Теорія правотворчості

1. Поняття, функції та види правотворчості.

2. Стадії законотворчості.

3. Законодавча техніка та юридична техніка.

.

Поняття, функції та види правотворчості

Держава здійснює свої функції в різноманітних правових формах. Найважливішою з них, поряд із правозастосовчою, установчою і контрольною діяльністю, є правотворча, у ході якої різнобічні інтереси суспільства, окремих його соціальних прошарків і численних індивідів приводяться до “загального знаменника” і знаходять своє втілення в загальнообов'язкових правилах поведінки.

Правотворчість являє собою діяльність компетентних органів держави, посадових осіб, уповноважених на те громадських організацій, трудових колективів або всього населення по встановленню, зміні, скасуванню і систематизації юридичних норм.

Правотворчість є завершальною стадією більш широкого процесу – процесу правоутворення. Характер правових ідей, що в остаточному підсумку фіксуються в нормативно-правових актах даної держави, визначається багатьма чинниками: станом економіки, рівнем розвитку громадянського суспільства, типом державного режиму, загальною спрямованістю соціально-політичного розвитку держави, його міжнародним положенням. Формування права також залежить від особливостей національного менталітету, від існуючих у суспільстві звичаїв і традицій, від уміння різноманітних політичних сил йти на згоди. Задача правотворчих органів – як можна більш повно врахувати при виданні відповідних актів усі вищезгадані чинники з тим, щоб додати формально-визначений, загальнообов'язковий характер найбільше оптимальним для даних умов моделям поведінки.

Головне призначення правотворчості – розробка та прийняття нових правових норм. Інші прояви правотворчості (зміна, скасування і систематизація) мають допоміжне значення для формування системи права.

Відповідно виділяються і функції правотворчості:

а) розробка і прийняття нових юридичних норм;

б) зміна або доповнення чинних норм права;

в) скасування застарілих;

г) систематизація або впорядкування чинного нормативно-правового матеріалу.

Види правотворчості

Розподіл правотворчості на види може проводитися за різноманітними підставами. Так, у залежності від суб'єктів видання нормативно-правових актів розрізняють правотворчість:

а) державних органів;

б) громадських організацій;

в) трудових колективів;

г) усього народу (дорослого населення країни, електорату) у ході законодавчого референдуму.

Найпоширенішим видом правотворчості є прийняття нормативних актів органами держави й уповноваженими на це посадовими особами. Це пояснюється необхідністю фахового підходу до формулювання загальнообов'язкових правил поведінки, найбільш повного врахування всіх чинників, що впливають на ефективність їх наступної реалізації, забезпечення внутрішньої узгодженості і несуперечності системи законодавства. Особливо велика роль держави у виданні нормативно-правових актів у часи значних соціально-політичних і економічних перетворень. Тільки глибокий аналіз процесів, що відбуваються в суспільстві, на загальнодержавному рівні може дозволити прийняти закон «випереджаючого» характеру для забезпечення реформ, що проводяться.

В Україні правом прийняття нормативно-правових актів володіє Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади (ст. 75 Конституції України), Верховна Рада Автономної Республіки Крим, як представницький орган Кримської автономії (ст. 136 Конституції України), Президент і Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, міністерства, відомства, державні комітети, місцеві державні адміністрації.

До числа суб'єктів правотворчості можна віднести також органи місцевого самоврядування й адміністрації підприємств і установ (локальна правотворчість).

Повноваження на видання нормативних актів кожного органа визначаються Конституцією України й інших законів у залежності від місця, що займається кожним з них у системі органів держави.

Правотворча діяльність суспільних (корпоративних) організацій, як правило, виключає самостійне прийняття цими організаціями норм права.

Держава може санкціонувати акти, прийняті цими організаціями; попередньо дозволити видання відповідного акта або прийняти їх спільно. Наприклад, можуть складатися угоди між галузевими профспілками та роботодавцями, що регулюють трудові, соціально-економічні і професійні відношення.

Трудові колективи поряд із колективним договором (локальний нормативний акт) з адміністрацією підприємства мають право на укладання різного роду угод - правових актів, що містять зобов'язання по встановленню умов і оплати праці і т.ін.

Особиста участь народу у правотворчості – референдум – останнім часом набуває усе більшого поширення (ст. ст. 69 - 74 Конституції України). У даному випадку народ, як джерело влади, реалізує своє право на особисту участь у рішенні найважливіших питань державного і громадського життя шляхом прийняття законів. Рішення, прийняті Всеукраїнським референдумом, володіють вищою юридичною силою і не потребують ніякого затвердження.

У залежності від характеру участі держави в правотворчості різниться:

а) безпосередня правоустановча діяльність відповідних державних органів;

б) делегування правотворчих повноважень недержавним формуванням;

в) санкціонування державою норм, що склалися в суспільстві у вигляді звичаїв або вироблених певними організаціями.

Незалежно від виду правотворчості, видання правових актів повинно базуватися на таких основних принципах:

Демократизм

Підготовка і прийняття нормативних актів, і в першу чергу законів, припускає можливість участі в цьому широкої громадськості. Юридичні норми повинні виражати волю більшої частини населення нарізноманітніших соціальних груп.

Гуманізм

Правові норми повинні бути спрямовані на забезпечення та захист прав і свобод особи. Людина, її інтереси знаходяться в центрі законодавчої діяльності.

Законність

Нормативні акти приймаються суб'єктами правотворчості строго в межах їх компетенції, відповідати Конституції держави при неухильному дотриманні процедури їх підготовки, прийняття, опублікування.

Науковість

Правотворчість покликана максимально відповідати досягнутому рівню розвитку суспільства, реальним соціальним умовам, враховувати і використовувати новітні досягнення науки і техніки.

Збереження національної самобутності й інтернаціоналізм

У правотворчій діяльності повинні брати участь представники всіх націй, народностей і національних груп, а у юридичних нормах – враховуватися та відбиватися їх специфічні інтереси.

Техніко-юридична досконалість

При підготовці та прийнятті правових норм передбачається широке використання рекомендованих юридичною наукою та апробованих практикою прийомів і засобів правотворчої техніки.