3. Підстави участі прокурора в цивільному процесі україни

Відповідно до ч. 1 ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурором від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Загальні підстави участі прокурора в суді розкриваються в ч. 2 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру". Так, підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави – наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або з державою.

Насамперед, прокурор звертається до суду із заявою про захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян, якщо вони за станом здоров’я або з інших поважних причин не можуть захищати свої права (ч. 2 ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру). Поважними причинами, з яких громадянин не може захистити свої права в суді, є хвороба, похилий вік громадянина, неповноліття або недієздатність, визнання громадянина обмежено дієздатним або безвісно відсутнім та ін.

Прокурор звертається до суду із заявою на захист прав і охоронюваних законом інтересів неповнолітніх, непрацездатних, обмежено дієздатних або безвісно відсутніх, якщо батьки, усиновителі, опікуни чи піклувальники, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування ухиляються від їхнього захисту. Водночас із поданням позову прокурор зобов’язаний вжити передбачених законом заходів щодо притягнення винних посадових осіб до встановленої відповідальності (ст. 20 Закону України „Про прокуратуру”).

Підставою представництва прокурором у суді інтересів держави є наявність або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою (ч. 3 ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру”).

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. у справі за № З-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) зазначається, що саме розуміти під інтересами держави. Із врахуванням того, то "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (абзац 4 п. 4 мотивувальної частини).

Отже, прокурор самостійно визначає підстави для представництва у суді інтересів громадянина або держави (ч. 6 ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру”). Але він не повинен підміняти Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, органи виконавчої влади, зокрема державного контролю, органи місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які також можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах (ч. 1 ст. 45 ЦПК).

Прокурор може скористатися своїм правом на звернення до суду із заявою про захист інтересів держави у випадках, коли органи виконавчої влади, передусім державного контролю, органи місцевого самоврядування, на які відповідними законодавчими актами покладено обов’язок захищати права і інтереси громадянина, державні чи суспільні інтереси, не вживають для цього передбачених законом заходів. Наприклад, відповідно до положень ст. 10 Закону України від 19 червня 2003 р. „Про державний контроль за використанням та охороною земель” державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотриманням вимог законодавства про охорону земель мають право звертатися до органів прокуратури з клопотанням про подання позову до суду щодо відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Якщо зазначені органи не роблять цього, виходячи із свого відомчого підходу, або їх посадові особи не виконують своїх службових обов’язків щодо захисту вказаних інтересів, прокурор звертається із заявою до суду, оскільки ці інтереси залишаються незахищеними.

ПОЗОВ ПРОКУРОРА ДО СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Право на порушення цивільної справи у суді першої інстанції на захист прав, свобод та інтересів інших осіб може бути реалізоване прокурором лише в порядку, передбаченому цивільно-процесуальним законодавством, насамперед, шляхом пред’явлення позовної заяви (ст. 118 ЦПК).

Це дозволяє визнати, що позовна заява може бути пред’явлена до суду при наявності певних передумов. Перш за все, передумовою права прокурора на звернення до суду є пряме зазначення в законі про можливості подання заяви на захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів. Адже, при прийняті позовної заяви (заяви) суддя має перевірити, яка саме правова норма надає прокурору право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. У разі відсутності такої норми суддя відмовляє у прийняті позову.

Саме завдяки цьому реалізація прокурором права на пред’явлення позову залежить від наявності інших передумов, встановлених законом. Зокрема до таких передумов відносяться: а) підвідомчість справи суду; б) відсутність судового рішення або ухвали суду про закриття провадження по справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладення мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що набрали законної сили; в) відсутність у провадженні цього чи іншого суду справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; г) відсутність рішення третейського суду, прийнятого в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим. Крім того прокурор зобов’язаний дотримуватися також правил підсудності (статті 107–117 ЦПК).

Позивачем за позовом пред’явленим прокурором, який відповідно до ст. 45 ЦПК звернувся до суду в інтересах інших осіб або держави чи суспільних інтересів, у всіх випадках є та особа, фізична чи юридична, на захист прав і законних інтересів яких він заявив позов. У позовної заяві повинно бути вказана саме ця особа; суд зобов’язаний повідомити її про порушення цивільного процесу і можливості прийняти в ньому участь в якості позивача. Тобто прокурор не може взяти на себе роль позивача чи третьої особи з самостійними позовними вимогами.

