Іі. Бойовий порядок взводу. Взводний опорний пункт. Система вогню мв в обороні

Бойовий порядок – шикування (розміщення) відділень взводу на місцевості для ведення бою з противником.

Бойовий порядок включає позиції відділень (3) вогневі позиції БМП та командно-спостережний пункт взводу.

Він повинен відповідати поставленому завданню, яке поставив командир роти і забезпечити:

• повне використання бойових можливостей взводу;

• стійкість і активність в обороні;

• надійне ураження противника на якомога більшу глибину його бойового порядку;

• швидке використання результатів вогневого ураження противника та вигідних умов місцевості;

• можливість маневру в ході бою;

• найменшу уразливість від ударів усіх видів зброї противника;

• підтримку безперервної взаємодії;

• зручність управління.

Взводний опорний пункт.

Взводний опорний пункт – район місцевості, на якому взвод з засобами підсилення розташовується в бойовому порядку, створює систему вогню, обладнує його в інженерному відношенні і знаходиться в готовності до відбиття наступаючого противника. Опорний пункт взводу (схема 1) готується для кругової оборони перш усього для боротьби з танками противника і ретельно маскується.

Бойовий порядок взводу базується залежно від поставленого завдання і умов місцевості. Позиції відділень в обороні розташовуються, як правило, в одній траншеї в лінію. В опорних пунктах, розташованих на найбільш імовірному напрямку противника, позиція одного із відділень з метою посилення стійкості оборони може обладнуватися в глибині опорного пункту (на другій лінії) на 100-200 м за траншеєю. При загрозі атаки з флангу бойовий порядок може бути уступом вправо або вліво.

Бойові машини піхоти в опорному пункті розташовуються по фронту і в глибину з інтервалом до 200 м. вогневі позиції для них вибираються з врахуванням умов місцевості, як на передніх, так і на зворотних схилах висот з таким розрахунком, щоб забезпечувалось:

• спостереження за противником і ведення вогню на граничну дальність прямою наводкою із гармат, кулеметів і протитанковими керованими ракетами;

• взаємна вогнева підтримка;

• можливість ведення зосередженого вогню перед переднім краєм і на флангах опорного пункту;

• ведення кругової оборони;

• приховане розташування вогневих засобів і маскування.

Придані взводу протитанкове і вогнеметне відділення можуть розташовуватись на позиціях механізованих відділень, а гранатометне відділення – в проміжках між ними або на фланзі опорного пункту.

В опорному пункті взводу і на його флангах можуть займати вогневі позиції протитанкові засоби і танки, які не підпорядковані командиру взводу. Командир взводу повинен знати завдання цих засобів і підтримувати з ними тісну взаємодію.

Опорний пункт обладнується в інженерному відношенні (по фронту відділень відривається суцільна траншея, яка з’єднує одиночні (парні) окопи для особового складу, окопи для БМП, укриття для особового складу, а в глибину оборони відривається хід сполучення, який обладнується для ведення вогню).

Інженерне обладнання ОП.

Інженерне обладнання опорного пункту включає обладнання позицій для кожного відділення. На позиції кожного відділення обладнуються окопи для стрільби з кулемета, автомата, гранатомета, ходу сполучення, перекритих щілин для особового складу, окопу для БМП, крім того можуть обладнуватись бліндажі, один на відділення.

В першу чергу на позиції відділення обладнуються одиночні (парні) окопи для автоматників, кулеметників, гранатометника, окоп для БМП.

В другу чергу окремі окопи з’єднуються між собою в окоп на відділення, який доводиться до повного профілю, відриваються окопи на запасних вогневих позиціях для БМП, обладнується перекрита щілина для особового складу.

В подальшому відривається хід сполучення в глибину опорного пункту взводу. Усі ходи сполучення повинні обладнуватись чарунками для стрільби з метою проведення маневру засобами та вогнем.

Для зменшення поразки особового складу осколками та ударною хвилею, прямолінійні ділянки траншеї (фаси) повинні бути 15-20 м і розташовуватись один відносно другого під кутом 120⁰-160⁰. При організації оборони важливим являється забезпечення особового складу необхідною кількістю шанцевого інструменту.

