3.6. Визначення країн-партнерів у статистичному обліку зовнішньоторговельного обороту

Статистичне вивчення зовнішньоторговельного обороту прийнято проводити за двома найважливішими напрямами: за товарною структурою експорту та імпорту і за географічним розподілом оборотів. Перший аспект дає уявлення про те, чим торгує країна на світовому ринку. Другий – про її основних торговельних партнерів. Кожен із вказаних напрямів аналізу проводиться окремо, крім того дуже важливу інформацію для виявлення тенденцій у світовій торгівлі та перспектив її розвитку дає комплексний аналіз обох аспектів, коли вивчають товарну структуру експорту та імпорту по кожній країні-торговельному партнерові.

Для обліку експорту та імпорту у розрізі товарних груп застосовують класифікації і номенклатури товарів, прийняті у статистиці зовнішньоекономічних зв’язків (дивись параграф 3.7 цього підручника).

Географічний розподіл експорту і імпорту здійснюється шляхом визначення країн-контрагентів. Під країнами-контрагентами розуміють країни, між якими здійснюється зовнішньоторговельний оборот. Очевидно що без достовірних даних про те, куди, в які країни ввозяться товари і з яких країн вони вивозяться, неможливо вести ефективну роботу із розвитку зовнішньоекономічних зв'язків кожної країни. Показники географічного розподілу світового експорту дозволяють визначити частку кожної країни у світовій торгівлі. Вивчення зовнішньої торгівлі України у розрізі її торговельних партнерів дозволяє проаналізувати залежність українських виробників від основних ринків збуту, оцінити динаміку і перспективи збільшення частки вітчизняних виробників на ринках інших країн. Крім того, такий аналіз дає уявлення про коло країн, за якими склалися значні обсяги імпорту, а значить існує імпортна залежність української економіки від успішної торгівлі з ними.

В сучасній міжнародній статистичній практиці використовуються три основні методи обліку країн-контрагентів: 1) країна виробництва - країна споживання;

2) країна відвантаження (відправлення) - країна поставки; 3) країна придбання (купівлі) - країна продажу (країна контракту).

Використання цих методів пов'язане з особливостями організації експорту і імпорту. Товари, що обертаються у зовнішній торгівлі, перш ніж дійдуть до споживача, можуть бути куплені і продані кілька разів. При цьому кожен вид імпортного товару, що потрапляє на внутрішній ринок країни-покупця, в якійсь країні був вироблений, десь куплений і звідкись відправлений. Вказані етапи: виробництво, купівля і відправка (або відвантаження) товарів, - могли мати місце як в одній і тій же, так і в різних країнах. Те ж саме відбувається при експорті. Товари, що експортуються, можуть бути спочатку адресовані в одну країну, потім продані в іншу, а насправді спожиті в третій або четвертій країні. Тобто при організації експорту також можна виділити три етапи: адресація (або відвантаження), перепродаж, споживання. У зв'язку з цим існують можливості для застосування в різних країнах різноманітної облікової практики в області визначення країн-контрагентів.

Вперше чіткі визначення країн-контрагентів за кожним із перелічених методів обліку були наведені у міжнародній конвенції з питань економічної статистики, укладеній в 1928 році в Женеві на Міжнародній конференції з цих питань. Наразі Статистична комісія ООН рекомендує їх для практичного використання з врахуванням уточнень і поправок зроблених як на Кіотській конференції, так і запропонованих Радою з митного співробітництва.

Розглянемо суть кожного методу обліку країн-контрагентів. Методом «країна виробництва - країна споживання» користуються більшість країн світу (близько 70%). Відповідно до цього методу імпорт відображається в обліку по країні виробництва (походження) товару, а експорт - по країні споживання (кінцевого призначення) товару. Відповідно до рекомендацій Статистичної комісії ООН, які прийняті більшістю країн світу і у тому числі Україною, країною походження або виробництва є та країна, де продукти сільського або лісового господарства були вирощені, корисні копалини здобуті, а готові продукти вироблені повністю або частково. Під частковою (достатньою) переробкою товару мають на увазі зміну його форми, складу і т.п. Проте до часткової (достатньої) переробки не відноситься переупаковування, сортування і змішування.

