Загальні начала юридичного процесу

При всій розмаїтості виробництв у складі юридичного процесу їм властиві деякі загальні начала принципового характеру, що відбивають їх сутнісну єдність. Вони або зазначені у чинних законах, або їх можна вивести зі змісту правових актів. Вони неодмінно виявляються в роботі компетентних органів як керівні ідеї, створюючи головні правила виробництва.

Самий факт правового регулювання означає, що виробництва завжди містять у собі більш-менш розвиту систему юридичних гарантій досягнення кінцевого результату, умов. У випадках, якщо термін прямо не зазначений, діє правило (аксіома): посадова особа зобов'язана виконати відповідну дію в оптимально короткий термін. Ця аксіома повинна попередити тяганину в роботі державних установ, місцевого самоврядування та громадських організацій.

Як правило, до роботи компетентних органів залучаються зацікавлені особи, ті громадяни й організації, на правовому положенні яких може відбитися управлінське рішення. Їм надається можливість для вираження та захисту своїх інтересів. Зокрема, при реєстрації органами РАГС громадянського стану (народження або смерті громадянина, укладення або розірвання шлюбу, усиновлення, зміни імені й ін.) обов'язково беруть участь зацікавлені особи, і вони вправі потребувати виправлення допущених помилок.

Зацікавленим особам, які беруть участь у юридичному процесі, у більшості випадків надається і право скарги, тобто можливість збудити контрольно-наглядове виробництво у вищому органі. Це найважливіше конституційне право громадян, його ефективність забезпечується нормативними актами, що встановлюють порядок роботи із заявами та скаргами громадян у державному апараті й органах місцевого самоврядування і громадських організаціях.

Для юридичного процесу характерне і таке начало як контрольно-наглядова діяльність, тобто система спостереження та перевірки роботи державних органів для своєчасного усунення порушень. Без контролю і нагляду не може нормально розвиватися ніяка юридична діяльність, як і взагалі будь-яка життєдіяльність; вона складає невід'ємну частину будь-якого юридичного виробництва.

Контрольно-наглядова діяльність має свої особливості, вона істотно відрізняється від інших видів юридичного процесу: правотворчості, правовиконання, правозабезпечення і та ін. Норми, що регламентують дану діяльність, оформлюються у вигляді окремого правового акту або виділяються у самостійний розділ кодексу (ЦПК, КПК, АПК). У нормативних актах встановлюються терміни і порядок оскарження, юридичні наслідки подання скарги, регламент перевірки діяльності або актів контрольованого органа, критерії такої перевірки (підстави до скасування, зміни акту, що перевіряється або його заміни новим) і повноваження контрольно-наглядового органу.

Правові процедури і судові процеси

Юридичний процес містить у собі як різноманітні правові процедури, так і судові процеси (судочинства). Наявність у праві процедур і судочинств не викликає суперечок у юридичній літературі, складніше вирішується питання про їх подібність, розходження та співвідношення. По цьому питанню висловлюються діаметрально протилежні судження.

Дані правові конструкції мають чимало загального. Як судовий процес, так і будь-яка правова процедура являє собою нормативно встановлений порядок здійснення юридичної діяльності, тобто визначену юридичну форму. Але при цьому процесуальні форми (кримінально-процесуальна, цивільно-процесуальна й ін.) регламентують дії в судочинствах, установлюючи порядок відправлення правосуддя за цивільними, адміністративними, кримінальними справами. У процесуальних режимах судочинства є і деякі загальні риси, котрі визначають подібність.

Нормативний режим юридичних процедур і судових процесів припускає їхню забезпеченість тією або іншою мірою правовими санкціями. Типовою є юридична діяльність, здійснена з порушеннями встановленого порядку, що не призводить до бажаних результатів: компетентний орган відмовляє у визнанні результатів такої діяльності, а сама діяльність визнається юридично недійсною, незначною.

Водночас між юридичною процедурою і судовим процесом є принципові розходження. Судочинство – це встановлений законом порядок діяльності суду й учасників процесу, правова форма судової юрисдикції із застосування санкцій відповідних юридичних норм для захисту й охорони суб'єктивних прав громадян і організацій, а також для розкриття злочину, викриття і покарання винних або здійснення конституційного контролю за нормативними актами і правозастосувальною практикою. Через судочинства процесуальними засобами здійснюється судова влада.

Можна виділити чотири судочинства (види судових процесів): цивільний, кримінальний, адміністративний і конституційний. З них реально функціонують цивільний і карний процеси. Це традиційні форми правосуддя по цивільних і кримінальних справах. Їх процесуальний-правовий регламент закріплений у Цивільно-процесуальному кодексі та Кримінально-процесуальному кодексі.

Конституційне судочинство знаходиться в стадії правового формування, пошуків оптимальних засобів і шляхів здійснення конституційного контролю.

Процедури застосовуються у позасудових неюрисдикційних виробництвах: у законотворчості, виборах депутатів, призначенні на посаду громадян, утворенні нових юридичних осіб, здійсненні прав і добровільного виконання обов'язків. У більшості випадків для цього достатньо реалізації тільки диспозицій, але не санкцій відповідних норм права. Процедурні правила в першу чергу звернені до органів і установ представницької та виконавчої влади.

Основна рекомендована література

1. Теорія держави і права /За ред. академіка М. В. Цвіка, проф. О. В. Петрішина, доц. В. Д. Ткаченка. – Х.: Прапор, 2002. – С. 359-372.

2. Скакун О. Ф. Теория права и государства. – Х.: Консум, 2000. – С. 418-437.

3. Загальна теорія держави і права / За ред. проф. В. В. Копєйчикова. – К., 1996. – С. 177-190.

Додаткова література

1. Вопленко Н. Н. Общая теория реализации права и правоприменительная деятельность следователя // Проблемы применения правовых норм на предварительном следствии. – Волгоград, 1982.

2. Гойман В. И. Действие права. – М., 1992.

3. Ершов В. В. Судебное правоприменение (теоретические и практические Закон: создание и толкование) Под. ред. Пиголкина А. С. – М., 1998.

4. Исполнение законов. Круглый стол // Сов. государство и право. – М. – 1992, № 6-7.

5. Малеин Н. С. Закон, ответственность и злоупотребление правом // Сов. государство и право. – М. – 1991, № 11.

6. Малеин Н. С. Правовые принципы, нормы и судебная практика // Государство и право. – М. – 1996. № 6.

7. Маликов М. К. Проблеми реализации права. – Казань. – 1988. – Гл. 2, 3.

8. Погребной И. М. Теория права: Учебное пособие. – Х.: Основа, 2003. – С. 80-84.

9. Проблемы реализации права. – Свердловск, 1990.

10. Рабинович П. М. Общетеоретические вопросы реализации советского права // Вестник Львовского университета Серия: юридические науки. – 1983. – Вып. 22. С. 8 – 10.

11. Рабінович П. М. Основи загальної теорії держави та права. –К., 1996 – С. 88-90.

12. Теория права и государства / Под ред. проф. В. В. Лазарева. – М., 1996. – С. 195-202.

13. Хропанюк В. Н. Теория государства и права. – М., 1996. – С. 258-276.

Нормативні акти:

1. Конституція України. Ст. 147, 150.

2. Закон України “Про Конституційний Суд України”. Ст. 13, 62, 63 // Голос України 22.10.1996.