3. Політичний статус особистості.

Тільки відкриті політичні процеси, що відбуваються на очах в усього суспільства і за відомої політичної участі громадян, ведуть у майбутнє. Це справжні демократичні процеси, у яких громадяни беруть політичну участь. Саме про це йде мова, коли говоримо про політичний статус особистості.

У політичному житті беруть участь різні люди, соціальні групи. У цій сфері суспільства особистість набуває відтворених у правових актах прав та обов'язків, які характеризують правове життя особистості.

Перелічимо політичні права і свободи громадянина:

1. Право обирати і бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування;

2. Об'єднуватися в громадські організації, утому числі і в політичні партії;

3. Проводити мітинги, вуличні ходи, демонстрації, пікетування за умови попереднього повідомлення влади;

4. Спрямовувати особисті та колективні звернення (петиції) до державних органів та посадових осіб.

У зв'язку з цими правами у людини з'являються політичні ролі: виборець, депутат, член партії, учасник мітингу тощо.

• Які посади є виборними в Україні? В Україні обирають президента, Верховну Раду, органи місцевого самоврядування.

• Виборче право мають всі громадяни країни, за винятком тих, хто за рішенням суду визнаний недієздатним, а також осіб, яких утримують в місцях позбавлення волі за вироком суду. Активне виборче право – з 18 років, пасивне – під час виборів на посаду президента – з 35 років, до Верховної Ради – з 21 року.

4. Політична участь і політична культура.

Політична участь – це дії громадян, які впливають на прийняття і реалізацію державних рішень, вибір представників до інститутів влади, залучення членів суспільства в політичний процес.

Політична участь буває опосередкованою (представницькою) і безпосередньою (прямою).

Опосередкована участь здійснюється через обраних представників.

Безпосередня:

• Участь у діяльності політичних партій;

• Звернення та листи, зустрічі з політичними діячами;

• Участь у мітингах.

У демократичному політичному режимі існує поняття «народний суверенітет (верховна влада)»: воно передбачає, що народ виражає свою волю через вибори, референдуми (Референдум — один з елементів так званої прямої демократії (безпосередньої демократії).) тощо, та є вищою владою і джерелом будь-якої влади в державі.

Для виконання різноманітних політичних ролей потрібні знання, певна система цінностей і оволодіння способами політичної діяльності. Названі умови в сукупності характеризують демократичну політичну культуру.

Політичні знання – це знання людини про політику, політичну систему, про різні політичні ідеології, а також про ті інститути та процедури, за допомогою яких забезпечується участь громадян у політичному процесі.

Політичні ціннісні орієнтації – це уявлення людини про ідеали і цінності розумного чи бажаного суспільного устрою.

Способи практичних політичних дій – це зразки і правила політичної поведінки, які визначають, як можна і як слід чинити.

Політичні дії, політичні знання, політична участь та ціннісні орієнтації складають собою систему політичної культури.

Вчені-політологи виділяють шість основних функцій, які виконує політична культура в політичному житті суспільства:

1. Ідентифікація – розкриває постійну потребу людини в розумінні своєї групової приналежності і в прагненні визначити прийнятні для себе способи участі у вираженні та відстоюванні інтересів даної спільності.

2. Орієнтація – характеризує прагнення людини до змістового відображення політичних явищ, розуміння суспільних можливостей при реалізації прав і свобод у конкретній політичній системі.

3. Адаптація – висловлює потребу людини у пристосуванні до мінливого політичного життя.

4. Соціалізація – характеризує набуття людиною певних навичок і властивостей, що дозволяють реалізувати в тій чи іншій системі влади свої громадянські права, політичні функції та інтереси.

5. Інтеграція – забезпечує різним групам можливість співіснувати в рамках певної політичної системи, зберігаючи цілісність держави та її взаємовідносини із суспільством загалом.

6. Комунікація - пов'язана із взаємодією всіх суб'єктів та інститутів влади на базі використання загальноприйнятих понять, символів, стереотипів та інших засобів інформації та мови спілкування.