Визначення країни походження товарів має велике значення не тільки для достовірного статистичного обліку, але і для здійснення тарифних і нетарифних заходів регулювання експорту і імпорту товарів.

Під країною споживання розуміють країну, в яку товар завозиться безпосередньо для використання на її території з метою, для якої він призначений, тобто для потреб підприємств, секторів економіки, для переробки, або ремонту, додаткової обробки, чи особистого споживання громадянами даної країни. При цьому вважається, що переупаковування, сортування і змішування не є ні переробкою, ні додатковою обробкою.

Метод обліку «країна виробництва - країна споживання» має істотні переваги перед іншими двома методами. Тільки при такій системі обліку виникає можливість аналізу географічного розподілу зовнішньої торгівлі по країнах, що дійсно є безпосередніми виробниками і споживачами продукції, виключаючи проміжні країни. Відбувається дійсний статистичний облік руху товарів від виробника до споживача. Крім того такий метод обліку дозволяє реально вивчати характер і ступінь участі країн в міжнародному розподілі праці. Але і у цього методу обліку є недоліки. Організація обліку за цим методом ускладнюється труднощами у визначенні країни виробництва (походження) товару. Часто за товарами, які витримують багатократні перевідправлення з однієї країни в іншу, дійсна країна походження не відома навіть постачальнику. З тієї ж причини не завжди на момент експорту буває відома країна кінцевого призначення (споживання) товару.

В таких випадках при обліку імпорту замість країни походження реєструють країну відвантаження (відправлення), або країну придбання (купівлі) товару.

Якщо при експорті товару в контракті не проставляється країна його споживання

і у зв'язку з цим у момент виконання контракту (декларування товарів) виникають сумніви відносно країни споживання товару, тоді в митних деклараціях вказується або країна поставки товару, або країна продажу (країна контракту), що порушує концепцію обліку за методом «країна виробництва - країна споживання».

І нарешті, облік за цим методом не дозволяє враховувати одну і ту ж операцію країною експортером і імпортером, якщо товари не були імпортовані безпосередньо із країни - виробника. Наприклад, Росія імпортує нафту з Лівії (лівійська нафта) і реекспортує (перепродає) її до Франції. Природно, що Франція, використовуючи метод обліку зовнішньоторговельних оборотів «країна виробництва - країна споживання», відображатиме цю операцію як імпорт з Лівії (по країні походження товару), Росія ж відобразить експорт цієї нафти до Франції. Тим самим порушується порівнянність статистичних даних країн-контрагентів і відбувається розбіжність даних про їх взаємну торгівлю. У зв'язку з цим спотворюються дані про розвиток зовнішньоекономічних зв'язків між двома країнами.

Метод «країна відвантаження (відправлення) - країна поставки» використовують близько 25% країн світу. Він дозволяє отримати більш точні і порівнянні статистичні дані про зовнішню торгівлю країн-контрагентів. Поза сумнівом, завжди відома країна, з якої відвантажується товар (за транспортними документами), і країна поставки, куди адресується товар (країна, відома на момент відвантаження як кінцева країна, куди повинен бути доставлений товар).

У випадку, коли при транспортуванні товару із країни відправлення до країни одержувача не здійснюються ніякі комерційні операції, які міняють юридичний статус і вартість товару, застосування цієї методики обліку повинне приводити до одержання симетричних наборів даних , оскільки товари, враховані однією країною як експорт, будуть враховані іншою країною як імпорт. Однак, якщо при транспортуванні товарів через третю країну, або через міжнародні води такі комерційні операції здійснюються (зберігання, перевантаження), симетрія показників експорту та імпорту за країнами-контрагентами порушується через появу, наприклад, доданої вартості, що буде включена у склад імпорту, але не включається до складу експорту. Крім того, уся вартість оборудки може бути приписана країні, що є лише місцем знаходження перевалочного складу або фірми-посередника. У такому випадку дані про країну відвантаження не узгоджуються з даними про країну походження товару. Крім того, дорогою товари можуть бути переадресовані, тоді зміниться країна призначення, а у країні-експортері облік експорту буде проведено за країною початкового призначення, яка в своєму обліку імпорту на відповідну суму не врахує. Застосування критерію країни відвантаження призводить до того, що, при перевантаженнях товарів у дорозі, країною, яку партнер ототожнює з країною-партнером, часто буває країна, у якій відбувалися останні відвантажувальні операції. Це також призводить до значних викривлень даних міжнародної торгової статистики.

