Харківській та Сумській областях, кам'яна сіль — у Сумській і Харківській областях та інша будівельна сировина у родовищах Північно-Східного району. Водні ресурси формуються, в основному, численними лівими притоками Дніпра та Сіверським Дінцем з Осколом. Усі річки мають рівнинний характер течії, весняну повінь у період танення снігів. Основні масиви лісів зосереджені у північній поліській частині Сумської області. Окремі адміністративні райони Харківської та півдня Сумської областей також характеризуються значною лісистістю. На території району ростуть переважно листяні ліси, які пов'язані з річковими долинами. Рельєф низовинний з незначними висотами, які лише на відрогах Середньоросійської і Донецької височин перевищують 200 м. Клімат району континентальний, тобто зими тут найхолодніші в Україні, а літо порівняно спекотне і сухе. У межах Північно-Східного економічного району є всі три природні зони, які виражені на території України. Північ Сумської області — це мішані ліси Полісся із сірими лісовими та дерново-підзолистими ґрунтами. Більшість території займають лісостепи, а крайню південну частину — степи з родючими чорноземами.

Рекреаційне значення у районі мають байрачні ліси, мальовничі долини річок, мінеральні води Полтавської та Харківської областей. Господарство району Провідними в економічному районі є паливна промисловість та електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів, легка та лісова галузі промисловості, агропромисловий, транспортний, рекреаційний міжгалузеві комплекси. Провідну роль в економіці району відіграє машинобудування. У ньому працює близько 60 % зайнятих у промисловому виробництві. Район спеціалізується на енергетичному й електротехнічному машинобудуванні, тракторному і сільськогосподарському, транспортному, верстато-, приладобудуванні, виробництві устаткування для різних галузей господарства. Найбільшим промисловим вузлом, де зосереджені підприємства, що виробляють турбіни для всіх типів електростанцій, електродвигуни, трактори, літаки, верстати, прилади, гірничошахтне устаткування тощо, є місто Харків. Важливими центрами транспортного машинобудування є також Кременчук, електротехнічного, верстатобудування — Полтава, сільськогосподарського і приладобудування — Суми. Машинобудівна промисловість працює на довізному з Донбасу і Придніпров'я металі, оскільки металургія у межах району представлена тільки первинними стадіями циклу — Дніпровським гірничозбагачувальним комбінатом поблизу Кременчука та чавуноплавильним заводом. Хімічна промисловість складається, в основному, з підприємств хімії органічного синтезу. Найбільшими центрами виробництва лаків, фарб, гумотехнічних виробів є Харків, фотохімічних — Шостка, продукції побутової хімії — Конотоп. Основна хімія розвинута у Сумах та Первомайському (Харківська обл.), фармацевтична — у Харкові. У районі сформувалася потужна промисловість будівельних матеріалів, що спеціалізується на виробництві цементу (Балаклія), скла (Полтава, Мерефа), порцеляни і фаянсу (Полтава), залізобетонних конструкцій (Кременчук, Харків та ін.). Лісова і деревообробна промисловість орієнтується на споживача. До її складу входять тільки деревообробні підприємства у Харкові, Чугуєві, Сумах, Полтаві, Лубнах, Кременчуку та ін. Північно-Східний район має розвинуте сільське господарство. В його структурі переважає рослинництво, яке спеціалізується на вирощуванні зернових, цукрового буряку і соняшнику (у південній частині), картоплі, фруктів та овочів (переважно у приміських зонах і північній частині). Тваринництво має молочно-м'ясну спеціалізацію. У районі діє потужна переробна промисловість. Харчова промисловість за обсягом виробленої продукції поступається тільки машинобудуванню. Основні галузі — цукрова, борошномельно-круп'яна, олійна, спиртова, м'ясна й молочна. На місцевій та довізній сільськогосподарській сировині базується легка промисловість, до якої належить виробництво вовняних, бавовняних і трикотажних тканин, а також шкіряно-взуттєва та хутрова галузі промисловості. Найбільші центри легкої промисловості — Харків, Полтава, Суми. Значного розвитку у Північно-Східному економічному районі набули всі види транспорту, крім морського. За обсягом перевезень вантажів і пасажирів переважають залізничний та автомобільний. Це спричинено тим, що через територію району проходять залізниці і шосе міжнародного значення, які простягаються з Росії до українських портів на Чорному та Азовському морях, а також інших європейських країн. Найбільший транспортний вузол — Харків, важливе значення мають річковий порт Кременчук, залізничні вузли Конотоп, Полтава, Лозова. Рекреаційний комплекс району використовує мальовничі ліси у долинах річок, поблизу озер, мінеральні води, пам'ятки архітектури Харкова, Полтави, Глухова, Путивля, місця історичних подій, розвитку народних промислів і ремесел (Конотоп, Великі Сорочинці, Опішня, Кролевець тощо). Проблеми й перспективи розвитку Однією з проблем району є великий розрив у рівнях соціально-економічного розвитку між великими містами і віддаленими територіями, особливо Сумської області.

