6. Політична еліта.

Людське суспільство неоднорідне, у ньому існують природні і соціальні відмінності між людьми. Ці відмінності зумовлюють їхні неоднакові здібності до політичної участі в житті суспільства, вплив на політичні та соціальні процеси, управління ними. Носієм найбільш яскраво виражених політико-управлінських якостей є політична еліта.

«Еліта» в перекладі з французької означає краще, добірне, вибране. Філософи Давньої Греції вважали, що правити суспільством повинні кращі, спеціально призначені для цього люди. Платон і Аристотель виступали проти допущення народу до керування державою. Керувати суспільством, на їхню думку, повинні філософи, у яких найбільш розвинена розумна частина душі. Тобто, вже за часів Давньої Греції висувалися вимоги «кращості», «розвиненості» правлячої, політичної верхівки.

Політична еліта – це відносно невелика соціальна група, що концентрує у своїх руках значний обсяг політичної влади, забезпечує інтеграцію, субординацію (призначаю, керую) й відображення в політичних установках інтересів різних верств суспільства і створює механізм втілення політичних задумів.

Характерними ознаками політичної еліти є такі:

• Це невелика, досить самостійна соціальна група;

• Високий соціальний статус;

• Значний обсяг державної та інформаційної влади;

• Безпосередня участь у здійсненні влади;

• Організаторські здібності і талант.

Виходячи з цих ознак, розглянемо наступні визначення «еліти» різноманітних філософів та вчених діячів: еліта – це…

• Особи, які мають вищі показники (результативність), у своїй галузі діяльності. (В. Парето)

• Харизматичні особистості. (М. Вебер)

• Найбільш активні в політичному плані люди, орієнтовані на владу; організована меншість суспільства. (Г. Моска)

• Особи, що мають високе становище у суспільстві і завдяки цьому впливають на соціальний прогрес. (Дюпре)

• Люди, що досягли в суспільстві найбільшого престижу, статусу. (Г. Лассуел)

• Особи, які мають інтелектуальні і моральні переваги над масою, незважаючи на свій статус. (Аристотель)

• Особи, які отримують матеріальні та нематеріальні цінності у максимальному розмірі.

Типологізація еліт:

1. По відношенню до влади виділяють: правлячу еліту, не правлячу, або контр еліту.

2. За рівнем компетенції: вища (загальнонаціональна), середня (регіональна), місцева.

3. За результатами діяльності (ефективності): еліта, псевдо еліта, анти еліта.

4. Крім того, виділяють: «еліту крові», або аристократію; еліту багатства, або плутократію; еліту знань, або меритократію.

В. Парето виділяв два головних типи еліт: «леви» і «лисиці».

Для «левів» характерний консерватизм, грубі силові методи управління. Суспільство, де проживає еліта «левів» зазвичай є застійним.

«Лиси» - майстри обману, політичних комбінацій. Еліта «лисиць» забезпечує зміни в суспільстві.

7. Політичне лідерство.

Політичне лідерство в системі владних відносин займає особливе місце. У лідерстві найбільше яскраво проявляється «видимість» влади, її наочність. Політичні лідери персоніфікують собою владу. Вони мають такий величезний вплив, що він не зрівнюється із впливом інших суб'єктів політики.

Феномен політичного лідерства завжди привертав увагу представників світової політичної думки. Нікколо Макіавеллі розглядав політичного лідера як володаря, здатного використати всі доступні засоби для збереження влади, наведення порядку. Томас Карлейль і Ральф Волдо Емерсон вважали лідера творцем історії, наділеним особливим талантом. Ідею політичного лідера як надлюдини сформулював Фрідріх Ніцше. На його думку, політичний лідер — це завжди сильна особистість, наділена всіма можливими достоїнствами, яка здатна нав'язати свою волю широким верствам. Габріель Тард розглядав феномен лідерства, виходячи з теорії наслідування. За Тардом, люди схильні діяти, наслідуючи поведінку яскравої особистості, якою є лідер. Марксисти розглядають політичне лідерство у контексті історичної необхідності і класових інтересів. У такому розумінні лідер обслуговує інтереси класу, що висунув його на політичну арену.

