Законодавча техніка та юридична техніка.

Законодавча техніка – це сукупність принципів, правил і прийомів, процедур і застосовуваної термінології в процесі підготовки, прийняття, затвердження, оприлюднення, набуття чинності, а також під час зміни, доповнення, скасування та систематизації нормативно-правових актів, що мають юридичну силу закону.

Дотримання правил законодавчої техніки дозволяє домогтися дохідливості утримання нормативного акта, впливаючи, зокрема, на ефективність його застосування, на ступінь досконалості законодавства в цілому.

Основні вимоги, відносно до підготовки нормативних актів:

- взаємозв'язок нормативних розпоряджень, що поміщаються в акті, їхня логічна послідовність;

• відсутність протиріч усередині акта й у системі законодавства;

• компактність викладу юридичних норм при глибині та всебічності відбитку їх змісту;

• ясність і доступність мови;

• використання формулювань і термінів, прийнятих у законодавстві;

• скорочення до мінімуму кількості актів з одного питання.

Законодавчі акти зазвичай поділяються на статті, підзаконні акти – на пункти. Значні за обсягом акти підрозділяються на глави, розділи, частини (наприклад, кодекси). Деякі з них доповнюються преамбулами, додатками.

Без таких офіційних атрибутів як визначення місця його видання, дати, найменування нормативного акту, його заголовку, підписів офіційних осіб нормативний акт не може бути визнаний офіційним документом.

Законодавчу техніку слід відрізняти від юридичної техніки.

Юридична техніка – це сукупність принципів, правил і прийомів, процедур і застосовуваної термінології, що використовуються в правотворчому, правозастосовчому, інтерпретаційно-правовому та науково-дослідному юридичних процесах.

Основна рекомендована література

1. Теорія держави і права / За ред. академіка М. В.Цвіка, проф. О. В. Петрішина, доц. В. Д. Ткаченка. – Х.: Прапор. – 2002. – С. 320–330.

2. Скакун О. Ф. Теория права и государства. – Х.: Консум. – 2000. – С. 317–334.

3. Загальна теорія держави і права / За ред. проф. В. В.Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1996. – С. 159–162.

Додаткова література

1. Артикуца Н. Проблеми і перспективи вивчення юридичної термінології // Право України, 1998, № 4.

2. Бойков А. Д. О законотворчестве, судебной власти и правосудии // Государство и право. 1992. № 11.

3. Власенко Н. А. Язык права. – Иркутск, 1997.

4. Гаврилов О. А. Стратегия правотворчества и социальное прогнозирование. – М., 1993.

5. Головатий С., Зайцев Ю., Усенко І. Правнича термінологія і державотворчий процес // Українське право. 1995. № 1.

6. Горьовий Л., Швець М. Інформація і законотворчий процес // Віче. 1996. № 5.

7. Гузнов А. Г. та ін. Современний законодательний процес: основние института и понятия. – Смоленск, 1995.

8. Дрейшев Б. В. Правотворчество и правовое регулирование // Правоведение. 1985. № 1.

9. Заєць А. Законодавча діяльність: деякі питання методології, теорії і практики // Українське право. 1995. – № 1.

10. Керимов Д. А. Законодательная техника. – М., 1998.

11. Керимов Д. А. Культура и техника законотворчества. – М., 1991. Гл. 1, 2, 3.

12. Копейчиков В. В. Питання кодифікації законодавства України // Вісник Академії правових наук України. – Харків. 1994, № 2.

13. Кравченко С. Про стиль законодавства // Право України, 1998, № 3.

14. Олійник А., Писаренко О. Сім разів відміряти // Віче. 1997. № 1.

15. Опришко В. Законотворчість: сьогодні і завтра // Віче. 1996. № 7.

16. Погребной И. М. Теория права: Учебное пособие. – Х.: Основа, 2003. С. 47-53.

17. Рабінович П. М. Основи загальної теорії держави та права. – К., 1996, с. 68-76, 90-96.

18. Теория права и государства / Под ред. проф. В. В. Лазарева. – М., 1996, с. 130-134.

19. Хижняк С. П. Правовая терминология и проблемы ее упорядочения // Правоведение. 1990. № 6.

20. Хропанюк В. Н. Теория государства и права. – М., 1996.