Тема 11. Галузеві особливості виробництва і функціонування капіталу. Форми прибутку. Процент і рента.
Навчальні цілі:
з'ясувати особливості підприємництва в сфері обігу, кредитній,
сільському господарстві;
розкрити механізм формування та економічну суть перетворених форм
додаткової вартості в цих сферах;
визначитися щодо ролі кожної з форм капіталу в суспільному виробництві;
виявити відмінності відтворювального процесу в сільському господарстві та сутність рентних відносин.
Зміст теми:
1. Підприємництво в сфері обігу. Торговий капітал і торговий прибуток.
Форми торгівлі за сучасних умов.
2. Сутність, джерела, функції та особливості позичкового капіталу. Підприємницький дохід і позичковий відсоток. Норма позичкового відсотка.
3. Акціонерне товариство і акціонерний капітал.
4. Особливості бізнесу в сільському господарстві. Рентні відносини.
Ключові поняття теми:
Торговий капітал, торговий прибуток, витрати обігу. Позичковий капітал, позичковий відсоток, акція, облігація, акціонерний капітал, фіктивний капітал, курс акцій, дивіденд, монополія приватної власності на землю, монополія на землю як об'єкт господарювання, земельна рента, ціна землі, агропромислова інтеграція, АПК.
План
Підприємництво в сфері обігу. Торговий капітал і торговий прибуток.
Позичковий капітал і позичковий відсоток. Кредит як форма руху позичкового капіталу.
Акціонерне товариство і акціонерний капітал.
Особливості підприємництва в сільському господарстві.Рентні відносини. Монополія на землю як об'єкт господарювання і диференційна рента І, II. Монопольна рента. Ціна землі.
Методичні рекомендації щодо самостійного вивчення теми
1. В першу чергу треба розглянути основні аспекти торгового капіталу та сферу його функціонування. Ринок - це перш за все торгівля товарами й послугами. Вона відіграє функцію життєзабезпечення суспільства через надання певних ресурсів. Це формує торгівлю як самостійну сферу підприємницької діяльності.
У цій галузі діяльності капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, який забезпечує рух товарів від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є обслуговування руху продуктів і продажу товарів.
Функціонування торгових підприємств вимагає залучення виробничих ресурсів у формі капіталу, найманої праці, торговельного підприємництва, тому витрати у сфері торгівлі не мають принципових відмінностей від сфери матеріального виробництва.
Витрати підприємства сфери обігу, пов'язані з реалізацією продукції, називаються витратами обігу. Витрати обігу поділяються на чисті та додаткові. Відшкодовуються вони по різному через неоднаковий характер праці в торгівлі.
Підприємницька діяльність передбачає одержання прибутку, який виступає у формі торгового прибутку. Торговий прибуток - це дохід, який одержують підприємства оптової і роздрібної торгівлі. Він розглядається як різниця між загальним виторгом від продажу товарів і бухгалтерськими витратами обігу.
За своєю економічною сутністю він є часткою додаткової вартості, створеною у виробництві, що її промислові підприємці через механізм цін уступають торговим за те, що вони реалізують товар. Отже,торгові підприємці
беруть участь у розподілі додаткової вартості, створеної в сфері виробництва, а
торговий прибугок є перетвореною формою додаткової вартості.
2. Значна роль у функціонуванні ринку належить позичковому капіталу та установам, що забезпечують його функціонування.
Позичковий капітал - це грошовий капітал, що надається в позичку його власником іншому власнику-підприємцю на певний час, на умовах повернення за плату у вигляді відсотка.
Вивчаючи сутність позичкового капіталу, студентові з самого початку слід зрозуміти таке: на ринку позичковий капітал як капітал є товар, який продається на певний термін.
На відміну від лихварської позички грошовий капітал є позичковим у руках кредитора (власника грошей) і промисловим та торговельним у руках промисловця і торговця. Позичковий капітал у формі грошового обслуговує промисловий і торговельний капітал, поповнюючи їх грошові ресурси, яких не вистачає. Збільшення маси капіталу за рахунок капіталізації прибутку відбувається у сфері виробництва товарів і послуг. Підприємець сфери виробництва «ділиться» часткою прибутку, що називається відсотком, з кредитором, використовуючи його грошові кошти як виробничий ресурс - капітал.
