Висновки

Поточна тема розкриває сутність олігополії, методи конкурентної боротьби та співпраці олігополістів; монополістичну конкуренцію, її позитивні та негативні риси, та умови її створення. На практиці студент має оволодіти методами максимізації прибутку підприємств, щ одіють в умовах олігополії та монополістичної конкуренції.

Рекомендована література: [1, с.199-223; 2, гл.28; 3, с.249-270; 4, с.260-270; 5, с.391-419; 6, с.254-258, 261-274; 7, с.487-498].

Тема № 12. Ринки факторів виробництва План

1. Виробництво і попит на економічні ресурсі.

2. Ринок праці.

3. Ринки природних ресурсів і капіталів.

Методичні поради

Теоретичні основи формування індивідуального попиту на працю особливо вдало розглянуто у підручнику Д. Хаймана [13, т. 2, гл. 13]. Питання варіантності структур на ринку праці варто вивчати за [те саме, гл. 14], а також за підручником Р. Піндайка і Д. Рубінфельда [9, гл. 13]. Слід звернути увагу на той факт, що матеріал, викладений в обох зазначених підручниках доповнює один одного. Для кращого усвідомлення економічної політики на ринку праці слугує додаток до гл. 13 підручника Д. Хаймана, де промодульовано адекватне прикладне застосування теорії зайнятості. Багатий спектр питань, пов’язаних із сучасною діяльністю профспілок, на достатньому теоретичному рівні розібрано у цих підручниках та у П. А. Семюелсона і В. Нордгауза [11, розд. 15]. Визначення заробітної плати за умов досконалої і недосконалої конкуренції на полегшеному рівні, переважно ілюстративно, представлено у підручниках К. Маккконнелла і С. Брю [6, т. 2, гл. 30], П. А. Семюелсона і В. Нордгауза [11, розд. 14]. Їх важливою позитивною якістю є доступність розгляду проблем нерівності та діяльності держави щодо перерозподілу доходу.

Найбільш загальне уявлення про механізм формування попиту на капітал і прийняття інвестиційних рішень дають підручники Е. Дж. Долана і Д. Ліндсея [3, гл. 11] та П. Семюелсона і В. Нордгауза [11, розд. 16].

У підручнику Р. Піндайка і Д. Рубінфельда [9, гл. 14] також аналізуються питання, пов’язані з попитом фірми на кредити, однак на більш глибокому теоретичному рівні і з вдалими прикладами. Досить грунтовно для початкового введення в курс висвітлено проблеми, пов’язані з попитом фірми на капітал і вартістю капітальних активів, у підручнику С. Фішера, Р. Дорнбуша, Р. Шмалензі [11, гл. 18].

У підручнику Д. Хаймана, навпаки, не дуже вдало висвітлюються питання щодо попиту фірми на капітал і показників ефективності інвестицій [13, гл. 15]. Проте за ним можна добре уяснити механізм формування пропозиції капіталу — про збереження домогосподарств і вплив зміни процентної ставки на рішення домогосподарства щодо обсягів споживання та заощадження.

Поведінка суб’єктів ринку та споживачів вивчалася у попередніх частинах курсу на ринку продуктів. Попит на продукти пов’язувався з максимізацією корисності їх для споживачів, а пропозиція — з максимізацією прибутку виробників. Пропозиція споживчих благ надходила від підприємств, а попит утворювали домогосподарства. На ринку факторів виробництва (ресурсному ринку) їх ролі принципово змінюються: первинні фактори виробництва (праця, капітал, земля) пропонуються домогосподарствами та іншими суб’єктами ринку, а попит на них утворюється підприємствами.

Така зміна веде до того, що на ринках факторів виробництва індивідуальна пропозиція виводиться з максимізації функції кориснос­ті, а індивідуальний попит — з максимізації прибутку (або іншої цільової установки) виробника.

Підприємство, виявляючи попит на фактори виробництва, прагне максимізувати корисність від їх використання, що виявлятиметься у прирості прибутку. Така цільова функція реалізується на ринку благ і тому попит на ресурси є похідним попитом, залежним від попиту на кінцевий продукт підприємства.

За визначення додаткового обсягу споживання кожного з факторів виробництва потрібно зіставляти їх результативність і витрати на придбання. Для цього використовується інструментарій теорії виробництва. Додаткову кількість виробленого продукту в результаті використання додаткової одиниці додаткового фактора називають виторгом від граничного продукту. Він обчислюється як добуток гра­ничного продукту фактора виробництва і граничного виторгу від про­дажу додаткової одиниці продукту. Так, виторг від граничного продукту праці дорівнює

MRPL = (MPL) (MR), (12.1)

де MRPL — граничний виторг від граничного продукту праці, грош. од.; MPL — граничний продукт праці, натур. од.; MR — граничний виторг від продажу продукту, грош. од.

