
- •Львівський національний медичний університет ім. Данила галицького кафедра педіатрії
- •Тема 1. Диференційна діагностика пневмонії у дітей. Ускладнення пневмонії. Невідкладна допомога при гострій дихальній недостатності у дітей. .
- •1. Актуальні теми.
- •3. Навчальні цілі:
- •4. МіжПредметне інтегрування
- •5. Матеріали для доаудиторної самостійної підготовки
- •5.1 Короткий виклад матеріалу
- •Клініко – лабораторні і інструментальні характеристики ускладнень
- •Диференційна діагностика пневмонії з бронхітом і бронхіолітом.
- •Невідкладна допомога при гострій дихальній недостатності (гдн)
- •5.2 Питання для самоконтролю:
- •5.3 Тестове завдання
- •5.4 Ситуаційна задача
- •5.5 Рекомендована література.
- •Тема 2. Диференціальна діагностика синдрому бронхіальної обструкції у дітей.
- •3. Навчальні цілі:
- •4. МіжПредметне інтегрування
- •5. Матеріали для доаудиторної самостйної роботи
- •5.1 Короткий виклад матеріалу.
- •Причини бронхообструктивного синдрому у дітей залежно від віку
- •Діагностичні критерії захворювань, що супроводжуються розвитком бронхообструктивного синдрому у дітей
- •Алгоритм оцінки ризику розвитку бронхіальної астми у дітей раннього віку
- •5.2 Питання для самоконтролю
- •5.3 Тестове завдання
- •5.4. Ситуаційна задача
- •5.5 Література
- •Тема 3: Диференціальні підходи до лікування синдрому бронхіальної обструкції у дітей. Невідкладна допомога при приступі бронхіальної астми
- •1. Актуальність теми
- •3. Навчальні цілі:
- •4. МіжПредметне інтегрування
- •5. Матеріали доаудиторної самостйної роботи
- •5.1 Короткий виклад матеріалу:
- •Лікування загострення бронхіальної астми ( приступ бронхіальної астми, астматичний стан).
- •5.2 Питання для самоконтролю
- •Тестове завдання
- •5.4 Ситуаційна задача
- •5.5 Література
- •Тема 4. Диференційна діагностика спадкових, природжнних та хронічних захворювань бронхолегеневої системи у дітей.
- •Актуальність теми.
- •3. Навчальні цілі:
- •4. МіжПредметне інтегрування
- •5. МаТеріали для до аудиторної самостійної підготовки
- •Короткий виклад матеріалу
- •5.2 Питання для самоконтролю:
- •5.3. Тестове завдання
- •5.4 Ситуаційна задача
- •5.5 Рекомендована література:
- •Тема 5. Диференційна діагностика кардіомегалії у дітей.
- •1. Актуальність теми
- •3. Навчальні цілі
- •4. МіжПредметне інтегрування
- •4. Матеріали для доаудиторної самостійної підготовки
- •4.1 Короткий виклад матеріалу.
- •Діагностичний алгоритм кардіомегалії
- •К ардіомегалія
- •П ровести Ехо-кг
- •Природжені вади серця
- •Набуті вади серця
- •Великі критерії:
- •Малі критерії
- •Підтверджуючі фактори
- •Патогенез, патанатомія та патофізіологія перикардитів
- •Діагностика гострого перикардиту
- •5.2 Питання для самоконтролю
- •5.3 Тестове завдання
- •5.4 Ситуаційна задача
- •5.5 С Список літератури
- •Тема 6. Диференційні підходи до лікування запальних та незапальних захворювань серця у дітей. Лікування хронічної серцевої недостатності. Невідкладна допомога при гострій серцевій недостатності.
- •1. Актуальність теми
- •3. Навчальні цілі:
- •5. Матеріал для доаудиторної самостійної роботи
- •5.1 Короткий виклад матеріалу.
- •Алгоритми лікування бакендокардитіів
- •Рекомендації по лікуванню хворих з інфекційним ендокардитом
- •Перикардити
- •2. Загальне лікування.
- •5.2 Питання для самоконтролю.
- •5.3 Тестове завдання
- •5.4 Ситуаційна задача
- •5.5 Список літератури
- •Тема 7. Диференційна діагностика порушень серцевого ритму та провідності у дітей. Невідкладна допомога при пароксизмальних порушеннях ритму та Морган’ї-Адамс-Стокс - синдромі.
- •1. Актуальність теми
- •3. Навчальні цілі:
- •5. Матеріали для доаудиторної самостійної роботи
- •5.1. Короткий виклад матеріалу.
- •Це нерегулярний синусовий ритм з варіабельністю інтервалів r-r більше, як на 10%. Є два типи са: дихальна та нереспіраторна.