Для чих територій характерними є питання низької народжуваності, високої смертності, безробіття, неефективного використання сільськогосподарських угідь.

39. Характеристика Північно-Західного економічного району.

Північно-Західний економічний район Загальні відомості та ЕГП До Північно-Західного економічного району входять дві області (Волинська й Рівненська) загальною площею 40,3 тис.

км7, кількістю населення 2,2 млн осіб. Розташований у західній частині України, район виходить до кордонів України з Білоруссю і Польщею. Ці країни мають постійно тісні економічні відносини з нашою державою. Північно-Західний економічний район перетинають важливі міжнародні транспортні магістралі (трубопроводи, залізниці, шосейні дороги), раціональне використання яких може суттєво впливати на його економічне зростання. Населення і трудові ресурси Район виділяється серед інших тим, шо демографічна ситуація не набрала тут надто загрозливого характеру. За підсумками 1998 р. у Рівненській області ще спостерігався незначний додатний приріст населення. Із 1999р. в обох областях відбувається депопуляція населення, але її темпи і 2005 р. були найменшими (близько -3 на 1000 осіб) серед усіх економічних районів. Саме у Північно-Західному районі зараз залишається найвищим показник народжуваності в Україні. Частка сільських жителів на сьогодні становить тут 51 %. Середня густота сільського населення тут не набагато нижча, ніж у Карпатському економічному районі. Через невисокий рівень урбанізації, середня густота населення (55 осіб на 1 км ) значно нижча за середню в країні, найменша серед усіх економічних районів. У Північно-Західному економічному районі України значною є частка (понад 96%) українського населення, а також помітно виражені етнографічні особливості (своєрідний побут і культурні традиції, витоки яких сягають часів язичництва) корінних жителів краю — поліщуків. Найбільші серед національних меншин — росіяни, білоруси, поляки, які проживають у містах та прикордонних районах. У районі сформувався значний надлишок трудових ресурсів, особливо у сільській місцевості. Це зумовлює як значні маятникові міграції, так і виїзд мешканців на роботи до інших держав. Природні умови і ресурси У межах Північно-Західного економічного району є незначні паливно-сировинні ресурси. Важливе місце серед запасів паливних ресурсів регіону належить Львівсько-Волинському кам'яновугільному басейну. Перспективні для місцевого використання газові родовища виявлені на Волині. У районі е значні запаси торфу. Рудних корисних копалин тут практично немає. У 1990-х рр. у Вилий ській області виявлені перспективні поклали мідних руд. Порівняно багатий район на будівельну сировину (вапняки, мері елі. крейду, граніт, габро), дорогоцінні камені (топази, бурштин). Північно-Західний район — один із найбагатших на водні та лісові ресурси. Тут густа річкова мережа, багато озер і боліт, великі запаси підземних вод; зосереджені значні масиви лісів Полісся. Поверхня регіону охоплює рівнинні простори Поліської низовини. Волинської височини. Помірно континентальний клімат із достатнім, а в деяких районах надмірним зволоженням зумовили формування на рівнинах природних комплексів мішаних лісів з дернопо підзолистими, іноді заболоченими грунтами. Північно-Західний економічний район мас значні природні рекреаційні ресурси. Питома вага потенційно рекреаційних територій у структурі земель у Рівненській області є найбільшою в Україні (понад 50 %). Господарство району Провідними у Північно-Західному економічному районі с паливна промисловість та електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів, легка та лісова галузі промисловості, агропромисловий, транспортний, рекреаційний міжгалузеві комплекси. Паливна промисловість та електроенергетика базуються на видобуг ку палива (вугілля, торф) та виробництві електроенергії на Рівненській атомній електростанції. Основними галузями машинобудування району є автомобілебудування (виробництво вантажо-пасажирських автомобілів), сільськогосподарське машинобудування, радіотехнічна, приладо- та верстатобудування. Хімічна промисловість орієнтується, в основному, на споживача. Найбільшими центрами хімічної промисловості є Рівне (азотні добрива), Луцьк (вироби з пластмаси, фарби, побутова хімія). Набули розвитку промисловість будівельних матеріалів. Це видобуток і обробка будівельного каміння, виготовлення цементу (Здолбунів), залізобетонних конструкцій, скла, цегли, черепиці тощо.