Види окопів та матеріальні витрати, час на їх обладнання наведені в додатку 19 Бойового Статуту Сухопутних військ частина ІІІ. Час необхідний для обладнання позиції відділення наведені в таблиці 1.

Таблиця 1.

№ п/п	Назва фортифікаційних споруд	На обладнання необхідно (люд./ год.)
		піхотною лопатою	саперною лопатою
	Окоп для стрільби з автомату	2,5	1,5
	Окоп для стрільби з кулемету	4,0	2,5
	Окоп для стрільби з РПГ	2,5	1,5
	Перекрита щілина	50	24
	Окоп для БМП	З використання ПЗМ-2 – 0,3 маш/ год. і 8 люд./ год. (щілини та бліндажу)	32

Для обладнання опорного пункту взводу необхідно: 7 маш/ год., 1100 люд./ год., круглого лісу близько 45 м³, дріт – 135 кг. При влаштуванні одежі крутості для 30 % окопів і ходів сполучення додатково потрібно 350 люд./ год., круглий ліс – 20 м³, дріт – 120 кг.

При залученні до інженерного обладнання позиції відділення до 70 % особового складу роботи першої черги відділення може викопати за 6 годин, а всі роботи відділення може викопати за 41 годину – при обладнанні окопів піхотною лопатою і до 20 годин – при обладнанні саперною лопатою.

Система вогню МВ в обороні

Для ведення вогню по противнику створюється система вогню. Система вогню взводу в обороні включає:

• ділянки зосередженого вогню взводу перед переднім краєм;

• зони протитанкового вогню БМП;

• зони суцільного багатошарового вогню всіх інших вогневих засобів перед переднім краєм, в проміжках, на флангах і в глибині оборони;

• підготовлений маневр вогнем БМП на напрямках, яким загрожують.

Основну систему вогню складає вогонь танків, БМП, протитанкових гранатометів і кулеметів. Система вогню будується з врахуванням вогневих можливостей усіх видів зброї взводу і приданих йому вогневих засобів.

Система вогню повинна забезпечувати:

• ураження противника, передусім його танків та інших броньованих машин, на підступах до оборони;

• ураження противника перед переднім краєм;

• ураження противника між сусідніми опорними пунктами і в глибині оборони;

• можливість ведення фронтального, флангового та перехресного вогню;

• можливість ведення вогню в кругову.

Безпосередньо перед переднім краєм підготовлюється зона суцільного багатошарового вогню: вся місцевість у смузі до 400 м перед переднім краєм повинна знаходитись під вогнем взводу, а мертві зони, які є, повинні уражатися вогнем артилерії і мінометів із закритих вогневих позицій.

Під час організації системи вогню командир взводу указує смугу вогню відділенням та взводу, додатковий сектор обстрілу.

Бойовим машинам піхоти, гранатометам, кулеметам призначаються основні і запасні (для чергових вогневих засобів і тимчасові) вогневі позиції, вказується основний і додатковий сектор обстрілу з кожної позиції на дальність їх дійсного вогню. Вогонь РПГ підготовляється у смузі вогню своїх відділень. Смуги вогню визначаються межами праворуч і ліворуч. Кожна межа вказується двома точками (орієнтирами). Смуги вогню (сектори обстрілу) сусідніх підрозділів (вогневих засобів) на стиках повинні взаємно перекриватись.

Готовність системи вогню визначається заняттям БМП та вогневими засобами вогневих позицій, підготовкою даних до стрільби, а також наявністю боєприпасів.

Таким чином:

1. Для ведення бою з противником взвод розгортається в бойовий порядок і обладнує опорний пункт, який для підвищення стійкості оборони повинен обладнуватись в інженерному відношенні і ретельно маскуватись.

2. Система вогню є складовою частиною будови оборони і від своєчасного її створення залежить виконання завдань взводом в обороні.

Наявними штатними вогневими засобами взвод здатний обороняти опорний пункт до 400 метрів по фронту і до 300 м в глибину.