Поняття цивільного законодавства

Цивільне законодавство - це система законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, які містять цивільно-правові норми.

Основними способами систематизації (упорядкування) законодавства в цивільно-правовій сфері виступають інкорпорація, консолідація та кодифікація.

Інкорпорація нормативних актів являє собою зведення раніше виданих актів в єдине джерело (збірник) без зміни їх змісту. Офіційна інкорпорація зазвичай оформлюється у вигляді єдиного зведення, зібрання або іншого збірника законів чи інших нормативних актів.

Консолідація нормативних актів являє собою об'єднання низки актів, присвячених спільному колу питань, в єдиний нормативний акт. У разі великої кількості змін (новел), внесених до закону або іншого нормативного акта, використовують можливість його повторного офіційного опублікування в повному обсязі, при якому стара редакція акту втрачає силу.

Вищою формою систематизації законодавства є його кодифікація, при якій приймається єдиний новий закон, який скасовує чинність низки старих нормативних актів. Особливість кодексу полягає в побудові його за певною системою з обов'язковим виділенням загальних положень (Загальної частини) та охоплення ним всіх основних правил відповідної сфери, що зумовлює визначальне місце кодексу в загальній системі нормативних актів.

У цивільному праві кодифікація може носити загальний (галузевий) або приватний (спеціалізований) характер. У першому випадку вона виражається в прийнятті Цивільного кодексу, який охоплює всі основні норми та інститути цієї галузі права. При частковій (спеціалізованій) кодифікації приймається закон, у тому числі у формі кодексу, який регулює певну вузьку (галузеву чи міжгалузеву) групу суспільних відносин. Прикладами такої кодифікації є Житловий кодекс. Кодекс торгового мореплавства, Повітряний кодекс тощо.

Структура цивільного законодавства

Структура цивільного законодавства побудована з нормативних актів, викладених у певній послідовності за критерієм їх юридичної сили.

Структурно цивільне законодавство складається з п'яти видів нормативно-правових актів:

1) Конституція України, яка становить його основу і має найвищу юридичну силу;

2) ЦК України як основний акт цивільного законодавства;

3) інші закони, які приймаються відповідно до Конституції України;

4) постанови КМ України, які регулюють цивільні відносини;

5) підзаконні нормативно-правові акти, видані іншими органами державної влади України, органами влади АРК у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом.

На сьогодні зберігають чинність і підлягають застосуванню на території України окремі нормативні акти, які були прийняті в період існування СРСР в частині, що не суперечить Конституції України і законодавству України

Способи набуття і припинення права власності

Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, яке вона одержала (створила) у результаті своєї господарської діяльності.

Усі підстави виникнення права власності можна поділити на первісні і похідні способи.

До первісних способів належать такі, при яких право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ. До них належать: виготовлення або створення нової речі (виробництво), переробка речі (специфікація), привласнення загальнодоступних дарів природи, знахідка, бездоглядні домашні тварини, скарб та інші безхазяйні речі.

До похідних способів належать такі, при яких набуття права власності у суб'єкта виникає внаслідок волевиявлення попереднього власника. При переході права власності має місце правонаступництво, оскільки права на придбану річ внаслідок похідного способу такі, які вони були у попереднього власника. До похідних способів належать усі правочини, спрямовані на передачу майна у власність і спадкування, приватизація державного і комунального майна.

Виготовлення або створення нової речі (виробництво) є основним первісним способом набуття права власності. При цьому способі з'являється нова річ, яка раніше не існувала, тому право власності на неї виникає з моменту ЇЇ створення.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору з іншою особою, є власником цієї речі.

ЦК України передбачає такий первісний спосіб набуття права власності, як привласнення загальнодоступних дарів природи. Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.

До первісних способів набуття права власності також належать визнання речі безхазяйною, знахідка, бездоглядні домашні тварини і скарб.

Безхазяйною вважається річ, яка не має власника або власник якої невідомий (ст. 335 ЦК України) .

Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені.

Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана судом у комунальну власність.

Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, прямо передбачених ЦК України, а саме: набуття права власності на речі, від яких власник відмовився, на знахідку, на бездоглядних домашніх тварин та скарб.

Знахідка (ст. 337 ЦК України) . Особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі.

Особа, яка знайшла загублену річ у приміщенні або транспортному засобі, зобов'язана передати її особі, яка представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу. Особа, якій передана знахідка, набуває прав та обов'язків особи, яка знайшла загублену річ.

Якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, є невідомою або невідоме місце її перебування, особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана заявити про знахідку міліції або відповідному органу місцевого самоврядування.

Особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати її у себе або здати на зберігання міліції, або відповідного органу місцевого самоврядування, або передати знахідку особі, яку вони вказали.

Річ, що швидко псується, або річ, витрати на зберігання якої є непропорційно великими порівняно з її вартістю, може бути продана особою, яка її знайшла, з одержанням письмових доказів, що підтверджують суму виторгу. Гроші, одержані від продажу знайденої речі, підлягають поверненню особі, яка має право вимагати її повернення.

Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявления про знахідку міліції або органу місцевого самоврядування, якщо:

1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі;

2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка ЇЇ знайшла, міліції або органу місцевого самоврядування. Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання міліції,

про що робиться оголошення у пресі.

Якщо протягом шести місяців від дня опублікування цього оголошення не буде виявлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, або вони не заявлять про свої права на транспортний засіб, міліція має право продати його, а суму виторгу внести на спеціальний рахунок у банку. Якщо протягом трьох років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума переходить у власність територіальної громади, на території якої було знайдено транспортний засіб.

Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від особи, якій вона повернута, або особи, яка набула право власності на неї, відшкодування необхідних витрат, пов'язаних із знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі тощо), а також має право вимагати від її власника (володільця) винагороду за знахідку в розмірі до 20 % вартості речі.

Якщо власник (володілець) публічно обіцяв винагороду за знахідку, винагорода виплачується на умовах публічної обіцянки.

Бездоглядна домашня тварина (ст. 340 ЦК України). Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов'язана негайно повідомити про це власника і повернути її. Якщо власник бездоглядної домашньої тварини або місце його перебування невідомі, особа, яка затримала тварину, зобов'язана протягом трьох днів заявити про це міліції або органові місцевого самоврядування, який вживає заходів щодо розшуку власника.

Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, може на час розшуку власника залишити її у себе на утриманні та в користуванні або передати іншій особі, якщо ця особа може забезпечити утримання та догляд за твариною з додержанням ветеринарних правил, або передати її міліції чи органу місцевого самоврядування.

У разі повернення бездоглядної домашньої тварини власникові особа, яка затримала тварину, та особа, якій вона була передана на утримання та в користування, мають право на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням тварини, з урахуванням вигод, здобутих від користування нею. Ця особа також має право на винагороду.

Відповідно до ст. 343 нового ЦК України скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.

Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього.

Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, у якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього.

У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна.

У разі виявлення скарбу, що є пам'яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава.

Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до 20 % від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування.

Якщо пам'ятка історії та культури була виявлена у майні, що належить іншій особі, ця особа, а також особа, яка виявила скарб, мають право на винагороду у розмірі до 10 % від вартості скарбу кожна. Ці правила не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх трудових (договірних) обов'язків.