1. Нові парадигми та концепції регіону.

У працях основоположників регіональної економіки регіон виступав тільки як зосередження природних ресурсів і населення, виробництва і споживання товарів, сфери обслуговування. Регіон не розглядався як суб'єкт економічних відносин, носій особливих економічних інтересів. Навпаки, у сучасних теоріях регіон досліджується як багатофункціональна і багатоаспектна система. Найбільше поширення одержали чотири парадигми регіону. ^ Регіон як квазідержава являє собою відносно відокремлену підсистему держави і національної економіки. У багатьох країнах регіони акумулюють все більше функцій і фінансових ресурсів, які раніше належали «центру» (процеси децентралізації і федералізації). Одна з головних функцій регіональної влади – регулювання економіки регіону. ^ Регіон як квазікорпорація являє собою великий суб'єкт власності (регіональної і муніципальної) і економічної діяльності. У цій якості регіони стають учасниками конкурентної боротьби на ринках товарів, послуг, капіталу (прикладами можуть служити захист «торгової марки» місцевих продуктів, змагання за більш високий регіональний інвестиційний рейтинг і т.п.). Регіон як економічний суб'єкт взаємодіє з національними і транснаціональними корпораціями.  Підхід до регіону як ринку, що має визначені межі (ареал), акцентує увагу на загальних умовах економічної діяльності (підприємницький клімат) і особливостях регіональних ринків різних товарів і послуг, праці, кредитно-фінансових ресурсів, цінних паперів, інформації, знань і т.д. Дослідження в рамках даного підходу іноді виділяють в особливу дисципліну регіональне ринкознавство. Три зазначені парадигми в теорії регіону включають проблему співвідношення ринкового саморегулювання, державного регулювання і соціального контролю. Серед вчених-регіоналістів рідко зустрічаються прихильники крайніх позицій: або цілком ринкова економіка (радикальний лібералізм) або економіка, яка є управляється централізовано. Безліч теоретичних відтінків уміщається в платформі «соціальне ринкове господарство». Підхід до регіону як до соціуму (спільності людей, які проживають на визначеній території) висуває на перший план відтворення соціального життя (населення і трудових ресурсів, освіти, охорони здоров'я, культури, навколишнього середовища і т.д.) і розвиток системи розселення. Вивчення ведеться в розрізі соціальних груп з їхніми особливими функціями та інтересами.  Даний підхід ширший за економічний. Він включає культурні, освітні, медичні, соціально-психологічні, політичні та інші аспекти життя регіонального соціуму, синтезу яких регіональна наука із самого початку приділяла велику увагу.  Подібність регіону і національної економіки визначає можливості застосування для регіону макроекономічних теорій (неокласичних, неокейнсіанських та ін.), особливо тих, які ставлять в основу виробничі фактори, виробництво, зайнятість, доходи. Теорії регіональної макроекономіки відповідають парадигмі «регіон як квазідержава». Таке застосування більш адекватне для однорідних (гомогенних) регіонів. 

28. Характеристика природно-ресурсного потенціалу України.

Минуле століття характеризується небувалими темпами зростання світової економіки. В кінці XX ст. щоденне виробництво товарів і послуг дорівнювало річному на початку століття. Відбулися величезні зміни в чисельності населення планети - воно зросло з 1,6 млрд. осіб на початку до понад 6 млрд. в кінці століття. Таке економічне зростання і збільшення чисельності населення призводило до безжалісного використання природно-ресурсного потенціалу планети.

Однак загальновідомо, що всі виробничі ресурси є обмеженими і рідкісними. Особливо гостро ця економічна проблема стоїть перед природними ресурсами - землею, лісами, родовищами корисних копалин, водними ресурсами, тваринним світом, які людина використовує у процесі виробництва різноманітних благ і без яких неможлива господарська діяльність.

Наслідки економічної діяльності призвели до забруднення життєво важливих видів ресурсів, деградації навколишнього середовища.

Настав час нового розуміння розвитку, пошуку нових підходів до використання природно-ресурсного потенціалу, які забезпечать збалансований техногенний вплив на природне середовище з можливостями відтворення первинних властивостей елементів природи.

