Теорія юридичного процесу

1. Поняття і зміст юридичного процесу.

2. Юридичний процес і його види.

3. Стадії юридичного процесу.

4. Загальні начала юридичного процесу.

5. Правові процедури і судові процеси.

Поняття і зміст юридичного процесу

Для юридичної діяльності характерний певний порядок, що повинний бути – і в більшості випадків є – оптимальним для здійснення тих або інших юридично значимих дій. Він установлюється відповідними нормативними розпорядженнями. Наприклад, регламент роботи представницьких органів державної влади, прийняття законодавчих актів, проведення виборів, захисти дисертацій, процедура видачі ордера на житло, одержання спадщини і т. ін.

Оптимальний порядок містить програму юридичної діяльності, він має орієнтуюче значення для досягнення певної правової мети, тим самим, підвищуючи ефективність правового регулювання юридичної діяльності і гарантуючи її правомірність і результативність. Порушення порядку являє собою правопорушення, а в окремих випадках результати такої неправомірної діяльності визнаються юридично незначними (недійсними).

Наприклад, звернення громадянина в суд для захисту порушеного або оскарженого суб'єктивного права без дотримання встановленого цивільним процесуальним законом (Цивільним процесуальним кодексом) порядку не призведе до бажаного результату: суддя або відмовить у прийнятті заяви, або лишить подану заяву без руху, або припинить виробництво в справі, або лишить заяву без розгляду.

Юридична діяльність різноманітна, і в залежності від її мети і кількості актів, що чиняться, правовий режим її може бути простим або розгорнутим. Так, у принципі не викликає складностей порядок установлення і реєстрації певних юридичних фактів: порядок видачі актів громадянського стану (народження, усиновлення, реєстрації шлюбу або розлучення, смерті) органами РАГСу, нотаріальне засвідчення явних обставин.

Значно складніший установлений законом порядок розслідування злочинів або судового вирішення спорів про право цивільне, де багато дій слідчого, суду, зацікавлених осіб та інших учасників упорядковуються за правилами передування і проходження (причинно-наслідкового зв'язку дій і актів юридичного процесу).

Нормативно встановлені форми упорядкування юридичної діяльності й утворюють юридичний процес. Теорію юридичного процесу в нашому праві активно розробляв професор В. М. Горшеньов і його наукова школа. Юридичний процес вони визначають як комплексну систему правових порядків (форм) діяльності уповноважених органів держави, посадових осіб, а також зацікавлених у вирішенні різноманітних юридичних справ інших суб'єктів права. Даний процес регулюється правовими (процедурними і процесуальними) нормами, а його результати закріплюються у відповідних правових актах –- офіційних документах.

Для характеристики юридичного процесу першорядне значення має категорія форми діяльності. Форма – це правова конструкція нормативного упорядкування діяльності і відповідних документів. Вона являє собою сукупність вимог до дій учасників процесу, спрямованих на досягнення конкретного результату. Певність даних вимог забезпечується відповідними санкціями, серед яких найбільше типові зупиняючі, що переслідують мету примусового припинення неправомірної юридичної діяльності (відмова в прийнятті заяви, відмова у вчиненні дій, припинення відповідного юридичного виробництва).

Правова форма – тією або іншою мірою – властива будь-якій юридично значимій діяльності (законотворчій, здійсненню владних повноважень адміністративними і судовими органами). Форма служить однією з гарантій точного та неухильного застосування, дотримання і виконання юридичних норм.

