Іі. Управління взводом (відділенням, танком) у ході ведення бою.

Висока мобільність підрозділів, маневрений характер бойових дій вимагають від командирів всіх ступенів організації бою в короткі строки, твердого та безперервного управління.

Управління в бою передбачає в собі своєчасне проведення заходів, що забезпечують підготовку, ретельну організацію та ведення бойових дій відділенням та взводом. Воно будується на централізації керівництва підрозділами з боку старшого командира та широкому проявленні розумної ініціативи підлеглими при виконанні поставлених задач.

Командири відділень, взводів несуть особисту відповідальність за успішне виконання поставленої задачі. Вони повинні постійно знати обстановку, швидко приймати рішення, ставити бойові задачі підлеглим та з рішучістю вимагати їх виконання.

Управління підрозділами включає в себе підтримку постійної бойової готовності взводу, відділення до виконання поставлених бойових задач, безперервне вивчення противника та інших елементів обстановки, своєчасне прийняття рішення та доведення задач до підлеглих, організацію та підтримку безперервного взаємодії, підготовку підрозділів до бойових дій та їх всебічне забезпечення, постійний контроль за виконанням поставлених задач та надання допомоги підлеглим.

Орган управління – це колектив посадових осіб підрозділу наділений певними функціями управління.

У механізованому відділенні в ролі органа управління виступає його командир, об’єктом управління являється особовий склад відділення, який приводить в дію наявну на озброєнні техніку і зброю.

В ролі органу управління в механізованому взводі виступає командир взводу і його заступник.

Об’єктом управління являються підлеглі командири відділень, командири приданих підрозділів, через яких він здійснює вплив на весь особовий склад.

Успішне виконання підрозділами поставлених задач у значній мірі залежить від підготовленості і організаційних здібностей командира.

Командир являється центральною фігурою в управлінні підрозділом. Він зобов’язаний завжди знати обстановку, рівень підготовки і можливості всіх підрозділів, своєчасно приймати рішення на бій і ставити задачі підлеглим, організовувати взаємодію, всебічне забезпечення, безпосередню підготовку до бою, твердо управляти підлеглими та приданими підрозділам, добиватись неухильного виконання поставлених задач. Це вимагає від нього організаторських здібностей, сильної волі та особистої сміливості, глибокого знання характеру сучасного бою, засобів і способів збройної боротьби.

В ході бою командир підрозділу зобов’язаний слідкувати за його розвитком, постійно вести розвідку противника, своєчасно ставити задачі підлеглим, приданим і підтримуючим підрозділам, вміло застосовувати всі штатні і придані вогневі засоби і ефективно використовувати результати вогневого ураження противника.

При виконанні бойової задачі підрозділи можуть потрапити в скрутне, а інколи і в важке положення. В таких умовах командир повинен знаходитись на найбільш важливому напрямку і своєчасно впливати на хід бою всіма силами і засобами, що знаходяться в його розпорядженні, а інколи і особистим прикладом, проявляючись сміливість, ініціативу, кмітливість та рішучість виконати бойову задачу, незважаючи ні на які труднощі і навіть загрозу власному життю.

Командир взводу (відділення, танку) зобов’язаний негайно доповідати старшому командиру про раптовий напад противника, або його появу там, де не очікувалось, про захват полонених, документів та озброєння, про застосування противником нових засобів і способів дій, про різку зміну дій противника (раптовий відхід, перехід до оборони, проведення контратаки), зміну положення сусідів і втрату взаємодії з ними, про кожне рішення, що прийнято з власної ініціативи у зв’язку зі зміною обстановки.

Бойовий досвід показує, що чітке, безперервне, тверде та гнучке управління підрозділами є одним із вирішальних факторів досягнення успіху в бою.

Командир відділення в наступі керує боєм, знаходячись безпосередньо в цепу, а в обороні на позиції відділення, що забезпечує йому управління військовослужбовцями голосом, сигнальними засобами.

Командир взводу керує взводом по радіо, голосом та сигналами.

Командно-спостережний пункт командира взводу знаходиться в бойовому порядку взводу , а при діях мотопіхотного взводу в пішому порядку - за цепом взводу в такому місці, звідки забезпечується найбільш зручне спостереження за противником, діями своїх підлеглих, сусідів та місцевістю, а також безперервне управління взводом. Знаходячись в БТР, БМП командир взводу (відділення) керує по переговорному пристрою (голосом) або встановленими сигналами. При діях в пішому порядку, а також в умовах коли робота на радіо станціях заборонена, командир механізованого взводу може керувати підлеглими через зв’язкових.

