Теорія джерел (форм) права
1. Поняття форми (джерела) права.
2. Правовий звичай.
3. Нормативно-правовий договір.
4. Нормативно-правовий акт.
5. Правовий прецедент.
Поняття форми (джерела) права
Джерела (форми) права – це засоби офіційного зовнішнього вираження і закріплення правових норм.
ФОРМА ПРАВА – спосіб зовнішнього вираження прав, норм як загальнообов'язкових правил регулювання суспільних відносин. Провідне місце серед цих форм в Україні належить закону. Термін “форма права” вживається в однаковому значенні з терміном “джерело права”.
Правовий звичай
Розрізняють такі традиційні види основних джерел (форм) права:
Правовий звичай – це історично сформоване і таке, що увійшло в звичку, завдяки систематичному повторенню, правило поведінки, що набуває загальнообов'язкове значення в силу державного санкціонування, шляхом закріплення у нормативно-правових актах.
У даному випадку держава виконує функцію визнання корисності і необхідності певної форми поведінки в суспільстві, яка історично склалася та визнається цим суспільством. Так, наприклад, ст. 73 КЗпП України (кодексу законів про працю України) закріплює в переліку офіційних святкових вихідних днів 7 січня – Різдво Христове. Раніш, у період існування СРСР і монополії єдиної комуністичної ідеології, такий народний і релігійний звичай державою не визнавався. Підставою для санкціонування державою звичаїв є збіг інтересів держави з напрямком впливу звичаїв на суспільні відносини. Це призводить до придбання звичаями нового статусу – загальнообов’язковості й охорони державою від порушень.
Один зі шляхів виникнення права – формування так званого звичайного права, що складається з правових звичаїв.
В Україні правовий звичай займає незначну частку в системі правових норм, що регулюють суспільні відносини, як правило, у цивільно-правовій сфері.
Нормативно-правовий договір
Нормативно-правовий договір – це угода двох або більше сторін, при непротиріччі їх інтересів, відображена в спільному акті-документі, що містить права й обов'язки, повноваження і відповідальність учасників угоди у відповідних нормах.
Нормативно-правовий договір є основним джерелом міжнародного права. Відповідно до Конституції України (ст. 9), міжнародні договори, ратифіковані Україною, є джерелом її правової системи і невід'ємною частиною національного законодавства. Крім того, нормативно-правовий договір є і джерелом внутрішньодержавного права. Прикладом тому можуть бути договори, що укладаються між трудовим колективом і адміністрацією підприємств.
ФОРМА ДГОВОРУ – спосіб зовнішнього виявлення волі учасника на вчинення договору. До договорів як різновиду угод застосовуються загальні вимоги стосовно форми угод (правочинів) та спеціальні норми, що регулюють даний вид договору. За формою договори можуть бути усні та письмові. Усна форма означає, що сторони договору погоджують його умови без відображення у відповідних документах. Усно можуть укладатися договори, які повністю виконуються сторонами у момент їх укладення (наприклад, роздрібна купівля-продаж), за винятком тих, які за законом обов'язково повинні мати письмову форму. Особі юридичній, яка оплатила товари та послуги на підставі усного договору з іншою стороною, має бути виданий документ, що підтверджує підставу одержання коштів та їх суму. За письмовою формою зміст договору зафіксований в одному чи кількох документах, у розписці, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного чи інших технічних засобах зв'язку. Письмовий договір має бути підписаний його учасниками. Якщо фізична особа через хворобу або фізичну ваду не може підписати текст договору власноручно, то за її дорученням і в її присутності його може підписати інша особа. Підпис цієї особи на тексті договору може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його укладає (нотаріально). Від імені юридичної особи договір підписується уповноваженними особами та скріплюється печаткою. Використання при укладенні договорів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису чи іншого аналогу власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими нормативно-правовими актами або за письмовою згодою сторін, яка містить зразки відповідного аналога власного підпису.
Відповідно до ст. 208 Цивільного Кодексу України, у письмовій формі належить вчиняти:
1) договори між юридичними особами;
2) договори між фізичною та юридичною особами, за винятком тих, які можуть укладатися усно;
3) договори фізичних осіб між собою на суму, що перевищує не менш як у 20 разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходу громадян, за винятком правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення;
4) інші правочини, щодо яких відповідно до спеціальної норми закону вимагається письмова форма, а також якщо на письмовій формі договору наполягає хоча б одна з його сторін.
У визначених законом випадках або якщо на цьому наполягає один з учасників договору, на документі, що відображає його зміст, може вчинятися посвідчувальний напис нотаріуса. Такі договори є письмовими нотаріальними. Нотаріальне засвідчення потребують договори з відчуження нерухомості майна за участю громадян (купівля-продаж, дарування), транспортних засобів, застава нерухомих речей тощо. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який договір за її участі може бути посвідчений нотаріально. Сторони мають право обирати форму договору, якщо інше не встановлено законом. Якщо законом визначена конкретна форма, в якій обов'язково має вчинятися даний вид договору, то її слід дотримуватися, інакше настають певні негативні наслідки. Якщо законом для даного виду договору передбачена обов'язкова нотаріальна форма, але сторони не дотримуються її, то договір є недійсним. Наприклад, недійсним є не засвідчений нотаріусом договір про купівлю-продаж жилого будинку чи квартири за участю громадянина. Порушення простої письмової форми не завжди призводить до недійсності договору, а тільки в тих випадках, коли такий наслідок прямо передбачений у законі. Зокрема, якщо правочин про неустойку не відображено у письмовому документі, то він недійсний. Якщо ж такий наслідок безпосередньо у законі не передбачений, то порушення простої письмової форми не призводить до недійсності договору. Однак сторони позбавляються права заперечувати факт його укладення або оспорювати його окремі частини за допомогою свідчень свідків. Ці факти мають доводитися письмовими доказами, засобами аудіо- та відеозапису або іншими доказами39.