У процесі використання грошей як ресурсу у формі капіталу він виступає як капітал - власність і капітал - функція, що приносить доходи у формі відповідно позичкового відсотка і підприємницького прибутку.
Отже, прибуток на позичковий капітал, який створюється у сфері виробництва, розпадається на дві частини:
на відсоток, що виступає у формі ціни капіталу як ресурсу. Цю частину отримує капіталіст-власник;
на підприємницький прибуток, (дохід) який отримує капіталіст-функціонер за виробниче використання цього ресурсу.
Головною установою, яка обслуговує рух грошового позичкового капіталу, є банк.
Усі банки як фінансові установи організаційно впорядковані в банківську систему - сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють в межах грошово-кредитного механізму. Призначення банків - посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників і від продавців грошових ресурсів.
Далі треба більш детально з'ясувати сутність позичкового відсотка. Позичковий відсоток - це вартість послуги, яка надається позичальнику у вигляді надання йому за плату певних грошей на обумовлений термін.
Обчислюється він у сумі кредиту, причому умовно, виходячи з розрахунку кредитом протягом року. Рівень відсотка залежить від розміру позичок, строків, їх забезпечення, форми кредитування.
Норма відсотка являє собою відношення річної суми відсотка до вартості позичкового капіталу. Відсоток як плата за користування позичковим капіталом є його ціною, і тому залежить від попиту і пропонування на позичковий капітал.
Далі слід розглянути особливості банківського прибутку. Діяльність комерційних банків спрямована на отримання прибутку. Банківський прибуток являє собою різницю між відсотками на вкладений капітал і виплатою відсотків за позичками. Крім того, банк може отримувати прибуток й за інші види діяльності. Результативність роботи комерційного банку визначається нормою банківського прибутку - відношенням чистого прибутку до власних коштів (власного капіталу) банку.
Банківська система країни включає:
Центральний банк;
Комерційні банки, в тому числі: ощадні, інвестиційні, іпотечні та спеціалізовані банки.
Зверніть увагу й на те, що до банків як інфраструктурних ланок функціонування позичкового капіталу входять страхові компанії і пенсійні фонди, інвестиційні компанії, фінансові компанії, спеціалізовані фонди, тобто все що бере участь у формуванні і функціонуванні позичково капіталу. Усі фінансово-кредитні інститути мають комерційний характер, тобто здійснюють діяльність з метою одержання прибутку.
3. Одним із сегментів ринку, який в останні 120-130 років відіграє важливу роль в економічному відтворенні, є фіктивний капітал. Фіктивний капітал - це акції, облігації та інші цінні папери, які обертаються на фондовій біржі, тобто у сфері обміну. Цінні папери є капіталом, тому що дають можливість своїм власникам мати певний дохід.
У той самий час цінні папери - це фіктивний капітал, тому що вони не мають вартості, хоч продаються і купуються на біржах. Ринкова вартість фіктивного капіталу, як правило, набагато перевищує за величиною дійсний або реальний капітал. Вивчаючи цю частину теми, слід також звернути увагу на те, що цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позичання, визначають взаємовідносини між особою, яка "їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також забезпечують інші права, що випливають з цих документів, іншим особам.
Цінними паперами є акції, облігації, векселі тощо. Найбільш важливим цінним папером є акція. Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими. Громадяни мають право бути власниками, як правило, іменних акцій.
Розрізняють номінальну ціну акцій і ринкову, або курсову ціну. Номінальна ціна записується на акції під час її випуску, курс акцій і є ринковою ціною, за якою вони продаються і купуються в даний момент.
Курс звичайних акцій безпосередньо залежить від дивіденду, який формується при розподілі прибутку акціонерного товариства: чим дивіденд більший, тим вищий курс акцій. Другим чинником, що впливає на курс акцій, є норма позичкового відсотка: якщо він більший, то нижчий курс акцій, і навпаки. Тобто курс акцій прямо пропорційний доходу, який вони дають, та обернено пропорційний нормі позичкового відсотка, тобто
Курс акції = 100
Крім того, на курс акцій впливає також співвідношення, що складається між попитом на акції і їх пропонуванням, та залежить від стану справ у відповідному товаристві, наприклад рентабельності виробництва.
Облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк з виплатою фіксованого відсотка.
