Інтоксикаційний синдром

• ознаки вегетосудинноЇ дистонії;

• головний біль;

• швидка втомлюваність.

Діагностичні критерії

Хронічний гастрит із підвищеною секрецією

• характеризується інтенсивним, довготривалим болем у животі, який з'являється після вживання їжі. Турбує відрижка їжею або кислим, схильність до закрепів;

• больовий синдром переважає над диспепсичним; інтонксикаційний синдром виражений помірно;

• маса тіла дитини зберігається, язик обкладений білим нальотом;

• при пальпації живота відмічається інтенсивний, нестійкий біль;

• кислотоутворювальна і протеолітична функції шлунка підвищені;

• морфологічно-поверхневий гастрит, можливе ураження залоз без атрофії, а також атрофічний гастрит.

Хронічний гастрит із збереженою секрецією

• характеризується незначно вираженим больовим та диспепсичним синдромами: біль частіше після їди, ниючий нетривалий; рідко може бути нудота і блювання;

• живлення не знижене, на язиці нальот, живіт болючий при пальпації в надочеревенній ділянці;

• кислотоутворювальна функція шлунка не змінена. Морфологічно-гастрит з ураженням залоз без атрофії.

Хронічний гастрит із зниженою секрецією

• Характеризується довготривалим перебігом (3-5 років);

• диспепсичний синдром переважає над больовим: часто нудота, блювання, відрижка їжею, повітрям, тухлим, пронос, відчуття тяжкості після їди, метеоризм;

• виражені явища інтоксикації: втомлюваність, головний біль, емоційна лабільність;

• живлення у дитини знижене, язик з білим або жовтуватим нальотом;

• помірно виражена але стійка болючість при пальпації живота;

• кислотоутворювальна та протеолітична функції шлунка знижені;

• морфологічно: атрофічний гастрит різного ступеня вираженості.

Хронічний гастродуоденіт

• Характеризується стійким больовим синдромом (нерізкий, але нав'язливий під час вживання їжі), що супроводжується диспепсичними явищами (тяжкість і розпирання в надочеревенній ділянці після вживання їжі, відрижка, запор, рідше пронос);

• відставання в рості і масі тіла;

• Езофагогастродуоденоскопія (ЕФГДС) - ураження слизової оболонки шлунка та 12-палої кишки;

• морфологічно: поверхневі, дифузні, атрофічні та ерозивні зміни.

Лабораторно-інструментальні методи діагностики

Езофагофіброгастродуоденоскопія (ЕФГДС), рентгенологічне дослідження, фракційне дослідження шлункового соку, рН-метрія, електрогастрографія, гістологічне дослідження біоптату слизової оболонки, дослідження на наявність Helicobacter pylori, копрограма, аналіз калу на приховану кров, біохімічний аналіз крові (лужна фосфатаза, АсАТ, АлАТ, амілаза, глюкоза), визначення гормонів у сироватці крові (гастрин, секретин, інсулін, соматостатин тощо).

Необхідною умовою при визначенні гістологічних змін слизової оболонки шлунка є взяття по 2 біоптата з передньої та задньої стінок окремо антрального відділу та тіла шлунка (всього 8 біоптатів).

Оцінка рН метрії за критеріями Е.Лінара при використанні парентеральних стимуляторів секреції.

• Базальна секреція, тіло шлунка, нормацидність – рН 1,6-2,6

• Стимульована секреція, тіло шлунка, нормацидність – рН 1,21-2,0

• Парентеральні стимулятори:0,1% гістамін (0,01 мг/кг); 0,025% пентагастрин (6 мкг/кг)

Диференціальна діагностика

• функціональні розлади травного каналу;

• захворювання гепатобиліарної зони;

• гострий і хронічний панкреатит;

• атипові форми гострого апендициту;

• глистні інвазії;

• пієлонефрит;

• природжені аномалії розвитку кишок і брижі.

Загальні принципи лікування хронічного гастриту, гастродуоденіту

Режим: у період загострення – напівліжковий, лікування – амбулаторне або у денному стаціонарі.

Дієтотерапія за щадним режимом (стіл № 1 за Певзнером) з максимально швидким переходом до повноцінного харчування.

Медикаментозне лікування:

а)нормалізація кортиковісцеральних взаємовідносин;

б)поліпшення трофіки і опірності слизової оболонки;

в)корекція порушеної моторно-евакуаторної функції;

г)нормалізація секретної функції (стимуляція або пригнічення кислотоутворення)

д)ерадикація Helicobacter pylori.

Фізіотерапія: електро- і теплопроцедури, гідротерапія

Фітотерапія.

Санаторно-курортне лікування.