Україна має різноманітний і потужний природно-ресурсний потенціал - мінеральні, земельні та рекреаційні ресурси. Досі найповніше використовувалися мінеральні та земельні ресурси, що проявлялося у формуванні промислових агломератів з виробництва продуктів паливно-енергетичного, металургійного, хімічного, будівельного та інших комплексів. Нерівномірний розподіл ресурсів по території спричинив відповідну галузево-територіальну структуру виробництва у регіонах, що в сукупності з недосконалими технологіями виробництва негативно вплинуло на довкілля.

Природно-ресурсний потенціал території характеризується сукупною продуктивністю її природних ресурсів як засобів виробництва і предметів споживання. Розрізняють сучасну і потенційну продуктивність природних ресурсів.Потенційна продуктивність характеризує максимально можливу віддачу ресурсів у господарстві за умови оптимальної відповідності структури природокористування сформованій специфіці місцевих природноекономічних, соціальних та інших умов. Сучасна продуктивність досягається в результаті існуючих умов використання природних ресурсів відповідно до ситуації в економіці країни та напрямів розвитку народного господарства.

До основних компонентів природних ресурсів належать мінеральні, земельні, водні, лісові ресурси. З метою формування основних напрямів регулювання природокористування проводиться кількісна оцінка запасів ресурсів, їх якості, умов освоєння, витрат на освоєння, забезпеченості території та населення основними компонентами ресурсів навколишнього природного середовища.

За оцінками фахівців, Україна має значно нижчі за світові рівні лісистості, забезпеченості водними ресурсами та захищеними територіями.

Частка лісів та вкритих лісом територій у загальній площі України складає 17,03% (середньосвітовий рівень - 31,83%; європейський - 33,45%). Захищені території (природно-заповідний фонд) займають 3,9 % території, що в 5 разів менше середньосвітового рівня. Україна характеризується низьким рівнем забезпеченості водними ресурсами - обсяг місцевого річкового стоку в 4 рази менший, ніж у світі, та в 5,7 раза менший, ніж у Європі.

Густота населення в Україні становить 85 осіб/км², світовий показник - 43 особи/км². Це свідчить, що рівень забезпеченості населення ресурсами території в Україні є вдвічі нижчим від світового.

Станом на початок 2000 р. в Україні виявлено близько 20 000 родовищ 97 видів корисних копалин, з яких понад 9200 враховуються Державним балансом запасів. На базі цих родовищ працює понад 2000 гірничодобувних та переробних підприємств вугільної, нафтодобувної, газової, сланцевої, марганцеворудної, гірничо-хімічної та інших галузей.

Паливно-енергетичні ресурси України складають нафта, газ, кам´яне та буре вугілля, торф. Незважаючи на наявність у надрах їх значної кількості, видобуток не задовольняє потреби країни.

В Україні зосереджено великі запаси залізних руд, руд кольорових, рідкісних та дорогоцінних металів. Є значні поклади нерудних мінеральних ресурсів - апатиту, карбонату, сірки, фосфориту, бурштину, графіту, озокериту, вапняків, глини, піску, бітуму, будівельного каменю тощо.

Отже, наша держава забезпечена дуже широким спектром корисних копалин, які можуть відігравати важливу роль на внутрішньому та світовому ринках. Однак через зростання цін на енергоносії, транспортні послуги, обсяги видобутку цих ресурсів дуже скоротилися. За умов проведення ефективної політики освоєння природних ресурсів Україна найближчим часом зможе на 80 % задовольнити себе власною мінеральною сировиною.

У матеріальному виробництві важлива роль відводиться земельним ресурсам. Основним їх користувачем в Україні є сільськогосподарські підприємства та громадяни (76,6 % загального земельного фонду). Такої високої розораності земель не має в жодній з економічно розвинутих країн світу - США і Велика Британія - від 16 до 19 %, Німеччина та Франція - 33 %, Італія - 31 %.

Незважаючи на досить низький рівень забезпеченості країни окремими видами природних ресурсів, вони впродовж багатьох років зазнавали масштабного екстенсивного використання, що призвело до їх виснаження, втрати можливостей відтворення та відновлення. Техногенний тип економічного розвитку змінюється стратегієюсталого розвитку, який передбачає раціональне використання наявних природних ресурсів країни. Наявність і багатство окремих видів природних ресурсів, значний трудовий і науковий потенціал, сприятливе географічне розміщення країни, спроможність окремих регіонів до інновацій, розвиненість промислового комплексу створюють сприятливі умови для сталого зростання економіки України.

