Зміст правовідносин

Зміст правовідносин має подвійний характер і в зв'язку з цим:

1. Юридичний зміст правовідносин – можливість певних дій управомоченної особи і необхідність визначених дій зобов'язаної особи.

2. Фактичний зміст правовідносин – самі дії, у яких реалізуються права та обов'язки сторін. Ці поняття не тотожні!

Юридичний зміст правовідносин складають:

1. Суб'єктивне юридичне право – приналежна суб'єкту міра дозволеної поведінки, забезпечувана державою.

2. Юридичний обов'язок – приналежна управомоченій особі міра дозволеної /можливої/ поведінки, забезпечена юридичними обов'язками інших осіб.

Риси суб'єктивного права:

1. Це міра дозволеної (можливої) поведінки.

2. Зміст суб'єктивного права визначається юридичними нормами.

3. Здійснення суб'єктивного права забезпечено юридичним обов'язком інших осіб і, тим самим, гарантовано державою.

4. Суб'єктивне право надається управомоченій особі для задоволення її інтересів.

Юридичний обов'язок – запропонована зобов'язаній особі та забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, яку особа повинна здійснити в інтересах управомоченої. Юридичний обов'язок – запропонована зобов'язаній особі міра необхідної, належної поведінки.

Риси юридичного обов'язку:

1. Це міра необхідної поведінки.

2. Обов'язок установлюється не довільно, а відповідно до юридичних норм.

3. Обов'язок установлюється в інтересах управомоченої особи чи в інтересах держави в цілому.

Юридичний обов'язок являє собою:

1. стримування від певних дій;

2. здійснення певних активних дій.

Суб'єктивне право складається з ряду правомочностей. Правомочність – складова (“дробна”) частина суб'єктивного права:

1. право на свої юридично значимі дії;

2. право вимоги (право на чужі дії);

3. право притязання (право на примусове виконання зобов'язання).

Поняття і види юридичних фактів

Важлива сторона в існуванні та динаміці правовідносин – юридичні факти.

Юридичний факт – це передбачені гіпотезою правової норми конкретні життєві обставини, з настанням яких пов'язані виникнення, зміна і припинення правовідносин.

ВИДИ ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ:

За характером наслідків:

1. правоутворюючі (укладення трудового договору, коли роботодавець і працівник стають носіями прав і обов'язків);

2. правозмінюючі (обмін житлової площі тягне зміну об'єкту правовідносин);

3. правоприпиняючі (продаж майна, припиняє право власності).

Один і той самий факт у різних правовідносинах може мати різні наслідки одночасно.

За вольовою ознакою:

1. дії (з волі суб'єктів):

а) правомірні (юридичні акти і юридичні вчинки);

б) неправомірні (злочини, проступки);

2. події (незалежно від волі суб'єктів).

За складом:

1. прості;

2. складні (юридичні склади).

За характером дій у часі:

1. одноактні;

2. триваючі (так звані юридичні стани) – перебування у шлюбі.

Факти можуть бути обумовлені реальними обставинами. Водночас існують факти, обумовлені можливими обставинами /презумпціями/.

ПРАВОВА ПРЕЗУМПЦІЯ – це закріплене в законодавстві припущення про наявність чи відсутність певних юридичних фактів, що може призвести до виникнення, зміни чи припинення правовідносин.

Правові презумпції поділяються на:

1. незаперечні – такі припущення про існування певного факту, що не вимагають доведення і не підлягають сумніву (презумпція недієздатності неповнолітнього);

2. заперечні – припущення існування певного факту, що мають юридичне значення доти, доки у відношенні цього факту не встановлене інше (презумпція невинності, визнання особи померлою).

Основна рекомендована література

1. Теорія держави і права /За ред. академіка М. В. Цвіка, проф. О. В. Петрішина, доц. В. Д. Ткаченка. – Х.: Прапор. – 2002. – С. 333-347.

2. Скакун О. Ф. Теория права и государства. – Х.: Консум, 2000. – С. 374-409.

3. Загальна теорія держави і права /За ред. проф. В. В. Копєйчикова. – К., 1996. – С. 190-197.

Додаткова література

1. Варламова Н. В. Правоотношения: философский и юридический подходы // Известия высших учебных заведений. – М.: Правоведение. – 1991. – № 4.

2. Гревцов Ю. И. Правовое отношение и осуществление права. – Ленинград, 1987. – С. 13-21.

3. Погребной И. М. Теория права: Учебное пособие. – Х.: Основа, 2003. – С.333-348.

4. Протасов В. Н Правоотношения как система. – М., 1991 Гл 2 .

5. Протасов В. Н. Категория “Объект правоотношения” // Сов. государство и право. – М. – 1988. – № 2.

6. Рабінович П. М. Основи загальної теорії держави та права. – К., 1996. – С. 102-106.

7. Рабінович П. М. Правовідносини // Українська радянська енциклопедія. Вид 2 Т.8. – К., 1982.

8. Теория права и государства /Под ред. проф. В. В.Лазарева. – М., 1996. – С. 154-164.

9. Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. – М., 1974.

10. Хропанюк В. Н. Теория государства и права. – М., 1996, с. 306-329.

11. Юридичний словник-довідник. – К., 1996. (Відповідні статті.)