Стадії законотворчості

Основні стадії правотворчого процесу можна прослідкувати на прикладі законотворчості в Україні:

1. Законотворчий процес починається з ухвалення рішення про підготування нормативно-правового акта (тут і далі буде говоритися про законопроекти і закони). У даному випадку необхідне рішення компетентного державного органу або спеціально уповноважених на те осіб. Інакше кажучи, визначаються суб'єкти законодавчої ініціативи. В Україні право законодавчої ініціативи належить строго обмеженому колу суб'єктів. Відповідно до статті 93 Конституції України їм володіє Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-ІV, від 08.12.2004, ВВр, 2005, №2, ст. 44).

2. Стадія підготовки тексту нормативно-правового акту здійснюється в утворюваних для цієї мети комісіях, робочих групах, у які входять депутати, представники зацікавлених відомств («замовники»), громадських організацій, вчені-юристи й ін. Верховна Рада може доручити підготовку альтернативних проектів, наприклад, Університету внутрішніх справ і Національної юридичної Академії і вибрати кращий.

3. Попереднє обговорення проекту нормативно-правового акту і його узгодження припускає попереднє ознайомлення з його змістом. Форми обговорення можуть бути найрізноманітнішими: розширене засідання підготовчих комісій; обговорення у пресі, на радіо і телебаченні; рецензування проекту навчальними і науково-дослідними установами. Проекти піддаються всебічній правовій, фінансовій, екологічній та іншим спеціалізованим експертизам. Найважливіші законопроекти можуть бути винесені на всенародне обговорення.

4. Стадія доопрацювання законопроекту. Після врахування всіх зауважень і пропозицій відбувається доробка проекту Закону в комісії або робочій групі. Завершується неофіційний етап підготовки і вже надалі робота над проектом здійснюється в самій Верховній Раді.

5. Внесення проекту на розгляд Верховної Ради від імені органа або організації, що готували його, здійснюється особою або органом, наділеним правом законодавчої ініціативи. Дана стадія закінчується офіційним включенням проекту Закону до порядку денного засідання Ради.

6. Стадія обговорення законопроекту часто припускає два і більше читання. За деякими підрахунками вчених таких читань може бути біля шести. За результатами обговорення проект відхиляється або ухвалюється, або встановлюється термін другого читання. Обговорення проводиться по окремих статтях, по розділах або в цілому.

7. Стадія офіційного прийняття і затвердження складається з голосування і підписання проекту. Зазвичай Закон вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість (від її конституційного складу) народних депутатів (ст. 91 Конституції). Закон, яким вносяться зміни в Конституцію, «...вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України». (ст. 155 Конституції України).

Відповідно до статті 94 Конституції, Закон підписує Голова Верховної Ради і невідкладно направляє його Президентові України.

Президент протягом 15 днів після одержання закону підписує його, офіційно оголошує його або повертає його з мотивованими пропозиціями у Верховну Раду для повторного розгляду.

У випадку, якщо Президент не повернув Закон для повторного розгляду, Закон вважається схваленим Президентом і повинний бути офіційно оголошений.

Якщо Закон при повторному розгляді буде знову прийнятий Верховної Радою не менше, чим двома третинами народних депутатів, Президент зобов'язаний його підписати й офіційно оголосити протягом десятьох днів.

8. Стадія законотворчого процесу: офіційне оприлюднення закону в тій або іншій формі, наприклад, Закон публікується в офіційному виданні Верховної Ради («Відомості Верховної Ради України»), у газеті «Голос України», оголошується по радіо, телебаченню, шляхом розсилання офіційних текстів у зацікавлені органи й організації і т. ін.

9. Стадія набуття чинності. Закон набуває чинності через 10 днів з дня його офіційного оголошення, якщо інший порядок не передбачений самим Законом, але не раніше дня його опублікування (ст. 57, п. 5 ст. 94 Конституції України).

10. Законодавчими стадіями доцільно також розглядати процеси доповнення, зміни та скасування законодавчих актів. Окрім того, означені процеси спрямовані на вдосконалення самого законодавства, а відтак продовжують творчий вплив законодавця на нормативно-правовий матеріал.

11. Стадія систематизації. Систематизація нормативно-правового матеріалу, як одна з форм удосконалення законодавства, є також продовженням законотворчого процесу. Особливо це стосується складної форми систематизації – кодифікації. Саме кодифікація виступає стадією, що замикає законотворчий процес і породжує його у питанні підготовки й видання нового нормативно-правового акту – кодексу.

Систематизація законодавства розглядається багатьма вченими як самостійний етап законотворчого процесу, що призводить його до логічного рівня досконалості.

Систематизація законодавства – це діяльність з удосконалення законодавства, приведенню всіх його чинних нормативно-правових актів даної держави в єдину, цілісну, внутрішньо і зовнішньо узгоджену, непротирічну систему.

Розрізняють внутрішню і зовнішню систематизацію.

Внутрішня систематизація – це внутрішнє опрацювання нормативно-правових актів, що сприяють досягненню єдності норм права, усуненню колізій (протиріч між нормами права) і прогалин у праві.

Зовнішня систематизація – це опрацювання зовнішнього відображення нормативно-правових актів з метою загального їх упорядкування і класифікації.

• Серед основних функцій систематизації законодавства варто виділити: дозволяє розглядати весь масив чинного законодавства як єдину, цілісну систему; надає можливість виявляти й усувати внутрішні протиріччя, непогодження, прогалини правового регулювання;

• підвищує загальну ефективність законодавства в регулюванні суспільних відносин;

• створює велику доступність законодавчої інформації для користувача і полегшує йому пошук необхідної норми, при вирішенні юридичних справ;

• сприяє науковому дослідженню законодавства;

• сприяє правовому вихованню громадян, формуванню високого рівня правосвідомості.