Командно-спостережний пункт це спеціально обладнане і укомплектоване необхідними технічними засобами місце, з якого командир здійснює управління підрозділами при підготовці та в ході бою.

Робота посадових осіб забезпечується необхідними засобами зв’язку, автоматизації і приміщенням.

Командно-спостережний пункт взводу призначений для безперервного управління підрозділами та їх вогнем в ході бою, спостереженням за місцевістю, противником, діями підлеглих підрозділів і сусідами.

Склад КСП в кожному конкретному випадку визначається видом бою і наявністю особового складу в органі управлінні.

Сучасні умови ведення бойових дій ставлять високі вимоги до управління підрозділами, і до зв’язку, як до складової частини процесу управління і від його стану в кінцевому результаті залежить ефективність управління. Зв’язок повинен відповідати вимогам своєчасності, достовірності і прихованості передачі повідомлень.

Своєчасність зв’язку характеризує його можливість здійснювати передачу і доставку повідомлень або ведення переговорів в заданий час. Фактор часу в умовах сучасного бою має вирішальне значення. З одного боку, обстановка в бою буде змінюватись настільки швидко, що данні, отриманні декілька годин, а інколи декілька хвилин назад, можуть виявитись застарілими і такими, що не відповідають обстановці, яка реально склалась на момент прийняття рішення. З іншого боку, можна прийняти обґрунтоване рішення і визначити необхідні задачі виходячи з обстановки, але своєчасно не довести його до підлеглих - задача не буде виконана.

Відповідно, зв’язок повинен забезпечити передачу даних про противника, свої війська і задачі підлеглих в строки, що відповідають реальній обстановці.

Достовірність зв’язку характеризує здатність забезпечити відтворення переданих підрозділам повідомлень в пунктах прийому (на КСП) із заданою точністю. Іншими словами, прийняті повідомлення повинні відповідати тим, що передані. Основним показником достовірності являється вірогідність правильного прийому повідомлень.

Висока достовірність зв’язку досягається:

• використанням для передачі найбільш важливої інформації техніки кращої якості;

• повторної (багатократної) передачі інформації одночасно по декільком каналам зв’язку;

• підтримання технічних параметрів засобів зв’язку у встановлених нормах;

• високої кваліфікації особового складу.

Прихованість зв’язку характеризує його здатність протистояти розкриттю противником змісту інформації, що передається, місця її передачі і належність об’єкта передачі.

М аючи значні можливості щодо радіо і радіотехнічної розвідки, противник здатен за короткий час встановити сам факт передачі, визначити місцезнаходження радіостанції і розкрити зміст повідомлень, що передаються.

Для забезпечення прихованості зв’язку в підрозділах необхідно скоротити роботу радіозасобів на передачу, здійснювати передачу коротких команд і сигналів, використовувати документи прихованого управління, дотримуватись правил і порядку передачі команд (сигналів) і постановки задач по радіо.

Розглянуті вимоги до зв’язку визначаються вимогами управління і реалізується в підрозділах через створювану систему зв’язку. На схемі 1 показаний варіант організації зв’язку в підрозділах в наступі.

В ході бою при діях на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах, танках) командир взводу управляє взводом по радіо, командами і сигналами. При цьому, працюючи на радіозасобах, командири повинні строго дотримувати правила ведення переговорів. У взводі (відділенні, танку) всі команди в бою передаються по радіо відкритим текстом.

При подачі команд командири відділень (танків) викликаються позивними, а пункти місцевості вказуються від орієнтирів і умовних найменувань. Порядок подачі команд (сигналів) по радіо повинен бути наступним. Позивний радіостанції, що викликається, називається один раз; слово «я» і позивний своєї радіостанції один раз; зміст команди (сигналу) – один раз; слово «я» і позивної своєї радіостанції – один раз; слово “прийом» – один раз.

Наприклад: «Береза-13, я – Ясен-21, наступати в напрямку Ор.4, вигин струмка «Гнилий», я – Ясен-21, прийом», або «Береза-13», я – Ясен-21, 222, я – Ясен-21, прийом».

