Лікування тін.

• В залежності від етіологічного чинника - антибіотики, противірусні препарати, відміна нефротоксичних ліків. При розвитку ГНН - терапія ГНН.

• Десенсибілізуючі препарати (супрастин, тавегіл, фенкарол, лоратидин та ін.)

• В екстренних випадках – глюкокортикоїди 1-5 мг/кг на добу протягом 3-5 днів

• При отруєннях – антидоти

• Сечогінні (обережно при азотемії), краще – еуфіллін.

• Мембраностабілізатори (віт А, Е, В6)

• Дезагреганти (курантил, трентал)

• Інгібітори кристалізації кальція ( ксидіфон)

• Лікування інтерстиційного нефриту передбачає нормалізацію артеріального тиску (іАПФ- еналаприл,квадроприл, моексиприл, БРА- ірбесартан, епросартан, телмісартан

• Цитостатики (циклофосфамід, мікофенолату мофети) при добовій протеїнурії понад 1–2,5 г /добу протягом 1–2 років.

• Антитромбоцитарні препарати (аспірин, тиклопедин, клопідогрель). Тривалість прийому — до стійкої ліквідації протеїнурії.

• Еритропоетинстимулюючі агенти (наприклад рекормон, епрекс). Цільовий гемоглобін для дітей усіх вікових груп — 110–120 г/л.

• Імуномодулятори (лізоцим, левамізол)

• Фітотерапія

• Дієта, щадний режим

• Диспансерне спостереження протягом 3 років

Тубулопатії.

Тубулопатії – це велика група захворювань, що перебігають з порушенням транспорту органічних речовин та електролітів у канальцях нирок.

Розрізняють:

первинні тубулопатії, коли транспорт речовин порушений у мембранах ниркових канальців

вторинні тубулопатії, коли дефект мембранного транспорту має генералізований характер внаслідок патології нирок (хвороби обміну, хронічний пієлонефрит та ін.)

До причин первинних тубулопатій відносяться:

• зміни структури мембранних білків-носіїв

• ензимопатії (спадковий дефект ферментів, які забезпечують активний мембранний транспорт речовин)

• зміна чутливості рецепторів клітин епітелію канальців до дії гормонів

• зміна загальної структури цитомембран

До причин вторинних тубулопатій відносяться:

• спадкові пошкодження транспортних систем канальців

• набуті хвороби обміну за межами нефрону

• зміна структури цитомембран при дисплазіях

• запальні захворювання нирок

Класифікують тубулопатії або за локалізацією дефекту, або за ведучим клінічним синдромом.

Класифікація тубулопатій за локалізацією дефекту за ю. Є. Вельтіщевим, 1989.

Локалізація ураження	Первинні тубулопатії	Вторинні тубулопатії
Проксимальні звивисті канальці	Хвороба де Тоні-Дебре-Фанконі, глюкозаміновий діабет, глюкозурія, фосфат-діабет, іміноацидурія (цистинурія, хвороба Хартнапа, гліцеринурія, нирковий тубулярний ацидоз, тип ІІ)	Цистиноз, синдром Лоу, галактоземія, глікогенози, спадкова непериносимість фруктози, при отруєннях солями важких металів та ін. речовинами, хвороба Вільсона-Коновалова, первинний гіперпаратиреоідизм, целіакія, с-м Альпорта, первинна гіпероксалурія, цукровий діабет, ксантинурія.
Дистальні звивисті канальці та збиральні протоки	Нирковий нецукровий діабет, нирковий тубулярний ацидоз типІ, пседогіпоальдостеронізм
Загальне ушкодження канальцевого апарату		ХНН, нефронофтиз Фанконі