Лісова і деревообробна промисловість складається майже з усіх (крім целюлозно-паперового) виробництв: від лісозаготівлі до лісохімії (Костопіль, Радивилів, Луцьк, Ківерці, Рівне). Сільське господарство району спеціалізується передусім на льонарстві, картоплярстві та молочно-м'ясному тваринництві. Місцеве значення має зернове господарство, буряківництво, м'ясо-молочне тваринництво. Харчова промисловість переважно зорієнтована на переробку власної сировини, тому провідними галузями є борошномельна, цукрова, плодоовочева, спирто-горілчана, молочна, м'ясна. Використовуючи місцеву та довізну сільськогосподарську сировину, а також значні трудові ресурси району, набула значного розвитку легка промисловість. Основними центрами є Рівне, Луцьк, Дубно, Ковель. Транспортна система розвинута недостатньо. Найбільше значення мають залізничний та автомобільний, а також трубопровідний та повітряний види транспорту. Шляхи сполучення переважно мають загальнодержавне й міжнародне значення. Найбільшими транспортними вузлами, крім обласних центрів, є також міста Ковель, Здолбунів, Сарни. Найважливіші центри рекреації та туризму: Володимир-Волинський, Рівне, Луцьк, Шацьк та ін. Проблеми й перспективи розвитку Основними проблемами району є відносно низький, у порівнянні з іншими регіонами, рівень соціально-економічного розвитку. Дуже мало промислових підприємств працює у малих містах і селищах. Особливо гостро в них та у сільській місцевості стоять питання зайнятості, благоустрою тощо.

40. Характеристика Причорноморського економічного району.

Причорноморський економічний район Загальні відомості та ЕГП До складу Південного соціально-економічного району входять Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська, Херсонська області та місто Севастополь. Загальна площа району — 113 км2, а кількість населення — 7,1 млн осіб. Визначальним в економіко-географічному положенні району є широкий вихід до Чорного та Азовського морів. Межує він також з двома економічними районами і двома країнами: Молдовою і Румунією. Близько розміщені основні мінерально-сировинні бази країни: Придніпров'я і Донбас. Важливе значення для району мають нижні течії річок Дніпра, Південного Бугу, Дністра та Дунаю, поромна переправа Іллічівськ — Варна (Болгарія), залізничні і шосейні шляхи, що ведуть до чорноморських портів. Населення і трудові ресурси На відміну від більшості економічних районів України, де природне вимирання сільських жителів спостерігається з другої половини 1970-х рр., а загальна депопуляція — з початку 1990-х, у Причорноморському районі у цей період ще спостерігався незначний додатний приріст населення, у тому числі й сільського. Однак уже за підсумками 1994 р. тут вперше зафіксоване зменшення кількості жителів. Поступово темпи депопуляції населення у районі наблизилися до середніх для держави (за підсумками 2005 р. в АР Крим та Одеській області коефіцієнт природного приросту становив (-6,7 на 1000 осіб, у Миколаївській області — (- 7,7)). Середня густота населення найменша серед усіх економічних районів (63 особи на 1 км2). Херсонська область за середньою густотою населення (39,5 особи на 1 км ) серед усіх областей країни випереджає тільки Чернігівську. Дещо вища вона за середню в Україні тільки в Одеській області, де розміщене місто-мільйонер Одеса, та Автономній Республіці Крим, на території якої є три великих міста — Сімферополь, Євпаторія і Керч. В інших областях району міські поселення, за винятком обласних центрів, належать до розряду малих міст або селищ міського типу (138). Середній рівень урбанізації для району становить 66 %.. На території району є значні відмінності у національному складі населення. У Миколаївській та Херсонській областях питома вага українців у загальній кількості жителів становить близько 78 %.