- •5.2 Питання для самоконтролю
- •5.3 Тестове завдання
- •5.4 Ситуаційна задача
- •5.5 Список літератури:
- •Тема 8. Диференційна діагностика системних захворювань сполучної тканини та системних васкулітів у дітей.
- •1. Актуальність теми
- •3. Навчальні цілі:
- •4. МіжПредметне інтегрування
- •5. Матеріали для до аудиторної самостійної роботи
- •5.1 Короткий виклад матеріалу.
- •5. 2 Питання для самоконтролю
- •5.3 Тестове завдання
- •5.4 Ситуаційна задача
- •5.5. Список літератури:
- •Тема 9. Диференційна діагностика функціональних та органічних захворювань шлунка та 12-палої кишки у дітей.
- •1. Актуальність теми
- •3. Навчальні цілі:
- •5. Матеріали для доаудиторної самостійної роботи 5. 1. Короткий виклад матеріалу.
- •Інтоксикаційний синдром
- •Хронічний гастрит із збереженою секрецією
- •Хронічний гастрит із зниженою секрецією
- •Хронічний гастродуоденіт
- •5.2 Питання для самоконтролю
- •5.3 Тестове завдання
- •5.4 Ситуаційна задача
- •5.5 Список рекомендованої літератури
- •Тема 10. Диференційна діагностика функціональних та органічних захворювань кишок у дітей.
- •3. Навчальні цілі:
- •Матеріали для до аудиторної самостійної роботи
- •Короткий виклад матеріалу.
- •Тема 11. Диференційна діагностика захворювань гепатобіліарної системи та підшлункової залози у дітей. Синдром портальної гіпертензії.
- •3. Навчальні цілі:
- •5. Матеріали для доаудиторної самостійної роботи
- •5.1 Короткий виклад матеріалу.
- •Класифікація захворювань жовчного міхура і жовчних шляхів (холепатій)
- •Диспансеризація
- •За ступенем проникнення та концентрації в жовчі антибіотики поділяються на такі групи:
- •Застосування жовчогінних середників
- •Імуноадаптація
- •Фізіотерапія
- •Лікування мінеральними водами
- •Диспансеризація
- •Гострий панкреатит
- •1. Лабораторні методи дослідження екзокринної функції підшлункової залози:
- •2. Лабораторні методи дослідження ендокринної функції підшлункової залози:
- •3. Інструментальні методи дослідження:
- •2. Лабораторні методи дослідження ендокринної функції підшлункової залози:
- •3. Інструментальні методи дослідження:
- •Для гепатитів c і d характерна наявність антитіл (анти-нсv, анти-нdv) у сироватці крові.
- •Первинною профілактикою гепатиту є вакцинація.
- •5.2 Питання для самоконтролю
- •5.3 Тестове завдання
- •5.4. Ситуаційна задача
- •5.5. Рекомендована література
- •Тема 12. Харчова та медикаментозна алергії у дітей.
- •1. Актуальність теми
- •3. Навчальні цілі:
- •5.. Матеріали до аудиторної самостійної роботи
- •5.1 Короткий виклад матеріалу
- •Перехресні реакції між основними нехарчовими алергенами і харчовими продуктами
- •Діагностика та лікування в залежності від рівня ліарні.
- •Побічні реакції на препарати.
- •Лабораторні методи ідентифікації ліків-алергенів при різних клінічних формах.
- •Диференційно-діагностичні ознаки анафілактичного шоку і схожих станів.
- •5.3 Тестове завдання
- •5.4 Ситуаційні задачі
- •5.5 Рекомендована література
- •Тема 13. Диференційна діагностика інфекційно-запальних захворювань сечової системи у дітей. Диференційна діагностика спадкових захворювань сечової системи у дітей.
- •1. Актуальні теми.
- •3.Навчальні цілі.
- •5. Матеріали для доаудиторної самостійної роботи
- •5.1. Короткий виклад матеріалу.
- •Дисметаболічні нефропатії.
- •Оксалатна нефропатія ( нефропатія з оксалурією).
- •Вторинна гіпероксалурія.
- •Клінічна класифікація тубулоінтерстиційного нефриту(н.А. Коровіна, 1998)
- •Клінічна характеристика тін.
- •Лікування тін.
- •Тубулопатії.
- •Класифікація тубулопатій за локалізацією дефекту за ю. Є. Вельтіщевим, 1989.
- •Класифікація тубулопатій за ведучими синдромами за ю. Є. Вельтіщевим , 1989
- •Первинні тубулопатії з синдромом поліурії .
- •Нирковий нецукровий діабет.
- •Нирковий сольовий діабет (псевдогіпоальдостеронізм).
- •Первинні тубулопатії з ведучим синдромом аномалії скелету.
- •Хвороба де Тоні-Дебре-Фанконі.