Юридична форма регламентує як правову діяльність громадян, організацій, посадових осіб і компетентних органів, так і офіційні документи, у яких закріплюються результати цієї діяльності. Включення до складу форми документів, що мають юридичне значення, обов'язково, коли незабаром у сучасному діловодстві існує чітко виражена тенденція документування всіх юридичних фактів: актів громадянського стану, абсолютна більшість угод, правопорушень, актів судової юрисдикції, волевиявлення державної влади і т. ін. Відповідно, слід розрізняти форму діяльності і форму правових документів. Перша встановлює, хто, які дії, у якій послідовності, і в який термін може або повинен вчинити. Зміст такої форми зводитися до таких положень: вичерпно точний склад учасників юридичного процесу; їх права й обов'язки у здійсненні правових дій і вчинків; послідовність здійснення названих дій. Юридичний процес – це завжди динамічний склад фактів, що мають правове значення. Ними є дії і вчинки учасників процесу. Визначені терміни (час) здійснення фактів; правові санкції за недотримання вимог форми.

Правова форма документів обумовлює їх зміст і юридичну дійсність. Вона виражається у вимогах щодо обов'язкових реквізитів документів; послідовності їх розташування; часу укладення документу; правових наслідків його винесення, а також умов юридичної нікчемності даного документа, основ до його скасування та зміни.

Юридичний процес і його види

Курс на побудову в нашій країні правової держави потребує теоретичних розробок проблем усіх різновидів юридичного процесу. До теперішнього часу єдиного визначення юридичного процесу немає. Але більшість учених-юристів правові форми діяльності визначають як: правотворчість, правозастосування, правосуддя і контроль. На основі аналізу цих форм діяльності держави можна дійти висновку, що всі вони мають однакові ознаки, тобто всі потребують розгляду юридичних справ, здійснюються на основі норм права і завжди визначають відповідні юридичні наслідки. До того ж це діяльність лише уповноважених суб'єктів, результат якої здебільшого фіксується в офіційних документах, регулюється процесуальними нормами і забезпечується правилами юридичної техніки.

Отже, юридичний процес – це система взаємозалежних правових форм діяльності уповноважених державних органів, посадових осіб, а також визначених нормами права інших суб'єктів, що знаходить своє вираження у здійсненні операцій для рішення юридичних справ, що визначають відповідні юридичні наслідки та регулюються процесуальними нормами.

Таким чином, юридичний процес починається з розгляду відповідної юридичної справи. Юридична справа – це передбачена нормами чинного права конкретна життєва обставина, яка розглядається та вирішується на підставі закону і має відповідні юридичні наслідки. Ці два моменти і визначають природу юридичної справи, вони є юридичними фактами для виникнення процесуальних правовідносин.

Юридичний процес – це визначений нормами права порядок здійснення відповідних операцій, що призводить до рішення юридично значимих питань. Тобто державний орган або посадова особа знаходяться в таких умовах, коли вони повинні безпосередньо використовувати норми права для рішення конкретних юридичних справ. При цьому об'єктом операцій виступають одночасно норма матеріального та процесуального права. Здебільшого суддя, слідчий або інший суб'єкт процесуальних правовідносин починають цю діяльність із стадії вибору й аналізу правових норм. До таких стадій відносяться:

1. перевірка дії і юридичної чинності норм права;

2. перевірка правильності тексту статті і нормативного акта;

3. тлумачення правових норм;

4. з'ясовування меж дії норм права у просторі, часі і за колом осіб.

Для встановлення достовірності норм права ці стадії є обов'язковими.

Всі операції з нормами права здійснюються лише точно визначеним колом органів держави і посадових осіб. Конкретний склад, обсяг компетенції кожного з уповноважених учасників процесу встановлені відповідним законодавством, у якому зафіксовано, хто може бути суб'єктом процесу, що він повинен робити і яким чином здійснювати свої функції. Законодавством передбачене також коло суб'єктів, уповноважених проводити дізнання, попереднє слідство по кримінальних справах, здійснювати нагляд за слідством і правосуддям, підтримувати державне обвинувачення, виконувати вироки і рішення судів. Окрім цього, законодавством установлені критерії розмежування повноважень. Наприклад, вводяться інститути підвідомчості цивільних справ, особливо детально регламентується інститут підсудності.

