4. Формування соціологічного напряму.

Соціологічний напрям у мовознавстві являє собою сукупність течій та шкіл, які розуміють мову передусім як соціальне явище, як важливий засіб спілкування людей. Сформувався на зламі XIX— XX ст. Спочатку у Франції, Швейцарії та США, а потім і в інших країнах.

Представники соціологічного напряму в мовознавстві визначали мову передусім як засіб комунікації, потім як інструмент формування мислення та світогляду, а також як спосіб вияву та оформлення емоцій.

Важливе місце у працях представників соціологічного напряму в мовознавстві посідає вивчення діалектів (територіальних та соціальних). Вивчення територіальних діалектів стало засадо ви м для діалектології та лінгвістичної географії, а соціальні діалекти стали об'єктами досліджень соціолінгвістики.

Соціолінгвістика (соціальна лінгвістика) — наукова дисципліна, яка розвивається на стику мовознавства, соціології, соціальної психології та етнографії. Вона охоплює питання, пов'язані з соціальною природою мови, її суспільними функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову та тією роллю, яку мова відіграє у житті суспільства та окремої людини, включаючи її світоглядну роль.

Однією з головних у соціолінгвістиці є проблема соціальної диференціації мови (наприклад, характер взаємозв'язків між мовними та соціальними структурами). Особлива увага приділяється питанню взаємозв'язку мови та культури.

Методи соціолінгвістики являють собою синтез лінгвістичних та соціологічних процедур. Вони передбачають польові дослідження та соціолінгвістичний аналіз мовного матеріалу. Методи польового дослідження — анкетування, інтерв'ювання та безпосереднє спостереження.

Обробку матеріалу, отриманого за допомогою польових досліджень, здійснюють математико-статистичними методами, побудовою таблиць та графіків.

Останнім часом набули поширення методи моделювання соціально зумовленої варіативності мови.

Грунт для сучасної соціолінгвістики підготували передусім праці представників соціологічного напряму у французькому мовознавстві, американських етнолінгвістів та представників Празької лінгвістичної школи (В. Матезіус, Б. Гавранек, Й. Вахека та ін.).

4.1. Антуан Мейе. Типологія мовних змін.

Антуан Мейє (1866—1936), якого вважають главою французької соціологічної школи, — автор 24 книжок і 540 статей, найвідомішими серед яких є «Вступ до порівняльного вивчення індоєвропейських мов» (1903), «Порівняльний метод в історичному мовознавстві» (1925), «Спільнослов'янська мова» (1934). Як і Соссюр, він акцентував на соціальному характері мови: «Мова існує лише остільки, оскільки є суспільство, і людське суспільство не може існувати без мови». У «Вступі до порівняльно-історичного

мовознавства» Мейє аналізує соціальні чинники, які впливають на функціонування, розвиток і долю мови. Будучи прихильником учення Соссюра, він, однак, не поділяв різкого розмежування синхронії й діахронії і не прийняв тези про те, що мовознавці повинні зосереджувати увагу головно на внутрішній лінгвістиці. Доречно зауважити, що Мейє у своїх працях розглядав також питання розвитку української мови і був

іноземним членом Академії наук України з 1924 р.