- •Нирковий тубулярний ацидоз.
- •Питання для самоконтролю.
- •Тестове завдання.
- •5.5 Рекомендована література:
- •Тема 14. Диференційна діагностика гломерулонефритів у дітей.
- •3. Навчальні цілі
- •5. Матеріали для доаудиторної самостійної роботи
- •5.1. Короткий виклад матеріалу.
- •5.2 Питання для самоконтролю.
- •5.3 Тестове завдання.
- •5.4 Ситуаційна задача.
- •5.5 Література:
- •Тема 15. Диференційні підходи до лікування гломерулонефритів у дітей.
- •Навчальні цілі:
- •5. Матеріали для доаудиторної самостійної роботи
- •5.1. Короткий виклад матеріалу.
- •Корекція дисбіозу (пробіотики, мультипробіотики ).
- •5.2 Питання для самоконтролю.
- •5.3.Тестове завданння.
- •5.4.Ситуаціна задача.
- •5.5. Рекомендована література:
- •Тема 16. Гостра та хронічна ниркова недостатність у дітей.
- •3. Навчальні цілі.
- •5. Матеріали для доаудиторної самостійної роботи
- •5.1. Короткий виклад матеріалу.
- •2. Олігоануричний період. Перш за все слід вирішити чи є покази до діалізу.
- •Питання для самоконтролю.
- •5.3. Тестове завдання.
- •5.5. Рекомендована література:
- •Тема 17. Медичне спостереження дітей перших трьох років життя в поліклініці
- •3. Навчальні цілі:
- •4. МіжПредметне інтегрування
- •5.Матеріали для доаудиторної самостійної роботи
- •5.1. Короткий виклад матеріалу.
- •Орієнтовний добовий об’єм їжі для дитини віком до 12 місяців
- •Календар профілактичних щеплень в Україні (за віком)
- •Питання для самоконтролю5
- •Тестове завдання
- •Ситуаційна задача
- •5.5 Список рекомендованої літератури
- •Тема 18. Диференційна діагностика жовтяниць у новонароджених дітей. Диспансерне спостереження за дітьми з перинатальною патологією цнс.
- •3.Навчальні завдання
- •5. Матеріли для до аудиторної самостійної роботи
- •5.1. Короткий виклад матеріалу
- •Методика клінічного обстеження та оцінки жовтяниці
- •5.2 Питання для самоконтролю:
- •5.3. Тестове завдання
- •5.4. Ситуаційні задача
- •5.5. Рекомендована література:
- •Тема 19. Інтегроване ведення хвороб дитячого віку.
- •3. Навчальні цілі:
- •4. МіжПредметне інтегрування
- •5.Матеріали доаудиторної самостйної роботи
- •5.1 Короткий виклад матеріалу
- •1. Діти, які народилися від віл-інфікованих матерів, до уточнення їх віл-статусу
- •2. Порядок диспансерного нагляду за дітьми з підтвердженим віл-статусом
- •5. Матеріали методичного забезпечення
- •5.1. Питання для самоконтролю
- •Тести для самоконтролю
- •5.3. Ситуаційна задача
- •Тема 20. Особливості медичного спостереження за дітьми підліткового віку. Диференційна діагностика артеріальної гіпертензії.
- •3. Навчальні цілі
- •4. Міжпредметна інтеграція
- •5. Матеріали для до аудиторної самостійної роботи
- •5.1. Короткий виклад матеріалу
- •Питання для самоконтролю:
- •5.3. Тестове завдання
- •5.4. Ситуаційна задача
- •5.5. Список літератури
5. Матеріали для доаудиторної самостійної роботи
5.1. Короткий виклад матеріалу.
Термінологія
Інфекції сечової системи – мікробно-запальне ураження органів сечових шляхів без уточнення топічного рівня ураження
Пієлонефрит – неспецифічне мікробне запалення нирки з переважним осередковим ушкодженням тубулоінтерстиційної тканини, чашечок та миски.
Цистит – неспецифічне мікробне запалення слизової оболонки сечового міхура.
Уретрит-неспецифічне мікробне запалення уретри, яке супроводжується болями, печією, що посилюються при сечовипусканні, викликають дискомфорт, почервоніння в ділянці промежини.У старших хлопчиків спостерігаються виділення з уретри, у дівчат-підлітків асоціація з запаленням органів малого тазу.
Класифікація. В Україні використовують класифікацію, затверджену рішенням II з’їзду нефрологів України 2005 р. (рис. 1). За ступенем тяжкості Європейська асоціація урологів (European Association of Urology – EAU) виділяє тяжкі та прості ІСС(табл. 1).
Пієлонефрит вважається гострим за тривалості його перебігу до 3 місяців. Ускладненою ІСС найчастіше є за наявності порушення уродинаміки (гіперактивний сечовий міхур, міхурово-сечовідний рефлюкс) або супутньої інфекції (уреаплазмоз, хламідіоз).
