Теорія тлумачення норм права

1. Поняття і мета тлумачення юридичних норм.

2. Способи тлумачення юридичних норм.

3. Види тлумачення юридичних норм.

4. Буквальне, поширювальне, обмежувальне тлумачення і законність.

5. Інтерпретаційна норма. Интерпретаційно-правовий акт.

6. Прогалини в праві. Аналогія закону й аналогія права.

Поняття і мета тлумачення юридичних норм

Юридичне тлумачення – це діяльність по з'ясуванню чи роз'ясненню змісту норм права з метою їхнього однорідного розуміння і застосування.

Терміни “тлумачення” й “інтерпретація” у юриспруденції вживаються як синоніми, коли йдеться про розкриття змісту норм права, а самого суб'єкта тлумачення нерідко називають “інтерпретатор2.

Юридична освіта і юридична діяльність неможливі без тлумачення норм права. У юридичних навчальних закладах у ході освоєння конкретних галузевих дисциплін тлумачення права має велику, питому вагу. Тлумачення норм права – необхідна передумова і попередня стадія реалізації норм права громадянами, посадовими особами органами держави. Правильна реалізація норми права припускає наявність у свідомості суб'єкта права знання, що адекватно відображають зміст тієї норми, що реалізується. Формуванню такого знання сприяють публікації різного роду тематичних збірників по законодавству, що включають у себе результати тлумачення відповідних норм права. Тлумачення – невід'ємний елемент правотворчості, оскільки система права припускає, що будь-яка нова норма права, так чи інакше, позв'язана з уже існуючими, і усі вони разом повинні складати несуперечливе єдине ціле.

Способи тлумачення юридичних норм

Тлумачення як розумова діяльність спрямована на встановлення дійсного (об'єктивного), а не мнимого (помилкового) змісту норм права. Встановлення не мнимого, а дійсного змісту норм права для їх правильної практичної реалізації припускає інтелектуальне застосування інтерпретатором певних способів тлумачення.

Способи тлумачення – це відносно відособлені сукупності прийомів аналізу змісту норм права.

Мовний спосіб тлумачення – це встановлення змісту норм права на основі знання про мову, на якому вони сформульовані. У плані співвідношення застосовуваних способів тлумачення, мовний спосіб є вихідним, первинним. Це позв'язано з існуванням змісту норм права в мовній формі, його зовнішнім вираженням, закріпленням у текстах нормативно-правових актів у вигляді граматичних речень. У цьому сенсі даний спосіб тлумачення можна розглядати як граматичний. Деякими вченими граматичний і мовний способи тлумачення розглядаються як самостійні різновиди. При мовному способі тлумачення використовується правило синтаксису, морфології, слововживання. Інтерпретатору важливо пам'ятати про існування в мові синонімів, омонімів. Наприклад, в екологічному праві йдеться про одне й те саме, коли говорять і пишуть про “надання земельних ділянок” чи “відвод земельних ділянок”, про “витрати” чи “збитки”. Застосовувані в законодавстві терміни можуть мати кілька значень – “наймання” (майнове, на роботу), “відпустка” (видача будь-чого, відпочинок і т. п.). Інтерпретатор повинний пам'ятати, що законодавець із декількох значень слова вибирає одне, котре визначається в його контексті.

Логічний спосіб тлумачення – це встановлення змісту норм права застосовуючи прийоми логічного мислення. Логічні прийоми, що застосовує інтерпретатор, тлумачачи норму права, – логічне перетворення речення, логічний розвиток норм (виведення норм із норм), висновку за аналогією, висновки від противного, доведення до абсурду й ін. Застосовуючи логічні прийоми, інтерпретатор оперує матеріалом, що міститься винятково в самій нормі. Найбільш часто при тлумаченні тексту закону використовується такий логічний прийом як логічне перетворення припущення. Необхідність логічного перетворення речення обумовлена поширеністю неповної відповідності змісту норми і її текстуального формулювання. Наприклад, суб'єкт норми не збігається з підлягаючим реченням у ст. 119 КК України (Крмінального Кодексу України): “Убивство по необережності карається...” За буквальним виразом цієї статті, карається убивство як таке, хоча покаранню підлягає особа, яка його скоїла. Логічно перетворене речення ст. 119 КК України буде таким: “Особа, яка скоїла убивство по необережності – карається...». Норма права має загальний характер, а в тексті закону зазвичай говориться про одиничних осіб: “Суддя”, “слідчий”, “обвинувачений” і т. ін. Норма – це не будь-яке висловлення, а лише те, у якому є нормативні терміни “зобов'язаний”, “заборонено”, “вправі”, “може” і т. п. Тому адекватно відбиває норму логічно перетворене речення ст. 119 КК України, з урахуванням сказаного вище, буде таким: “Будь-яка особа, яка скоїла убивство з необережності, зобов'язана перетерпувати міри покарання у вигляді...”.

Систематичний спосіб тлумачення – це встановлення змісту норми права на основі знань про її логічні зв'язки з іншими нормами в системі права, у галузі права, в інституті права.