У сучасній науці, за наявністі спільності вихідних позицій, лідерство характеризується неоднозначно. Можна визначити наступні основні підходи до його трактування:

1. Лідерство – це різновид влади, специфікою якої є спрямованість зверху вниз, а також те, що її носієм виступає не більшість, а одна людина або група осіб. Політичне лідерство, пише Жан Блондель, — це «влада, здійснювана одним або декількома індивідами, для того, щоб спонукати членів націй до дій».

2. Лідерство — це управлінський статус, соціальна позиція, пов'язана із прийняттям рішень, це керівна посада. Така інтерпретація лідерства випливає зі структурно-функціонального підходу, що припускає розгляд суспільства як складної, ієрархічно організованої системи соціальних позицій і ролей. Заняття в цій системі позицій, пов'язаних з виконанням управлінських функцій (ролей), і дає людині статус лідера. Іншими словами, як відзначає Даунтон, лідерство — це «становище в суспільстві, що характеризується здатністю особи, що це становище займає, скеровувати й організовувати колективну поведінку деяких або всіх його членів».

3. Лідерство – це вплив на інших людей.

Отже, виходячи з цих підходів, дамо загальне визначення визначення поняттям політичне лідерство та політичний лідер.

Політичне лідерство – це постійний пріоритетний вплив з боку певної особи на все суспільство, організацію чи групу.

Особливості політичного лідерства:

• Вплив має бути постійним

• Керівний вплив лідера здійснюється на всю групу, організацію, суспільство

• Політичний лідер повинен мати явний пріоритет у впливі.

Тобто, політичне лідерство – це управлінський статус, соціальна позиція, це керівна посада. А політичний лідер – це символ спільності та зразок політичної поведінки групи. Лідер здатний за допомогою влади реалізувати інтереси групи.

Політичний лідер – це авторитетний член організації, групи, суспільства загалом, особистісний вплив якого дозволяє йому виконувати суттєву роль у політичних процесах і ситуаціях.

Існують різні класифікації лідерства. Розглянемо деякі з них:

1. Щодо ставлення керівника до підлеглих:

А) авторитарне – одноосібний спрямувальний вплив лідера на нижчих. Воно засноване на загрозі санкцій, застосуванні сили;

Б) демократичне – передбачає врахування керівником інтересів і думок усіх членів групи або організації, участь мас в управлінні.

2. За способом легітимації влади (М. Вебер):

А) традиційне – вожді племен, монархи – їх авторитет заснований на звичаї, вірі у святість і незмінність традицій;

Б) раціонально-легальне – тут лідерів обирають демократичним шляхом;

В) харизматичне – феномен харизми заснований винятково на особистості лідера, якому приписують божественні здібності. Від мас вимагають цілковиту особисту відданість вождю, який виконує «історичну місію». Як приклад можна навести Юлія Цезаря, Наполеона, Леніна, Гітлера, Муссоліні…

3. За «масштабами» лідерства: загальнонаціональні, лідери регіональні, лідери соціальних груп, верств.

4. Щодо наявної політичної системи: функціональні, дисфункціональні, конформіст (пристосуванець), не конформіст.

Розглядаючи проблему лідерства, неодмінно постає питання: чому одні люди стають лідерами, а інші виконують їх волю? Що лежить в основі лідерства, у чому його феномен?

Збірні образи лідера виділив М. Дж. Херманн.

1.Прапороносець, або велика людина. Його вирізняє власне бачення дійсності, привабливий ідеал, «мрія», здатна захопити маси (Ленін, Кінг, Хомейні).

2. Служитель. Лідер цього типу завжди прагне виступити в ролі виразника інтересів своїх прихильників і виборців, орієнтується на їх думку і діє від їх імені.

3. Торговець. Лідер цього типу здатний настільки привабливо подати масам свої ідеї та плани, що змушує «купити» ці ідеї і залучає маси до їх виконання.

4. Пожежний тип лідера. Орієнтується на найактуальніші суспільні проблеми, насущні вимоги моменту. Його дії визначаються конкретною ситуацією.

У чистому вигляді в реальному житті образи лідерів зазвичай не зустрічаються, а поєднуються у політичних діячів у різних пропорціях. Політологи підрахували, що лише на 7% успіх лідера залежить від того, що він говорить, і на 55% - від того, яке враження він справляє.