Тема 1: Пізнавальна функція телебачення. Історія становлення та особливості розвитку науково-популярного та учбового тб.

Будь-яка телевізійна програма чи фільм якимось чином впливає на освіченість людини і формує його погляди на оточуючий світ. Культурно-просвітницьку функцію ТБ виконує, наприклад, трансляція будь-яких культурних заходів: вистав, концертів, телефільмів. Говорячи про заохочення аудиторії до мистецтва засобами телебачення, звичайно, не можна не помітити певну неповноцінність такого знайомства з «прекрасним», однак, слід визнати: для величезної кількості людей – це майже єдина можливість познайомитися з тими чи іншими творами мистецтва, а тим більше, зазирнути за лаштунки їхнього створення. Звичайно, ці програми побудовані за законами драматургії і гармонії, в них показані твори мистецтва з коментарями письменників, музикантів, художників та мистецтвознавців. Це зроблено в формі, що є доступною для розуміння й сприйняття глядача, в залежності від того, мав чи не мав він досвіду та знань у цій галузі.

Непросте завдання - висвітлення суто наукових тем. Сучасна наука безупинно розвивається: з одного боку, відбувається процес її диференціації, з іншого боку - інтеграції, формуються нові наукові концепції, змінюється мова наук, в ній з'являються нові поняття й терміни. Для того щоб розкрити сутність наукового знання й компетентно проаналізувати розвиток технічного прогресу, існує ряд навчальних і науково-популярних фільмів (програм), які є прямим підтвердженням існування просвітницької функції телебачення.

Звертаючись до смислу слова "просвітництво", ми розуміємо, що мається на увазі процес, з одного боку, організації та передачі, а з іншого - одержання й усвідомлення будь-якої нової інформації. Говорячи про просвітницьку функцію телебачення, маємо на увазі, що інформація, про яку йде мова, глядач чує вперше, тим більше, у такій доступній і розгорнутій формі.

Програми, що мають відношення до процесу освіти, мають цілком утилітарне призначення, передбачаючи регулярні цикли дидактичного матеріалу на допомогу студентам і школярам, або просто зацікавленим. Учбові програми транслюються, як правило, спеціальним, відведеним для цієї мети каналом, та майже не потрапляють до ефірної мережі комерційних каналів. Їх відрізняє системність, періодика виходів в ефір, зв'язок із учбовими програмами відповідних шкіл, коледжів, вузів.

Просвітницькі та освітні функції ТБ:

• Забезпечення доступного якісного просвітницького продукту для всіх верств населення, поза залежністю від сфери діяльності людини;

• Познайомити глядача з інформацією, недоступною широкій аудиторії (наукові досягнення, секретні історичні факти, розслідування, підтвердження або спростування давно існуючої наукової гіпотези);

• Розвиток інформаційно-просвітницького середовища в країні, спонукання до саморозвитку й самоосвіти, формування серед підростаючого покоління прагнення до постійного розвитку свого потенціалу, підвищення престижу одержання знань;

• Підвищення рівня освіченості, соціальної й професійної мобільності населення, його підприємницької і соціальної активності;

• Інтеграція у світовий контекст наукового знання;

• Формування всебічно розвинутої, гармонійної особистості високої культури; виховання патріотизму, толерантності;

• Сприяння посиленню ролі родини, школи й вузу у вихованні підростаючого покоління;

• Реалізація потреб населення в пізнанні чогось нового й особливого;

• Надання науково-методичної допомоги педагогічним колективам організацій в підвищенні якості навчання учнів і студентів (навчальні програми та фільми).

Науково-популярний фільм (програма) є видом телевізійного продукту, що розповідає в доступній широкому колу глядачів формі основи різних наук, популяризує досягнення у всіх галузях знання, розповідає про життя й діяльність вчених, про хід наукових пошуків, про роль наукових відкриттів і т.д. Уперше науково-популярні фільми з'явилися в 1897 р. у Франції й Німеччині. У Росії зародження науково-популярного кіно пов'язане з діяльністю групи московських учених і кінематографістів, що організували в 1911 р. науковий відділ на кінофабриці А. А. Ханжонкова, яка випустила за період 1911-1914 ряд короткометражних науково-просвітницьких стрічок. В 30-х роках науково-популярне кіно одержало самостійну виробничу базу - кіностудії наукових й учбово-технічних фільмів ("Центрнаучфільм" у Москві, "Леннаучфільм" у Ленінграді й ін.). Широко розповсюджений показ науково-популярних фільмів на телебаченні (цикли "Клуб кіноподорожей", "В світі тварин", "Очевидне-неймовірне" й ін.). У сучасному телевізійному ефірі існує ряд каналів, що спеціалізуються на науковій тематиці: Dіscovery Channel, Dіscovery Scіence, Dіscovery Cіvіlіzatіon, Anіmal Planet, Natіonal Geographіc Channel, Hіstory й ін.

