Види тлумачення-роз'яснення

За юридичним значенням – офіційне (автентичне, делеговане), неофіційне (повсякденне, професійне, доктринальне).

Офіційне тлумачення – це діяльність, що випливає з компетенції державних органів і посадових осіб та є роз'ясненням ними змісту і суті норми права, яке є юридично обов'язковим для застосування на практиці (тягне за собою обов'язкові юридичні наслідки). Офіційне тлумачення покликане забезпечити єдність розуміння законів і, на цій основі, єдність їх застосування на всій території держави.

Неофіційне тлумачення – це роз'яснення змісту норм права, що не є юридично обов'язковим для застосування на практиці (не призводить до обов'язкових юридичних наслідків). У залежності від сили авторитету інтерпретатора, рівня його компетентності, тобто глибини знання і розуміння їм предмету, про який йдеться, розрізняють три різновиди неофіційного тлумачення: повсякденне, професійне, доктринальне.

Повсякденне тлумачення – це роз'яснення змісту норм права не юристами (громадянами в побуті).

Професійне тлумачення – це роз'яснення змісту норм права юристами-практиками (юрисконсультами, адвокатами, суддями, прокурорами і т. д.).

Доктринальне тлумачення – це засноване на розгорнутій аргументації висновків роз'яснення змісту норм права юристами-вченими (у лекції, статті, монографії, коментарі до закону і т. ін.). Доктринальне тлумачення не слід протиставляти офіційному. Останнє також є науково обґрунтованим. Наприклад, із 1963 р. при Верховному Суді України діє Науково-консультаційна рада, що, зокрема, приймає мотивовані рекомендації з проектів роз'яснень Пленуму Верховного Суду України. Однак, на відміну від актів доктринального тлумачення в актах офіційного тлумачення закріплюючих висновки, які розкривають зміст норм, що тлумачаться, закріплюються без обґрунтування науково-консультативної ради.

Види офіційного тлумачення- роз'яснення

1. За суб'єктами тлумачення – автентичне, делеговане (легальне);

2. За сферою дії – нормативне (загальне); казуальне (індивідуальне).

Автентичне тлумачення – це офіційне роз'яснення змісту норми права тим органом, що їх видав. Результати автентичного тлумачення містяться, наприклад, у Постанові Верховної Ради України від 24 грудня 1993 р. “Про тлумачення Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні””. Якщо державний орган управомочений видавати нормативні акти, він вправі і роз'ясняти при необхідності, зміст виданих їм нормативних актів.

Делеговане (легальне) тлумачення – це офіційне роз'яснення змісту норм права органом, що не приймав, але уповноважений законом давати такого роду роз'яснення. Суб'єктами делегованого тлумачення можуть бути як правотворчі, так і правозастосовчі органи. Результати подібного тлумачення містяться, наприклад, у Постанові Кабінету Міністрів України від 17 червня 1994 р. № 423 “Про деякі питання застосування статей 4, 15 і 27 Закону України “Про державну службу””. Результати делегованого тлумачення правозастосовчих органів містяться й у роз'ясненнях Пленуму Верховного суду України.

Автентичне та делеговане тлумачення за сферою дії може бути нормативним чи казуальним.

Нормативне тлумачення – це офіційне роз'яснення змісту норм права, що є юридично обов'язковим для застосування на практиці у всіх випадках, коли застосовуються норми, щодо яких здійснено тлумачення. Суб'єктами нормативного тлумачення можуть бути як правотворчі, так і правозастосовчі органи. Результати нормативного тлумачення правотворчого органу містяться, наприклад, в Указі президента України від 6 липня 1993р. № 248 “Про доповнення і тлумачення окремих положень Указу Президента України від 12 червня 1993 р. № 206 “Про заходи для скорочення готівкого обороту””. Результати нормативного тлумачення правозастосовчого органу містяться, наприклад, у роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України. У результаті нормативного тлумачення (інтерпретації) виробляються так звані інтерпретаційні норми (тому дане тлумачення називається нормативним).

Казуальне тлумачення – це офіційне роз'яснення змісту норми права при розгляді конкретної юридичної справи, що є обов'язковим тільки для цієї справи. Суб'єктами казуального тлумачення переважно є правозастосовчі органи. Результати казуального тлумачення містяться в різного роду правозастосувальних актах. Серед них особливе місце займають акти вищестоящих судових інстанцій (судів касаційної, наглядової інстанції). Вищестояща судова інстанція, наприклад, скасування в рішенні суду першої інстанції, і направивши справу на новий розгляд у той же суд, при цьому може прямо пояснити у своєму визначенні, як слід правильно розуміти зміст застосованого нижчестоящим судом закону. Або останнє випливає з аналізу логіки рішення юридичної справи судом другої інстанції. Публікації змісту подібних рішень передують тезам, що формулюються як висновки – тлумачення (резюме). Наприклад, “показання зацікавлених у результаті справи осіб, не підтверджені іншими доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку». Рішення юридичних справ вищестоящими судовими інстанціями публікуються, (наприклад, у журналі “Право України”) як зразок правильного розуміння і застосування закону. Ці рішення, наприклад, Постанова Пленуму Верховного Суду України, розглянуті нижчестоящими інстанціями як такий зразок, фактично мають значення судового прецеденту.