Причини правопорушень

Загальну характеристику причин правопорушень доцільно підрозділяти на два підходи, які по-різному описують цю проблему.

Перший підхід – антропологічний.

Відповідно до антропологічного вчення, злочинність є явищем біологічним і підкоряється фізіологічним, а також психологічним законам. Біля витоків антропологічної школи стояли Ч. Ломброзо і Е. Феррі.

Чезаре Ломброзо розробив теорію природженого злочинця, згідно з якою існують люди з певним набором ознак (стигматів). Ці стигмати пояснюють їх схильність до здійснення злочинів, тобто йдеться про потенційних злочинців. Особа, яка сполучає в собі не менше п'яти таких ознак, Ч. Ломброзо називав злочинним типом.

Другий підхід – соціальний.

Вчення про соціальну природу злочинності протистоїть антропологічній школі.

Злочинність, на думку представників цієї теорії, за своєю природою є суто соціальним явищем. Корінь його треба шукати не в природі людини, а в економічних, політичних і інших соціальних умовах життєдіяльності особи.

Питання про природу правопорушень і їх причини має, окрім теоретичного, також виключно велике практичне значення, оскільки визначає шляхи і засоби боротьби з протиправною поведінкою. Якщо у здійсненні правопорушень, зокрема злочинів, вирішальну роль відіграють соціальні чинники, то, очевидно, що боротьба з правопорушеннями повинна мати соціальну спрямованість. Якщо ж справа в біології людини, то доведеться винаходити методи медичної дії на злочинців, тобто методи генетичного контролю. Так само слід підходити і до природи правопорушень і їх причин.

Серед причин правопорушень можна виділити наступні:

1) чинники суб'єктивного характеру — низький рівень правової культури, правовий нігілізм, помилки в ціннісній орієнтації особи;

2) конкретні суперечності в суспільстві, прояви суспільної кризи, нестабільність соціального положення, розбіжності між рівнем розвитку продуктивних сил і потребами суспільства;

3) недоліки у правотворчості і правозастосуванні: встановлення протиприродних для суспільства заборон, розбіжності нормативно-правових актів, пропуски в законодавстві, малоефективна діяльність правоохоронних органів і ін.

Юридична відповідальність: поняття, ознаки, види

ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ – це застосування до винної особи заходів державного примусу за скоєне правопорушення, внаслідок чого правопорушник “відповідає”, зазнає заходів державного примусу за свою вину і тому несе певні обмеження, або позбавлення в правах і свободах (матеріального або нематеріального характеру, втрати), або на нього покладається обов'язок вчинити певні дії, на користь осіб, потерпілих від правопорушення.

Юридичну відповідальність слід відрізняти від:

1. профілактичних превентивних заходів, установлених законом;

2. заходів захисту, тобто правових відновних заходів у цивільному праві й інших відносинах.

Юридична відповідальність — це передбачене нормами права застосування відносно правопорушника за скоєне ним правопорушення заходів державного примусу уповноваженими на те державними органами.

Ознаки юридичної відповідальності

1. Юридична відповідальність пов'язана із засудженням поведінки правопорушника з боку суспільства і держави. Державне засудження виражається в тому, що уповноважений орган держави виносить відносно правопорушника відповідний акт правозастосування. Крім того, майже завжди особа, порушуючи норму права, порушує і відповідну норму моралі. Тому, разом із юридичною відповідальністю перед державою особа несе і морально-етичну відповідальність перед суспільством, яка виражається в суспільному засудженні, осуді. Іноді суспільне засудження може мати і юридичне значення.

Юридична відповідальність, яка настає за порушення норм права – це різновид соціальної відповідальності, яка настає за порушення різних соціальних норм (права, моралі, звичаїв, корпоративних норм). Співвідношення даних понять — соціальної і юридичної відповідальності – це співвідношення загального і приватного.

2. Юридична відповідальність спирається на державний примус. Державний примус — це державно-владний вплив відповідних державних органів або посадовців на поведінку людей. При цьому юридичну відповідальність не можна зводити тільки до державного примусу, як і державне примушення – до юридичної відповідальності. Окрім юридичної відповідальності, існують і інші види державного примушення, які мають правовий характер, тобто здійснюються лише компетентними державними органами і лише у визначених законом формах (запобіжні засоби, заходи з припинення або попередження правопорушень).

