Теорія правомірної поведінки, правопорушення і юридичної відповідальності

1. Правомірна поведінка.

2. Правопорушення: поняття, види, склад.

3. Причини правопорушень.

4. Юридична відповідальність: поняття, ознаки, види.

5. Підстави і мета юридичної відповідальності.

6. Принципи юридичної відповідальності.

7. Обставини, що виключають юридичну відповідальність.

Правомірна поведінка

Правомірна поведінка – це усвідомлена поведінка людей і організацій, відповідна нормам права і соціально корисній меті суспільного розвитку.

Професор В. Н. Кудрявцев вважає, що слідством реалізації норм права є правова поведінка і полягає в використанні, виконанні, дотриманні, застосуванні або в порушенні правової норми. Правова поведінка підрозділяється Кудрявцевим на правомірну і протиправну. Тоді як правомірна поведінка полягає у використанні, дотриманні, виконанні норм, є нормативною, протиправна поведінка носить антинормативний характер, порушує заборонну або норму, що зобов'язує.

Дещо по-іншому підходить до цього питання професор В. Н. Сурілов, який вважає, що правова поведінка – синонім поняття правомірної поведінки, тобто такої поведінки, яка відповідає нормам діючого права, в якому реалізуються ці норми. Протиправна поведінка ніяк не може бути регламентована нормами права. Протиправна поведінка тому і є такою, що знаходиться зовні рамок правової поведінки, суперечить вимогам правових норм, вступає в колізію з їх змістом.

Серед ознак правомірної поведінки можна визначити:

1. Правомірною визнається поведінка, відповідна правовим розпорядженням, що знаходиться у встановлених законом рамках (формальний критерій).

2. Правомірна поведінка – це соціально корисна поведінка, вона втілюється якщо і не на користь всього суспільства, то вже обов'язково не повинна бути соціально шкідливою, небезпечною. Відповідність правомірної поведінки нормам права і меті суспільного розвитку складає його об'єктивну сторону.

3. Правомірною визнається в тому або іншому ступені усвідомлена поведінка. Суб'єктивна сторона правомірної поведінки – характер і ступінь усвідомлення, мотивація правомірної поведінки.

Види правомірної поведінки:

Залежно від характеру правових розпоряджень, що реалізуються в поведінці:

1. дотримання;

2. виконання;

3. використання;

4. застосування.

Залежно від того, що спонукає людину до правомірної поведінки:

1. правомірна поведінка, заснована на глибокому усвідомленні необхідності права та виконуваного їм регулювання.

2. підкорення правовим розпорядження без глибокого і всебічного усвідомлення. (діятитиму як всі) – конформістська (погоджувальна) поведінка;

3. поведінка відповідає правовим розпорядженням, але здійснюється через страх покарання, державного примушення (маргінальна поведінка).

Правомірна поведінка може бути:

1. дією (активна форма);

2. бездіяльністю (пасивна форма).

Правопорушення: поняття, види, склад

ПРАВОПОРУШЕННЯ – ця поведінка людей що суперечить правовим нормам і завдає шкоди суспільству.

ПРАВОПОРУШЕННЯ – протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатного суб'єкта, яке передбачене нормативно-правовими актами і є індивідуально або суспільно шкідливим, або суспільно (індивідуально) небезпечним.

Таке діяння може призвести за собою притягнення винної особи до юридичної відповідальності.

Правопорушення — це протиправне, суспільно небезпечне або суспільно шкідливе винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатність особи, яке завдає шкоди інтересам суспільства, держави й особи, за здійснення якої державою передбачене застосування заходів юридичної відповідальності до правопорушника.

Визначення правопорушення вказує на наступні важливі ознаки правопорушень:

1. Правопорушення носять протиправний характер. Протиправність — це зовнішня сторона правопорушень, яка вказує на те, що правопорушення здійснюється всупереч праву і є порушенням заборон, встановлених у законах і підзаконних актах, тобто є невиконанням обов'язків, які витікають із норм права або договорів, укладених на основі правових норм.

2. Правопорушення володіють суспільно-небезпечним (суспільно-шкідливим) характером, тобто завдають шкоди або створюють небезпеку такої шкоди для особи, власності, держави, суспільства. Суспільна небезпека окремо узятої вини може бути і неочевидною, але вона цілком очевидна і реальна, якщо ці види вини взяті в сукупності.

Суспільна небезпека є об'єктивною властивістю правопорушення. Ця властивість виражається в тому, що протиправна дія заподіює шкоду інтересам особи, суспільства, держави, незалежно від усвідомлення даної обставини законодавцем. Разом з тим віднесення дії до протиправної визначається законодавцем і від нього вирішальною мірою залежить те, до якого виду протиправних дій (злочини або проступки) буде віднесене те або інше діяння.

3. Правопорушення — це акт поведінки людей. Воно майже завжди характеризується активною дією, але в деяких випадках правопорушення може бути виражене у формі бездіяльності — якщо норми права ставлять в обов'язок особі вчинити певні дії, а особа їх не здійснює (наприклад, ненадання допомоги, невиконання службовцями покладених на них обов'язків унаслідок недбалого до них відношення, невиконання умов договору і т. ін.). Правопорушення не виникає, якщо, наприклад, загибель людей або майна викликані якими-небудь природними катаклізмами (повінь, землетрус), а не вчинками людей.

Це означає, що правопорушення є завжди актом дії людей. Думки, наміри, переконання, які не виявилися в конкретних діях, не визнаються чинним законодавством України об'єктом дії.