Одеська область належить до областей із найнижчою часткою представників корінної національності (62,8 %). У Криму українці становлять тільки 24 % жителів півострова, а росіяни — 58 %. Крім українців та росіян, у регіоні живуть молдавани (Одеська, Миколаївська обл.), болгари, гагаузи (Одеська обл.), кримські татари, караїми (АРК), євреї, білоруси та інші в усіх адміністративних одиницях району. У районі дещо знижена частка населення працездатного віку, що зумовлено переважно міграційними та демографічними процесами. Ця особливість Причорноморського економічного району та значний розвиток трудомістких галузей призвели до дефіциту трудових ресурсів. Природні умови і ресурси У цілому район небагатий на мінерально-сировинні ресурси. З енергетичних тут виявлені незначні поклади нафти і газу у-північній частині Криму. Перспективними є запаси цих корисних копалин у шельфовій зоні Чорного та Дзовського морів. Значний потенціал у районі вітрових ресурсів і сонячної енергії, що може використовуватися для виробництва електроенергії. Рудні й нерудні корисні копалини представлені Керченським родовищем залізних руд, запасами різних солей у Сиваші, солоних озерах і Чорноморських лиманах, а також найкращими за якістю флюсовими вапняками, різними видами будівельної сировини. *. Основою водних ресурсів району є нижні течії великих річок, які не задовольняють повністю його потреби. Водозабезпеченість району нижча за середню для України у шість разів. Частка лісових ресурсів Південного району дуже незначна. До того ж тільки у Криму є природні ліси, а в інших областях понад 70 % становлять штучні насадження. Важливе значення для економіки району мають біологічні ресурси Чорного та Азовського морів. Переважання рівнинних просторів Причорноморської і Північнокримської низовини, що обрамлені з північного заходу відрогами Подільської височини, а з південного сходу — Кримськими горами, створює зручні умови для механізації сільськогосподарських робіт, прокладання сухопутних шляхів сполучення. Теплий клімат з тривалим вегетаційним періодом (220—240 днів), земельні угіддя з родючими чорноземними та каштановими грунтами створюють умови для вирощування теплолюбних культур помірного поясу, а на Південному узбережжі Криму — деяких субтропічних рослин. Негативним чинником є недостатнє зволоження території та часті посухи, суховії, пилові бурі. Тому необхідний цілий комплекс заходів, аби зберегти вологу, ґрунти від ерозії, а також розширювати зрошувальні системи. У межах району унікально поєднуються рекреаційні ресурси. Передусім, це теплі моря, чудові пляжі й сприятливий клімат морських узбереж, а також лікувальні грязі озер, лиманів, мінеральні джерела, мальовничі ландшафти гір, природозаповідні та історико-культурні об'єкти. Господарство району У районі понад половину вартості продукції дає промисловість, причому Переважають обробні галузі. Провідними міжгалузевими комплексами є агропромисловий, машинобудівний, хіміко-індустріальний, будівельний, транспортний та рекреаційний. Окремі підприємства інших галузей відіграють переважно обслуговуючу роль. До паливно-енергетичного комплексу входять підприємства, що здійснюють видобуток і доставку місцевим споживачам газу, два нафтопереробні заводи (Одеса, Херсон), які працюють на девізній нафті. Електроенергію виробляють Каховська ГЕС, малопотужні гідроелектростанції на Південному Бузі, теплові електростанції, що розміщені у великих містах, Південноукраїнська АЕС. Крім того, природний газ, вугілля та електроенергія надходять до району із сусідніх районів. Металургійна промисловість спеціалізується, в основному, на видобутку і збагаченні руд Керченського залізорудного басейну та переробці імпортних бокситів на Миколаївському глиноземному заводі. Потужне машинобудування району працює переважно на довізному металі з Придніпров'я і Донбасу. Спеціалізується воно на суднобудуванні (Миколаїв, Херсон), верстатобудуванні (Одеса), виробництві сільськогосподарської техніки (Одеса, Херсон, Симферополь), електротехнічному (Нова Каховка) та радіоелектронному (Симферополь) машинобудуванні, устаткуванні для харчової промисловості, шляховому будівництві тощо.