3. Юридична відповідальність виражається в обов'язку особи зазнати певні позбавлення — втрату конкретних благ особистого (наприклад, позбавлення волі), організаційного (позбавлення посади) та майнового характеру (конфіскація майна, штраф) за своє винне протиправне діяння, тобто понести покарання, яке є новим, додатковим юридичним обов'язком, який не існував до здійснення суб'єктом правопорушення.

4. Юридична відповідальність настає лише за скоєне або здійснюване правопорушення, за наявності повного складу правопорушення.

5. Юридична відповідальність здійснюється спеціально уповноваженим органом держави, в чіткій відповідності із законом, а саме – із санкціями норм права, якими встановлюється вид і міра позбавлень.

6. Юридична відповідальність здійснюється у процесі правозастосовчої діяльності, при дотриманні певного процедурно-процесуального порядку і форм, установлених законом. За межами процесуальної форми юридична відповідальність неможлива, не повинна мати місця тому, що це вже буде саме по собі незаконно і неправомірно.

Порядок притягнення до юридичної відповідальності визначається нормами процесуального права. Процесуальні відносини, що формуються на їх основі, служать зовнішнім проявом відносин юридичної відповідальності.

За формою здійснення всі види юридичної відповідальності можна підрозділяти на здійснювані в судовому, адміністративному й іншому порядку.

Залежно від виду правопорушення, за яке застосовується відповідальність, розрізняють наступні види відповідальності:

1. Конституційно-правова відповідальність, яка у вітчизняній юридичній літературі виділилася в окремий вигляд порівняно недавно. Питання про його виділення в самостійний вид юридичної відповідальності дотепер служить темою вивчення юристами ученими і практиками (дисертація А. О. Червяцової). До її особливостей відносять те, що вона має яскраво виражений політичний характер; відносно вузький круг органів і осіб, на які вона розповсюджується; специфічність заходів; спрямованість, перш за все, на захист Конституції. Прикладами конституційної відповідальності може служити звільнення з посади Президента, відставка Кабінету Міністрів; відзив з посади депутата, посла або іншого посадовця; розпуск партії або суспільного руху.

2. Кримінально-правова відповідальність — найсуворіший вид юридичної відповідальності. Настає за здійснення злочинів, вичерпний перелік яких передбачений у Кримінальному кодексі (тобто встановлюється лише законом). Вона наступає з моменту офіційного набуття чинності (юридичної сили) вироку суду і реалізується виключно спеціально уповноваженими органами держави (в Україні – департамент виконання покарань). Заходи кримінальної відповідальності: штраф, позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, виправні роботи, конфіскація майна, обмеження свободи, позбавлення волі і т. ін.

3. Адміністративно-правова відповідальність настає за здійснення адміністративних правопорушень, спричиняє за собою накладення адміністративних стягнень органами державної виконавчої влади (точніше, органами так званої адміністративної юрисдикції), а також судом. Заходи адміністративної відповідальності: попередження, штраф, вилучення або конфіскація предметів, які були знаряддями здійснення або безпосереднім предметом адміністративного правопорушення, позбавлення спеціальних прав, наданих громадянину (права управління транспортним засобом), виправні роботи, адміністративний арешт.

4. Цивільно-правова відповідальність настає за здійснення цивільно-правового правопорушення і виражається у відшкодуванні збитків, неустойці, штрафах, виплаті пені, примусовому відновленні порушеного правового стану, примусовому виконанні правового обов'язку.

5. Дисциплінарно-правова відповідальність покладається адміністрацією підприємств, установ, організацій (особою, яка володіє розпорядчо-дисциплінарною владою над конкретним працівником) внаслідок скоєння дисциплінарного проступку: 1) відносно правил внутрішнього трудового розпорядку; 2) по відношенню до порядку підлеглості; 3) відносно дисциплінарних статутів і положень, діючих у деяких сферах (в області оборони, в органах внутрішніх справ, на залізничному, водному, повітряному транспорті). Застосовується виключно в рамках службової підлеглості. Заходи дисциплінарної відповідальності: догана, строга догана, пониження в посаді, звільнення.

6. Матеріально-правова відповідальність настає за скоєне майнове правопорушення, збиток, заподіяний підприємству, установі, організації робітниками та службовцями під час виконання ними своїх трудових обов'язків. Притягує до відповідальності адміністрація підприємства. Міра матеріальної відповідальності — грошове стягнення. Іноді цей вид юридичної відповідальності не виділяють як самостійний.