Таблиця 1. Ступені тяжкості інфекцій сечової системи за класифікацією Європейської асоціації урологів |
|
Тяжка інфекція сечової системи |
Проста інфекція сечової системи |
|
|
|
|
|
|
|
|
Етіологія ІСС В етіології ІСС переважає Escherichia coli (90% серед всіх уропатогенів), грампозитивні мікроорганізми становлять 5-7%.
Аномалії розвитку сечової системи створюють передумови для колонізації сечової системи висхідним шляхом. Дисбактеріози, закрепи роблять можливим гематогенний шлях потрапляння інфекції. Дисфункції сечового міхура сприяють повторним ІСС. Наявність міхурово-сечовідного рефлюксу як у поєднанні з інфекційним агентом, так і без нього (наприклад, у внутрішньоутробному періоді), може призводити до розвитку обструктивної нефропатії, появи рубців і осередків склерозу ниркової тканини.
Діагноз Критерії встановлення діагнозу ІСС відповідно до настанов EUA (2010) подані в таблиці 2.
Таблиця 2. Критерії встановлення діагнозу інфекцій сечової системи відповідно до настанов EUA, 2010 |
||
Нозологія |
Клінічні симптоми |
Лабораторні дані |
Гострий цистит |
Дизурія, часті болючі сечовипускання за відсутності таких проявів протягом останнього місяця |
|
Гострий неускладнений пієлонефрит |
Лихоманка, біль у животі або попереку за відсутності інших діагнозів та вад розвитку |
|
Ускладнені інфекції сечових шляхів |
Різноманітні комбінації вищенаведених симптомів за наявності факторів ризику |
|
Безсимптомна бактеріурія |
Немає клінічних симптомів |
|
Рецидивуючі інфекції сечової системи (антибіотико-профілактика) |
Як мінімум 3 епізоди неускладнених ІСС, що підтверджені посівами протягом останніх 12 місяців. Тільки для дівчаток, що не мають структурних або функціональних порушень |
|
Клініка. Окрім ознак наведених в таблиці 2, слід зупинитися на тому, що в клінічній картині у дітей раннього віку переважають неспецифічні прояви запалення, і лише відсутність видимої причини для лихоманки нерідко є приводом для дослідження сечі.
У молодшому віці на фоні гіпертермії можуть відзначатися блювання і пронос, розлитий біль у животі.
Диференціально-діагностичною ознакою циститу і пієлонефриту є наявність при останньому системних реакцій: гіпертермії, інтоксикації, лейкоцитозу зі зсувом формули вліво, підвищення ШОЕ і позитивної реакції на С-реактивний білок.
Діагностика.
аналіз крові клінічний;
аналіз крові біохімічний із визначенням рівня креатиніну, сечовини;
загальний аналіз сечі;
аналіз сечі за Нечипоренком;
аналіз сечі за Зимницьким;
бактеріологічне дослідження сечі;
для дівчат — мазок із піхви.
Для загального аналізу сеча збирається повністю, а при ризику контамінації та для бактеріального дослідження (посіву) використовують середню порцію сечі. Наявність понад 10 лейкоцитів в полі зору (для хлопчиків понад 6) не потребує дублювання аналізу за Нечипоренком і вважається патогномонічною ознакою ІСС.
У маленьких дітей застосовують спеціальні пластикові сумки, що приклеюються до геніталій з метою збирання сечі для загального аналізу. Катетеризація сечового міхура або надлобкова пункція рідко рідко використовується
Підтвердити діагноз ІСС може наявність біохімічних маркерів сечі. Так, позитивна реакція на нітрити (окрім Pseudomonas aeruginosa, ентерококів) з чутливістю 45-60% і специфічністю 85-98% та наявність С-реактивного білка в концентрації вище 20 мкг/мл свідчать про пієлонефрит.
Клінічне значення інтерлейкіну-6 нині остаточно не встановлено.
Методи візуалізації при ІСС включають:
обов’язкове проведення УЗД нирок і сечового міхура
мікційної цистограми з першого епізоду інфекції хлопчикам і з другого – дівчаткам
виконання комп’ютерної томографії або екскреторної урографії – тільки при підозрі на обструктивний характер процесу
для виявлення рубців і осередків склерозу виконується реносцинтиграфія з Tc99m DMSA (специфічність 100% і чутливість 80%), для з’ясування функціонального стану нирок при підозрі на обструктивне ушкодження – з Tc99m DTPA/МAG-3.
Консультації спеціалістів: гінеколога, уролога, оторіноларинголога, за необхідності інших.
