Музична імпровізація як форма розвитку музичного сприйняття та творчого уявлення у початківців

В детях с самых ранних лет

должно развиваться чувство изящного

как один из первейших элементов человечности.

Влияние музыки благодатно,

и чем раньше они начнут

испытывать его на себе – тем лучше

В.Г. Белинский

Музичне мистецтво пробуджає та стимулює творчий потенціал дітей, адже емоційна сфера або сфера уявлення тісно взаємопов’язані з їх творчими здібностями. І якщо музика здатна оказати позитивний вплив на дитину вже у перші роки його життя, то необхідно використовувати її як засіб педагогічного впливу. До цього ж, музична творчість надає великі можливості спілкування дорослого і дитини, створює основу їхнього емоційного контакту. Й саме тому, найголовнішим завданням викладача у початковому періоді навчання – це ознайомлення учнів з музикою, розкриття їх музичного сприйняття, творчого уявлення. Зміст музичного виховання дошкільника в формуванні його уваги та цікавості до музики, прилученні до різних видів музичної діяльності, розкритті творчого потенціалу. На цьому етапі саме імпровізація з найбільшою силою здатна виявити та розкрити творчі можливості дитини. До того ж, вона формує такі якості як музичний слух, емоційна пам'ять, відчуття форми, ладове відчуття, навички композиції. Цей вид діяльності допомагає формувати вже здобуті навички та вміння через самостійний ініціативний пошук потрібних засобів музичної виразності.

Як відомо, найповніше свої можливості дитина розкриває у грі. Гра дозволяє зробити навчання цікавим та захопливим, активізує творчі здібності, пошукові якості. Тому на початковому рівні навчання імпровізації необхідно надавати ігрову форму. У грі дитина ніби перевтілюється, її музичні проявленні стають засобом прояву почуттів.

Керівник оркестру пропонує декілька прикладів імпровізаційних ігор для початківців, в яких буде закладено грунт для формування музичних уявлень та навичок майбутнього музиканта.

Інструментальні форми імпровізації

На начальному етапі навчання добре застосовувати інструментальну імпровізацію на шумових та дитячих музичних інструментах. Учням пропонується скласти акомпанемент до музичного твору по законам метро ритмічної подільності (необхідно намагатися уникнути тарахтіння дітьми «хто голосніше» на інструментах).для цього викладач спочатку відпрацьовує з групою пройдені ритмічні фігури, а далі пропонує кожному учневі індивідуально акомпанувати йому. Найкращі імпровізації стануть ті, які було зіграно без помилок та в характері музичного твору.

Ще одна форма імпровізації на шумових та дитячих музичних інструментах – форма «запитання – відповіді». Викладач пропонує учню задати запитання до іншого за допомогою ритму (для того, щоб спросити завдання, можливо спочатку проговорити питання). Другий відповідає, відбиваючи ритм.

Ця форма музичної імпровізації передбачає використання звуковисотного інструменту , а саме фортепіано. Учні отримують завдання зобразити погодне явище (грім, вітер, дощ, сяйво сонця), або тварину (стрибки зайців, хода ведмедя, спів птахів), або будь-яку ситуацію (плач дитини, діти грають у дитячому садочку).

Імпровізації, які об’єднують вокальну та інструментальну форми

На другому – третьому навчання можливо складання разом з учнями імпровізаційних творів на ґрунті відомих казок (наприклад «Бармалей» К.Чуковського). Після того, як діти отримають ролі, вони дають характеристику своєму персонажу, складають його біографію. Потім пропонується будь-яка ситуація (наприклад: доктор Айболит потрапив у біду), і усі учасники повинні уявити свій персонаж у цьому випадку та імпровізувати сцену. У цій грі головна умова – не розмовляти, а співати. Рухи, погодні умови відтворюються на дитячих інструментах.

Ще один варіант імпровізації – спів та зображення на музичних інструментах літературного твору строго за текстом. Діти також отримують ролі і співають тексти своїх персонажів. Один з учнів повинен зображати на шумових інструментах або навіть на фортепіано (у нетональному режимі) характеристику героїв казки. Найбільш легко піддаються зображенню образи тварин: стрибки зайців, жабенят, горобців; хода лисиці, ведмедя; спів птахів.

Форми імпровізації для розвитку музичного сприйняття

Музична гра «Граємо в оркестрі» допомагає учням засвоїти звучання тембрів музичних інструментів. Діти отримають іграшкові або зроблені з картону інструменти симфонічного (народного) оркестру. Під час звучання запису музичного твору учні зображають гру на своєму інструменті саме в той час, коли цей інструмент звучить. Для цієї гри пропонується музика , яка є «на слуху». Наприклад, «Вальс квітів» П.І. Чайковського. Викладач може показувати вступ та закінчення гри інструмента, як це робить диригент в оркестрі.