Хронічний гастрит із зниженою секрецією

Спеціальні методи лікування

• На 3-4 тижні призначають механічно і термічно щадну дієту (у вигляді пюре) невеликими порціями 5-6 разів на добу; потім дієту №2, включаючи сильні збудники секреції, фруктові та овочеві соки;

• замісна терапія (натуральний шлунковий сік, хлористоводнева кислота з пепсином, пепсидил, ацидин-пепсин);

• стимулююча терапія: плантаглюцид (сік подорожника), сік білокачанної капусти, еуфілін.

Хронічний гастрит, гастродуоденіт з підвищеною (збереженою) секрецією, виразкова хвороба

Дієта- столи № 1а, 1б, 1, 5;

Нормалізація моторики. Мотіліум (домперидон). дітям призначають препарат в таблетках по 0,25 мг на 1 кг маси тіла тричі на день за 15-20 хв. до їжі. При неефективності мотіліуму протягом 10 днів треба подвоїти дозу препарату. Середня тривалість курсу – 1 місяць.

Контроль кислотопродукції. Антациди, які не тільки нейтралізують НСl, але й мають обволікаючі, адсорбуючі властивості, збільшують швидкість евакуації із шлунка, знімають спазм воротара і тому зменшують больовий синдром.

Серед антацидів виділяють:

• алюміній місткі: Компенсан, Актал, Альфогель, Фосфалюгель;

• магніймісткі: Магниевое молочко, Магалфил 400;

• комбіновані: Альмагель, Алюмаг, Мегалак, Маалокс (суспензія), Маалокс (таблетки);

Доцільно використовувати антацидні препарати нового покоління (протаб, топалкан), які містять метилполіксилоксан и диоктаедричний смектит - речовини з високою обволікаючою здатністю або альгієву кислоту та її похідні (гавіскон, альгікон, топалкан), які утворюють в шлунку пінисту в’язку суспензію, яка вкриває тонким шаром слизову оболонку стравоходу та шлунка.

Антисекреторні препарати поділяють на 3 групи: м-холінолітики, блокатори Н₂-рецепторів гістаміну и блокатори Н⁺- и К⁺, Na⁺-АТФази.

М-холінолітики (неселективні: атропін, папаверин, метацин, хлорозил) блокують М₁- та М₂-холінорецептори, зменшують вироблення НСl, але часто мають побічні ефекти, через що в педіатрії практично не застосовуються.

Селективний антагоніст М₁-холінорецепторів гастроцепін (піренцепін) вибірково зменшує секрецію кислоти та пепсину, практично не викликає побічних дій. Подібним препаратом є ріабал – селективний М-холінолітик, який діє переважно на м-холінорецептори слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, зменшує секрецію НСl і пепсину, сприяє випорожненню шлунка. Ріабал може застосовуватися у дітей молодшого віку (розчин для пе­рорального використання, у дозі 1 мг/кг маси тіла).

Блокатори Н₂-гістамінорецепторів є високоефективними препаратами для зниження шлункової секреції. Найчастіше використовують наступні препарати:

• І. Ранітидин, раниберл, зантак, ацилок Е, ранісан, гістак, рантак, ацидекс (150-300 мг/добу).

• II. Фамотидин, ульфамід, квамател, гастросидин (20-40 мг/добу).

Інгібітори Н⁺- и К⁺, Na⁺-АТФази: омепразол, ультоп, омепрол, опразол, лосек, осід, лопрал, омез, хеліцид, іпразол, ланзопразол, пантопразол, рабепразол (парієт) є третьою групою антисекреторних препаратів, які мають здатність блокувати фермент, який входить в склад так званої “протонної помпи” – кінцевої стадії синтезу і екскреції НСl.

Збільшення захисних властивостей слизової оболонки шлунка

Цитопротектори – препарати, які підвищують захисні властивості слизової оболонки шлун­ка. Добрим цитопротективним препаратом є сукральфат (алсукрал, вентер, ульгастран, сукрейз), який практично не має протипоказань до застосування у дітей. Його призначають по 1 г (в таблетках або у вигляді суспензії) за 30 хвилин до їди тричі на день і на ніч, протягом 4–6 тижнів.

Справжніми цитопротекторами є синтетичні аналоги простагландинів Е₁ або Е₂ (мізопростол, сайтотек, арбопростил, енпростил та ін.). За механізмом дії вони перспективні для використання у дітей, але можуть викликати диспептичні явища.

Схема проведення ерадикаційної терапії Н.р.

Для ерадикації Helicobacter pylori використовують 3-х та 4-х компонентні схеми на основі Денолу і/або Омепразолу та двох антибіотиків.