29. Чисельність населення та джерела його формування.

Населення — це сукупність людей, що проживають на певній території — селі, місті, районі, області, країні, світі. Ра зом з при род ни ми умо ва ми і ре сур са ми, спо со бом ви роб-ництва ма теріаль них благ во но яв ляється ос но вою ма теріаль-ного життя суспільства, оскільки взаємодія людей за допомо­гою за собів ви роб ництва та пред метів праці за без пе чує ма теріаль не ви роб ництво. Роз ви ток на род но го гос по дар ст ва мож ли вий ли ше за пев ної чи сель ності на се лен ня, яке здійснює ви роб ництво то варів і по слуг, не обхідних для існу ван ня сус­пільства.

Та ким чи ном на се лен ня і еко номіка яв ля ють со бою пев ну єдність, тоб то людські по тре би зу мов лю ють по яву но вих ви роб-ництв та послуг, які впливають певним чином на людей.

Населення виконує дві основні задачі:

по-перше, воно створює матеріальні цінності і виступає їх спо жи ва чем;

по-друге, населення є природною основою формування трудових ресурсів як найголовнішого елемента продук-тив них сил.

Знан ня чи сель ності на се лен ня на пев ний період дає мож­ливість пе ред ба чити пер спек ти ву роз вит ку на род но го гос по дар-ст ва і на пря ми де мо графічної політи ки.

Чисельність населення країни і окремих її регіонів — вели­чина нестабільна. Вона змінюється відповідно до різноманітних факторів.

В Україні чисельність населення на протязі століття як збільшувалось, так і зменшувалось, причому при як наявності на це вагомих причин, так і без них.

 Так, за 1993-2006 рр. у мирний час чисельність населення України скоротилась на 5,6 млн чоловік: із 52,2 млн чол. в 1993 р. до 46,6 млн чол. в 2007 р. (табл. 5.1). Тепер Україна за чисельністю жителів займає сьоме місце в Європі після Російської Федерації, Німеччини, Великобританії, Італії, Туреччини і Франції.

60

 

55

51,8     52,2 51,7

 

5 0

45

40

35

30

25

 

20

 

15

,^7,3     46,9 46,6

33,8

32,0   31,9 31,8

27,3 / 24,1  , *    * „ 23,8 •

 

І      *»ч17,0     16,7 16,6 140      /           15,4     15,3     15,0 14,8

 

 

10

 

5

43

 

 

 

0

1897   1940   1950   1970   1990   1993  1995  2000  2005  2006 2007

 

загальна чисельність • - чисельність сільського населення

► —чисельність населення міст

 

 

 

Рис. 5.1. Динаміка чисельності населення України

 

Аналіз статистичної інформації свідчить, що в Україні спо­стерігається переважання жінок в чисельності населення. При­чому перевага жінок в останні роки дещо зростає. Якщо в 1996 р. у загальній чисельності населення частка жінок становила 53,6\%, то у 2007 р. — 53,9\%. Перевага чисельності жінок над чоловіками пояснюється нижчою смертністю серед жінок. Якщо за останні роки коефіцієнт смертності серед жінок у віці 40-50 років стано­вив 4,8-6,6 осіб на 1000 їх цього віку, то чоловіків відповідно

13,1-19,1 осіб.

Несприятлива і вікова структура населення України. З кож­ним роком знижується частка дітей у віці до 16 років у загальній чисельності населення та збільшується частка осіб старше пра-цез дат но го віку. Змен шен ня чи сель ності осіб пра цез дат но го віку (чоловіків у віці 16-59 років і жінок 16-54 роки) свідчить про постаріння населення України. Тому державою приймається комплекс заходів по стимулюванню народжуваності та поліпшен­ню рівня життя населення.