Наступні форми роботи пропонуються коли в учнів мається певний слуховий багаж. Діти прослуховують (із закритими очами) аудіо запис музичних творів, бажано у виконанні оркестру для накопичення тембрального слухового багажу. Потім треба з’ясувати, що саме намагається «намалювати» музика у даному випадку. Викладач допомагає учням розкрити зміст, характер, настрій, музичного прикладу. Далі діти замальовують свої відчуття та емоції, які були викликані цим музичним прикладом. Саме тут важливо дати дитині можливість самостійно втілити нематеріальне мистецтво у матеріальну форму. І саме тут дитині важливо проявити себе не в конкретних, а в абстрактних формах. Для цього підійдуть акварельні фарби бо вони найкраще допомагають відобразити поставлену мету. Для перших спроб проведення цієї форми роботи слід обирати прості зразки класичної програмної музики. Наприклад – «Карнавал тварин» К. Сен-Санса, «Дитячий куток» К. Дебюссі, «Кікімора» та «Чарівний ставок» А. Лядова, «Старий Замок», «Балет ненароджених птахів» М. Мусоргського та ін.. Коли в учнів з’явиться певний досвід, доцільно обирати менш конкретизовані музичні зразки музики – В.А.Моцарта, П.І.Чайковського, Е.Гріга, Ж.Бізе, Р.Шумана та інших композиторів.

Цю ж форму дитячої творчості можливо ускладнити шляхом обмеження тематики. Наприклад, у музичному творі треба вгадати пору року («Пори року» П.І. Чайковського, А Вівальді, «Весняна пісня» Ф. Мендельсона, «Літня ніч в Мадриді» М. Глінки та ін..) або визначити жанр (вальси Й. Штрауса, П.І. Чайковського, марші Р. Шумана, Дж. Верді, камаринські П.І. Чайковського та М. Глінки та ін..). Тут також учні повинні у малюнку відобразити настрій музики, застосувати певні кольори та форми (квіти, вода, сніг, небо та ін..), намагатися передати свої емоції.

Імпровізація як найдавніший та генетично перший вид музичної творчості існувала на витоках усіх музичних культур та господарювала протягом багатьох століть. Вона й сьогодні є ґрунтом фольклорного музикування. Ідея імпровізації як методу творчого навчання не нова, але й важливо розуміти, що цінність такого «музичного створювання» не тільки в результаті, скільки у самому процесі.

Мета пропонованої концепції музичного виховання – виховати творчу особистість. Немає більш ефективного та надійного шляху до цієї мети як крізь імпровізацію (так вважали провідні музичні викладачі світу – К.Орф, І.Карлей та ін.. – спонтанний прояв почуттів та думок. Викладаючи імпровізацію ми надаємо не тільки знання та навички, але й орієнтири життєвої поведінки. При цьому акцентується розвиток, уявлення, винахідництво, сміливість та готовність знаходити нові несподівані шляхи у рішенні виникаючих проблем. Тобто, заняття з імпровізації – це не тільки музичні заняття, але й уроки життя.

З раннього віку дитини необхідно створювати умови для розвитку основ її музичної культури. Важливо щоб з раннього віку діти вчились ставитися до музики не тільки як до розваги, але й як важливому явищу духовної культури. Нехай це розуміння буде примітивним, але воно значуще для особистості. Тобто, якщо в процесі музичної діяльності буде розвито музично-естетична свідомість дитини, це відіб’ється у її майбутньому розвитку, духовному становленні.

Формування оркестранта-баяніста в класі індивідуального навчання

Баян – один з найулюбленіших та популярних в народі інструментів пройшов довгий і складний шлях, перш ніж завоював гідне місце в сучасному народно-інструментальному мистецтві. Багато тембровий баян звучить настільки яскраво, колористично, об’ємно, що його цілком справедливо називають малим органом. Безумовно, баян не може сперечатися з органом величчю звучання, але в камерних умовах він вигідно відрізняється гнучкістю динаміки та безпосередньою виразністю звуку. А досконалість технічних якостей сучасного баяну відкриває виконавцям шлях до найкращих зразків світової музичної літератури.

Великі технічні можливості при виконанні пасажів та акордів зробило баян розповсюдженим в усіх оркестрах та ансамблях народних інструментів. З введенням баянної групи партитура оркестру поповнилась новими голосами та значно збагатилась його темброва палітра, зросли динамічні можливості. Незамінним став баян у складі оркестру народних інструментів.