Чіткий розподіл функцій між учасниками юридичного процесу й офіційний їхній характер визначають необхідність відповідних засобів забезпечення результатів, що повинні бути отримані в процесі розгляду справ. Такими засобами здебільшого є процесуальні документи, що містять розпорядження індивідуального й особистого характеру. Список процесуальних, у їхньому традиційному розумінні, документів складають вироки, рішення суду, постанови судді, слідчого і т. ін. Офіційний характер зазначені документи одержують не тільки тому, що вони створюються уповноваженими на те особами, а й тому, що природа цих документів, їхня структура, головні реквізити передбачені чинними законодавчими актами.

За своїм функціональним призначенням процесуальні документи різняться між собою. Особливе місце серед них займають правозастосовчі процесуальні акти, що містять у собі розпорядження підсумкового рішення щодо юридичної справи. Це, насамперед, обвинувальний висновок слідчого, вирок і рішення суду, протест прокурора. Неабияке значення мають процесуальні акти, що виконують допоміжну, проміжну або інформаційну функції. Так, допоміжним процесуальним актом слід вважати постанову слідчого про проведення різноманітний слідчих дій, постанови судді про забезпечення позову і т. ін.; до проміжних відносяться постанова слідчого про визнання потерпілим, обвинувачуваним, законним представником і т. ін.; до інформаційних – протокол судового засідання тощо. До того ж процесуальні документи мають і загальну для всіх функцію. Вони є своєрідними юридичними фактами, тобто визначають динаміку розгляду справи з моменту його надходження до компетентних органів і до моменту встановлення юридичних наслідків.

Юридичний процес набуває регламентації за допомогою, насамперед, норм цивільно-процесуального та кримінально-процесуального права. Стан, коли матеріальне право має свої процесуальні форми, є об'єктивно обумовленим. Види юридичного процесу, здебільшого, класифікують за предметною ознакою. При цьому за основу класифікації беруть відповідну область матеріального права, що застосовуються в діяльності конкретних органів держави. Тому і юридичний процес має такі види як карний, цивільний, адміністративний і т. д. Але така класифікація не надає можливості встановити функціональний зв'язок юридичного процесу з механізмом правового регулювання, а також уявити юридичний процес як систему. Тому за функціональною ознакою виділяють такі види процесів: установчий, правотворчий, правозастосувальний, судовий і контрольний.

Установчий процес – це діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб і організацій з приводу реалізації норм матеріального права, що встановлює їх права за формуванням, скасуванням або перебудувою органів держави, призначенням або звільненням посадових осіб і інших суб'єктів управління.

Правотворчий процес – це діяльність уповноважених органів держави, організацій і посадових осіб з підготовки, прийняття, затвердження й офіційного оприлюднення нормативно-правових актів.

Правозастосовчий процес – це діяльність уповноважених органів держави, організацій, посадових осіб, пов'язана з розглядом і рішенням конкретних справ, що мають юридичне значення.

Судовий процес – це діяльність суду і судів щодо здійснення правосуддя, тобто рішення суперечливих ситуацій.

Контрольно-наглядовий процес – це діяльність органів держави, громадських організацій і посадових осіб з перевірки і спостереження за відповідністю дотримання підпорядкованими суб'єктами правових розпоряджень і припинення правопорушень передбаченими організаційно-правовими засобами.

Всі види процесів реалізуються через відповідні процесуальні правовідносини. Процесуальні правовідносини обумовлюють динаміку матеріальних правовідносин, вони є похідними останніх. Це визначає специфіку та характер процесуальних правовідносин. Суб'єктів процесуальних правовідносин можна розділити на дві групи. З одного боку – це група безпосередньо зацікавлених у результатах юридичного процесу суб'єктів (зокрема, потерпілі, обвинувачувані, законні представники неповнолітніх). З іншого боку – група суб'єктів, які виконують свої функції для забезпечення реалізації “чужих” інтересів, мета котрих – найбільш ефективний розгляд юридичної справи (слідчі, прокурори, робітники міліції).