Тарифні квоти для експорту в Європейський Союз визначених видів продуктів

№	Продукція	Об’єм квоти
1	пшениця	950 000 тон/рік з поступовим збільшенням протягом 5 років до 1 000 000 тон/рік
2	кукурудза	400 000 тон/рік до 650 000 тон/рік
3	ячмінь	6 300 тон/рік до 7 800 тон/рік
4	яловичина	12 000 тон/рік виражених у чистій вазі
5	свинина	20 000 тон/рік виражених у чистій вазі + 20 000 тон/рік виражених у чистій вазі
6	м’ясо птиці	16 000 тон/рік до 20 000 тон/рік виражених у чистій вазі + 20 000 тон/рік виражених у чистій вазі (для КН кодів 0207.12.(10-90))

Одна з найбільших статей українського експорту – зернові. Україна входить у трійку світових лідерів за цим показником. Виділена для України квота менша, ніж обсяги експорту. Але, навіть за таких умов, митна ставка на імпорт пшениці висока – від 97 до 186 євро/тонна, і, навіть маючи цю мільйонну квоту, Україна додатково зароблятиме до 186 млн євро щороку. Крім того, зона вільної торгівлі дасть Україні переваги перед Росією, яка є нашим прямим конкурентом на європейському ринку зерна.

Базуючись на фактично застосовуваних ЄС у попередні роки ставках мита (applied rates) на українську продукцію, Україна зможе економити щонайменше 383 млн євро на експорті с/г товарів та харчових продуктів до ЄС. У той же час, зростання виробничих потужностей, зумовлене лібералізацією торгівлі, яке має відбутися після підписання Угоди, дозволить заробляти значно більше, адже все більше видів товарів з часом отримуватимуть доступ на ринки країн-членів ЄС.

Таблиця 6.3

Тарифні квоти для імпорту з Європейського Союзу визначених видів продуктів

№	Продукція	Об’єм квоти
1	свинина	10 000 тонн чистої ваги + додаткова тарифна квота 10 000 тонн чистої ваги
2	м’ясо птиці	8 000 – 10 000 тонн чистої ваги + додаткова тарифна квота 10 000 тонн чистої ваги
3	цукор	30 000 – 40 000 тонн чистої ваги

Стосовно нетарифних бар’єрів у торгівлі товарами Угода інкорпорує відповідні фундаментальні правила СОТ, на приклад що стосується національного режиму, заборони обмеження імпорту та експорту, порядку державної торгівлі тощо.

Автоматичне скасування мит або ж уведення нульових тарифних квот для української сільськогосподарської продукції не значить, що вітчизняні товари одразу ж увірвуться на європейські ринки. Щоб це сталося, продукція має відповідати високим стандартам ЄС. На усунення нетарифних бар’єрів у торгівлі спрямована значна частина розділів Угоди. До того ж досвід інших країн, які вже створили зону вільної торгівлі із ЄС, доводить, що скасування нетарифних обмежень дає навіть більше для розвитку торгівлі, ніж скасування мит. Хоча це й важче виразити в грошовому еквіваленті.

Україна вживатиме необхідних заходів з метою поступового досягнення відповідності з технічними регламентами ЄС та системами стандартизації, метрології, акредитації, робіт з оцінки відповідності та ринкового нагляду ЄС і зобов’язується дотримуватися принципів та практик, викладених у чинних Рішеннях та Регламентах ЄС. Майбутня імплементація Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів забезпечить здійснення торгівлі між сторонами на таких саме умовах, як і між державами-членами ЄС.

Положення щодо маркування товарів містять зобов’язання сторін діяти у відповідності з принципами Угоди СОТ про технічні бар’єри стосовно того, що вимоги до маркування не повинні створювати зайвих перешкод у міжнародній торгівлі. Гармонізація технічних стандартів сторін скоротить існуючі нетарифні бар’єри у торгівлі між сторонами, підвищить якість продукції на внутрішньому ринку України, а також сприятиме формуванню позитивного іміджу України на світових ринках щодо якості українських товарів та продукції.

Протягом 10 років після підписання Угоди Україна має максимально наблизити своє законодавство у сферах санітарних і фітосанітарних заходів та добробуту тварин до законодавства ЄС. Сторони угоди беруть на себе наступні зобов’язання:

• зобов’язання поважати принципи Угоди СОТ про санітарні та фітосанітарні заходи;

• зобов’язання України наблизити своє законодавство щодо санітарних і фітосанітарних заходів та утримання тварин до норм та стандартів законодавства ЄС;

• започаткування механізму оперативних консультацій для вирішення проблем у торгівлі товарами, що мають стосунок до санітарних та фітосанітарних заходів;

• започаткування системи швидкого оповіщення та раннього попередження для надзвичайних випадків, що мають стосунок до ветеринарії та фітосанітарії. За певних умов відповідні системи раннього попередження Євросоюзу можуть стати також доступними для участі в них України.

Для спостереження та координації процесу має бути створений Підкомітет із санітарних і фітосанітарних заходів. Не пізніше, ніж через 3 місяці після підписання Угоди, він має надати стратегію втілення Україною положень угоди щодо санітарних і фітосанітарних заходів.

