§ 3. Поняття і правові принципи фінансування державних і муніципальних видатків

Державні й муніципальні видатки здійснюються в порядку фі­нансування. Фінансування державних видатків — це заснова­ний на правових нормах плановий, цільовий, беззворотний і безвіплатний відпуск коштів, що здійснюється з урахуванням оптимального об'єднання власних, кредитних і бюджетних джерел фінансування в міру здійснення плану використання коштів для виконання державних функцій з дотриманням ре­жиму економії і при постійному контролі. Фінансування — беззворотний і безвіплатний відпуск коштів. Воно здійснюєть­ся з різних джерел: бюджетів різних рівнів — від Державного до сільського, позабюджетних цільових фондів, власних кош­тів державних і муніципальних підприємств. Залежно від дже­рел фінансування можна виділити три його види: бюджетне, самофінансування, кредитування.

Основні одержувачі коштів при фінансуванні — це держав­ні органи, підприємства, організації державної та комунальної форми власності. Використовуються різні форми фінансуван­ня. Підприємства й організації державної і муніципальної фор­ми власності, що мають економічну і фінансову самостійність і одержують прибутки, з бюджету покривають тільки частину своїх видатків. Основним принципом їх фінансування є опти­мальне об'єднання власних, бюджетних і позичених коштів при покритті витрат¹.

Підприємства й організації, які є неприбутковими і всі ви­датки покривають бюджетними асигнуваннями, мають назву бюджетних (п. 6 ст. 2 Бюджетного кодексу).

Загальними принципами фінансування є:

• цілеспрямованість;

• фінансування в міру виконання робіт і послуг;

• дотримання фінансової дисципліни. Цілеспрямованість означає, що всі витрати мають цільове

призначення: поточні видатки, капітальні, на зарплату, стипен­дії, відрядження тощо.

¹ Ці форми фінансування в економічній літературі й практиці мають на­зву "нетто-бюджет", коли з бюджету виділяються невеликі суми асигнувань, затверджені в бюджеті, і "брупо-бюджет", коли установа одержує з бюджету для свого функціонування кошти повністю з бюджету. — Див.: Пасіч­ник Ю. В. Бюджетна система України та зарубіжних країн. — С. 370.

Фінансування в міру виконання робіт і послуг — коли кош­ти відпускаються відповідно до фактичного виконання робіт і послуг (не "під план", а в міру виконання плану) кількісними і якісними показниками.

Дотримання фінансової дисципліни і режиму заощаджен­ня — це принцип законності у фінансовій діяльності, точне і неухильне дотримання порядку, строків, звітності тощо.

Принцип дотримання режиму заощадження реалізується як при плануванні видатків, так і при використанні одержаних кош­тів. Дотримання цього принципу особливо важливе зараз, коли Державний бюджет України планується з дефіцитом, з'являють­ся проблеми виплат зарплати, пенсій, не фінансуються "довго­буди" тощо. Крім цих принципів, діє принцип одержання мак­симального ефекту при мінімумі витрат. Цей принцип важли­вий, коли не вистачає коштів на першочергові заходи.

§ 4. Порядок кошторисно-бюджетного фінансування

Сутність кошторисного режиму фінансування полягає в тому, що державні І комунальні установи невиробничої сфери одер­жують на свої видатки бюджетні асигнування з державного та відповідних місцевих бюджетів на основі кошторисів. Кошто­риси складаються на кожний рік і затверджуються, як прави­ло, розпорядниками вищого рівня, якщо інше не передбачено законодавством.

Кошторис — основний фінансово-плановий акт, у якому встановлюється обсяг бюджетних асигнувань, їх постатей­ний і поквартальний розподіл.

Кошторис складається з статей, кожна з яких вміщує одно­рідну групу видатків, що мають суворо обов'язковий характер, і не підлягає змінам, оскільки відповідно до них розподіляють­ся бюджетні призначення, затверджені законом про Держав­ний бюджет або рішеннями про місцевий бюджет.

Обсяг бюджетних асигнувань у кошторисі засновується на:

а) показниках, що характеризують кількісні параметри діяль­ ності установ (оперативно-сітьові показники);

б) нормативах видатків у розрахунку на певний кількісний по­ казник.

Оперативно-сітьові показники характеризують профільну діяльність установи (наприклад, кількість студентів) і загальні показники, що характеризують будову установи (площа, куба­тура тощо).