Цей метод обліку передбачає реєстрацію усіх видів руху товару за укладеними угодами (країна-продавець – країна-посередник – країна-покупець), тому застосування цього методу в масштабі світової торгівлі приводить до завищення її підсумків, оскільки товар може протягом року перепродуватися багато разів, тобто бути відвантаженим спочатку в одну країну, потім в іншу, потім в третю і т.д. Природно, в підсумках світової торгівлі враховуватимуться всі відвантаження і поставки цього товару (імпорт і експорт) країн посередників.

За методом «країна придбання (купівлі) - країна продажу (контракту)» враховуються як контрагенти тільки ті країни, на території яких проживають і ведуть справи експортер та імпортер, тобто, ті країни, між резидентами яких відбуваються розрахунки за товар. Однак застосування такого методу призводить до невідповідності при збиранні інформації, оскільки облік більшості даних відбувається при перетині товарами кордону, а куплені (продані) резидентами товари не завжди завозяться до країни, на території якої здійснює свою господарську діяльність резидент. Наприклад, країна А виробляє товари, які продає резиденту країни В, котрий в свою чергу перепродає ці товари резиденту країни С. При цьому товари відвантажуються безпосередньо із країни А до країни С. Якщо всі вказані країни будуть вести облік при перетині товарами власного кордону і одночасно визначати країну-партнера на основі методу «придбання - продажу», то в статистиці країни А товари будуть враховані як експорт до країни В; в країні С їх врахують як імпорт із країни В, а в статистиці країни В не буде враховано ні експорту, ні імпорту цих товарів, оскільки вони не перетинали її кордону. Крім того, «придбання - продажі» являють собою лише частину операцій, які враховуються в статистиці міжнародної торгівлі товарами.

Ведення статистики на основі критерію «придбання - продажу» ставить також перед країною проблему одержання необхідної інформації, коли товари направляються одержувачу не в ту країну, в якій знаходиться покупець (головна компанія може придбавати товари для філії, що знаходиться в іншій країні), або коли товари одержують не із тієї країни, де знаходиться продавець. Одержати інформацію про місцезнаходження покупця (при експорті) та продавця (при імпорті) по кожній зовнішньоторговельній оборудці можна з допомогою досить трудомістких обстежень торгуючих організацій, особливо у зв’язку з аналізом декларацій про сплату податку на додану вартість.

Таким чином, навіть якщо якась країна точно і повністю реєструє всі товари, продані за рубіж або куплені її резидентами (включаючи і ті, які не перетинали кордонів цієї країни), то в результаті такого обліку одержані дані будуть не статистикою зовнішньої торгівлі в загальноприйнятому розумінні, а саме реєстрацією руху товарів і послуг з однієї країни в іншу. Тому в даний час метод обліку «країна придбання - країна продажу товарів» отримав застосування головним чином для характеристики валютних розрахунків по експорту і імпорту, а також для отримання додаткової інформації при аналізі платіжного балансу за географічними регіонами. В статистичних публікаціях по зовнішній торгівлі географічний розподіл зовнішньоторговельного обороту за цим методом приводиться відносно рідко (приблизно 5% всіх країн).

У митній статистиці зовнішньої торгівлі України країнами-партнерами вважаються:

при імпорті – країна походження товару;

при експорті – країна останнього відомого призначення.

Імпорт товарів відображається згідно з країною відправлення:

- для товарів, у момент постачання яких країна походження невідома;

- для реімпортних товарів;

- для товарів, включених до групи 97 згідно з УКТ ЗЕД (твори мистецтва, предмети колекціонування та антикваріат);

- для товарів, які надійшли в Україну як гуманітарна допомога.