4. Правопорушення — це винна дія, яка виражає негативне внутрішнє відношення правопорушника до інтересів людей, наносить збитки суспільству і державі, містить вину. Якщо в поведінці людини відсутня вина, то її дія правопорушенням вважатися не може, хоча воно і суперечить існуючому правопорядку (наприклад, убивство, скоєне в стані необхідної оборони).

5. Правопорушенням визнається лише дія деліктоздатної особи — тобто особи, яка може відповідно до медичного критерію (стан розумових здібностей, психічного здоров'я) і до віку (досягнення віку юридичної відповідальності за той або інший вид правопорушення) здатна звітувати у своїх діях, керувати ними, а також нести відповідальність за їх здійснення. Особа повинна усвідомлювати, що вона діє протиправно. Якщо немає цієї ознаки (через малолітній вік, неосудність або інші обставини), то не буде і правопорушення.

6. Правопорушення має осмислено-вольовий характер, тобто на момент свого здійснення воно залежить від волі та свідомості учасників, знаходиться під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно.

7. Правопорушення є дією караною, тобто може тягти за собою застосування до правопорушника заходів державного примусового характеру, заходів юридичної відповідальності: позбавлень особистого майнового або організаційного та матеріального характеру.

Відсутність указаних ознак не дає права розглядати ті або інші діяння як правопорушення.

Юридично значущі ознаки правопорушення узагальнюються в конструкції “юридичний склад правопорушення”. Під юридичним складом правопорушення розуміють сукупність його обов'язкових ознак (елементів). Якщо який-небудь з елементів складу відсутній, то неможливо довести і факт правопорушення.

До елементів складу правопорушення відносяться:

— об'єкт правопорушення;

— об'єктивна сторона правопорушення;

— суб'єкт правопорушення;

— суб'єктивна сторона правопорушення.

Правопорушення характеризується чотирма елементами, що становлять його склад:

ОБ'ЄКТ – порушене матеріальне або нематеріальне благо, що захищається правом. Це, як правило, право на що-небудь або певна група (сфера) суспільних відносин, на які здійснює замах правопорушник.

СУБ'ЄКТ – ця осудна винна деліктоздатна фізична особа або деліктоздатне об'єднання, які вчинили правопорушення.

ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА – саме протиправне діяння (дія або бездіяльність), його шкідливий результат, а також причинно-наслідковий зв'язок, що наступив, між діянням і результатом.

СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА – певне внутрішнє психічне відношення суб'єкта до своєї протиправної поведінки і його наслідків. Таке відношення відображається поняттям вини. Суб'єктивна сторона – вина, тобто відношення правопорушника до діяння та його результату у формі умислу (наміру) або необережності.

Форми вини:

УМИСЕЛ:

а) прямий – суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання суспільно шкідливих або небезпечних наслідків і бажає їх настання;

б) косвений (непрямий) – суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання суспільно шкідливих або небезпечних наслідків, але байдуже відноситься до можливості їх настання.

НЕОБЕРЕЖНІСТЬ:

а) протиправна самонадіяність (самовпевненість) – суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання його негативних наслідків, проте вважає, що вони не виникнуть (сподіваючись на свої сили запобігти настанню суспільно шкідливих або небезпечних наслідків);

б) протиправна недбалість – суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, але не передбачає можливості настання його суспільно шкідливих або небезпечних наслідків, хоча відповідно до свого рівня розвитку повинен і міг їх передбачати.

ВИДИ ПРАВОПОРУШЕНЬ:

За ступенем індивідуальної або суспільної шкоди:

1. проступок (шкідливі правопорушення);

2. лочини (небезпечні правопорушення).

ПРОСТУПОК – це правопорушення, невизнані законом злочинами. Характеризуються меншою суспільною небезпекою, ніж злочини. Наприклад, адміністративний проступок – неоплачений проїзд у громадському транспорті.

ВИДИ ПРОСТУПКІВ:

1. Конституційні.

2. Цивільні.

3. Адміністративні.

4. Процесуальні.

5. Дисциплінарні.

Адміністративний проступок — це винне, протиправне діяння (дія або бездіяльність), виражене у посяганні на встановлені правом і забезпечені адміністративно-правовими санкціями правила поведінки громадян, посадовців і організацій у сфері реалізації державної виконавчої влади.

Адміністративним проступком є дії або бездіяльність, які заважають здійсненню нормальної виконавчої та розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, роблять замах на громадський або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян, посадовців і організацій.

Як правило, вони не пов'язані з виконанням службових обов'язків.

Цивільно-правові правопорушення (проступки) — це суспільно шкідливі протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами й організаціями майнових і особистих немайнових відносин, які складаються між суб'єктами права і являють для них матеріальну або духовну цінність.

Цивільно-правовий проступок передбачається нормами цивільного, сімейного, фінансового, аграрного права.

Процесуальне правопорушення (проступок) — це порушення встановленої законом, процедури здійснення правосуддя, проходження юридичної справи у правозастосовчому органі, виносить правоприменительного акту.

Дисциплінарний проступок — порушення робітниками і службовцями підприємств, установ, інших організацій правил внутрішнього трудового розпорядку, службової дисципліни, невиконання ними службових обов'язків.

ЗЛОЧИНИ – це передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний устрій України, його політичну й економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові й інші права і свободи громадян, а також інше, яке посягає на правопорядок суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом (ст. 11 Кримінального Кодексу України).

ВИДИ ЗЛОЧИНІВ:

1. Злочини проти особи.

2. Злочини проти власності.

3. Злочини проти держави.

4. Посадові злочини.

5. Військові злочини.

6. Злочини проти порядку управління, судочинства та ін.