На прийняту команду (сигнал) командир відділення (танку) негайно дає підтвердження точним повторенням команди (сигналу) чи тільки словом «зрозумів» з указівкою свого позивного.

Наприклад: «Ясен-21, я – Береза-13, зрозумів, наступати в напрямку Ор.4, вигин струмка «Гнилий», я – Береза-13, прийом». «Ясен-21, я – Береза-13, зрозумів, 222, я – Береза-13, прийом».

При слабкій чутності і сильних перешкодах командир взвода команди (сигнали) може передавати два рази. Наприклад: «Береза-13, я – Ясен-21, зменшити дистанцію, зменшити дистанцію, я – ясен-21, прийом». «Береза-13, я –Ясен-21, 333, 333, я – Ясен-21, прийом».

Подачу команд (сигналів), що відносяться до всіх бойових машин піхоти, командир взводу здійснює з використанням циркулярного позивного. При цьому зміст команди (сигналу) він повторює два рази.

Наприклад: «Гроза, я – Зоря-20, у напрямку Ор.5, гай «Круглий», в бойову лінію, направляючий – Зоря-21 – до бою; у напрямку Ор.5, гай «Круглий», в бойову лінію, направляючий – Зоря-21 – до бою, я – Зоря-20, прийом».

Підтвердження на команду в цьому випадку командири відділень (танків) не дають, а відразу ж приступають до її виконання. При стійкому зв'язку дозволяється працювати скороченими позивними або без позивних.

Наприклад: «10-й, я – 20-й, збільшити дистанцію, я – 20-й, прийом». (робота скороченими позивними). «Збільшити дистанцію, прийом». «Зрозумів, прийом» (робота без позивних),

У середині бойової машини піхоти (бронетранспортера, танку) командир взводу (відділення, танку) здійснює управління діями підлеглих командами, які подаються по переговорному пристрою чи голосом, і установленими сигналами.

При веденні бою в пішому порядку командир механізованого (гранатометного, протитанкового) взводу управляє підлеглими шляхом подачі команд голосом, сигналами і через зв'язкових. Наявну при ньому радіостанцію він застосовує для управління діями бойових машин піхоти (бронетранспортерів). Подачу команд і постановку бойових задач на відкриття вогню з озброєння БМП (БТР) він здійснює через свого заступника і навідників-операторів, що залишаються в бойових машинах піхоти (БТР).

При управлінні одиночними військовослужбовцями, які діють у пішому порядку, у команді, як правило, вказуються: звання і прізвище, які дії зробити, виконавча частина команди, Наприклад: «Рядовий Петров – до бою», «Рядовому Іванову, перебігти до окремого дерева – вперед». «Старшому солдату Сидорову, переповзти до окремого куща – вперед».

Взвод, що діє в пішому порядку без БМП (БТР), з похідного порядку в передбойовий розгортається по команді (сигналу) «Взвод, у напрямку такого-то предмета (на такий-то рубіж), у лінію відділень – руш».

Перше відділення висувається в зазначеному напрямку. Інші відділення незалежно від порядку проходження в колоні взводу по командах своїх командирів висуваються: друге – праворуч, третє – ліворуч; витримуючи рівняння по першому відділенню, з інтервалом у 100 м між відділеннями вони продовжують рух.

Порядок роботи командира взводу щодо організації бою кожен раз залежить від конкретної обстановки, отриманої задачі та наявності часу. Всю роботу з організації бою командири взводів та відділень, як правило, виконують на місцевості, якщо це неможливо, то проводять в вихідному районі на карті (схемі) або на макеті місцевості. В цьому випадку бойові задачі відділенням та приданим засобам командир взводу уточнює на місцевості в період висування до рубежу переходу в атаку.

На схемі 2 запропонований варіант схеми опорного пункту.

Схема 2. Схема опорного пункту взводу

В обороні та в наступі особливу увагу приділяють підготовці та організації управління вогнем. Управління вогнем є одним з елементів управління. Вміння вірно організувати систему вогню, керувати веденням вогню в ході бою, вміти здійснювати маневр вогнем важлива риса сучасного командира. В оборонні для полегшення організації управління вогнем складається картка вогню відділення та схема опорного пункту взводу.

Як вже було сказано раніше одним з важливіших обов'язків командира взводу (відділення) у бою є управління вогнем.

