Тема: Суспільство та його осмислення філософією

Мета: визначити сутність поняття «суспільство»; з’ясувати основні ознаки соціальної структури суспільства; розвивати вмін­ня аналізувати, порівнювати, робити висновки; розширювати міжпредметні зв’язки; дати уявлення про сутність і концепції влади; схарактеризувати структуру влади; розкрити основний зміст легітимності влади (типи легітимності); викликати інтерес до теми, предмета; формувати навички порівнювати та узагальнюва­ти, здійснювати дослідження об’єктів і явищ.

Форма проведення: лекція з елементами дискусії та бесіди.

Епіграфи:

Жодне суспільство не може бути гіршим, ніж люди, з яких воно складається. В. Швебель

Суспільство — зведення каменів, яке обрушилося б, якби один не підтримував інший.

Сенека

Питання для обговорення

• Використовуючи знання, набуті на уроках історії та правознав­ства, спробуйте відповісти на запитання.

• У чому полягає основа суспільного життя?

• Як виникло суспільство і як воно існує?

• За яких умов суспільство зберігає свою цілісність?

• Які типи суспільств існували та існують сьогодні на планеті?

• Як співвідносяться суспільство та особистість?

• У чому полягає сутність поняття «суспільство» ?

• Чому суспільство є соціальною системою?

• Які характерні риси й особливості визначають суспільство?

• Назвіть види соціальних груп.

• Якими є характерні ознаки сформованої етнічної спільноти?

• Як ви розумієте соціальну рівність?

• Якими є причини виникнення соціальної нерівності?

• Яку роль відіграє в суспільстві політична сфера?

• Що ви розумієте під поняттям «політика» ?

• На якому етапі історичного розвитку суспільства виникла влада?

Завдання додому:

Скласти сенкан на тему «Держава».

Приклад:

1. Організація.

2. Правова, економічна.

3. Управляє, захищає, пригноблює.

4. Система політичної влади.

5. Спосіб організації суспільства.

1. Філософське осмислення суспільство

Соціальна філософія — розділ філософського знання, що досліджує найбільш загальні характеристики суспільного життя, колективної людської діяльності, а також місце особистості в суспільстві.

Суспільство є об’єктом вивчення багатьох наук, які називають соціальними (соціологія, політологія, демографія, соціальна статистика, економічні дисципліни, соціальна психологія, юридичні науки). Особливість соціальної філософії полягає в тому, що вона визначає фундаментальні основи і сенс існування суспільного життя, умови збереження цілісності і впорядкованості суспільства як єдиної системи.

Історично суспільство виникає разом із появою людини. Перші об’єднання ґрунтувалися на кровно-родинних зв’язках, але з поступом історії, зі зростанням населення, з ускладненням суспільного життя виникають перші соціальні структури (соціальна диференціація, право, мораль). Вони набувають власних законів розвитку, підтримують цілісність і єдність суспільства, забезпечуючи стабільність і можливість його саморозвитку.

Що ж саме спонукає людей жити і діяти разом? Щоб відповісти на це питання, філософи зверталися до історичного минулого. Виникали різноманітні, часто протилежні версії походження суспільства.

Отже, основними чинниками виникнення суспільства є:

1. Трудова діяльність: людина активна і діяльна за своєю природою, праця стала фактором єднання людей (за біблійною версією, праця — покликання людини, Бог оселив людину в саду Едемському, «щоб обробляти його і доглядати його»).

2. Колективність: людина є соціальною істотою, вона має дар спілкування, прагне його, вона не здатна сформуватися як людина на самоті («сказав Господь Бог: не добре бути людині самій...»).

3. Духовність: людина здатна до пізнання, має свідомість і самосвідомість, в ній є прагнення до творчості, свободи, добра, любові («сказав Бог: створимо людину за образом Нашим і за подобою Нашою»).

Людина формувалась як суспільна істота, а становлення суспільства відбувалось як розвиток власне людського суспільства. У розумінні сутності суспільства саме цей аспект — співвідношення суспільства та індивіда — є головним.

Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи. У свою чергу, вони теж мають певний рівень організованості й упорядкованості власної структури. Це дає підстави стверджувати, що соціальна структура суспільства є комплексним, багатомірним утворенням.

Під структурою суспільства розуміють:

а) сукупність різноманітних угрупувань і спільнот (соціальна структура суспільства);

б) система основних сфер життєдіяльності суспільства (мате­ріально-економічної, соціально-політичної, духовно-культур­ної) і відповідних суспільних відносин (економічних, політич­них, правових, моральних, релігійних тощо).

Сукупність різноманітних соціальних спільнот та зв’язків між ними складають соціальну структуру суспільства.

Головний зміст соціальної структури створюють соціальні інститути, насамперед економіка, політика (держава), наука, ос віта, сім’я, зберігаючи і підтримуючи чинні в суспільстві відносини і зв’язки. Ці інститу­ти нормативно регулюють, контролюють і спрямовують поведінку людей у життєво важливих сферах, а також визначають стійкі, ре­гулярно відтворювані їхні рольові позиції (статуси) в різних типах соціальних організацій.

Соціальна група — відносно стійка, історично сфор­мована сукупність людей, об’єднаних на основі загальних соціально значущих ознак. У кожному суспільстві існує певна кількість соціальних груп, утворення яких зумовлено: спільною діяльністю (наприклад, професійні групи, зайняті у сфері політичної, економічної та духовної діяльності); спільним просторово-часовим існуванням (середовищем, тери­торією, комунікацією); груповими настановами та орієнтаціями.

У соціальні групи люди об’єднуються на підставі спільних со­ціальних інтересів, які зумовлюють їхні дії. Формуються вони з представників різних груп залежно від їхнього становища та ролі в суспільному житті.

У соціальній структурі суспільства взаємодіють різні за чисель­ністю соціальні групи. Традиційно їх поділяють на малі і великі.

Мала соціальна група — нечисленна за складом соціальна група, учасники якої об’єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особистому спіл­куванні, що є основою для виникнення як емоційних стосун­ків, так і особливих групових цінностей і норм поведінки. Ознаками малої соціальної групи є наявність безпосередніх трива­лих особистих контактів (спілкування, взаємодія), притаманних, наприклад, сім’ї, виробничій бригаді, шкільному класові, колек­тиву космічної, арктичної станцій, спортивній команді, релігійній секті, групі друзів тощо. Мінімальний розмір малих груп — дві осо­би, максимальний — кілька десятків.

Велика соціальна група — численна за складом група людей, об’єднаних для спільної діяльності, взаємо­дія між якими є більш формальною. До них можна віднести професійні, демографічні, національні спільноти, соціальні класи.

Залежно від критерію виділяють сімейно-побутову, релігій­ну, соціально-політичну, освітню та інші підструктури суспільства.

Вирішальним моментом у структуруванні соціуму на сфери життєдіяльності є ті три основних чинники, завдяки яким стало можливим саме існування суспільства: трудова діяльність, колек­тивність і духовність.

Основне призначення суспільства — відтворити існування живих людських істот, які є складовими елементами суспільства.

Соціальні інститути — це і певні уста­нови, і сукупність соціальних норм та культурних зразків, і система поведінки, відповідна до цих норм. Залежно від сфер життєдіяльності виділяють такі соціальні інститути: економічні (розподіл праці, влас­ність, заробітна плата тощо); політичні, або інститути влади (держа­ва, армія, інститут права, партії, профспілки та ін.); інститути сфери культури (традиції і звичаї, мораль, інститути освіти, сім’ї, церкви).

Кожне суспільство у своєму розвитку ґрунтується на певній системі цінностей, норм, ідеалів. Якщо ідеалам суспільства, його культурі, формам менталітету народу загрожує занепад, то нега­тивного впливу зазнають суспільні відносини, відповідним чином трансформується цивілізація. Суспільне життя в будь-якій формі і на будь-якому рівні визначається духовно-культурними чинника­ми, які не можна ігнорувати.