Лікування ІСС
Лікування циститу. Перший епізод циститу в дітей: протимікробна терапія — 5 діб (препарати першого вибору — фурамаг, сульфаметаксозол/триметроприм (бісептол), фурагін, фурадонін) і можлива профілактична терапія в дівчаток — 1–3 місяці (одним із перелічених препаратів, але не тим, яким проводилось лікування, або фітопрепаратом, наприклад канефроном Н.
Гострий цистит слід лікувати негайно для того, щоб уникнути можливих ускладнень. Парентеральне введення препаратів є невиправданим.
При рецидиві циститу: консультація гінеколога або уролога, мікційна цистограма, уретроцистоскопія, визначення наступних збудників (Ig Ureapl. Urealiticum, Chlamid. Trachomatis, Mycoplasma Genitalium, Hominis i Trichom, Vaginalis.)
Лікування 7 діб, потім профілактичне лікування.
Препарати першого вибору: перелічені вище уроантисептики або цефуроксим, цефіксим (цефікс), цефтибутен, цефподоксим).
Для вагітних підлітків препарати вибору — цефіксим, нітрофурантоїн, триметоприм — 7 діб, фосфоміцин — 3 дні, азитроміцин — однократно з можливим поєднанням із фітотерапією (канефрон Н).
Супровідна терапія (при хронічному циститі): інстиляції за показаннями (після цистоскопії та уточнення ендоскопічних змін сечового міхура й діагностики внутрішньоклітинних збудників) і лікування гіперактивності сечового міхура (за її наявності).
Препарати першого вибору в лікуванні Ureapl. Urealiticum,Chlamid. Trachomatis, Mycoplasma Genitalium (Hominis), Trichom. Vaginalis- макроліди та протипаразитарні середники.
Фітотерапія має різнонаправлену дію на нирки і сечовивідні шляхи і посилює ефективність антибактеріальних засобів, тому її призначення вважають виправданим. Основним недоліком фітотерапії є відсутність стандартизації рослинних препаратів. Тому фітонірингова технологія, яка поєднує в собі сучасні досягнення виробництва стандартизованих ліків із рослинної сировини високої якості (Канефрон Н), є вдалим доповненням до базисної терапії та альтернативою профілактичному лікуванню синтетичними засобами у дітей з ІСС.
Лікування безсимптомної бактеріурії: незакінчена інфекція або персистенція — згідно з антибіотикограмою з урахуванням необхідності інстиляцій сечового міхура. Вагітні — фосфоміцин 3 г однократно протягом 1–3 днів, азитроміцин — однократно, амоксицилін/клавуланат (при коковій флорі) або нітрофурантоїн — 7 днів;
Лікування ІСС без визначення топіки: 7 днів цефалоспорини 2–3 генерації, наприклад цефіксим (цефікс), цефподоксим, цефтибутен.
Обструкція та дисфункція сечового міхура повинні бути діагностовані (виключені) спеціалістом.
За наявності енурезу показано призначення антидіуретичного гормону (наприклад мінірину)
Лікування пієлонефриту
За наявності тяжкої ІСС лікування здійснюється в умовах стаціонару, в інших випадках – амбулаторно. Одним з принципів лікування є індивідуальний підхід.
Стартова емпірична терапія триває 10–14 діб. За відсутності результатів посіву сечі та антибіотикограми слід пам'ятати, що препарат емпіричної терапії повинен:
— діяти на збудник, що найчастіше зустрічається;
— не бути нефротоксичним;
— мати переважно бактерицидний ефект;
— створювати терапевтичні концентрації в нирковій паренхімі та сечі.
Препаратами першого ряду є:
— цефалоспорини переважно 3 покоління (цефуроксим, цефтріаксон (бажано із сульбактамом), цефотаксим, цефтазидим, цефоперазон, цефіксим, цефтибутен); антибактеріальні препарати першого вибору для ступінчастої терапії однієї групи: цефотаксим (наприклад клафоран), цефтріаксон, цефоперазон (наприклад цефобід), цефтазидим (наприклад фортум) 3–4 дні і потім цефуроксим або цефексим (наприклад цефікс) 7–10 діб (усього 14 діб);
— «захищені» пеніциліни (амоксицилін/клавунат, амоксицилін/сульбактам);
— фторхінолони 2–4 покоління (левофлоксацин, ципрофлоксацин, моксифлоксацин, гатифлоксацин) – дітям після 14 років
Антибактеріальна терапія проводиться ступінчастим методом у стаціонарі (парентерально з переходом на прийом препаратів (можливо — в межах однієї групи) per os після нормалізації температури), через рот — при амбулаторному лікуванні (з 2 місяця життя).
Застосовуються вікові дози з відповідною корекцією за наявності порушення функції нирок.
При збереженні інтоксикації, гіпертермії, сечового синдрому понад 3 діб проводять заміну препарату (бажано з урахуванням чутливості).