Перетворення телебачення на головний засіб інформації народжувало надії й на освітні можливості малого екрана.

Програми освітнього ТБ ділилися на:

• навчальні для шкіл і вузів (призначені для перегляду безпосередньо під час уроку відповідно до навчального плану або вдома, як додаток до нього);

• культурно-просвітні, розраховані на різноманітну аудиторію, що бажає розширити свій світогляд (уроки іноземної мови).

Пізніше в усьому світі функція навчального телебачення багато в чому візьме на себе учбове відео (зокрема, задля потреб учбових курсів), а широкий прошарок культурно-просвітницьких, у тому числі ряд науково-популярних програм, перейде на спеціалізовані кабельно-спутникові канали.

Першою навчальною програмою на радянському телеекрані вважається лекційний курс "Автомобиль" студії "Техфільм", що передавався в Москві щотижня в січні-травні 1955 року. Перший досвід переконав уряд у необхідності прийняти постанову про організацію систематичного навчального телемовлення для шкіл, вузів, а також на допомогу лікарям, вчителям й іншим угрупованням фахівців. У розвиток даної постанови в березні 1965 року на Центральному телебаченні був відкритий спеціалізований канал, названий третьою (навчальною) програмою. Обсяг мовлення становив у середньому 7 годин на добу. Розквіт навчального й культурно-освітнього мовлення настав у наступний період історії розвитку телебачення в країні - 70 - 80-і роки, коли передачі третьої програми виходили в ефір 12 - 13 годин на добу. Ранковий блок третьої програми був адресуваний школам. Це були переважно "передачі на урок", більш-менш пов'язані з поточною шкільною програмою. Денні передачі (факультативні) виходили за рамки підручника й були адресовані не тільки дітям, але й дорослим.

У середині 80-х років обсяг телемовлення безпосередньо на урок становив без повторів 160 годин на рік, при чому половина цього часу відводилася на вагому частку гуманітарних дисциплін. Ще близько 400 годин займали навчальні програми, що створювались для естетичного, правового виховання, для професійної орієнтації школярів й учнів ПТУ, для факультативних занять й самостійної роботи, для підвищення кваліфікації вчителів.

За два із малим десятиліття існування навчального каналу пройшли передачі майже за всіма дисциплінами середньої школи. Перевага віддавалася темам, які мали принципово важливе значення в досліджуваному предметі й могли бути розкриті просто й наочно мовою екрана (недоступний у звичайній шкільній лабораторії експеримент, показ тих або інших процесів у динаміці, запис унікальних явищ природи й т.п.). Телевізійні уроки мали форму лекції, бесіди, інсценівки, нарису, екскурсії, репортажу. Для того щоб стимулювати самостійне мислення учнів, іноді наприкінці передачі ставилися контрольні питання й давалися практичні завдання.

Під час підготовки навчальних передач іх ретельно аналізували ради психологів, методистів і вчителів - про запас знань учнів у тому або іншому класі, про вікові психологічні особливості й т.д. Їхні автори прагнули до того, щоб програми будувалися за законами твору мистецтва - мали свою драматургію, композицію, правильну домірність частин. Разом з тим, з огляду на те, що кожна навчальна передача - це частина з курсу дисципліни, системи знань, автори повинні були піклуватися про послідовність кожної попередньої та наступної інформації (на зразок циклової програми).

На місце ведучих й учасників навчальних й освітніх передач запрошувалися авторитетні вчені, відомі письменники й діячі мистецтва й, звичайно, кращі вітчизняні педагоги.

Із часом ефективність навчального і науково-популярного ТБ поставили під сумнів. Свою інертність вчителі виправдовували низькою ефективністю телеуроків. По-друге, вони пропонували зрівняти витрати часу й засобів на телеурок з реальною віддачею від них: гарних знань можна було домогтися й ціною менших витрат. Останній аргумент був особливо очевидний: широкомовний канал - не найдешевший засіб поширення спеціальних знань для вузької аудиторії. В 1981 році Центральне ТБ оголосило нерентабельними деякі навчальні передачі й припинило їх вихід в ефір. Крім того, в силу вступала конкурентна боротьба між каналами за рейтинги.

