2. Лабораторні методи дослідження ендокринної функції підшлункової залози:

• визначення рівня цукру натще;

• глюкозотолерантний тест

3. Інструментальні методи дослідження:

• ультразвукове дослідження. При хронічному панкреатиті виявляють неоднорідність роз­ поділу ехосигналів у тканині підшлункової залози, розширення панкреатичної протоки, збільшення розмірів, підвищення ехогенності паренхіми, нерівності зовнішніх контурів, наявність кальцифікатів або кіст;

• томографія (комп'ютерна, магнітно-резонансна) дозволяє виявити зміну розмірів і структури підшлункової залози, наявність кіст, вогнищ некрозу, ендоскопічна ретроградна панкреатохолангіографія дозволяє виявити стеноз панкреатичної протоки, визначити структурні зміни протоку, кальцинати та білкові пробки. Диференційний діагноз проводять із хронічними захворюваннями органів травлення: хронічний гастродуоденіт, хронічний холецистит, захворювання кишечнику.

Лікування загострення хронічного панкреатиту проводять аналогічно лікуванню гострого панкреатиту: ліквідація больового синдрому створення функціонального спокою підшлунковій залозі зменшення її секреторної активності

• корекція екзокринної недостатності

Диспансерне спостереження. У фазі ремісії після виписки зі стаціонару дитина передається під нагляд гастроентеролога. Особлива увага надається дієтичному режиму - дієта № 5 на протязі 6-12 місяців після загострення. На першому році після загострення дитину обстежують кожного місяця. Один раз на 3 місяці необхідно проводити біохімічний аналіз крові та визначення амілази в крові і сечі. Обов'язковим компонентом диспансеризації є протирецидивна терапія, яка проводиться 2 рази на рік, на протязі 4-6 тижнів і полягає у проведенні замісної ферментотерапії (під контролем копрограми), фізіотерапії (парафінові, озокеритові аплікації, індуктотермія), фітотерапія. Успішний результат у запобіганні рецидивів хронічного панкреати­ту дає курортне лікування (Трускавець, Моршин, Миргород), яке проводиться в періоді ремісії при нормальних показниках екзокринної та ендокринної функції підшлункової залози.

Вірусний гепатит – група інфекційних захворювань з переважним ураженням печінки і вираженими симптомами інтоксикації.

• Етіологічно розрізняють вірусний гепатит А, В, С, D і Е.

• За клінічним перебігом виділяють легку, середньоважку і важку злоякісну форми (гепатит В і D).

• Перебіг може бути гострим, хронічним, з ускладненнями або без них.

Вірусний гепатит А протікає гостро, циклічно з короткочасними симптомами інтоксикації та порушеннями функції печінки, характеризується доброякісним перебігом. Інкубаційний період складає від 10 до 45 днів.

Збудник захворювання – РНК-вірус. Джерело інфекції – хворі в переджовтушнім і жовтяничнім періоді, а також з безжовтяничною формою. Збудник виділяється з випорожненнями, а зараження відбувається через брудні руки і заражені продукти. Характерним симптомом є підвищення температури до 38-40 ° C, головний біль, болі в м’язах, легкі катаральні явища, одночасно знижується апетит, з’являються нудота, блювота і болі в правому підребер’ї, а також темна сеча і знебарвлений кал.

На 5-6-й день хвороби з’являється знебарвлений кал, жовте забарвлення склер і шкіри. У цей період відзначається поліпшення стану хворого. Жовтяниця може триматися до 1 місяця. Характерні брадикардія та зниження артеріального тиску. Затяжний перебіг захворювання зустрічається рідко.

Вірусний гепатит В – збудник ДНК-вірус, який не руйнується високою температурою. Джерело інфекції – хвора людина. Основні шляхи передачі: статевий, плацентарний, при пологах, переливанні крові та її препаратів, а також при використанні нестерильних шприців та інструментів. Тривалість інкубаційного періоду становить до 100 днів. Захворювання починається поступово, коли відзначаються втрата апетиту, нудота, блювота, печія і біль в епігастральній області і печінки. Через 2 тижні з’являється темна сеча, кал стає безбарвним, надалі розвивається жовтяниця, яка тримається протягом 1-2 тижнів, але може тривати до 3 місяців.

Зазвичай захворювання протікає важко, можливий перехід в хронічну форму, яка характеризується прогресуючим перебігом і може ускладнитися цирозом печінки, печінкової енцефалопатією. Крім того, можливе настання коматозного стану.

Вірусний гепатит С характеризується парентеральним механізмом передачі. Збудник – РНК-вірус. За клінічними симптомами перебіг захворювання нагадує гепатит B. Часто виникає хронічний процес.

Вірусний гепатит D – збудник РНК-вірус. Відзначається більш важкий перебіг, часто розвивається печінкова енцефалопатія. Можливе виникнення хронічної форми захворювання.

Вірусний гепатит Е – збудник РНК-вірус. Джерело інфекції – хвора людина. Зараження відбувається орально-фекальним шляхом. Інкубаційний період становить 30-40 днів. Клінічна картина така ж, як і при гепатиті А, але з більш важким перебігом.

Основою для постановки діагнозу слугують характерні клінічні симптоми. У крові визначається підвищення зв’язаного білірубіну, збільшується активність сироваткових ферментів, виявляється позитивна тимолова проба.

У сечі визначаються жовчні пігменти. Для визначення виду вірусного гепатиту застосовують імунологічні методи.

При гепатиті A в сироватці крові визначається імуноглобулін М (JM) або чотириразове наростання антитіл IgG. При гепатиті B в сироватці крові виявляється поверхневий антиген (НВg Ag), який виявляється в інкубаційному періоді, антитіла до цього антигену визначають через 3 місяці від початку інфекції.