ЄС має визнати, що тварини вирощуються/походять із зон, вільних від хвороб, а рослини – із зон, вільних від шкідників та шкідливих організмів. Тобто Україна має забезпечити регіоналізацію, або зонування, тваринництва й рослинництва – як це визначено в міжнародних документах.

Як тільки певний регіон/зона отримує такий статус (і в подальшому має офіційно його підтримувати) – для цього потрібно повідомити імпортера (ЄС), і, якщо він не розпочав процедуру додаткових перевірок, то через 3 місяці вважається, що рішення про надання території статусу зони, вільної від шкідливих організмів, та зони, вільної від хвороб, прийняте – продукція тваринництва теоретично отримує доступ на ринки ЄС.

Однак, отримати визнання відповідності стандартам ЄС не так просто і вимагатиме чимало зусиль та інвестицій, передусім з боку держави. А також тісної співпраці між бізнесом та контролюючими органами. Українські тваринники повинні будуть розробляти так звані плани біозахисту та надавати їх ветеринарній службі. У цих планах мають бути описані взаємні обов’язки підприємців та органів контролю. А також має бути величезна кількість іншої інформації: щодо спостереження і щоденної перевірки тварин, контроль за їхнім переміщенням, походженням кормів, зафіксовані усі щеплення, хвороби та медикаменти, смертність, а також забезпечений принцип простежуваності, тобто виробник має знати, звідки і в якому стані він отримує тварин, корми, ліки тощо, і куди та кому він постачає свою продукцію.

У цьому плані також мають бути описані всі ризики, які можуть потенційно загрожувати тваринам і впливати на безпеку продукції, а також описані заходи зведення цих ризиків до мінімуму. Тобто, знову ж таки, все має бути організовано за системою ХАССП. Якщо українська ветфітослужба приймає і схвалює такий план біозахисту від підприємства – воно може експортувати свою продукцію на ринки ЄС без додаткових перевірок. Очевидно, що лише великі підприємства, принаймні на перших порах, зможуть виконати ці умови.Те ж саме стосується і підприємств переробки продуктів тваринного походження. Якщо Україна виконає всі умови Угоди, ЄС видаватиме дозвіл на імпорт без попередньої інспекції окремих підприємств – лише на основі гарантій і документів, отриманих від українського органу контролю. Однак ЄС може проводити перевірки самого органу контролю, щоб упевнити в його компетентності й здатності ефективно впливати на галузь.

В Угоді є поняття «еквівалентності задля цілей торгівлі» – коли країна-імпортер визнає санітарні та фітосанітарні заходи, які застосовуються у країні-експортері як еквівалентні заходам, котрі вживає імпортер – тобто, що вони дозволяють досягти рівня санітарного і фітосанітарного захисту країни-імпортера. Еквівалентність може бути визнана щодо індивідуальних заходів, групи заходів або системи, яка застосовується до сектору чи групи товарів.

Українська сторона звертається з проханням визнати еквівалентність, коли законодавство в певній галузі вже адаптоване і виконується. Тобто коли нам здається, що все приведене до стандартів ЄС. Цей період може розтягнутися – все залежить від української сторони і швидкості внесення зміни до законодавство. Після отримання запиту на визнання еквівалентності сторона-імпортер повинна розпочати перевірку не пізніше, ніж через 3 місяці, і видати результат перевірки не пізніше, ніж через 360 днів. Протягом 90 днів після визнання рішення щодо еквівалентності сторона-імпортер має вжити заходів для початку торгівлі товаром, який визнано еквівалентним.

Це означає скорочення фізичних перевірок на кордоні, спрощення отримання сертифікатів та полегшення процедури схвалення виробничих потужностей. Отже, весь процес виходу на ринок певного товару чи продукції цілої галузі займатиме не більше півтора роки (крім окремих випадків, наприклад, визнання еквівалентності сезонної продукції), а не 5 років, як це було у випадку з українською курятиною.

В ідеалі це визнання взагалі має стати автоматичним через 4-5 років, тобто навіть без інспекцій з боку ЄС: якщо будь-яке нове підприємство, що хоче виробляти м’ясо птиці, отримує дозвіл на діяльність від ветфітослужби чи будь-якого визначеного законом органу, то його продукція автоматично може експортуватися на ринки ЄС.

Але це залежить головно від української сторони і від початкових інвестицій. Скажімо, лише щоб з нуля облаштувати першу лабораторію для перевірки м’яса птиці, пішло дуже багато грошей і часу, але якщо всі лабораторії працюватимуть за стандартами ЄС, то й процес отримання дозволу на експорт нового продукту до ЄС стане швидшим і дешевшим, тому що лабораторія вже буде готовою і матиме ліцензію, яка визнаватиметься в ЄС.

Україна протягом кількох років має адаптувати своє законодавство відповідно до норм ЄС щодо державних закупівель. За винятком закупівель для армії, українські постачальники та надавачі послуг матимуть повний доступ до ринків державних закупівель Євросоюзу. Постачальники та надавачі послуг з ЄС матимуть такий само доступ до українського ринку закупівель. Ці позиції є прикладом безпрецедентної інтеграції до спільного ринку ЄС держави, яка не є членом Європейського економічного простору.