В сучасному оркестрі баяни утворюють повноправну, одну з основних темброву групу. За своїм тембром баяни різко контрастують з іншими інструментами оркестру, мають велику силу звучання, тому використовуються здебільшого як мелодійний та колористичний інструмент. Як оркестрові інструменти баяни мають свої особливості – одноголосна мелодія, пасаж чи фігурація – звучать контрастно за тембром, але з однаковою силою в порівнянні зі струнними інструментами оркестру.

В оркестрі баян найчастіше використовується як сольний інструмент. Але часто виконує підголосковий матеріал, що супроводжує основну тему, а також функцію оркестрової педалі і допоміжних голосів для підсилення звучання всього оркестру.

В сучасних оркестрах все частіше може використовуватися й акордеон. В дитячому оркестрі народних інструментів Будинку творчості дітей та юнацтва Ленінського району група гармонік складається з – І партія (акордеон), ІІ, ІІІ партії – баяни, та бас-баян. Кожну партію виконує один – два виконавця (на відміну від струнних груп, склад яких має більшу кількість виконавців). Тому, для успішного виконання сольних партій кожному баяністу потрібна серйозна підготовка зі спец інструменту. Спочатку так і відбувається. Найчастіше у гурток гри на баяні чи на акордеоні при оркестрі народних інструментів приходять діти з бажанням навчитися грати на вибраному інструменті, а стикаються з цілою системою навчання, де часто крім спец інструменту вивчається ще додатковий струнний інструмент, а в перспективі, після деякої підготовки та придбання навичок гри, участь в оркестрі.

Складності у підготовці баяніста для гри в оркестрі постає ще і в тому, що він об’єднує в собі два напрями: соліста й оркестранта. Необхідно чималі зусилля прикласти для того, щоб цей музикант на перше місце ставив єдність звучання групи, вміння «вписатись» до неї, злиться з нею. Це завжди легше зробити, якщо вірно розуміти функцію своєї групи в тому чи іншому епізоді – чи проводить вона мелодійну лінію, підголосок, акомпанемент, чи виконує роль гармонійного заповнення.

Завжди відчувається різниця в спілкуванні з оркестрантами, які мають досвід ансамблевої гри або його не мають. Перші володіють темповою та ритмічною гнучкістю, добре відчувають своє місце в групі, швидко сприймають зауваження диригента. Тому, з самого початку навчання на інструменті, керівники гуртків індивідуального навчання, повинні приділяти значну увагу розвитку навичок гри в ансамблі: спочатку з викладачем, де учень може виконати нескладну мелодію, потім об’єднати учнів в дуети, тріо, створювати мішані ансамблі з участю баянів. Гуртківці молодших класів отримають більше користі від гри в дуетах. Підбираючи цікавий репертуар, допомагаючи засвоювати на індивідуальних заняттях труднощі гри з партнером, ми спостерігаємо, що учнів захоплює ця форма роботи.

В невеличкі ансамблі доречно об’єднувати учнів з рівними можливостями. В більших можна змішувати менш підготовлених дітей з більш досвідченими, в яких є навички ансамблевої гри, досвід концертних виступів. Тим самим учні збагачують один одного: більш слабкий спирається на сильного, добирає впевненості, більш сильний в свою чергу вчиться вести за собою. Бажано, щоб кожен з учасників ансамблю знав текст своєї партії зо всіма штрихами та нюансовими позначеннями. Важливим є точне виконання динамічних вказівок. Педагог вчить вірно виконувати той чи інший спільний нюанс в різних голосах залежно від змістового навантаження (р мелодії яскравіше, ніж р супроводу).

Таким чином, з перших уроків ансамблевої гри одночасно з вивченням своєї партії, учень отримує уяву про одну з найважливіших умов ансамблевої гри – синхронність виконання, єдність ритмічного пульсу, темпу. Педагог пояснює роль кожної партії, її музичний малюнок, взаємодію голосів, розподіл їх функцій на головну, підголоскову, акомпануючу та інші. При цьому розповідає, якими відповідальними і цікавими є акомпануючи епізоди, як важливо виконати їх чітко й виразно. Педагог допомагає учню відчути себе часткою маленького злагодженого музичного колективу, підкорює колективне виконання загальному задуму. Але для цього потрібно захопити та об’єднати виконавців образною уявою, яскравими асоціаціями, доступними дітям, використовуючи аналогії з природою, живописом, літературними образами, дитячими переживаннями.

Незалежно від того, кого ми виховуємо, чи майбутнього професіонала, чи просто аматора, потрібно завжди пам’ятати про головне – нести дітям радість спілкування з музикою.