Варто мати на увазі, що фіктивний капітал, що втілений у цінних паперах, на відміну від реального, не бере участі у виробництві та не має вартості.
Завершуючи вивчення акціонерного капіталу, студент має дійти висновку, що на відміну від торгового та позичкового, акціонерний капітал не є самостійним видом капіталу, це лише особлива форма організації капіталу, бо він функціонує у всіх сферах: виробничій, обігу, банківській.
4. Вивчаючи підприємництво в сільському господарстві слід,перш за все,звернути увагу на те,
що аграрна сфера має ряд особливостей для підприємницької діяльності, трудового процесу, місця землі та інших ресурсів природи у виробництві продукції.
Вивчаючи особливості сільськогосподарського виробництва, потрібно, по-перше, уяснити те, що в даній галузі економічний процес відтворення тісно переплітається з природним. Це виявляється в тому, що наслідки господарювання в сільському господарстві залежать як від працівника, його технічної озброєності, так і від природних умов.
По-друге, до особливостей сільського господарства належить і надзвичайна роль землі як чинника виробництва. В інших галузях виробництва земля не бере безпосередньої участі у створенні продукту. У сільському ж господарстві земля безпосередньо виступає як засіб виробництва. При цьому особливе значення має родючість грунту. Далі, сільське господарство характеризується сезонністю виробництва.
По-третє, в системі аграрних відносин провідними є земельні відносини, тобто відносини власності на земельні ділянки, що використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції.
Особливістю є і те, що в системі аграрних відносин значне місце посідають відносини оренди земельних ділянок і рентні відносини. Рентні відносини в аграрному секторі являють собою відносини між людьми щодо виробництва, розподілу і присвоєння земельної ренти.
По-четверте, розвиток капіталістичних відносин у постсоціалістичному сільському господарстві передбачає перетворення загальнодержавної власності на землю в такі форми, які пристосовані до законів капіталістичного виробництва. Наслідком цього може бути перетворення вітчизняного землеробства на капіталістичний лад. Аграрні відносини за капіталізму специфічні економічні відносини, зумовлені особливостями вкладення капіталу до землеробства.
Далі треба уважно вивчити складові орендної плати та їх джерела. В орендну плату підприємця земельному власникові іноді включається плата за користування тими чи іншими спорудами, будівлями, які були збудовані до орендування земельної ділянки. Розмір цієї плати визначається згідно з тими законами, якими взагалі визначаються принципи користування будь-чиїм капіталом. У цю плату входить також амортизація цих споруд і будівель як речових форм основного капіталу, а також звичайний позичковий відсоток.
Інша частина орендної плати пов'язана тільки з користуванням землею, цим природним засобом праці, а не користуванням продуктами людської праці. Ця частина орендної плати в політичній економії одержала назву земельної ренти. У цій темі її вивчення має ключове значення, оскільки стосується таких фігур аграрної підприємницької економіки, якими є селянин-землевласник і підприємець-орендар.
Земельна рента - це постійний надприбуток у сільському господарстві, частина додаткової вартості, що є надлишком над середнім прибутком. Надприбуток у сільському господарстві постійний та набуває форму ренти тому, що земля монополізована.Саме унікальні умови пропонування землі - їх фіксована кількість - відрізняють рентні платежі від заробітної плати, відсотка прибутку. Слід мати на увазі й те, що рентні відносини у ринковій економіці виникають у всіх сферах виробництва, де можлива монополія на той чи інший природний чинник виробництва. Це насамперед стосується видобувних галузей національної економіки та будівництва.
Далі слід ознайомитися з основними видами ренти, чітко виділяючи причину, умови та джерело їх утворення. Підкреслимо, що в Україні є всі види ренти. В Донбасі, зокрема, переважає диференційна рента І виду, умовою для якої є місцезнаходження ділянок, в Криму - монопольна рента.
Вимагає особливої уваги студента і проблема ціни землі. Тут треба не лише зрозуміти її суть, а й виявити причини, що викликають подорожчання землі в усьому світі, зокрема:
1) зменшення обсягів аграрних земель через їх забудову;
2) можливість мати надприбуток (ренту) навіть на гірших землях завдяки НТП.
Таким чином, підприємництво в сільському господарстві найвигідніше, найприбутковіше, бо через монополію на землю надприбуток тут постійний та набуває форму ренти.