До альтернативних препаратів відносять:
— цефалоспорини 4 покоління (цефпіром, цефепім, цефокситин);
— комбіновані препарати — цефтріаксон/сульбактам (сульбактомакс), цефоперазон/сульбактам;
— аміноглікозиди (нетроміцин, амікацин, гентаміцин, тобраміцин).
Окрім того, виділяють антибактеріальні препарати резерву — карбапенеми (наприклад іміпенем, меропенем), уреїдопеніциліни (тикарцилін/клавунат, піперацилін/тазобактам), глікопептиди (наприклад, ванкоміцин, таргоцид).
При супутній урогенітальній інфекції використовуються відповідні препарати — орнідазол (наприклад тиберал), нітроімідазоли (наприклад наксоджин), макроліди (рокситроміцин, азитроміцин, джозаміцин, кларитроміцин).
Комбінована антибактеріальна терапія призначається:
— при септичному перебігу захворювання;
— для розширення діапазону антимікробної дії, особливо за відсутності можливості визначення збудника;
— ПН, викликаному резистентними мікробними асоціаціями або урогенітальними інфекціями;
— при полірезистентності збудника.
Для вагітних підлітків препаратами вибору є цефалоспорини 2–3 генерації, «захищені» амінопеніциліни, макроліди, аміноглікозиди (до 7 діб). Тривалість лікування — 14 діб (ПН розглядається як ускладнений процес).
Профілактична терапія
Застосовується як амбулаторний етап лікування (після прийому терапевтичних доз антибактеріальних препаратів) дітям молодшого віку, що вже мали епізод пієлонефриту, за наявності ризику розвитку рубців, при інфікованій сечокам'яній хворобі, при ризику рецидивів ІСС, хронічних ІСС, за наявності вроджених вад сечової системи, супутній урогенітальній інфекції,нейрогенному сечовому міхурі, цукровому діабеті, тривалій іммобілізації.
Препаратами вибору є фурамаг, сульфаметаксозол/триметроприм (бісептол), фурагін, фурадонін або канефрон Н. Крім останнього, усі перелічені препарати використовують однократно на ніч в 1/3–1/4 від добової дози протягом 3–6 місяців кожний із загальною тривалістю прийому до 2 років.
Вагітним підліткам профілактичне лікування призначається канефроном Н, фурадоніном або цефалексином.
Після трансплантації нирки показана профілактика бісептолом 1–2 мг/кг 6 місяців.
Посиндромна терапія
Лікування дегідратації здійснюється шляхом водного навантаження,. Рекомендоване водне навантаження з розрахунку 25–50 мл/кг/добу (достатність питного режиму оцінюється за величиною діурезу — 1,5–2 л) під контролем своєчасного випорожнення сечового міхура (не рідше 1 разу на 2–3 години).
При відмові від перорального прийому рідини, ознаках дегідратації, значному інтоксикаційному синдромі проводиться інфузійне введення 5% розчину глюкози або фізіологічного розчину хлориду натрію. Як альтернатива може бути використаний цитруліну малат (Стимол) всередину.
Дезінтоксикація проводиться із застосуванням дезінтоксикаційних препаратів (Реосорбілакт, Ксилат, Ліпін)
Об’єм рідини обмежується при порушенні функції нирок, артеріальній гіпертензії, обструктивних уропатіях.
При гіпертермії застосовуються жарознижувальні – парацетамол, німесулід (з 12 років).
У випадках больового синдрому призначають спазмолітини (наприклад, прифінію бромід (Ріабал)
У разі діареї (чи профілактично) – сахароміцети буларді (наприклад, Ентерол).
Біопрепарати і антигістамінні засоби рутинно не використовують.
Для пригнічення вільно радикального окислення дітям в активну фазу показано призначення унітіолу, токоферолу, бета-каротину, препаратів, які містять селен.
Для корекції кровоплину в нирках в лікування пієлонефриту включають пентоксифілін (трентал) по 50-100 мг 2 рази на добу протягом 10-14 діб. Аналогічну дію має діпірідамол (курантил) в дозі 3-5 мг/кг/добу
В перші дні захворювання показано застосування фуросеміду, т.я. він не тільки збільшує діурез, а і нирковий кровоплин (на 20-25%)
Широке використання в лікуванні має фітотерапія. Використовуються як збори трав для самостійного приготування (в літературі є широко описані) так і готові фармпрепарати (канефрон, хофітол та ін.)
Дієтотерапія
Лікувальне харчування передбачає призначення столу № 5, при порушенні функції нирок – № 7а, № 7.
Обмеження вживання солі проводиться лише за наявності порушення функції нирок та/чи артеріальній гіпертензії, м’яса – при порушенні функції нирок.