Водночас прокурор користується не тільки процесуальними правами сторони, але й несе процесуальні обов’язки сторони в процесі. Це значить, що він, перш ніж пред’явити позов, повинен зясувати деякі матеріально-правові та процесуальні питання, а саме: визначити осіб, які будуть виступати в якості позивача та відповідача по справі, а також заінтересованих в результаті вирішення справи інших осіб; з’ясувати підвідомчість і підсудність справи; коло доказів на підтвердження позову; відповідність позову формі та змісту (ст. 119 ЦПК).

Насамперед в ньому мають бути обґрунтовані причини неможливості пред’явлення позову самою особою, в інтересах якої подається позовна заява (п. 6 ст. 119 ЦПК). Це значить, що твердження у заяві про неможливість громадянина самостійно пред’явити позов може бути визнано обґрунтованим і достатнім для прийняття такої заяви до провадження суду при умові, що воно підтверджено відповідними документами, доданими до заяви (медичним висновком про стан здоров’я заінтересованої особи, яке виключає його можливість звернення до суду, копією рішення суду про визнання цієї особи недієздатною та іншими).

Прокурор повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб (ч. 1 ст. 120 ЦПК). Слід зазначити, що правила цієї статті не поширюються на позовні заяви у трудових справах і справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду (ч. 2 ст. 120 ЦПК).

Якщо позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 та 120 ЦПК, суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє прокурора і надає йому строк для усунення недоліків (ч. 1 ст. 121 ЦПК). Якщо прокурор відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконує вимоги, визначені у статтях 119 і 120 ЦПК, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. В іншому випадку вона вважається неподаною і повертається прокурору (ч. 2 ст. 121 ЦПК).

У суді першої інстанції позовна заява прокурора реєструється, оформляється і передається судді в порядку черговості (ч. 1 ст. 118 ЦПК). Прокурор має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов’язані між собою (ч. 2 ст. 118 ЦПК).

ВСТУП ПРОКУРОРА У РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

У ч. 2 ст. 45 ЦПК передбачено участь прокурора у розгляді цивільних справ. Використовуючи повноваження, надані як особі, яка бере участь у цивільному судочинстві, прокурор виконує завдання, визначені статтями 4, 34 Закону України „Про прокуратуру”. Стаття 34 цього Закону зазначає, що прокурор, який бере участь в розгляді справ у судах, додержуючись принципу незалежності суддів та підкорення їх тільки закону, зобов’язаний сприяти виконанню вимог закону.

 Насамперед, прокурор бере участь у попередньому судовому засіданні (ст. 130 ЦПК), де суд, за його заявою може вжити заходи для забезпечення поданого ним позову (ст. 151 ЦПК), а також вирішити інші питання. Під час розгляду справи прокурор зобов’язаний виявляти повагу до суду, виконувати процесуальні норми, що регламентують порядок судового розгляду справ, беззаперечно підкорятися розпорядженням головуючого (ст. 162 ЦПК). Втручання прокурора у будь-якій формі у діяльність суду при здійсненні ним правосуддя є неприпустимим. Отже, підтримуючи у суді першої інстанції поданий позов, прокурор діє в межах повноважень, визначених законом.

Стаття 46 ЦПК передбачає процесуальні права органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. У разі, коли зазначені у ст. 45 ЦПК органи та інші особи інінціюють порушення справи в суді в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, вони користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов’язки особи, в інтересах якої діють, за винятком права закінчувати справу мировою угодою (п. 1 ст. 46 ЦПК). Отже, процесуальний закон відносить указаних осіб, як і сторони, до осіб, які беруть участь у справі (п. 3 ст. 26 ЦПК). Із цього випливає, що прокурор, під час розгляду справи по суті, користуються процесуальними правами і несе процесуальні обов’язки, які передбачені статтями 27 і 31 ЦПК, за винятком права укладати мирову угоду.

Зокрема, він має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослухувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом (статті 27, 219–221 ЦПК).