За умов досконалої конкуренції, оскільки ціна продукту дорівнює граничному виторгу, цей вираз спрощується:

MRPL = (MPL)P, (12.2)

де Р — ціна продукту, грош. од.

Зміна витрат, викликана залученням додаткової одиниці фактора виробництва, називається граничними факторними витратами. Цей показник обчислюється за формулою

MRCL = (MPL) (MC), (12.3)

де MRCL — граничні факторні витрати, грош. од.; МС — граничні витрати виробництва продукту із залученням додаткової одиниці і-го фактора, грош. од.

На досконало конкурентному ринку величини MRC будуть однаковими для всіх одиниць фактора виробництва, що залучаються, і дорівнюватимуть ціні одиниці фактора PL. Умовою максимізації прибутку товаровиробником є залучення такої кількості фактора виробництва, за якої виконується рівність

MRCL = MRPL. (12.4)

У такому випадку умовою максимізації прибутку виробника стає виконання рівності

PL = MRPL. (12.5)

Зазначені умови можна сформулювати так, щоб вони відповідали правилу найменших витрат для вибору факторів виробництва, а саме: прибутки максимізуються у тому випадку, коли граничний продукт на грошову одиницю витрат фактора виробництва зрівнюється для кожного фактора:

MPL / PL = MPK / PK = ... = MPN / PN ; (12.6)

MRPL / PL = MRPK / PK = ... = MRPN / PN. (12.6)

Правило залучення (наймання) факторів виробництва безпосеред­ньо веде до функції похідного попиту виробника на кожен з факторів. Визначення функціональної залежності між кількістю одиниць фактора та його ціною за інших однакових умов здійснюється знаходженням відповідності між ціною ресурсу PL та його виторгом від граничного продукту. Звідси: лінія MRPL є лінією попиту виробника на ресурс (рис. 12.1).

Рис. 12.1. Рішення підприємства про наймання праці в умовах досконалої конкуренції

Крива попиту на ресурс з боку виробника показує, як змінюється обсяг потрібних виробнику послуг ресурсу за зміни цін на ці послуги і незмінних заданих чинниках, що впливають на попит. Виробник, що максимізує прибуток і купує трудові послуги за кожною можливою ставкою заробітної плати на конкурентному ринку, коригує обсяг своєї потреби в них доти, поки для кожної можливої ставки заробітної плати не буде виконана умова (12.5). Для виявлення кількості одиниць праці, якої потребує виробник за будь-якого рівня заробітної плати, ставку вибраної заробітної плати (скажімо, PL* на рис. 12.1) слід співвіднести з кількістю одиниць праці (L* на рис.12.1) за допомогою лінії MRPL.

Між заробітною платою і кількістю найманих працівників існує обернений зв’язок. Це наслідок зниження граничного продукту праці в міру використання все більшого обсягу ресурсу (у короткостроковому періоді). Крива попиту на ресурс має низхідний характер.

Зміна ціни ресурсу веде як до ефекту випуску, так і до ефекту заміщення. Ефект заміщення полягає у тому, що виробник замінює більш дешевим ресурсом відносно більш дорогий ресурс. Ефект випуску полягає в тому, що виробник збільшує випуск продукції, якщо ціна ресурсу знижується, і зменшує його, якщо ціна ресурсу збільшується.

Попит на ресурс визначається не лише його ціною, але й іншими чинниками: попитом на продукцію підприємства; ціною та обсягом ресурсів-замінників і доповнюючих ресурсів; технологічними змінами, що впливають на граничний продукт ресурсу. Зміни у попиті виробника на ресурси, що відбуваються під впливом нецінових детермінант, ведуть до змін в умовах попиту, що графічно ілюструється зміщенням лінії попиту на ресурс праворуч або ліворуч відносно вихідного положення.

Основними чинниками еластичності попиту на ресурс є:

• цінова пряма еластичність попиту на продукт (чим еластичнішим є попит на продукт, тим еластичнішим є попит на ресурс);

• технічні можливості заміни ресурсу іншим (чим вони більші, тим еластичнішим є попит на ресурс);

• еластичність пропозиції інших ресурсів, що використовуються в галузі (чим еластичнішою є пропозиція ресурсів-суб­ститутів, тим нееластичнішим є попит на ресурс, ціна якого змінюється);

• час (попит на ресурс у довгостроковому періоді порівняно з короткостроковим еластичніший).