Курс ерадикації триває 7 днів. Використовують такі дози препаратів:

• Де-нол – 8 мг/кг/добу за 2 прийоми;

• Флемоксин – 50 мг/кг/добу за 2 прийоми;

• Кларитроміцин – 15 мг/кг/добу за 2 прийоми;

• Фуразолідон – 10 мг/кг/добу за 3 прийоми;

• Омепразол (Нексіум) – 0,5-1,0 мг/кг/добу ввечері

Після проведеного лікування - курс відновної терапії призначають:пробіотики та вітаміно-мінеральні комплекси курсом -30 днів; мотиліум по 0,3 мг/ кг маси (разова доза) тричі на день, за 15-20 хвилин до їжі. Курс лікування 15 днів;

Обов’язковою умовою лікування хворої дитини є обстеження всіх членів родини, які проживають з дитиною та їх лікування у випадку підтвердження носійства H.pylori.

Використання монотерапії, неповноцінних схем ерадикації веде до швидкого виникнення резистентності H.pylori до антибіотиків та відсутності ефекту.

Профілактика захворювань­

первинна

• оберігати дитину від фізичного та емоційного перевантаження;

• фізіологічне харчування;

• санація вогнищ інфекції.

вторинна

• динамічне спостереження педіатром;

• нормальне, адекватне харчування;

• достатня (але не надмірна) фізична активність;

• фітотерапія;

• санаторно-курортне лікування;

• своєчасне лікування інтеркурентних захворювань.

Невідкладна допомога при шлунково-кишковій кровотечі.(ШКК).

У лікуванні ШКК та її наслідків виділяють 4 важливі складові:

1. Зупинка кровотечі.

2. Відновлення гемодинаміки.

3. Відновлення рівня гемоглобіну в крові та запасів заліза в організмі.

4. Лікування хвороби, що стала причиною кровотечі.

За легкого ступеня гострої кровотечі ці заходи можна виконувати послідовно, але профузні кровотечі, особливо з проявами геморагічного шоку, потребують енергійного та одночасного проведення зазначених заходів із першочерговою метою відновлення транспорту кисню в тканини.

Зупинка кровотечі досягається в більшості (80–87%) випадків за допомогою неспецифічної (імперичної) терапії за рахунок створення умов для покращення тромбоутворення. У решти хворих доводиться застосовувати ендоскопічні методи, а за їх безуспішності — проводити пряме хірургічне втручання з метою перев’язування судин, що кровоточать.

У першу чергу з метою зупинки кровотечі необхідно зменшити рухову активність хворого, перевести його на ліжковий режим і транспортувати на ношах.

Із гемостатичних засобів використовують препарати, що запобігають руйнуванню тромбу, тобто блокують фібриноліз. Із них найбільш доступною є амінокапронова кислота, яку вводять у формі 1–5%-ного розчину в/в з розрахунку 100 мг на 1 кг маси тіла хворого, повторюючи введення кожні 4 год, але у дозі не більше 15 г на добу.

Можливе застосування полівалентного інгібітора протеїназ плазми — апротиніну (Контрикал, Гордокс), який в/в по 150 000–300 000 МО з повторним введенням через 8 год. Інгібуючи плазмін, він запобігає фібринолізу.

Використання вітаміну К (Вікасол, Мендіон) у дозі 3–5 мг/добу сприяє підвищенню рівня протромбіну, внутрішньовенне застосування кальцію хлориду також підвищує згортання крові.

Посилює природний процес коагуляції також рекомбінантний фактор згортання VIIa (Новосевен). Але нормальне забезпечення всіх необхідних факторів тромбоутворення досягається завдяки використанню 100–200 мл свіжозамороженої або антигемофільної плазми.

При малих кровотечах доцільно використовувати етамзилат (Дицинон тощо), вводячи його в/м по 250–500 мг або в/в по 125–250 мг 3 рази на добу.

Шлункові кровотечі потребують блокування секреції соляної кислоти, для чого в/в призначають блокатори Н2-гістамінових рецепторів, але перевагу слід надавати інгібіторам протонного насоса (омепразол тощо).

Останнім часом, все ширше призначають похідні гормону гіпофіза соматостатину (октреотид), які значно знижують вісцеральний кровотік з одночасною інгібіцією шлункової секреції та посиленням агрегації тромбоцитів. Октреотид в ударній дозі 3,5 мкг/кг вводять в/в в 500 мл фізіологічного розчину натрію хлориду, а надалі — у підтримувальній дозі 100 мкг кожні 8 год. Це досить ефективний засіб у разі кровотечі типу F1в за Форестом, але його недоцільно призначати при стадії F1а, за якої необхідне оперативне втручання.

Останніми роками для зупинки кровотечі все ширше використовують інструментальні методи,