Україна належить до держав з високою щільністю населен­ня. В цілому по країні приходиться по 77 чол. на 1 км2 . Наймен­ша щільність населення в українському Поліссі та на півдні рес­публіки — менше 60 чол. на 1 км2. Так, у Чернігівській області щільність на се лен ня не до ся гає навіть по ло ви ни се ред ньоре с-публікансько го по каз ни ка. Та кий рівень за се ле ності вик ли ка-ний при род ни ми особ ли во с тя ми, що обу мов лю ють пев ну гос по-дарську діяльність. Рідко заселений і південь України, особливо Херсонська і Миколаївська області.

Най ви щий по каз ник гу с то ти на се лен ня у східно му регіоні Так, в Донецькій області — 173 чол. на км2, Луганській області — 118 чол. на км2. Порівняно висока щільність населення і в захід­них об ла с тях ре с публіки. Так, у Львівській об ласті цей по каз ник становить 118 чол. на км2, у Чернівецькій — 112 чол. на км2.

В середній частині України та в Автономній Республіці Крим показник щільності населення близьких до середньо рес­публіканського — в межах 80 чол. на км2.

Та ке розміщен ня на се лен ня по те ри торії ре с публіки вик ли­ка не складністю вирішен ня ря ду де мо графічних, еко номічних, соціаль них і на род но го с по дарсь ких про блем.

Джерела формування населення. Визначення процесів відтворення населення, джерел формування та його чисельності має важливе значення для взаємодії економічних і демографічних про цесів.

У кожній країні є два джерела формування населення: народ­жуваність та імміграція.

Народжуваність — збільшення населення за рахунок його при род но го відтво рен ня.

Рівень народжуваності залежить від багатьох факторів — рівня реальних доходів на душу населення, цін на споживчі това­ри і послуги, наявності житла, розміру плати за житло і кому­нальні по слу ги, рівня ме дич но го обслуговування та ін.

За 1990-2006 рр. народжуваність в країні значно скороти­лась. Якщо в 1990 р. народилось 657,2 тис. дітей, то в 2006 р. — 460,4 тис., або на 30\% менше (табл. 5.2).

Таб ли ця 5.2 Динаміка природного руху населення України за 1990-2006 рр.

(тис. чол.)

 

Показники	1990	1993	2000	2002	2004	2005	2006
Народилось	657,2	634,0	385,1	390,7	427,3	423,1	460,4
Померло	629,6	669,0	758,1	754,9	761,3	782,0	758,1
Природний приріст	27,6	-35,0	-373,0	-364,2	-334,0	-355,9	-297,7

Причин недостатнього рівня народжуваності в Україні бага­то, основні з них: низький життєвий рівень та несприятлива віко ва струк ту ра на се лен ня, змен шен ня кількості шлюбів в роз­рахунку на 1000 чол., велика частка розлучень (понад 50\%), несприятлива екологічна ситуація та ін.

За цей самий період значно зросла смертність населення. Якщо у 1990 році померло 629,6 тис. чол., то в 2006 році — 758,1 тис., або на 128,5 тис. чол. більше.

Таким чином, за рахунок народжуваності не можна ліквіду­вати втрати чисельності, оскільки смертність перевищує народ­жуваність майже на 300 тис. осіб за рік.

Що стосується другого фактора — імміграції, тобто переїзду у країну на постійне місце проживання громадян інших країн, то щорічно із України на постійне місце проживання в інші країни світу в 1991-2000 рр. щорічно виїжджало близько 100 тис. чол., в тому числі у країни далекого зарубіжжя — 50-52 тис. чол. В останні роки кількість виїжджаючих на постійне місце прожи­вання значно зменшилась. Так, у 2004 р. за межі України виїхало

тис. чол., з них в країни СНД — 28,9 тис. чол. і в інші країни —

тис. чол. Прибуло в Україну на постійно місце проживання 38,5 тис. чол., з них із країн СНД — 32,6 тис. чол. та із інших країн 6,0 тис. чол. тобто сальдо міграції — мінус 7,6 тис. чол.

В 2005 р. із України на постійне місце проживання виїхало 35,0 тис. чол., в тому числі у країни СНД — 21,9 тис. чол. Приїха­ло в Україну 39,5 тис. чол., в тому числі із країн СНД — 33,4 тис. чол. Сальдо міграції становило +4,6 тис. чол.