Суднобудування має міжнародне значення. Хімічна промисловість базується на ропі Сиваша і солоних озер, довіз-них нафті, аміаку, апатитах. Найбільші підприємства галузі розміщені в Красноперекопську, Саках, Одесі, Симферополі та Миколаєві. Промисловість будівельних матеріалів має переважно міжрайонне значення і працює на місцевій сировині. Спеціалізується вона як на видобутку будівельної сировини, так і на виробництві залізобетонних конструкцій, цементу (Вільшани, Бахчисарай, Одеса). Херсонський (Цюрупинськ) та Ізмаїльський целюлозні заводи працюють на задоволення внутрішньорайонних потреб, переробляючи довізну сировину та очерет плавнів Дніпра та Дунаю. У Причорноморському економічному районі сформувалося багатогалузеве сільське господарство. У сільськогосподарському виробництві рослинництву і тваринництву належить майже однакова частка продукції. Рослинництво спеціалізується, передусім, на вирощуванні зернових (озимої пшениці, кукурудзи на зерно, ячменю, рису), а також соняшнику, в північних районах Одеської і Миколаївської областей — цукрового буряку, ефіроолійних культур. Овоче-баштанні культури, виноград, фрукти, тютюн також мають міжрайонне значення. Основними галузями тваринництва є молочно-м'ясне скотарство, тонкорунне вівчарство, свинарство та птахівництво. Потужна харчова промисловість переробляє сільськогосподарську сировину та рибні ресурси морів. Найбільша частка продукції належить м'ясній, молочній, борошномельній, олійно-жировій, рибній та плодоовочеконсервній галузям промисловості. Міжнародне визнання має продукція виноробних підприємств Криму, Одеської, Херсонської, Миколаївської області. Легка промисловість спеціалізується на випуску бавовняних (Херсон) та вовняних (Одеса, Татарбунари) тканин, трикотажних, швейних, хутрових виробів, взуття. Підприємства легкої промисловості зосереджені в більшості великих і середніх міст. Серед видів транспорту особливе значення, в тому числі міжнародне, має морський транспорт. Добре розвинуті і всі інші види транспорту. Найважливіші морські порти: Іллічівськ, Одеса, Південний, Миколаїв, Херсон, річкові: Херсон, Ізмаїл, Рені та ін. До морських портів підходять міжнародні залізничні та автомобільні магістралі, трубопроводи. Міжнародне значення має рекреаційний комплекс району, основою якого є кримська та одеська група курортів. Особливе місце серед них займають кліматичні курорти Південного узбережжя Криму (Ялта, Гурзуф, Алушта та ін.). Проблеми й перспективи розвитку Основними проблемами району є вирішення питань подальшого вдосконалення інфраструктури туризму, переведення сільськогосподарського виробництва на сучасні технологи, підвищення благоустрою та рівня життя населення, особливо у сільській місцевості.

41.Характеристика Карпатського економічного району.

Карпатський економічний район Загальні відомості та ЕГП До складу Карпатського економічного району входять чотири області (Львівська, Закарпатська, Чернівецька, Івано-Франківська) загальною площею 56,6 тис. км2, кількістю населення — 6,1 млн осіб. Розташований у західній частині України, район займає центральні території Європи і виходить до кордонів України з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою. Ці країни за рівнем розвитку окремих галузей помітно випереджають нашу державу, тому є вигідними економічними партнерами. Карпатський економічний район перетинають важливі міжнародні транспортні магістралі (трубопроводи, залізниці, шосейні дороги), раціональне використання яких сприяє його економічному зростанню. Населення і трудові ресурси Район виділяється серед інших тим, що демографічна ситуація не набрала тут надто загрозливого характеру. За підсумками 1996 р., у двох областях району (Івано-Франківській та Закарпатській) був незначний додатний приріст населення. У Закарпатській області, упродовж усіє другої половини XX ст. і до сьогодні спостерігалася найбільша народжуваність в Україні. Так, за підсумками 2005 р. цей показник становив 12,6 дітей на 1000 осіб населення. Однак і у Закарпатській області з 1999 р. почався процес депопуляції (-0,6 на 1000 осіб населення за 2005 р.). Частка сільських жителів і на сьогодні у Карпатському районі становить 48 %. Середня густота населення є одною з найвищих серед економічних районів — 108 осіб на 1 км2, що значно перевищує середню для країни. Львівська область, де в містах проживає 59 % населення, посідає четверте місце за густотою населення в Україні (118 осіб на 1 км2). Своєрідний район і тим, що у ньому одна з найвищих часток (понад 89%) українського населення, добре виражені етнографічні групи корінних жителів краю зі своєрідним побутом та культурними традиціями. Представники національних меншин (росіяни, євреї) проживають у містах, а угорці, словаки, поляки, румуни, молдавани — переважно у прикордонних районах. . У районі сформувався значний надлишок трудових ресурсів, особливо у сільській місцевості. Це зумовлює високий рівень безробіття, значні маятникові міграції, виїзд мешканців на роботи до інших держав. Останнім часом став від'ємним і механічний приріст населення Карпатського економічного району. Природні умови і ресурси У межах Карпатського економічного району розташована Передкарпатська паливно-сировинна база країни. Отже, район багатий на мінеральні ресурси.