Воно включає: розвідку наземних і повітряних цілей, оцінку їхньої важливості і визначення черговості поразки; вибір виду зброї і боєприпасів, виду вогню і способу його ведення; цілевказівку, подачу команд на відкриття вогню чи постановку вогневих задач; спостереження за результатами вогню і його коректування; маневр вогнем; контроль за витратою боєприпасів.

Спостереження і розвідка, організовані командиром взводу (відділення, танку) ще при організації бою, безперервно продовжуються й у ході його ведення.

При оцінці важливості і визначенні черговості поразки цілі командир взводу (відділення, танка) повинне виходити з того, який збиток ця ціль по своїх вогневих можливостях здатна нанести взводу (відділенню, танку) у бою. Важливими цілями вважаються і такі, поразка яких у даних умовах обстановки може полегшити і прискорити виконання бойової задачі.

Важливими цілями звичайно є вогневі засоби противника, танки, бронетранспортери, самохідно-артилерійські установки, протитанкові керовані ракети, кулемети, протитанкові гранатомети, а також пункти спостереження, радіолокаційні станції і т д. У тому випадку, коли ці цілі знаходяться від підрозділів взводу в межах їхньої дальності дійсного вогню, вони називаються небезпечними.

Особливо небезпечними цілями у всіх випадках є засоби ядерного нападу противника – пускові установки і гармати, що застосовують ядерні боєприпаси.

Ті важливі цілі, що знаходяться від взводу (відділення, танка) на відстанях, що перевищує їхню дальність дійсного вогню, вважаються безпечними в даний момент бою.

Такий розподіл цілей на важливі і менш важливі, небезпечні і безпечні дозволяє командиру взводу (відділення, танка) швидко і правильно приймати рішення по черговості їхньої поразки; у першу чергу повинні знищуватися небезпечні цілі, у другу чергу – важливі цілі, а потім – всі інші.

Від уміння командира взводу (відділення, танка) навіть у важких умовах бою чітко і впевнено подати команду багато в чому залежить успіх ведення бою. Команди на відкриття вогню і постановка бойових задач повинні крім прямого призначення бути дисциплінуючим і організуючим засобом.

Послідовність подачі команди на відкриття вогню командиром взводу (відділення) може бути наступною:

1. Кому відкрити вогонь. Наприклад: «Другому відділенню», «Розрахунку кулемета», «Гранатометнику».

2. Цілевказівка. Наприклад: «0р.3, ліворуч 40, кулемет в окопі».

3. Установка прицілу. Наприклад: «Постійний», «Сім», «П’ять».

4. Установка цілика чи величина виносу точки прицілювання у фігурах цілі. Наприклад: «Цілик ліворуч – два», «Ліворуч дві фігури».

5. Точка прицілювання. Наприклад: «Під ціль», «У пояс», «У голову».

6. Довжина черги Наприклад: «Короткими», «Довгими», «Безперервними».

7. Момент відкриття вогню — указується словом «Вогонь».

Для ведення вогню з бойової машини піхоти і танка команда подається в такій послідовності:

1. Яким снарядом (гранатою) вести вогонь.

Наприклад:

«Бронебійним», «Осколковим»; для відкриття вогню з кулемета на початку команди вказується: «Кулемет». По цих командах проводиться заряджання озброєння (спареного кулемета).

2. Цілевказівка.

3. Дальність до цілі в метрах. Наприклад: «одна тисяча шістьсот», «Вісімсот».

4. Спосіб стрільби. Наприклад: «З ходу», «З місця», з короткої зупинки –«Коротка зупинка. Ціль 103 – Вогонь».

5. Момент відкриття вогню — указується словом «Вогонь».

У командах на відкриття вогню з автоматичного гранатомета командир взводу (відділення) вказує:

1. Кому вести вогонь. Наприклад: «Взводу», «Першому відділенню»,

2. Ціль. Наприклад: «По мінометній батареї», «По ПТУР»,

3. Приціл, кутомір. Наприклад: «Приціл 10-15, кутомір 30-00», «Сім по сітці».

4. Точка прицілювання (наведення) кожному відділенню. Наприклад: «Першому, наводити в міномет у куща; другому, правіше 0-50; третьому, левіше 0-50»; «Наводити в кут траншеї».