Підготовка школярів до гри в оркестрі на струнних народних інструментах

Заняття будь-якою діяльністю починається з зацікавлення. Оскільки інтерес не є природженою якістю, його треба формувати. Ми починаємо знайомство з дитиною, як правило, не з прослуховування. Навпаки, вона слухає, як грає і що грає дитячий оркестр, або ансамбль, бачить зацікавлення дітей справою, відчуває творчу атмосферу репетиції. Таким чином, ми навіть переконуємо тих, хто не дуже впевнений у необхідності навчатися виконавству на народних інструментах. Пробуджений у дитини інтерес необхідно підтримувати. Опанування струнних інструментів потребує систематичних уважних занять і контролю з боку батьків.

Початкове навчання – дуже відповідальний етап у формуванні музиканта-виконавця, коли закладаються основи, здобуваються навички та смак, які фіксуються у пам’яті на все життя. Без елементарних знань музичної грамоти повноцінне музичне сприйняття неможливе.

На початку занять конкретний інструмент не пропонується. Дається можливість учню зорієнтуватись і, можливо, самому визначитись.

Під час знайомства учня з конкретним інструментом педагог пояснює роль даного інструменту в оркестрі, розповідає про його устрій, знайомить з правилами використання, збереження, догляду.

Спочатку учні оволодівають штрихом «піцикато» на відкритих струнах (приклади простих, знайомих дитячих пісень і творів вміло підібрано, наприклад, у збірнику В.Якубовської «Начальный курс игры на скрипке»).

Навчаючи грі на домрі, учня «озброюють» медіатором. Вивчається спосіб звуковидобування «щипок униз». Поступово вивчаються пісні з вивчення нот на третій, другій, четвертій, першій струнах.

Новий спосіб звуковидобування «перемінний щипок» вивчається на повторенні раніше виконаних творів.

Педагог пропонує вправи на програвання різних ритмічних малюнків, вивчення прийому гри «тремоло».

Етюди потрібно давати нескладні, можливо наївні, щоб етюд був усім зрозумілим, простим, легко запам’ятовувався. Але з технічної точки зору був цікавим для виконання і допомагав учню подолати деякі професійні труднощі виконання.

Вивчення твору педагог рекомендує здійснювати за схемою:

• Промовити вголос назви нот;

• Поплескати ритм, рахуючи вголос (раз-і; два-і; три-і; чотири-і)

• Плескати ритм, називаючи ноти;

• Плескати ритм, промовляючи слова пісні;

• Грати на інструменті, вголос підказуючи ноти;

• Грати на інструменті, вголос рахуючи;

• Грати на інструменті, промовляючи слова пісні;

• Грати, слухаючи себе.

Темп уроку повинен бути виключно високим. Педагог зобов’язаний проявити повне володіння матеріалом, проводити урок по створеному заздалегідь плану.

Такі прийоми роботи на уроці як читання з аркуша, підбір по слуху, гра вправ, підвищують інтерес та захоплення дитини, ведуть до розвитку музичної культури. Потрібно рухати, розвивати дітей, більше проходити нових творів. В результаті через якійсь час «вирівнюється», «вистроюється» і те на чому педагог не зупиняється спеціально. Ознайомлюючи з великою кількістю творів, педагог повинен ставити перед учнем тільки одну проблему, залишаючи до певного часу у тіні інші проблеми. У кожному окремому випадку не потрібно опанувати все одразу. Всього відразу учень не виконає. Почне «губитися» у звалившихся на нього проблемах та сумніватися у свої силах.

Усіх цілей неможливо досягнути на одному творі. Коли буде пройдено достатньо музичного матеріалу, вирішено багато задач, твори, що виконувалися раніше, збагатяться більш глибоким змістом виконання. На пройденому репертуарі виховується ініціатива, воля учня, яка зростає із накопиченням нових музичних творів. Це приносить колосальну радість учню.

Музична пам'ять, аналіз твору, образність мислення, періодичне повернення до пройденого матеріалу – шлях до найкращих результатів.

Працюючи над розвитком виконавських здібностей учнів, значну увагу слід приділяти питанню творчої уяви. Вивчаючи обробки народних пісень, необхідно звертатися до самої пісні, зрозуміти її літературний зміст, не обмежуючись стереотипними правилами грамотного читання нотного тексту.

У репертуарі оркестру народних інструментів є різні за складністю твори, і деякі з них учасники-новачки можуть швидко підготувати до виконання. Це дозволяє залучити нових оркестрантів до концертної діяльності, відчути конкретні результати їх навчання і сприяти появі і дітей захоплення творчістю. З роками, як свідчить досвід, вона може перерости у потребу займатися нею професійно.

Головним чинником виховного і творчого процесу залишається вчитель. Саме той з них, хто не просто викладає, а здатний надихнути дитину на творчість, стає справжнім вихователем талантів.