Важливе місце серед запасів паливних ресурсів належить Львівсько-Волинському кам'яновугільному басейну, де переважає газове вугілля (придатне для газифікації й коксування) з домішками сірки. У Закарпатті, Передкарпатті та Придністров'ї є буре вугілля, яке залягає малопотужними пластами. Поклади нафти та газу зосереджені, в основному, у Передкарпатському нафтогазоносному басейні. Найбільші нафтові родовища: Долинське, Битківське, Лопушнянське; газові: Угерське, Рудківське (на сьогодні майже вичерпані). У районі є значні запаси менілітових сланців (Передкарпаття). Рудних корисних копалин тут є небагато. Зосереджені вони у Закарпатській області (поліметалеві, ртутні руди, золото). За запасами мінеральної хімічної та будівельної сировини район є оди-ним із найбагатших у країні. Найважливіші серед родовищ: Калусько-Го-ливське і Стебницьке калійних солей, Яворївське, Немирівське, Подорож-няпськс сірки (Львівська обл.), кам'яної солі (Солотвинське), рзокериту (Бориславське), а також соляних розсипів у Передкарпатті. Будівельні викопні ресурси характеризуються великою різноманітністю. Тут зосереджені великі поклади цементної сировини (Львівська, Івано-Франківська обл.), а також, гіпсу, мармуру, глини, кварцових пісків тощо. Найбагатший район на водні, гідро- та лісові ресурси. Густа річкова мережа (системи Дністра, Прута, Тиси), багато штучних водойм, великі запаси'підземних вод. Гірські річки хоч невеликі, але завдяки швидкій течії мають значні запаси гідроенергії. Основні масиви лісів зосереджені у Карпатах. Поверхня району охоплює рівнинні простори низовини Малого Полісся, Подільської та Хотинської височин, рівнин Передкарпаття і Закарпаття, а також частину Карпатської гірської системи з висотами до 2000 метрів. Помірно континентальний клімат з достатнім, а в деяких районах над-, мірним (Карпати) зволоженням зумовили формування на рівнинах природних комплексів мішаних лісів з дерново-підзолистими, іноді заболоченими грунтами та лісостепу — із сірими лісовими та чорноземними грунтами. У горах добре виражена висотна поясність. У Закарпатті склалися сприятливі природні умови для вирощування теплолюбних культур завдяки тому, що гірськими хребтами вони захищені від холодних повітряних мас з півночі. Карпатський економічний район має значні природні рекреаційні ресурси. Це мінеральні води Трускавця, Сваляви, Східниці, лікувальні грязі, мальовничі ландшафти Карпат, Поділля тощо. Багатий район і на істори-ко-архітектурні пам'ятки, місця історичних подій тощо. Господарство району Провідними у Карпатському економічному районі є паливна промисловість та електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів, легка та лісова галузі промисловості, агропромисловий, транспортний, рекреаційний міжгалузеві комплекси. Паливна промисловість та електроенергетика базуються на видобутку палива, переробці нафти (Надвірна, Дрогобич) та виробництві електроенергії на теплових (Бурштинська, Добротвірська) електростанціях. Крім того, важливу роль відіграють газосховища, компресорні станції, розподільчі електропідстанції, які забезпечують транспортування газу й передачу електроенергії до країн Європи. Основними галузями машинобудування району є автомобілебудування (виробництво автобусів, автонавантажувачів, автомобільних кранів), сільськогосподарське машинобудування (оприскувачі, міні-трактори), радіотехнічна, радіоелектронна (телевізори), приладо- та верстатобудування. Хімічна промисловість району базується на місцевій хімічній сировині та паливно-енергетичних ресурсах. Найбільшими центрами хімічної промисловості є Калуш, Стебник, Новий Розділ, Сокаль, Дашава, Івано-Франківськ, Львів, Борислав. Найрізноманітніша продукція виробляється підприємствами промисловості будівельних матеріалів. Це видобуток і обробка будівельного каменю, виготовлення цементу, залізобетонних конструкцій, цегли, черепиці тощо. Найбільші цементні заводи розміщені у Миколаєві, Івано-Франківську. Лісова і деревообробна промисловість Карпатського економічного району складається з усіх виробництв: від лісозаготівлі до лісохімії.