Розвиток науково-популярних і культурно-просвітніх передач. Якщо навчальні передачі створювалися на допомогу школі й вузам і використовувалися ними поруч з іншими технічними засобами навчання, то науково-популярні й культурно-просвітні програми були розраховані на відновлення й поглиблення знань масової аудиторії в області культури, мистецтва, науки й техніки. Реалізуючи свою культосвітню функцію, телебачення враховувало потреби й запити аудиторії, ступінь її інтересу до тієї або іншої тематики. В 1960 році Центральне ТБ вперше запросило глядачів у захоплюючу подорож країнами світу. "Клуб кіномандрівників", використовуючи документальні й хронікальні фільми, знайомив глядачів з такими місцями, у яких вони не тільки ніколи не бували, але про які часом навіть не чули. Одночасно з "Клубом" увійшов в ефір тележурнал "Здоров'я". Він складався з п'яти- шестихвилинних сюжетів, іноді як додаток до журналу виходили більш тривалі передачі, присвячені одній темі.

Програма "Очевидне - неймовірне" почалася в 1973 році як кінопанорама науково-популярних фільмів. У передачу запрошувалися провідні вчені й діячі культури, філософи, яких хвилює вплив науки на нашу культуру, на суспільну свідомість. Думки ілюструвалися відеоматеріалами, але головне, чим "Очевидне - неймовірне" брало увагу глядача, - це розкутість інтелектуального спілкування, неповторна атмосфера, що вимагала й від учасників дискусії, і від глядачів живої роботи думки й уяви.

Тим часом в умовах мовлення й послаблення контролю за змістом його програм вітчизняні телекомпанії в змаганні за високий рейтинг, забувши про свою соціальну відповідальність, почали видавати в ефір усілякого роду астрологічні прогнози, сеанси цілителів, бесіди з ясновидцями, розповіді про надприродні явища та іншим псевдонауковим темам, які претендували на сенсацію. Лише в останнє десятиліття телебачення знову звертається до тем науки та її популяризації.

У країнах Заходу науково-популярні фільми протягом довгого часу використовувалися головним чином як засіб реклами. Фільми, що створювалися на гроші наукових організацій, демонструвалися тільки в клубах, школах, наукових установах. Положення змінилося у зв'язку із науково-технічною революцією. Продюсери стали залучати до роботи в науково-популярних фільмах видних режисерів; науково-популярні й науково-публіцистичні кінострічки все частіше стали з'являтися на екранах кінотеатрів і телевізорів. Однак вони неоднорідні за ідейним змістом; одні з них виховують віру в гуманні шляхи розвитку науки, затверджують матеріалістичний світогляд, інші насаджують далекі від гуманізму погляди на світ.

На відміну від жанрів навчального ТБ, науково-популярні програми витримали випробування часом як телевізійний формат, тому що вони орієнтовані на більш широку аудиторію.

Розвиток науково-популярного кіно визначається великою кількістю факторів, з яких найважливіші - загальний рівень розвитку кінематографії в цілому, характер загальнокультурних запитів глядачів, стан науки й існуючі умови просування науково-популярних фільмів до глядачів.

Як це не парадоксально, найбільш сприятливі умови просування науково-популярних фільмів до глядачів існували на початку століття, тобто на зорі кінематографії, коли вона була ще атракціонним видовищем. У той час програма сеансу складалася з п'яти-шести короткометражних картин різноманітного змісту, обов'язково включала хронікальні й науково-популярні стрічки й складалася розраховуючи на масову, що не має достатньої загальноосвітньої підготовки аудиторію. Рівень ігрових картин тоді був дуже низьким, і вони в ту пору ніяк не могли претендувати на задоволення естетичних запитів навіть самих нерозвинених глядачів.

Сьогодні мільйони людей одержали можливість зробити уявну подорож до країни знань. Картини все ретельніше знайомлять людство із природним життям диких звірів і птахів, розвиток технологій дозволяє зробити метод спостереженнія як умога тривалішим, непомітним і досконалим. Кіноспостерігачі природи організують зйомку життя диких тварин і птахів у тім природному виді, як воно є насправді. Що стосується картин на історичну тематику, то сьогодні вони нерідко створюються засобами ігрового кіно, з використанням методів документальної драми, коли в основу покладений невигаданий сюжет з інтригою.

Використання науково-популярного кіно як засобу освіти має на меті підняття загальноосвітнього рівня глядачів, але на жаль, воно часто виявляється підлеглим комерційним розрахункам спонсорів їх виробництва.

Науково-технічна інформація необхідна тепер кожному в такому обсязі, який уже не може забезпечити ні середня школа, ні вища, що дає утворення спеціальне, тобто так чи інакше однобічне. У цих обставинах популяризація новітніх досягнень науки й техніки, й використання такого засобу популярізації, як кіно, мають величезне значення і сьогодні, і будуть мати у майбутньому.