Країною походження товарів вважається країна, у якій товар був повністю вироблений або достатньо перероблений.

Товарами, повністю виробленими в даній країні, вважаються:

1) корисні копалини, видобуті на її території або в її територіальних водах, або на її континентальному шельфі та в морських надрах, якщо країна має виключне право на розробку цих надр;

2) рослинна продукція, вирощена та зібрана на її території;

3) живі тварини, що народилися і вирощені в цій країні;

4) продукція, одержана від тварин, вирощених у цій країні;

5) продукція мисливського, рибальського та морського промислів;

6) продукція морського промислу, видобута та/або вироблена у Світовому океані суднами цієї країни;

7) вторинна сировина та відходи, які є результатом виробничих та інших операцій, здійснених у країні;

8) продукція високих технологій, одержана у відкритому космосі на космічних кораблях, що належать цій країні чи орендуються нею;

9) товари, вироблені в цій країні виключно з продукції, зазначеної у пунктах 1 - 8.

У разі, якщо у виробництві товару беруть участь дві або більше країн, походження товару визначається згідно з критерієм достатньої переробки, а саме: країною походження товару вважається країна, в якій було здійснено повне виготовлення товару або останні операції з його переробки, достатні для того, щоб товар одержав основні характерні риси.

Критеріями достатньої переробки товару є:

1) правило, яке потребує в результаті переробки товару зміни класифікаційного коду товару за УКТ ЗЕД на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків;

2) правило адвалерної частки, яке полягає у зміні вартості товару в результаті його переробки, коли відсоткова частка вартості використаних матеріалів або доданої вартості досягає фіксованої частки у вартості кінцевого товару;

3) виконання виробничих і технологічних операцій, які можуть не вести в результаті переробки товару до зміни його коду або вартості згідно з правилом адвалерної частки, але з дотриманням певних умов вважаються достатніми для визнання товару походженням із тієї країни, де такі операції мали місце.

Не відповідають критеріям достатньої переробки такі операції:

1) операції, пов'язані із забезпеченням збереження товарів під час зберігання чи транспортування;

2) операції щодо підготовки товарів до продажу та транспортування (роздрібнення партії, формування відправлень, сортування, перепакування);

3) прості складальні операції – операції, які здійснюються шляхом складання виробів за допомогою простого кріпильного матеріалу (гвинтів, гайок, болтів тощо) чи клепання або монтажу готових вузлів за допомогою зварювання (за винятком виготовлення складних виробів шляхом зварювання), а також інші операції (регулювання, контроль, заправка робочою рідиною тощо), необхідні у процесі складання і не пов'язані з переробкою (обробкою) товарів, незалежно від кількості та складності таких операцій;

4) змішування товарів (компонентів) без надання одержаній продукції характеристик, що істотно відрізняють її від вихідних складових;

5) комбінація двох чи більшої кількості зазначених вище операцій;

6) забій тварин.

Якщо відносно окремих видів товарів або будь-якої країни, якій надані тарифні преференції, особливості визначення країни походження товарів окремо не обговорюються, то застосовується таке загальне правило: товар вважається походженням з даної країни, якщо в результаті здійснення операцій з переробки або виготовлення товарів відбулася зміна класифікаційного коду згідно з УКТ ЗЕД на рівні кожного з перших чотирьох знаків.

Країною останнього відомого призначення є країна, до якої (наскільки це відомо на момент вивезення) повинні бути доставлені товари, незалежно від того, до якої країни вони були відправлені спочатку, і були вони чи ні предметом будь-яких комерційних чи інших операцій, що змінюють їх юридичний статус, на шляху до цієї останньої країни.

Якщо на момент вивезення товару країна кінцевого призначення не відома, то облік експорту здійснюється за країною продажу.

Країна продажу – країна, до якої товари продані, тобто країна, де покупець товару є резидентом.

Критерії достатньої переробки товарів при визначенні країни походження наведені у додатку Д «Методологічні положення статистики зовнішньої торгівлі України товарами», розділ 14 «Країни - партнери».