Основними регіонами її розвитку є передгір'я Карпат (Жидачів, Івано-Франківськ, Чернівці, Свалява, Надвірна, Брошнів-Осада та ін.). Сільськогосподарське виробництво району має значні відмінності на території. Території Передкарпаття спеціалізуються на льонарстві, картоплярстві та молочно-м'ясному тваринництві. На більшій частині Лісостепу провідними є зернове господарство, буряківництво, м'ясо-молочне тваринництво. У Карпатах поряд з льонарством розвивається молочно-м'ясне тваринництво, у тому числі вівчарство, на Закарпатті — виноградарство, садівництво, молочно-м'ясне тваринництво. Харчова промисловість зорієнтована переважно на переробку місцевої сировини, тому провідними галузями є борошномельна, цукрова, плодоовочева, спиртогорілчана, виноробна, тютюнова, молочна, м'ясна. Використовуючи місцеву та довізну сільськогосподарську сировину, значні трудові ресурси району, набула значного розвитку легка промисловість. Основними її центрами є Львів, Чернівці, Червоноград, Коломия, Ужгород, Мукачеве, Івано-Франківськ, Тисмениця. Район має густу мережу транспортних магістралей. Шляхи сполучення мають переважно загальнодержавне й міжнародне значення. Найбільшими транспортними вузлами, крім Обласних центрів, є також міста Чоп, Стрий, Ходорів, Коломия. Найважливіші центри рекреації та туризму: Трускавець, Моршин, Яремча, Ясиня, Львів, Ужгород, Чернівці та ін. Проблеми й перспективи розвитку Основними проблемами району є розв'язання питання зайнятості населення, яке змушене їхати на заробітки до інших держав. Особливо вона гостра у сільській місцевості, де неефективно використовуються сільськогосподарські угіддя, мало поширені інші види економічної діяльності. Перспективним напрямком є інтенсивний розвиток інфраструктури туризму в українських Карпатах.

42.Характеристика Подільського економічного району.

