Елементи структури системи права

Структурними елементами системи права є галузі права і підгалузі права, інститути права, норми права.

Галузь права – це частина системи права, сукупність юридичних норм та інститутів права, що регулюють визначений вид якісно однорідних відносно самостійних (відособлених) суспільних відносин, як правило, певним методом регулювання.

Серед видів якісно однорідних відносин можна розрізняти, наприклад, майнові, сімейні, трудові, фінансові й інші відносини. Всі відносини регулюють відповідні галузі права, наприклад, майнові відносини регулює цивільне право.

Галузь права є основним елементом структури права. Вона спроможна до відносної функціональної самостійності. У рамках регулятивної дії всієї системи права, на відміну від інших структурних елементів цієї системи.

Галузь права являє собою гранично широке коло юридичних норм, що регулюють певну сферу якісно однорідних суспільних відносин з урахуванням загального, особливого й одиничного в їх змісті. Об'єктивною передумовою існування тих або інших галузей права є реально існуючі певні види суспільних відносин. У структурі галузі права розрізняють загальну й особливу. Дія норм і принципів права, що містяться в загальній частині, поширюється на всі суспільні відносини, регульовані даною галуззю права, на всі випадки реалізації будь-яких інших норм цієї галузі. До основних галузей сучасного права України відносять: конституційне (державне), цивільне, фінансове, трудове, екологічне, адміністративне, кримінальне, сімейне, житлове, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне й ін.

Інститут права – це відносно відособлена частина галузі права, сукупність юридичних норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин, як правило, у межах галузі права.

Інститут права являє собою групу юридичних норм даної галузі права, що регулюють ряд специфічних, якісно своєрідних суспільних відносин визначеного виду. Інститут права є відносно самостійним первинним структурним елементом галузі права, тобто галузь права складається з інститутів права, а не складається безпосередньо з норм права. Наприклад, у галузі цивільного права, зокрема, є інститути „застави”, „дарування”, „міни”, „купівлі-продажу” й ін.

У деяких галузях права сукупність родинних інститутів права може утворити так звану підгалузь права, спеціальний підвид (близькі відношення) відносин певного виду. Наприклад, у галузі фінансового права розрізняють такі підгалузі: бюджетне право, податкове право, банківське право.

Норма права – найменша складова системи права, основний її „будівельний” матеріал. Норма виступає як загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки не персоніфікованого характеру, що встановлюється, санкціонується, забезпечується державою і спрямоване на регулювання певних суспільних відносин.

Критерії (підстави) розподілу юридичних норм по галузях права

Розрізняють два основних критерії розподілу правових норм по галузях права: предмет правового регулювання і метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання – це певний вид якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих нормами даної галузі права. Наприклад, предметом регулювання галузі трудового права є трудові відносини. Майнові відносини – предмет регулювання цивільного права.

Метод правового регулювання – це певний засіб регулювання однорідних суспільних відносин даною галуззю права. У загальнотеоретичній юридичній науці, при аналізі системи права, поняття “предмет правового регулювання” дає відповідь на питання, що регулює право в особі даної галузі права – певний вид якісно однорідних суспільних відносин, а поняття “метод правового регулювання” дає відповідь на питання, як регулює дані суспільні відносини відповідна галузь права. Предмет правового регулювання виступає в якості вихідної об'єктивної підстави об'єднання норм права в галузі права. Вибір засобів регулювання походить від предмета регулювання, тобто залежить від виду регульованих суспільних відносин, їхньої якісної певності.

Логіка речей припускає неоднакові засоби регулювання різноманітних суспільних відносин, неоднакові підходи законодавця до їхнього регулювання. Серед засобів правового регулювання суспільних відносин розрізняють: дозвіл, зобов’язання, заборона.

У різноманітних галузях права співвідношення застосовуваних засобів регулювання неоднакове, і визначається характером регульованих суспільних відносин. Так, в адміністративному праві домінує використання зобов’язань, у кримінальному праві – заборон, цивільному праві – дозволів. Водночас у таких галузях права як екологічне, фінансове, інформаційне важко визначити пріоритет того чи іншого методу регулювання. Тут доцільно характеризувати метод регулювання як комплексний, загальна мета якого – забезпечення оптимального режиму реалізації суб’єктами суспільних відносин своїх прав і свобод, виконання юридичних обов’язків.

Окрім зазначених підстав формування певної галузі права і законодавства, доцільно також враховувати і такі: формування певної сфери суспільних відносин, що потребує нормативно-правового впливу на систематичній основі; накопичення нормативно-правового масиву, що спрямовується на однорідну сферу суспільних відносин; утворення в межах певної однорідної системи норм інституційних правових утворень (комплексу взаємопов’язаних інститутів права); розвиток первинних форм систематизації нормативно-правового матеріалу.