5. Спосіб стрільби, темп стрільби, Наприклад: «З розсіюванням по фронту цілі, темп максимальний».

6. Кількість пострілів (витрата боєприпасів). Наприклад: «Витрата 15», «Витрата 10».

7. Довжина черги. Наприклад: «Короткими», «Довгими».

8. Момент відкриття вогню – вказується словом «Вогонь».

Командир взводу керує вогнем штатних і доданих підрозділів шляхом постановки вогневих задач; при цьому він вказує:

1. Якому підрозділу (кому) ставиться вогнева задача.

2. Найменування і місце розташування цілі (целевказівки).

3. Вид вогню на ураження цілі («знищити», «придушити», «подавити»).

Вибір виду зброї, якою найбільше ефективно може бути виконана вогнева задача (з найменшою витратою боєприпасів і в найкоротший термін), залежить насамперед від важливості цілі, її характеру, далекості й уразливості.

Вогонь танкових гармат застосовується для боротьби з танками, самохідно-артилерійськими установками та іншими броньованими цілями, для руйнування оборонних споруджень, придушення і знищення артилерії і живої сили противника.

Стрілецька зброя взводу (відділення), автомати і ручні кулемети використовуються для знищення живої сили противника зосередженим вогнем на відстанях до 800 м, АК-74 до 400 м, ручними кулеметами до 800 м.

Кулемети КК і ККТ застосовуються для знищення живої сили і поразки вогневих засобів противника на відстанях до 1000 м. Крупнокаліберні кулемети, установлені на бронетранспортерах ККВТ, можуть уражати живу силу і вогневі засоби противника на відстанях до 2000 м.

По повітряним цілям вогонь зі стрілецької зброї взводу (відділення) застосовується по вертольотах та літаках що летять на висоті до 500 м.

Командиру танкового взводу (танка) у бої приходиться вирішувати питання про найбільш доцільний вибір боєприпасів для враження цілі, у відповідності із наявністю снарядів у боєкомплекті. При цьому варто пам'ятати, що кумулятивні снаряди застосовуються для стрільби по танках на середніх і малих відстанях (наприклад, із засідок); підкаліберні снаряди – по танках і всіх броньованих цілях, що швидко рухаються, починаючи з граничних дальностей стрільби; осколково-фугасні гранати – по бронетранспортерах і живій силі з установкою підривника на осколкову дію та на фугасну чи уповільнену дію при стрільбі на руйнування бліндажів, довгострокових вогневих споруджень (ДЗОС, ДОС), цегельних будинків і т п.

Уміла цілевказівка в бою є однією з найважливіших умов своєчасного управління вогнем командиром взводу (відділення, танка). У механізованому і танковому взводах (відділенні, танку) воно здійснюється від орієнтирів (місцевих предметів) і від напрямку руху (атаки) трасуючими кулями і снарядами, розривами снарядів і сигнальних засобів, а також наведенням приладів у ціль.

Цілевказівка для бойових машин піхоти і танків, а також для взводів (відділень, танків) виробляється головним чином від орієнтирів (місцевих предметів) та трасуючими кулями і снарядами.

Всередині бойової машини піхоти (бронетранспортера) і танка цілевказівка для членів десанту (екіпажа) звичайно здійснюється від орієнтирів (місцевих предметів), наведенням зброї в ціль чи від напрямку руху.

При цілевказівці звичайно дотримується така послідовність:

– указується положення цілі (від орієнтира чи від напрямку руху);

– даються найменування цілі, характерні ознаки цілі або місцевості;

– ставиться задача уточнити дії цілі – спостерігати і т.д.

Наприклад: «Ор.2, праворуч 50, ближче 100, ПТУР у зеленого бугра» чи «Кут гаю, праворуч 10, далі 150 – темний кущ, ліворуч 20 – кулемет».

Вогонь по повітряним цілям взводу ведеться двома способами: загороджувальним і супроводжувальним вогнем.

У команді для ведення вогню командир взводу (відділення) указує:

– кому вести вогонь (підрозділ);

– над яким місцевим предметом (оріеєнтиром) вести вогонь;

– яким способом вести вогонь;

– момент відкриття вогню.

Наприклад: «Віділенню, над мостом, загороджувальним – вогонь», «Відділенню, по вертольоту над гаєм, п'ять фігур ліворуч, довгими – вогонь».

