Обставини, що виключають юридичну відповідальність

Протиправні діяння, як правило, тягнуть за собою юридичну відповідальність. Проте, з цього правила є виключення, спеціально обумовлені законодавцем. Унаслідок наявності в деяких випадках цих виключень зовні (формою) протиправні дії втрачають свою протиправність і, внаслідок цього, до осіб, які їх вчинили, не можуть бути застосований заходи юридичної відповідальності.

До цих обставин відносяться:

1. Неосудність – обумовлена хворобливим станом психіки, тобто нездатність особи віддавати собі звіт у своїх діях або керувати ними. Законодавець виділяє два критерії неосудності: медичний (біологічний) і юридичний (психологічний).

Медичний критерій припускає певні розлади психічної діяльності особи: хронічна душевна хвороба; тимчасовий розлад психічної діяльності; недоумство; інший хворобливий стан психіки.

Юридичний критерій неосудності припускає такий розлад психічної діяльності особи, при якій вона втрачає здатність віддавати звіт у своїх діях або не здатна керувати ними.

Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до моменту вироку суду захворіла на душевну хворобу, яка позбавляє її можливості віддавати звіт у своїх діях і керувати ними, оскільки, в даному випадку, покарання за здійснення злочину не досягне своєї мети.

2. Необхідна оборона має місце при захисті особою своїх прав або прав інших осіб; інтересів суспільства або держави, які захищаються законом, від суспільно небезпечного посягання, шляхом спричинення шкоди особі, яка робить замах, незалежно від можливості уникнути його або звернутися по допомогу до інших осіб або органів влади.

3. Крайня необхідність – вид протиправної поведінки, який допустимий у разі усунення небезпеки, котра загрожує інтересам держави, суспільним інтересам, особі або правам даної особи або інших громадян, якщо ця небезпека не могла бути усунена іншими засобами, а заподіяна шкода є менш значною, ніж та, що була запобігнута в результаті дій суб'єкта.

4. Малозначність правопорушення, яке не представляє великої суспільної небезпеки, — це обставина, яка встановлюється на основі сукупності фактичних обставин кожної конкретної справи. При цьому враховується характер діяння, умови його здійснення, відсутність істотних шкідливих наслідків, нікчемність заподіяної шкоди і т. ін. Крім того, дія або бездіяльність визнається малозначною лише в тому випадку, якщо особа, яка їх вчинила, не тільки не заподіяла значущої шкоди суспільному відношенню, але й не мала наміру його заподіяти.

5. Казус – об'єктивно шкідлива для існуючих суспільних відношень дія, за яку законодавцем через динаміку та різноманіття розвитку суспільних відносин своєчасно не була передбачена юридична відповідальність. Оскільки такі дії не передбачені законодавчо як протиправні, то і особа, яка їх вчинила, не може нести відповідальність.

6. Фізичний або психічний примус – це обставина, яка виключає юридичну відповідальність, у разі спричинення шкоди інтересам, які захищаються законом, якщо внаслідок примушення особа не могла керувати своїми діями (бездіяльністю). В даному випадку особа не може притягуватися до юридичної відповідальності, оскільки відсутній один з елементів юридичного складу правопорушення – суб'єктивна сторона.

Основна рекомендована література

1. Теорія держави і права /За ред. академіка М. В. Цвіка, проф. О. В. Петрішина, доц. В. Д. Ткаченка. – Х.: Прапор, 2002. – С. 348-358.

2. Скакун О. Ф. Теория права и государства. –Х.: Консум, 2000. – С. 448-476.

3. Загальна теорія держави і права / За ред. проф. В. В. Копєйчикова. – К., 1996. – С. 197-208.

Додаткова література

1. Агеева Е. А. Юридическая ответственность в государственном управлении. – М. 1990.

2. Денисов Ю. А. Общая теория правонарушения и ответственности (социологический и юридический аспекты). – Л., 1985. – С. 18, 56, 70.

3. Ковалев Л. М. Правонарушение и закон // Правоведение. – М. – 1991. № 1.

4. Лейст О Э. Понятие ответственности в теории права // Вестник МГУ. – М. – Серия: право. – 1994, № 1.

5. Лунеев В. В. Тенденции преступности: мировые, региональные, российские // Государство и право. – М. – 1993. – № 5.

6. Малеин Н. С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. – М., 1985. – С. 6-28, 130-152.

7. Погребной И. М. Теория права: Учебное пособие. – Х.: Основа, 2003. – С. 96-115.

8. Рабінович П. М. Основи загальної теорії держави та права. К..: Бородянка, 1996. – С. 88-90, 106-115.

9. Теория права и государства / Под ред. проф. В. В. Лазарева. – М., 1996. – С. 234-247.

10. Хропанюк В. Н. Теория государства и права. – М., 1996, с.329-341.

11. Шульга А.М. Мотив в контексте субъективной стороны правомерного поведения // Актуальные вопросы правотворческой и правоприменительной деятельности. – К., 1992.

Нормативні акти:

1. Конституція України (Основний закон). – К. 1996. Ст. 27-29, 41, 55, 56, 58, 60-63, 68, 80, 92, 152.

2. Кримінальний кодекс України. Ст. 11-14.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України. С. 367-371.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Ст. 9-12, 23, 33, 283.

5. Кодекс законів про працю України. С. 147-152.

6. Цивільний кодекс України. Ст.: Кн 1. Гл. 3.

7. Цивільно-процесуальний кодекс України. Ст. 313-314.