Крім зазначених прав та обов’язків, прокурор, як особливий суб’єкт цивільного процесу, має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову (ч. 2 ст. 31 ЦПК).

Відмінність осіб, які звертаються до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб в процесуальному плані від інших осіб, які беруть участь у справі, в тому, що вони звільнені від оплати державного мита та інших судових витрат. Зокрема, при пред’явленні позову прокурор звільняється від сплати судових витрат (п. 11 ст. 5 Закону України „Про судовий збір”). Обов’язковість рішення суду за зверненням цих осіб поширюється на особу, в інтересах якої порушено справу. Вищезазначене вказує на те, що прокурор виступає позивачем в процесуальному значенні, а носієм матеріальних прав є та особа, в інтересах якої ним порушено справу, яка може розпорядитися належними їй матеріальними правами: укласти з відповідачем мирову угоду або до неї, наприклад, може бути заявлена зустрічна позовна заява. Тому прокурор відповідачем за зустрічним позовом бути не може і він не вправі укласти мирову угоду (ч. 1 ст. 46 ЦПК).

Це означає, що прокурор, котрий, відповідно до ст. 45 ЦПК, звернувся до суду в інтересах інших осіб, не зв’язаний своєю позицією, яка була викладена у позовній заяві, і позицією позивача, в інтересах якого пред’явлений позов. Тому, прийшовши у разі розгляду справи до висновку про безпідставність заявлених вимог, він вправі відмовитися від позову повністю або частково. Разом з тим, відмова прокурора від позову або зміна заявлених ним вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи для вирішення вимоги у первісному обсязі (ч. 2 ст. 46 ЦПК).

Якщо ж особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених прокурором вимог, суд залишає заяву без розгляду (ч. 3 ст. 46 та ч. 7 ст. 207 ЦПК). У разі, якщо прокурор відмовився від заявленого позову і проти цього не заперечує сам позивач, в інтересах якого пред’явлено позов, то суд на підставі ч. 3 ст. 205 ЦПК закриває провадження по справі у зв’язку з відмовою від позову. Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦПК, залишення судом заяви без розгляду не перешкоджає особі, в інтересах якої була порушена справа, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, звернутися до суду із заявою у загальному порядку (повторно).

Недієздатні та обмежено дієздатні особи виключені з числа осіб, яким надано право розпоряджатися своїми вимогами (ч. 2 ст. 11 ЦПК). У зв’язку з цим відмова прокурора від заявлених вимог на захист прав і свобод недієздатної або обмежено дієздатної особи має бути перевірена судом, чи не порушуються при цьому права і свободи вказаних осіб, а також права та інтереси інших осіб (ч. 5 ст. 174 ЦПК).

Треба зазначити, що у судових дебатах прокурор виступає першим (ч. 6 ст. 193 ЦПК). У своїй промові він може посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні. Суд не може обмежувати тривалість виступу прокурора певним часом. Головуючий може зупинити прокурора лише тоді, коли він виходить за межі справи, що розглядається судом, або повторюється. З дозволу суду прокурор може обмінюватись реплікою. Право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові.

У контексті ч. 2 ст. 45 ЦПК прокурор має право вступити у розгляд цивільних справ, розпочатих за ініціативою інших осіб. У випадках, передбачених законом, участь прокурора у розгляді судами цих справ є обов’язковою. Так, справа за заявою про надання або припинення психіатричної допомоги у примусовому порядку розглядається з обов’язковою участю прокурора (ч. 2 ст. 281 ЦПК; ст. 22 Закону України „Про психіатричну допомогу”).

Прокурор, який бере участь у справі, що розпочалася за ініціативою інших осіб, користується процесуальними правами, несе процесуальні обов’язки, передбачені ст. 27 ЦПК. Проте він не може змінити підставу або предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, оскільки не пред’являв його в інтересах конкретної особи (позивача, третьої особи, що заявляє самостійну вимогу на предмет спору тощо).

Якщо прокурор має намір вступити у розгляд справи, порушеної з його ініціативи, він зобов’язаний повідомити про це судові письмово, а в судовому засіданні – також і усно (ч. 3 ст. 163 ЦПК).

ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС ПРОКУРОРА ПРИ ПЕРЕГЛЯДІ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Загальновідомо, що прокурор, як особа, якою законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, може оскаржити в апеляційному та касаційному порядку рішення, ухвали суду (статті 292 і 324 ЦПК), а також подати скаргу (заяву) про перегляд судових рішень у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами (статті 353 і 362 ЦПК). У першому випадку, прокурором подається відповідна заява, скарга (а не апеляційне чи касаційне подання).

З метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви (скарги) про перегляд рішення у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами на рішення у справі, розглянутій без його участі, він має право ознайомлюватися з матеріалами справи в суді (ч. 4 ст. 46 ЦПК). Отже, прокурор може оскаржити рішення, ухвали суду, подати скаргу (заяву) про їх перегляд у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами незалежно від участі у справі (ч. 2 ст. 46 ЦПК). Це правильно, оскільки прокурор, який не брав участі у справі в суді першої інстанції, має право на підставі ст. 292 ЦПК оскаржити рішення цього суду в апеляційному чи касаційному порядку (ст. 324 ЦПК), мотивувавши своє право на представництво інтересів громадянина чи держави.

Не можна не звернути увагу на ту обставину, що в ЦПК передбачається лише дві форми судових рішень: а) ухвали; б) рішення. Тобто відсутні судові рішення у формі постанов, що має сприяти уніфікації судових актів та спрощенню їх сприйняття учасниками судового розгляду.

Слід зазначити, що реалізація прокурором права на апеляційне оскарження обумовлена встановленими ст. 294 ЦПК строками. Строк подання заяви про приєднання до апеляційного оскарження в умовах сьогодення дещо розширено за ЦПК заява про приєднання може бути подана до початку розгляду справи в апеляційному суді. За подання заяви про приєднання до апеляційного оскарження судовий збір не сплачується.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду – протягом десяти днів з дня його проголошення (частини 1, 2 ст. 294 ЦПК).

Як бачимо, право на апеляційне оскарження реалізується прокурором заявленою ним вимогою, втіленою в процесуальній формі – апеляційній скарзі, а також відповідними процесуальними діями з їх подання. Форму та зміст апеляційної скарги визначено в ст. 295 ЦПК.

З метою створення сприятливих умов для реалізації зацікавленими особами права на апеляційне оскарження апеляційна скарга подаються через суд першої інстанції, який розглянув справу (ч. 1 ст. 296 ЦПК).

Прокурор має право доповнити, змінити, відкликати або відмовитися від апеляційної скарги повністю або частково. Доповнення чи зміна апеляційної скарги можливі протягом строку, передбаченого на апеляційне оскарження. Відкликання апеляційної скарги можливе до початку розгляду справи в апеляційному суді. При відкликанні апеляційної скарги суддя, який готував справу до розгляду в апеляційному суді, постановляє ухвалу про повернення скарги (частини 1–3 ст. 300 ЦПК).

Прокурор має право протягом усього часу розгляду справи відмовитися від скарги повністю або частково. Відмова від апеляційної скарги можлива протягом усього часу розгляду справи в апеляційному суді. Одночасно з прийняттям відмови від апеляційної скарги суд вирішує питання про закриття у зв’язку з цим апеляційного провадження. У разі його закриття прокурор, відмову якого було прийнято судом, позбавляється права на повторне подання апеляційної скарги з тих самих підстав (п. 4 ст. 300 ЦПК).

Протилежна сторона може визнати апеляційну скаргу прокурора обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині. Таке визнання враховується апеляційним судом у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи (п. 5 ст. 300 ЦПК).

За результатами розглянутої в апеляційному порядку цивільної справи суд постановляє рішення чи ухвалу, в яких даються відповіді на апеляційну скаргу прокурора у справі, щодо наслідків нового (повторного) розгляду і вирішення цивільної справи, перевірки з фактичного і правового боку рішення (ухвали) суду першої інстанції, їх обґрунтованості та законності. Апеляційний суд ухвалює рішення та постановляє ухвалу за правилами, встановленими для порядку вирішення питань колегією суддів (ст. 19 ЦПК), і керуючись загальними вимогами до судових рішень та ухвал (глава 7 розділу ІІІ ЦПК) з винятками і доповненнями, зазначеними у статтях 314 – 316 ЦПК.