Управління вогнем не закінчується подачею команди на відкриття вогню. Неминучість помилок у підготовці вихідних даних часто приводить до необхідності коректування вогню з боку командира взводу (відділення, танка), тобто, внесення поправок у вихідні установки для забезпечення ефективної стрільби на поразку цілі. Тому стріляючі, командири і розрахунки вогневих засобів (екіпажі бойових машин піхоти, танків) повинні вести спостереження за результатами стрільби для коректування вогню і визначення ступеня поразки цілі.

Враження цілі оцінюється за видимими результатами: ціль припинила рух або ДЗОС зруйновано, гармата уражена, ціль запалена.

Маневр вогнем є найважливішою складовою частиною керування вогнем; за допомогою маневру вогнем досягається вогнева перевага по обраній цілі в даний момент бою.

Розрізняють три форми маневру вогнем: зосередження, перенос, розподіл (розосередження).

Зосереджений вогонь застосовується по важливій цілі (групі цілей) для поразки її вогнем високої щільності в короткий проміжок часу; він готується по ділянках місцевості на шляхах ймовірного руху противника.

Перенос вогню застосовується в тих випадках, коли ціль уражена і необхідно вразити іншу ціль чи необхідно вразити більш важливу ціль.

Розподілом (розосередженням) вогню називається така форма маневру вогнем, коли взвод (відділення) одночасно веде вогонь по декількох окремим цілям.

Одним з обов'язків командира взводу (відділення, танка) по забезпеченню організованого і діючого вогню в бою є контроль за витратою боєприпасів. Командири повинні постійно стежити за наявністю боєприпасів у підрозділах і вживати заходів до їхнього поповнення

В залежності від обстановки і рішення командира взводу місця відділень у передбойовому порядку взводу можуть мінятися. У цьому випадку місця відділень командир взводу визначає командою.

Наприклад: «Взвод, у напрямку групи беріз, на рубіж виступ лісу, будівля; направляюще – друге відділення; перше відділення, праворуч; третє відділення, ліворуч марш».

Відділення по командах своїх командирів висуваються на свої напрямки і, витримуючи рівняння по направляючому відділенню, продовжують рух. З початком розгортання в передбойовий порядок командири відділень установлюють спостереження за сигналами командира взводу.

Взвод, що діє в пішому порядку, із передбойового порядку або із колони, минаючи передбойовий порядок, розгортається в цеп по команді, наприклад: «Взвод, у напрямку сухого дерева, на рубіж: БУГОР, РУЇНИ, направляюче – друге відділення –до бою, вперед» чи «Взвод, за мною – до бою, вперед».

При розгортанні в бойовий порядок із передбойового кожне відділення по команді свого командира розгортається в цеп і, витримуючи рівняння по направляючому відділенню, продовжує рух в зазначеному напрямку з максимальною швидкістю (прискореним кроком чи бігoм), що забезпечує эфективне ведення вогню із своєї зброї.

Відділення, що діє в пішому порядку, розгортається в цеп по команді (сигналу), наприклад: «Відділення, у напрямку широкого куща, на рубіж курган, яма, направляючий – рядовий Семенов – до бою, уперед» чи «Відділення, за мною до бою, уперед». Відділення розгортається в цеп праворуч і ліворуч від командира відділення чи направляючого і відповідно до поставленої задачі продовжує рух у зазначеному напрямку.

Для відбиття противника вогнем з місця командир взводу (відділення) подає команду: «Взвод (відділення) стій», по котрій взвод (відділення) залягає, пристосовуючись до місцевості, і приготовляється для ведення вогню. Для поновлення руху командир взводу (відділення) подає команду: «Взвод (відділення) – в атаку, уперед» і додає (якщо потрібно): «Бігом».

Зміну напрямку руху взводу (відділення), що діє в пішому порядку, у передбойовому чи бойовому порядку, командир взводу (відділення) робить по команді, наприклад: «Взвод (відділення праворуч, у напрямку виступу лісу (на рубіж яма, відм. 137,0), направляюче – перше відділення – марш». Направляюче відділення (направляючий) змінює напрямок на зазначений предмет, інші відділення (солдати) висуваються на новий напрямок і продовжують рух, витримуючи рівняння по направляючому відділенню (направляючому).