Питний режим включає чай, лужну мінеральну воду, чисту воду, компоти (з сухофруктів), молочні продукти, фітотерапію. При лужній реакції сечі показане збільшення кислих валентностей – морси, напої з журавлини, брусниці тощо.
Таким чином, лікування пієлонефриту в стаціонарі проводиться за схемою «3+», наприклад:
1. Антибактеріальна ступінчаста терапія, наприклад цефалоспорин ІІ-ІІІ покоління (цефтріаксон/сульбактам [Cульбактомакс] 100 мг/кг/добу за 2 введення в/в 3 дні, потім цефіксим [Цефікс] 8 мг/кг/добу per os 7 діб);
2. Регідратація перорально та дезінтоксикація внутрішньовенно (Реосорбілакт 5 мл/кг/добу за два введення);
3. Жарознижувальні та протизапальні (за необхідності): парацетамол 3-4 дні і німесулід до 10 діб (дітям від 12 років);
«+» – запобігання рецидиву: профілактичне лікування Бісептолом у дозі 1/3-1/4 від добової на ніч протягом 3-6 місяців.
Амбулаторне лікування (нетяжкий перебіг, немає дегідратації і гіпертермії) проводиться за схемою «2+», наприклад:
1. Цефіксим (Цефікс) один раз на добу протягом 10 діб або амоксицилін/клавуланат в суспензії двічі на добу 10 діб перорально;
2. Жарознижувальні та протизапальні (за необхідності): парацетамол 3-4 дні і німесулід до 10 діб (дітям від 12 років);
«+» – запобігання рецидиву: пріофілактичне лікування Фурамагом у дозі 1/3-1/4 віддобової на ніч протягом 3-6 місяців.
Критерії ефективності лікування.
Адекватна стартова терапія активної стадії пієлонефриту супроводжується:
Покращенням клінічного стану через 24-48 годин
Стерилізацією сечі через 48-72 години
Нормалізацією сечового синдрому до 5-ї доби лікування
Реабілітаційні заходи, диспансеризація
При досягненні ремісії дитина обстежується в умовах нефрологічного стаціонару (кабінету) щорічно, амбулаторно – оглядається педіатром 1-2 рази на місяць в перший рік та щоквартально в подальшому (за можливості– нефрологом, не рідше 1 разу на 6 місяців).
Під час огляду слід звертати увагу на
регулярність обстеження у ЛОРа, стоматолога, гінеколога, уролога (бажано 1 раз на 6 місяців);
дотримання рекомендацій стаціонару;
загальний стан та фізичний розвиток дитини;
адекватність питного режиму;
артеріальний тиск;
наявність сечового синдрому;
функціональний стан нирок;
виникнення побічних ефектів та ускладнень терапії;
усунення чинників, що провокують погіршення стану (хронічні осередки інфекції, інсоляції, ГРВІ, стреси, переохолодження);
психологічну реабілітацію, профорієнтацію підлітків; профілактику небажаних статевих контактів.
Після завершення програми лікування розширюється режим – дозволяється відвідування школи (при хронічному пієлонефриті – в міжепідемічний період та за сприятливих метеоумов) зі звільненням від фізкультури або обмеженням занять на снарядах, на вулиці в холодну пору року. Дошкільнятам не рекомендується постійне відвідування дитячих колективів у зв’язку з ризиком приєднання дитячих та вірусних інфекцій, що можуть спровокувати рецидив пієлонефриту та інтерстиційного нефриту.
Можливе лікування в умовах місцевих нефрологічних санаторіїв у період ремісії (загальнозміцнювальний ефект).
За необхідності лікування інтеркурентних інфекцій, соматичної патології слід пам’ятати про нефротоксичність препаратів і обмежуватися необхідним мінімумом медикаментів.
Вакцинація проводиться за графіком профілактичних щеплень, але не раніше ніж через місяць від початку ремісії, з обов`язковим попереднім обстеженням (аналіз крові клінічний та біохімічний, аналіз сечі), на фоні гіпоалергенної дієти та, в деяких випадках, прийому антигістамінних препаратів (5-7 днів напередодні і після вакцинації). Реакція Манту – за графіком.
Збереження стійкої ремісії протягом 1 року при циститі, 3 років при гострому і 5 років при хронічному пієлонефриті дає змогу констатувати одужання.
Використання нижченаведених класифікацій ще використовується клініцистами, але відходить в минуле.
Згідно наказу МОЗ України № 627 від 3.11.2008р. використовується класифікація пієлонефриту у дітей, наведена в таб.3.
Таблиця 3
Класифікація пієлонефриту у дітей (наказ МОЗ України №627 від 3.11.2008р.)