В 2006 р. із України виїхало 30,0 тис. чол., в тому числі в країни СНД 21,3 тис. чол., приїхало в Україну 44,2 тис. чол., в тому числі із країн СНД — 34 тис. чол. Сальдо міграції становило +14,2 тис. чол.

Таким чином за останні роки привабливість України зростає і збільшується кількість бажаючих проживати в нашій країні.

Але поки-що, за рахунок народжуваності і імміграції ми не маємо мож ли вості збільши ти чи сельність на се лен ня і як ре зуль тат щорічно Україна втрачає в останні роки майже 300 тис. чоловік.

30. Трудові ресурси і зайнятість населення.

ТРУДОВІ РЕСУРСИ. Населення виконує дві важливі функції: з одного боку, воно є виробником матеріальних благ і послуг, творцем суспільного національного продукту, з іншого – їх споживачем. Найбільш активною його частиною є трудові ресурси – населення працездатного віку (чоловіки віком 16 – 59 років, жінки – 16 – 54 роки включно), крім інвалідів, а також люди пенсійного віку і підлітки, які працюють. В Україні трудові ресурси становлять майже 30 млн осіб, в їх структурі переважають працездатні люди – 58% (на 2005 р.).

Економічно активним населенням називають працездатне населення, яке упродовж певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. До нього відносяться люди, зайняті господарською діяльністю, що приносить прибуток (у т. ч. пенсіо­нери) та безробітні, які хочуть працювати. До цієї категорії належать люди у віці 15 –70 років. Економічно неактивне населення – це люди, які знаходяться на утриманні держави або окремих осіб. До нього належать особи, які зайняті у домашньому господарстві чи навчаються, безробітні, що не шукають роботи і не бажають працевлаштуватись, а також пенсіонери, які не працюють. Економічно активне населення в Україні становить 22 млн осіб (на 2005 р.), а економічно неактивне – 13 млн осіб. Значну частку серед осіб останньої групи займають студенти, які з часом перейдуть у групу економічно активного населення.

ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ. Рівень зайнятості населення в Україні постійно знижується (в умовах економічної кризи у 2000 р. він становив 62%). Змінилась також структура зайнятості: якщо в 1990 р. все населення працювало в галузях державної економіки, то у 2005 р. – понад 3 млн осіб – в інших сферах, передусім у ринковій інфраструктурі. Неоднакові темпи скорочення працівників у різних галузях господарства вплинули на структуру зайнятості. Частка працівників сфери матеріального виробництва зменшилась із 60% у 1990 р. до 50,7% у 2004 р. За останні десятиліття збільшення працівників відбувалося тільки у сфері управління.

Співвідношення між попитом і пропозицією на трудові ресурси утворює ринок праці. Тепер на ньому попит набагато менший за пропозицію, внаслідок чого збільшується кількість безробітних людей.Безробітними в Україні вважають працездатних людей, які не мають заробітків, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до неї. Вони становлять 8,6% від працездатного населення. Більшість із них – жінки.

 

Мал. Зайнятість. Безробіття

 

Таблиця. Зайнятість населення в галузях господарства України

 

	1990		2000		2005
Галузі	млн осіб	%	млн осіб	%	млн осіб	%
Всього зайнято:	25,4	100,0	21,6	100,0	20,3	100,0
Промисловість	7,8	30,8	4,3	19,9	4,0	19,7
Сільське і лісове господарство	5,0	19,8	4,7	21,8	4,0	19,7
Будівництво	2,4	9,4	0,9	4,2	0,9	4,4
Транспорт  і зв'язок	1,8	7,2	1,2	5,6	1,4	6,9
Торгівля, громадське харчування, збут, заготівля
	1,9	7,3	1,5	6,9	1,4	6,9
Охорона здоров'я, фізкультура, спорт і соціальне забезпечення
	1,5	5,9	1,4	6,5	1,3	6,8
Освіта, культура, наука, мистецтво	3,0	11,9	2,2	10,2	2,0	9,5
Фінансування, кредитування
і страхування	0,1	0,4	0,2	0,9	0,2	1,0
Апарат органів управління	0,4	0,2	0,8	3,7	1,1	5,4
Інші галузі і сфери
економічної діяльності	1,5	7,1	4,4	20,3	4,0	19,7

31. Еміграція та її наслідки.