Свобода особи і право

Людина як особистість – володар свободи. Особистість і свобода – явища, невіддільні друг від друга. Не володіючи тією або іншою мірою свободи, поза свободою як такою, неможлива свідома діяльність, поведінська саморегуляція особистості. Свобода – це можливість особистості самостійно вибирати той або інший варіант поведінки серед множини можливих. Абсолютною несвободою особистості є знищення свідомого самопрояву особистості, перетворення людини в біоробота. Абсолютною свободою особи в суспільстві є сваволя, знищення свободи як такої, торжество права сили, права сильного. Неможлива абсолютна несвобода й абсолютна свобода особи в суспільстві. Можлива тільки міра свободи особи в суспільстві. Міру свободи в суспільстві уособлює право – як інструмент, що створює порядок у суспільстві. Право протистоїть сваволі та завжди є певною мірою об'єктивно можливої і необхідної свободи в суспільстві – свободи особи, інших суб'єктів соціального спілкування.

Міра свободи особи в суспільстві юридично мінлива, вона обумовлена суспільним середовищем, її історичним станом. Тому право – не просто міра свободи, а міра свободи об'єктивно можлива і необхідна. Наприклад, свобода договорів, підприємництва виникає на визначеному етапі розвитку людського суспільства.

У древньому суспільстві міра свободи була мінімальною. Спочатку соціальні норми древнього суспільства були орієнтовані головним чином на обмеження свободи, формулювалися як заборони чинити певні дії. Потім з'являються норми, що зобов'язують чинити певні дії, і нарешті, – наділяючи свободою, можливістю чинити певні дії, тобто з'являються права. Так і виникає власне право. Звідси і його назва.

Історія розвитку людства – це історія розвитку свободи особи в природі та суспільстві. Від повної залежності особистості від суспільства в древньому суспільстві до відносної незалежності в сучасному цивілізованому суспільстві – до так званої автономії особистості в суспільстві та пов'язаної з нею правами. У тоталітарній державі автономія особистості багато в чому скасовується, зводиться на нівець.

Об'єктивне право і міра свободи особи

Поняття “свобода” виходить далеко за рамки юридичних понять і інститутів.

У юриспруденції дане поняття має пряме відношення до вибору особистістю варіантів своєї поведінки (правомірної або протиправної). Критерієм такої поведінки є норма права. Всяка норма права вказує на вибір з ряду варіантів поведінки, тим самим обмежуючи поведінку суспільно-корисними формами, визначаються різноманітні його різновиди. Протиправна поведінка складається в порушенні встановлених юридичних рамок.

“Міра свободи” визначається нормами права – об'єктивним правом (системою норм даної держави), означає, що право – інструмент реалізації й обмеження свободи. Реалізація свободи пов'язана із суб'єктивними правами, обмеження – з юридичними обов'язками.

Норми права (правонаділяючі, зобов'язуючі, забороняючі) передбачають суб'єктивні права та юридичні обов'язки. “Суб'єктивне право” є прямим юридичним вираженням міри свободи особи. Воно пов'язане не тільки з об'єктивним правом (передбачене їм), але і з правовідносинами, в яких воно здійснюється за умови виконання юридичних обов'язків його сторонами. Логіка правового регулювання потребує для вираження більшої міри свободи використовувати заборону, а для визначення меншої міри - дозвіл. Коли забороняються певні дії – всі інші дозволені (їх більше, ніж заборонених). Коли дозволяються певні дії – всі інші заборонені (їх більше, ніж дозволених). “Міра свободи” особистості, обумовлена правом, пов'язана не тільки з такими юридичними поняттями як суб'єктивні права й обов'язки громадян. Правомочності і компетенція посадових осіб і установ, право і дієздатність, правовий статус – поняття, що має безпосереднє відношення до “міри свободи” особистості.