Методичні рекомендації.

Мета: ознайомитись із особливостями створення методичних рекомендацій та їх призначенням; навчитись створювати методичні рекомендації відповідно обраної тематики для батьків і вчителів.

Завдання: створити по 15 методичних рекомендацій батькам і вчителям відповідно обраної тематики.

Обладнання: тема дослідження, зошит, ручка.

Методичні вказівки до створення методичних рекомендацій.

1. Методичні рекомендації повинні починатись так: ”Якщо ви прагнете покращити (розвити, підвищити, ….., то (треба, необхідно зробити, спробуйте, прагніть до…, намагайтесь, створіть і т. д.) ….” (схема: ”Якщо…, то…”, або ”Для того, щоб …, необхідно…”)

2. Рекомендації не повинні мати наказовий стиль викладу інформації, що призведе до упередженого ставлення батьків чи вчителів.

3. Рекомендації повинні бути змістовними, суттєвими, конкретними.

4. Уникайте речень, які можуть мати подвійний, або суперечливий зміст, або такий, що не відповідає дійсності.

5. Рекомендації повинні бути диференційованими, а саме:

а) кому ви надаєте дані рекомендації (батькам чи вчителям, чи учням);

б) враховуйте стать батьків, вчителів, учнів, а також у якому віковому періоді знаходиться особистість, тому необхідно звертатись на ”Ви”;

в) враховувати освіченість, обізнаність, компетентність батьків, вчителів чи учнів відповідно обраної проблеми;

г) враховувати індивідуальні особливості вчителів, батьків, чи учнів якщо ви знайомі, чи про консультовані;

д) враховувати специфіку і серйозність досліджуваної проблеми.

6. Намагайтесь зменшити використання специфічної термінології, яка може бути незрозумілою.

7. Створюючи рекомендації, спирайтесь на позитивні сторони особистості (групи), підкреслюючи їх як основу для корекції тих недоліків, які з’ясували.

8. У рекомендаціях обов’язково зазначайте не лише проблемні сторони, а й позитивні якості, риси характеру, тощо, які необхідно продовжувати підвищувати, покращувати розвивати і т. д.

9. Обов’язково підведіть підсумок, який би зробив установку на позитивне розв’язання проблеми і прагнення скористуватись не лише даними рекомендаціями, а й брати активну участь у її вирішенні.

Лабораторне заняття 3 – 4. Соціометрія.

Мета – поглибити знання про соціометрію як спеціальний метод у соціальній психології; ознайомитись із призначенням даного методу, особливостями його проведення; виробити вміння виконувати кількісний та якісний аналіз отриманих даних і на їх основі робити висновки; навчитись зображувати отримані дані за допомогою різних соціограм.

Завдання:

1. Побудуйте соціоматрицю на основі отриманих даних.

2. Підрахуйте соціометричні індекси:

2.1. Персональний соціометричний індекс (ПСІ):

а) індекс соціометричного статусу i-члена – С_і (показник неофіційного статусу);

б) індекс емоційної експансивності j-члена – Е_j;

в) індекс обсягу, інтенсивності, концентрації взаємодії (показник ієрархічності місця людини у системі міжособистісних стосунків) – ij = С_і+Е_j;

г) індекс положення учня в системі неофіційних стосунків – S_j.

2.2. Групові соціометричні індекси (ГСІ):

а) індекс емоційної експансивності групи (потреба групи у спілкуванні) – А_g;

б) індекс психологічної взаємності (згуртованості) – G_g;

в) індекс інтеграції групи – І.

3. Заповніть зведену таблицю результатів соціометричного дослідження.

4. Графічна обробка даних (соціограми):

   1. Індивідуальна соціограма (лідера, ”ізольованого”).

   2. Групова соціограма (соціограма-мішень, координатна соціограма та ін.).

5. Кількісний та якісний аналіз отриманих результатів подати у висновку.