Ринковий попит на ресурс — це сума обсягів попиту на ресурс з боку всіх галузей за відповідною ціною на нього. Цінова еластичність ринкового попиту пов’язана із ціновою еластичністю попиту в кожній з галузей, які утворюють ринок, а також із пропозицією, в якій ресурси використовуються в різних галузях.

Крива пропозиції ресурсів у межах галузі, як правило, висхідна. Проте крива пропозиції для окремого виробника горизонтальна за умови ринкової ціни на ресурси. Це відповідає припущенню, що конкурентна фірма приймає ціну кінцевого продукту як задану навіть за ситуації, коли існує стрімко низхідний попит на продукцію підприємства.

Монопольна влада на ринках готової продукції може вплинути на попит на фактори виробництва. Виробники, які володіють ринковою владою, прагнуть виробляти менше, ніж конкурентні підприємства. В результаті цього їм потрібна менша кількість ресурсів, ніж конкурентним підприємствам. Граничний виторг від додаткового випуску для монополістів менший від його ціни. Це призводить до того, що виторг від граничних продуктів виробничих ресурсів нижчий від вартості їх граничного продукту.

Капітал є ресурсом тривалого користування, що створюється з метою виробництва більшої кількості товарів і послуг. Сутнісна риса капітального блага полягає в тому, що воно є водночас і фактором виробництва, і продуктом. Коли йдеться про капітал як про об’єкт купівлі-продажу на ринку ресурсів, то мається на увазі не весь запас капітальних благ, наявний в економіці, а потік нового капіталу, що з’являється в даний період у виробництві. Підприємства пред’являють попит не просто на якісь матеріальні капітальні блага, а на тимчасово вільні грошові засоби, які можна витрачати на зазначені блага і повернути, віддавши частину прибутку від їх використання у майбутньому. Таким чином, якщо мова йде про ринок капіталу, то мається на увазі ринок грошового капіталу. На ньому об’єкт купівлі-продажу переходить з рук в руки тимчасово, а тому всі економічні форми угод тісно переплетені з системою прав власності і дуже різноманітні. Інструментами ринку капіталу можуть бути і безпосередньо кредитні ресурси, і цінні папери (акції, облігації, векселі), і різні похідні контракти.

Грошові засоби акумулюються шляхом заощаджень або утримання від поточного споживання. Домашні господарства спрямовують кошти на капітальні блага шляхом заощадження грошей у вигляді різних фінансових активів: облігацій, акцій, а також вкладення грошей на різні заощаджувальні рахунки. Власники фінансових активів чи заощаджень сподіваються отримати деякий дохід. Його рівень характеризує процентна ставка (або дохід від різних фінансових активів, або щорічний дохід від вкладених коштів).

Розрізняють номінальну та реальну процентні ставки. Номінальна ставка показує, на яку величину сума, що її позичальник повертає кредитору, перевищує величину отриманого кредиту. Реальна ставка виражається в грошових одиницях постійної споживчої спроможності і визначається як номінальна ставка, скоригована на рівень інфляції. За умов досконалої конкуренції існує тенденція до встановлення єдиної процентної ставки. В реальних умовах діапазон ставок досить широкий, що обумовлено терміновістю і розміром позики, діючою системою оподаткування, структурою ринку капіталу тощо.

Отже, домашні господарства або інші ринкові суб’єкти забезпечують фінансовими ресурсами або капіталами тих, хто хоче купити реальні капітальні блага. Норма процента є ціною, яку банк або інший фінансовий посередник платить позикодавцю за використання грошей протягом деякого періоду часу. Процентну ставку виражають як деякий процентний дохід за рік у процентах.

Прийняття підприємцем рішення про придбання капітальних ресурсів грунтується на порівнянні очікуваного доходу, який він отримає від використання даного капітального товару, і витрат на його придбання та експлуатацію.

Капітальні блага можуть приносити дохід протягом деякого періоду. Поточна, або дисконтована, вартість довгострокового активу обчислюється так: визначається, скільки потрібно вкласти грошей сьогодні за наявної процентної ставки, щоб отримати майбутній дохід від цього активу. Для безстрокового (довічного) володіння, наприклад, таким активом, як земля, що приносить N грош. од. доходу кожного року від цього моменту аж до вічності, поточна вартість землі PV обчислюватиметься за формулою

PV = N / i, (12.8)

де і — ринкова процентна ставка, %.

