Тема 3. Особливості дійового аналізу телевізійного дійства. Образ ведучого.

Що стосується розмовних жанрів телевізійного видовища, то варто підкреслити, що розкрити "співрозмовника" на екрані вдається далеко не кожному. Щоб домогтися відвертості й емоційного розжарення що відповідає, ведучий пускає в хід усі психологічні й акторські ресурси своєї особистості; він повинний передати своїм виглядом і поглядом найбільшу зацікавленість, іноді співчуття, у потрібному місці - сумнів; іноді корисно прикинутися нерозуміючим, щоб співрозмовник ясніше виразив свою позицію. Тон і емоції не менш важливі, чим зміст: співрозмовник повинний відчувати постійний контакт з очима ведучого, а не з телевізійною камерою. Досвідчені ведущийы говорять про "флюїди", що виходять з очей, про інтуїцію і непояснений зв'язок людей у дійсному діалозі. Телевізійне портретне інтерв'ю повинне бути максимально природним, незважаючи на всю штучність його обстановки (камери, студія, освітлювальні прилади, технічний персонал і т.п. ). Перебороти цю штучність, забути про неї співрозмовнику допомагає поводження ведучого, немов не зауважує навколишньої суєти і цілком сконцентрованого на процесі спілкування. А якщо контакту очей немає - виходить, немає й інтерв'ю, є лише серія більш-менш зв'язних висловлень. У процесі розмови усім своїм видом ведучий виражає (чи талановито грає) найбільша увага і розуміння співрозмовника. Варто додати, що в такий особливий стан досвідчений публіцист повинний уміти приводити себе практично в будь-якому випадку. Нагородою йому стане саморозкриття і самоаналіз співрозмовника, докладна і щира розповідь про його мотиви і власні оцінки своїх учинків.

Що стосується особливостей дійового аналізу, то у відношенні ведучого програми варто визначитися з послідовністю основних задач, що він як правило вирішує в ході дійства.

1.визначення теми і характеру розмови.

2.встановлення емоційного контакту зі співрозмовниками.

3.визначення соціальної ролі учасників усередині бесіди і відносин між ними.

4.Установлення довіри глядача.

5.Залучення глядача в спільне міркування щодо теми розмови, у співпереживання учасникам дійства.

При цьому варто уточнити, що порядок задач може і мінятися, а самі задачі "накладатися" один на одного, сполучатися. Соціальні ролі можуть бути симетричними і несиметричними (найчастіше ), бути ситуативними, а також залежати від психологічного стану учасників, ступеня їхньої компетентності і т.п. Ролі можуть чи прийматися оспариваться співрозмовниками. Відносини можуть бути конфронтаційними, партнерськими, комплементарними). Крім того, що веде може поводитися або як модератор, або як учасник дискусії.

З погляду задач учасників розмови, варто враховувати, що вони можуть переслідувати задачу підтвердити (спростувати) сталий стереотип про себе, виставити себе в сприятливому світлі (эпатировать публіку), перешкоджати з'ясуванню правди, у тому числі шляхом прямої чи дезінформації відхилення від відповідей, спробою перемінити чи тему "регістр" спілкування (отшутиться, загрожувати). У такому випадку ведучий може або висловити чи недовіра наполягати на відповіді (даючи, наприклад, що уточнює питання), визнати мотив відмовлення непереконливим, аж до самостійного обнародування інформації - якщо він готовий йти на конфронтацію з учасником розмови. У будь-якому випадку, варто підтримувати етичні принципи ведення діалогу: повнота, якість інформації, що повідомляється, відповідність заявленій темі, ясність висловлень.

Що стосується задач учасників дійств соревновательного типу, те тут усі представляється більш зрозумілим і яскраво вираженим - перемогти, а значить - випередити, якщо треба - обхитрить, перетерпіти, бути сильніше, вище і т.п.