Відм. 137,0

При повороті взводу кругом в передбойовому порядку відділення по команді своїх командирів «Відділення, за мною – марш» чи «Відділення, кругом – марш» прямують за своїми командирами чи одночасно повертаються кругом і продовжують рух в новому напрямку. При повороті взводу кругом в бойовому порядку всі машини в бойовій лінії, а при діях у пішому порядку відділення в цепу одночасно повертаються кругом і продовжують рух у новому напрямку.

При необхідній зміні напрямку руху взводу в бойовому чи в передбойовому порядку і відділення в бойовому порядку проводиться по команді (сигналу): «Увага, роби, що я». У цьому випадку командир взводу (відділення) указує новий напрямок руху взводу рухом своєї машини, а при діях у пішому порядку – установленим сигналом.

Командир взводу перестроює взвод з бойової лінії в колону по команді (сигналу), наприклад: «Взвод, у напрямку «Ор.2 (за мною), у колону – марш».

При цьому машина командира взводу продовжує рух, інші машини в порядку номерів виходять на напрямок руху машини командира взводу, займають свої місця в колоні і продовжують рух, дотримуючи встановлених дистанцій.

В звод з цепу в лінію відділень перестроюється по команді (сигналу), наприклад: «Взвод, у напрямку окремої будівлі, у лінію відділень – марш». Кожне відділення перестроюється в колону по одному і, дотримуючи інтервалів, продовжує рух у зазначеному напрямку.

Взвод з лінії відділень чи з цепу в колону перестроюється по команді, наприклад: «Взвод, у напрямку сараю, у колону по одному (по трьох), направляюче – перше відділення – руш» або «Взвод, за мною, у колону по одному (по трьох) – руш». Відділення на ходу в порядку номерів займають місця в колоні взводу і продовжують рух у зазначеному напрямку чи одночасно перешиковуються в колони по одному і займають свої місця в колоні взводу.

Відділення з цепу в колону перестроюється по команді (сигналу) «Відділення, за мною, у колону по одному – руш». Командир відділення продовжує рух, а солдати на ходу стуляються і займають свої місця в колоні.

ІІІ. Виховна робота

Виховна робота у взводі здійснюється з метою досягнення психологічної стійкості військовослужбовців до бою, їх готовності та спроможності в будь-яких умовах виконати поставлене бойове завдання.

Під час проведення виховної роботи командир взводу (відділення, танка) повинен:

формувати в підлеглих впевненість у власних силах та правильності своїх дій, роз'яснювати їм особливості бойової обстановки, своєчасно ставити завдання і надавати допомогу в їх вирішенні;

зміцнювати згуртованість підрозділу, формувати прагнення військовослужбовців до взаємовідносин та взаємовиручки під час бою;

знаті споживи та запити підлеглих, піклуватися про своєчасну організацію відпочинку;

з увагою ставитися до психологічного стану військовослужбовців і відповідно підтримувати підлеглих у бойових умовах, навчати їх практичним навичкам;

своєчасно доповідати командиру роти (безпосередньому начальнику) про морально-психологічний стан особового складу, а також про військовослужбовців, які потребують спеціальної психологічної допомоги.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

Розглянутий матеріал дозволяє зробити висновок, що управління підрозділами представляє собою не просто суму адміністративних заходів командирів і органів управління, а складне багатогранне мистецтво.

При опануванні цього мистецтва приходиться вирішувати ряд проблем, важливою з яких є підтримання постійної боєготовності військ і органів управління, забезпечення безперервності, високої оперативності та скритності керівництва військами.

Для вирішення цих проблем у всіх найбільш розвинутих сучасних арміях є необхідним комплексне і одночасне забезпечення таких взаємозв’язаних мір, як подальший розвиток різноманітних технічних (в тому числі автоматизованих) засобів управління, поліпшення організаційно – штатної структури органів і пунктів управління, постійне удосконалення знань, навичок і методів роботи командирів та штабів по управлінню військами.

Успішне проведення всіх цих практичних мір в вирішальній ступіні залежить від рівня підготовки офіцерських кадрів в області управління військами.

Більш детальніше з частиною цих заходів ми ознайомимося на наступних заняттях, так в наступний раз ми розглянемо основні положення по організації зв’язку в підрозділі.

Доцент кафедри військової підготовки

працівник ЗС України Д.В Зайцев

21