Подільський економічний район Загальні відомості та ЕГП До складу Подільського економічного району входять три області (Тернопільська, Хмельницька та Вінницька) загальною площею 60,9 тис. км2, кількістю жителів 4,2 млн осіб. Район межує з Молдовою, а також п'ятьма економічними районами України. Розміщений він між двома важливими паливно-сировинними базами країни: Передкарпаттям та Придніпров'ям. Подільський регіон перетинають важливі міжнародні транспортні магістралі: залізниці, шосейні дороги, трубопроводи. Населення і трудові ресурси Район характеризується досить високим від'ємним природним приростом населення. Тільки у Тернопільській області за рахунок великої народжуваності відносні показники природного скорочення населення вдвічі менші, ніж в Україні в цілому. Частка сільських жителів і на сьогодні у Подільському районі становить менше 47 %. Середня густота сільського населення значно вища, ніж в інших економічних районах. Через невисокий рівень урбанізації, середня густота населення (69 осіб на 1 км2) менша за середню в країні. Найбільша середня густота населення серед областей району у Тернопільській області — 80 осіб на 1 км2. 25 % міських жителів живе в обласних центрах, населення яких (за винятком Вінниці) не досягло 300 тис. осіб. Своєрідний район і тим, що зараз у ньому найвища частка (понад 95 %) українського населення. Представники національних меншин (росіяни, євреї) проживають переважно у містах. У районі сформувався деякий надлишок трудових ресурсів, особливо у сільській місцевості. Це зумовлює як значні маятникові міграції, так і виїзд жителів на роботу до інших держав. Останнім часом став від'ємним і механічний приріст населення Подільського економічного району, хоч в цілому вів значно менший, ніж в інших регіонах України. Природні умови і ресурси У подільському районі немає великих запасів мінеральних ресурсів. Паливних та рудних викопних ресурсів, хімічної сировини теж практично немає. Тут зосереджені порівняно великі поклади цементної сировини (Хмельницька обл.), а також гранітів, лабрадоритів, крейди, гіпсу, мармуру, глини, кварцових пісків тощо. Серед ос- , танніх велике значення мають поклади каолінів у Вінницькій області., На Поділлі є незначні лісові ресурси. Не дуже багатий район на водні ресурси. З річок найбільше значення тут має Південний Буг, а також притоки Дністра. Є значні запаси підземних вод. Гідроресурси річок обмежені. Рельєф району горбисто-рівнинний, оскільки він розташований у межах Подільської, а східна частина Вінниччини — частково Придніпровської височин. Уся територія Подільського економічного району належить до Лісостепу, де літо тепле й не дуже вологе. Територія району — одна з найбагатших на земельні ресурси. Серед ґрунтів переважають чорноземи, які сприятливі для вирощування цукрових буряків, пшениці тощо. З природних рекреаційних ресурсів найбільше значення мають запаси мінеральних вод у Вінницькій (Хмільник), Тернопільській (Сатанів) областях, мальовничі ландшафти Поділля тощо. Господарство району Провідними в економічному районі є машинобудування, хімічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів, легка галузь промисловості, агропромисловий, транспортний, рекреаційний міжгалузеві комплекси. Енергетика району базується на виробництві електроенергії на Ладижинській ДРЕС, Хмельницькій ЛЕС, Дністровських ГЕС. Основними галузями машинобудування є сільськогосподарське машинобудування (бурякозбиральні та кормозбиральиі комбайни), електротехнічне, приладо- та верстатобудування, виробництво обладнання для харчової промисловості. Хімічна промисловість району представлена основною хімією (Вінницький суперфосфатний завод) і хімією органічного синтезу виробництво лаків, фарб, виробів з пластмас тощо.

Найрізноманітніша продукція виробляється підприємствами промисловості будівельних матеріалів. Це видобуток і обробка будівельного каміння, виготовлення цементу (Кам'янець-Подільський), залізобетонних конструкцій, цегли, черепиці тощо. Лісова і деревообробна промисловість Подільського економічного району складається переважно із завершальних стадій виробництва: будівельні деталі, меблі, папір (Понінка). Сільське господарство Подільського економічного району має добре виражену одну (лісостепову) зону спеціалізації — зернові культури, цукровий буряк, картопля, овочі, фрукти, молочно-м'ясне тваринництво і свинарство. Харчова промисловість зорієнтована переважно на переробку місцевої сировини, тому провідними галузями є борошномельна, цукрова, плодоовочева, спирто-горілчана, виноробна, тютюнова, молочна, м'ясна. Використовуючи місцеву та довізну сільськогосподарську сировину, значні трудові ресурси району, набула значного розвитку легка промисловість. Основними її центрами є Тернопіль, Хмельницький, Вінниця, Кам'янець-Подільський, Дунаївці. Район має розгалужену транспортну систему. Найбільше значення мають залізничний та автомобільний транспорт. Найбільшими транспортними вузлами, крім обласних центрів, є також Жмеринка, Шепетівка, Козя-тин, Вапнярка. Найважливіші центри рекреації та туризму: Камянець-Подільський, Хмільник, Сатанів та ін. Проблеми й перспективи розвитку Основними проблемами району є відносно низький, у порівнянні з іншими регіонами, рівень розвитку промислового виробництва. Це приводить до того, що у Тернопільській та Хмельницькій областях дуже високий рівень безробіття і низький рівень життя населення, особливо у сільській місцевості.

41. Розвиток науково-технічного потенціалу України.