У більш загальному випадку поточна вартість будь-якого активу, що приносить дохід, який з часом змінюється, обчислюється як дисконтована вартість кожної частини потоку доходів. Це виражається сумою окремих складових поточної вартості за формулою

PV = N1/(1 + i) + N2/(1 + i)2 + N3/(1 + i)3 + ... + Nn/(1 + i)n, (12.9)

де N1, N2, N3, ..., Nn — щорічний дохід, грош. од.;

1, 2, 3, ..., n — роки, протягом яких очікуються відповідні суми доходів.

Якщо сума майбутнього доходу FV через n років відома, величина коштів, які потрібно вкласти сьогодні, розраховується за формулою

PV = FVn / (1 + i)n. (12.10)

У цьому випадку і є ставкою дисконту, величина якої може бути прийнята як процентна банківська ставка. У випадку використання позичкових коштів потрібно порівнювати внутрішню норму окупності r і процентну ставку і.

Підприємства, намагаючись максимізувати прибуток, інвестують тоді, коли доходи на інвестиції вищі від ринкової процентної ставки. Якщо процентна ставка вища від норми прибутку на інвестиції, то підприємство не інвестуватиме. В ідеальних конкурентних умовах рівновага досягається тоді, коли конкуренція серед підприємств збиває дохід на інвестиції до рівня ринкової ставки процента.

Графічний аналіз доходу на капітал у найпростішому випадку (всі реальні капітальні блага однакові, економіка знаходиться у стаціонарному стані) можна проілюструвати за допомогою рис. 12.1:

Рис. 12.2. Визначення ставки процента і доходу у короткостроковому періоді

Рис. 12.3. Рівновага на ринку капіталу у довгостроковому періоді

Попит на капітал є похідним і виводиться з граничної продуктив­ності капіталу. Крива попиту D на рис. 12.2 має низхідний характер. Інвестиції у попередньому періоді створили деяку величину капіталу, показану вертикальною лінією пропозиції S. У точці Е, де перетинаються лінії попиту і пропозиції, величина капіталу відповідає потребам підприємств.

Однак рівновага у точці Е спостерігається тільки у короткостроковому періоді, тому що за такої високої (10%) процентної ставки домашні господарства продовжуватимуть заощаджувати. На рис. 12.3. подано ілюстрацію того, як процентні ставки визначаються у довгостроковому періоді. Нагромадження капіталу продовжується, тому лінія пропозиції є не вертикальною, а висхідною. Тривала рівновага у точці Е* спостерігається тоді, коли величина фінансових активів, якою люди хочуть володіти у довгостроковому періоді, відповідає величині капіталу, яку підприємства хочуть мати за даної процентної ставки.

Земля, як і капітал, є фактором виробництва довгострокового використання. Її особливістю є те, що вона обмежена, тобто пропозиція землі є відносно стабільною. На рис. 16.3 видно, що лінія пропозиції на землю S є вертикальною, тобто пропозиція абсолютно еластична.

Рис. 12.4. Визначення ренти на землю на ринку досконалої конкуренції

Абсолютна нееластичність пропозиції землі означає, що ціни на землю визначаються рівнем попиту на окремі її ділянки. Ціни на зем­лю пов’язані з ціною власності на земельну ділянку, яку слід відрізняти від земельної ренти, тобто ціни послуг землі як різновиду економічної ренти. Ціни на землю визначаються, як дисконтована вартість майбутньої земельної ренти, тобто шляхом капіталізації земельної ренти (16.1). Лінія попиту на землю D має низхідний характер внаслідок дії закону спадної родючості землі.

Рівновага у точці Е означає рівень щомісячної ренти за одиницю площі землі pE.

Ця модель показує активну роль попиту, а саме: за умов нееластичної пропозиції землі ціна землі та абсолютна рента цілком залежать від зміни попиту.

У результаті вивчення теми студент повинен

знати поняття: заробітна плата, дискримінація робочої сили, двостороння монополія та монопсонія на ринку праці;

розуміти: вплив чинників на попит і пропозицію праці; виникнення ефектів доходу та заміщення за підвищення рівня заробітної плати; механізм відновлення рівноваги на ринку праці; роль профспілок у встановленні рівноваги на ринку праці;

вміти: моделювати встановлення рівноважного рівня заробітної плати за різних ринкових ситуацій; аналізувати наслідки впливу різних чинників на рівень заробітної плати та рівень зайнятості працівників.