Систематичний спосіб тлумачення випливає з факту взаємозалежного існування в правовій матерії, зокрема, норм загальних, спеціальних, виняткових, норм-принципів, відсильних, бланкетных норм, норм-дефініцій та ін.

Знання про зміст норм, логічно пов'язаних із нормою, що тлумачиться дозволяє уточнити її зміст. Наприклад, змістовний зв'язок норми загальної і спеціальної відбитий у відпрацьованому юридичною наукою і практикою правилі, відповідно до якого спеціальна норма скасовує дію загальної, у випадках, передбачених першою. У кримінальному праві такого роду зв'язок зазвичай називається “конкуренція норм”. При конкуренції загальної і спеціальної норм повинна застосовуватись остання. Це правило, зокрема, застосовується у відношенні конкуренції, ст. 271 КК України – “порушення вимог законодавства про охорону праці” зі ст. 273 КК України – “порушення правил безпеки на вибухонебезпечних чи підприємствах у вибухонебезпечних цехах”, коли порушені спеціальні правила безпеки ведення робіт з вибухонебезпечними матеріалами. Значеннєвий зв'язок загальної норми і виняткової відбитий у тім факті, що виняткова норма робить вилучення із загальної, обмежує сферу її діяльності. Наприклад, згідно зі ст. 15 КпШС (Кодекс про Шлюб і Сім’ю) України “Для укладення шлюбу необхідно взаємна згода осіб, що вступають у шлюб, і досягнення ними шлюбного віку”. Проте, навіть при досягненні шлюбного віку і взаємній згоді укласти шлюб, останнє неможливе для осіб, про які говориться у ст. 17 цього ж кодексу. Юристу варто пам'ятати, що конкретна норма, яка тлумачиться, не повинна суперечити основній нормі (принципу права), при цьому не можна забувати і про те, що з принципу Закон може зробити певні вилучення.

Відсильні та бланкетні норми можуть розглядатися тільки в єдності з нормами, до яких зроблене відсилання. Нерідко при тлумаченні норми враховується її змістовний зв'язок із нормою, що пояснює значення терміна, що вживає законодавець у нормі, що інтерпретується. Наприклад, у ст. 32 Закону України “Про заставу” говориться про відповідальність юридичної особи, а в ст. 23 ЦК України дається визначення поняття юридичної особи.

Історичний спосіб тлумачення – це встановлення змісту норми права на основі знання фактів, що відносяться до хронології обставин її виникнення.

Джерелами такого знання можуть бути різного роду публікації, що відносяться до процесу створення нормативного акта, що закріплює толкуемую норму. Знання історичних умов створення нормативного акта дозволяє відповісти на питання про причини та цілі його видання. Нормативний акт повинний бути лаконічним, тому про причини його створення законодавець зазвичай умовчує, хоча іноді про цьому коротко говориться в його преамбулі (вступній частині). Оскільки з'ясовані не стільки причини, скільки достатньою мірою конкретизовані цілі видання нормативного акта можуть служити аргументом для підтвердження чи спростування тез, які розкривають зміст норми права, що тлумачиться. Тому історичний спосіб тлумачення іноді називають “історико-цільовий”. Історичний спосіб тлумачення має максимальну практичну корисність при використанні розумового прийому, що називається “порівняння”. При цьому порівнюється нова норма, що тлумачиться й аналогічна норма, викладена в старому нормативному акті чи в проекті нового нормативного акта. У результаті порівняння встановлюється розходження між старою і новою нормами. Це дозволяє визначити мету законодавця при конструюванні їм нової норми, коли одні поняття як будівельний матеріал норми “відкидаються”, будучи непотрібними, інші – навпаки, з'являються в текстуальному формулюванні норми. Визначивши, чи мав законодавець на мету підсилити чи пом'якшити відповідальність, розширити чи звузити права й обов'язки, сферу правового регулювання і т. п., можна глибше проникнути в зміст норми права, зрозумівши, у якому напрямку рухалася думка законодавця при її створенні. При цьому інтерпретатору легше звільнитися від сформованих уявлень, що вже втратили актуальність, про зміст старої норми, перебороти інерцію мислення. Наприклад, Закон України “Про захист прав споживачів” від 15.12.1993 року являє собою нову редакцію Закону УРСР “Про захист прав споживачів”. Судові органи неоднозначно трактували слова останнього закону, відповідно до якого суд повинен “крім того” розглянути питання про відшкодування морального збитку. Ці два слова давали привід судам примушувати людину, яка бажала реалізувати цей пункт закону звертатися в суд з позовною заявою ще раз, знову випробувати тяготи тривалого судового процесу. У новій редакції закону (частина 2 ст. 24) слова “крім того” замінені словом “одночасно”. Зіставлення цих категорій дозволяє констатувати спрощення законодавцем механізму судового розгляду даного роду спорів, критичний аналіз яких відображений у відповідних літературних джерелах періоду чинності вищевказаного закону в його колишній редакції.