Форма |
Перебіг |
Активність* |
Функція нирок |
- Первинний (необструктивнй) - Вторинний (обструктивний) |
- рецидивуючий - латентний
|
-Активна стадія - Часткова клініко-лабора-торна ремісія - Повна ремісія |
- Збережена - Порушена - Хронічна ниркова недо-статність |
Примітка: *Активність визначається додатковими критеріями
Первинний пієлонефрит розвивається при відсутності ознак внутрішньо- та позаниркових аномалій сечової системи та обмінних нефропатій, що сприяють порушенню уродинаміки, ниркової лімфо- та гемодинаміки (тобто хвороба розвивається у початково здоровому органі). Аналог – неускладнений пієлонефрит.
Вторинний пієлонефрит виникає на тлі органічних або функціональних змін у гемо- та/чи уродинаміці (міхурово-мисковий рефлюкс, камінь, нейрогенні розлади сечового міхура, гідронефроз та ін.) або інших нефропатій (уратна, оксалатна, тубулопатії та ін.) Аналог – ускладнений пієлонефрит.
Виділення первинного чи вторинного пієлонефриту є доцільним для виявлення пацієнтів, які потребують хірургічної корекції гемо- та/чи уродинаміки.
Гострий пієлонефрит характеризується активною стадією хвороби зі зворотним розвитком симптомів та повною клініко-лабораторною ремісією протягом 6 місяців від початку хвороби.
Хронічний пієлонефрит діагностується при збереженні ознак активності довше 6 міс.(згідно сучасних понять про хронічне захворювання нирок хронічний пієлонефрит можна виставляти вже після 3-х місячного перебігу), або при наявності 2 рецидивів за цей період.
Про рецидив пієлонефриту свідчить наявність окрім клініко-лабораторних симптомів виділення того ж самого збудника, що і при першому епізоді захворювання. Виявлення в сечі іншого збудника свідчить про реінфекцію.
Для рецидивуючого перебігу хронічного пієлонефриту характерні періоди загострення з сечовими та клінічними змінами. При латентному перебігу як правило визначаються лише зміни в сечі різного ступеня вираженості.
Для часткової ремісії характерним є відсутність клінічних змін при наявності сечового синдрому. В стадію повної клініко-лабораторної ремісії немає ні клінічних, ні лабораторних ознак хвороби.
Критерії активності пієлонефриту наведені у таб.4.
Таблиця 4
Критерії визначення активності пієлонефриту у дітей.
Ознака |
Ступінь активності |
||
І |
ІІ |
ІІІ |
|
|
Нормальна або субфебрильна Відсутні або незначні
До 10
До 15
Нема/+
Менше 30 Менше 0,095 |
До 38,5
Помірні
11-14
16-24
++
31-40 0,096-0,20 |
Вище 38,5
Значно виражені
15 та вище
25 та більше
+++/++++
40 та більше 0,201 та більше |
Також є доцільним визначати і стадію захворювання: інфільтративну або склеротичну. Їх визначають за даними радіологічних методів обстеження. Для інфільтративної стадії характерним є збільшення індекса Ходсона (відношення товщини кортикального слою у верхньому та нижньому полюсах нирки до її довжини), ренально-кортикального індекса, а також нормальні показники ефективного ниркового кровоплину. При склеротичній стадії індекс Ходсона (в нормі 0,5-0,55) зменшується, збільшується ренокортикальний індекс, зменшується кровоплин.
В залежності від стану функції нирок виділяють пієлонефрит без порушення функції, з порушенням та ХНН. Вихід у ХНН може бути при любій формі пієлонефриту, але найчастіше при вторинному.
Таблиця 5
Диференційний діагноз пієлонефриту, циститу, інфекції нижніх сечових шляхів.
Ознака |
Пієлонефрит |
Цистит |
Інфекція нижніх сечових шляхів |
Зв’язок з перенесеними захворюваннями
Ознаки інтоксикації
Температура тіла
Дизурія Больовий синдром
Лейкоцитоз ШОЕ Бактеріурія
Наявність БВА Осмолярність
Термоасиметрія попереку
Зміни на урограмі
Зміни на реносцинтіограмі |
Безпосередньо після ГРВІ, бронхіту, пневмонії та ін..
Виражені
Вища за 380 С
Немає Виражений в попереку, животі, костовертебральному куті Виражений До 30 мм/год Більше 100000/мл
Є Знижена
Виражена
Характерні
Асиметрія, сповіль-нення секреторних та екскреторних процесів |
Після переохолодження, ГРВІ
Відсутні або незначні Нормальна або до 380С Обов’язкова Внизу живота
Рідко Норма Менше 100000/мл Немає Норма
Немає
Немає
Немає
|
На фоні ГРВІ, пневмонії та ін.
Відсутні або незначні
Частіше нормальна
Нетривала Немає
Немає Норма
Менше 100000/мл Немає Норма
Немає
Немає |