Обладнання: ручка,олівець, лінійка, зошит, накреслені таблиці (соціоматриця для групи (заповнена) і зведена таблиця результатів соціометричного дослідження).

Теоретичне обґрунтування.

Основним завданням соціометрії є вивчення неофіційної структури соціальної групи та її соціально-психологічних характеристик.

Термін ”соціометрія” означає вимірювання міжособистісних стосунків у групі. Родоначальник соціометричного методу – відомий американський психіатр і соціальний психолог Дж. Морено, або Морено Якоб (Джекоб) Леві (1892–1974). Він вважав, що процеси взаємодії в малих групах відображають неформальну мікроструктуру суспільства, і доводив: психологічний комфорт особистості залежить від її місця в системі міжособистісних стосунків. У зв’язку з цим він визначає дві підструктури:

1. ”макро” – просторове місцезнаходження людей в різних сферах суспільної діяльності;

2. ”мікро” – емоційно-психологічні взаємозв’язки, які зумовлені вродженою підсвідомою силою.

Соціометрія допомагає вивчати типологію соціальної поведінки людей в умовах групової діяльності, соціально-психологічну сумісність членів конкретних груп, отже сприяє отриманню комплексної інформації про соціально-психологічний стан групи. Соціометрія повинна використовуватися лише в комплексі з іншими методами соціально-психологічного дослідження, інакше експериментальна інформація буде недостовірною.

Головний недолік соціометричного методу: хоча симпатія чи антипатія є важливими чинниками для розуміння процесів групової диференціації, вони є недостатніми для вивчення різнопланового змісту стосунків у групі.

Проблема проведення дослідження полягає у відсутності анонімності, що певним чином впливає на достовірність результатів, адже вимога (краще прохання) дослідника виявити власні симпатії та антипатії часто викликає протидію в учнів, що виявляється, зокрема, у небажанні окремих з них брати участь у роботі. У зв’язку з цим потрібно скласти таку інструкцію, яка б налаштовувала їх на відвертість. Відповіді учнів переносяться експериментатором у соціоматрицю.

Процес вибору залежить від форми соціометричної процедури. Непараметрична процедура: учні відповідають на запитання без обмеження кількості виборів (n – 1, де п – кількість членів групи). Аналогічним числом (n – 1) буде кількість отриманих виборів суб’єктом у групі. Зазначена величина (п – 1) є основною кількісною константою соціометричних виборів, однаковою для індивідів, які вибирають, і для тих, кого вибрали.

Основна перевага непараметричної соціометричної процедури – виявляє емоційну експансивність кожного члена групи. Основний недолік непараметричної соціометричної процедури – висока ймовірність отримання випадкових виборів. Часто буває, що деякі учні відповідають на запитання абияк, наприклад: ”Вибираю всіх”; “У мене всі друзі” тощо. Причини такої ситуації є різними: 1) в учнів дійсно могла сформуватися узагальнена аморфна і недиференційована система стосунків з оточенням; 2) вони навмисне дають хибні відповіді, щоб продемонструвати формальну лояльність до оточення тощо.

Параметрична процедура: учням пропонується фіксована кількість виборів (”соціометричне обмеження, або “ліміт виборів”). Основна відмінність параметричної процедури від непараметричної полягає в тому, що соціометрична константа (п – 1) зберігається тільки для системи отриманих виборів. Для системи відданих виборів вона вимірюється новою величиною (d), з допомогою якої можна стандартизувати зовнішні умови виборів у групах різної чисельності. Тут необхідно визначати (d) за однаковою для всіх груп імовірністю випадкового вибору:

Р(A) = d/N – 1 (формула Дж. Морено і Е. Дженнігса),

де Р – імовірність випадкового вибору (А), а N – кількість членів групи.

Здебільшого величина Р(А) знаходиться в межах 0,20–0,30. Підставляючи ці значення у формулу, ми отримуємо потрібне число соціометричних обмежень у групах будь-якої чисельності.

Таблиця 1.