1911 Р. Новий віце-король Хардінг скасував розподіл Бенгалії, а столицю Індії перенесли з Калькутти в «більш спокійне» Делі.

Отже, на початку ХХ століття національно-визвольний рух перетворився на визначальний фактор суспільно-політичного життя Індії, на який британські колонізатори не могли не зважати.

Китай

З ХVII століття владу в Китаї зосередили у своїх руках маньчжури, які захопили країну і заснували свою імператорську династію Цін. На кінець ХIХ століття Китайська імперія втратила свою колишню могутність і перетворилася на напівколонію Заходу. Іноземні держави почали розподіл її території на «сфери впливу». Постаріла маньчжурська династія Цін уже не могла протистояти вторгненню іноземців і відстоювати суверенітет країни. Найбільш свідома частина суспільства розуміла необхідність негайних змін. У 1898 р. група китайських реформаторів зі схвалення імператора спробувала здійснити реформи, спрямовані на модернізацію Китаю. Однак через запеклий опір консервативних кіл ця спроба закінчилась цілковитим провалом.

Китай стрімко втрачав свій суверенітет. Тиск з боку іноземців посилювався. Країну заполонили католицькі і протестантські місіонери, які поширювали свою ідеологію серед китайського населення. Це викликало протест традиційного китайського суспільства. На зламі ХIХ–ХХ століть Північний Китай був приголомшений стихійним народним повстанням проти іноземців під проводом таємного товариства Іхетуань (історики часто називають його «боксерським повстанням»). Основним гаслом, що об’єднало повстанців, став девіз «Підтримаємо Цін, смерть іноземцям!». Але вигнати іноземців і відновити самоізоляцію Китаю від зовнішнього світу не вдалося: народне повстання було жорстоко придушено великими державами, а Китай зазнав нових принижень. «Боксерське повстання» розвіяло ілюзії, які ще існували в китайському суспільстві щодо могутності держави, уособленої монархією Цін. Престиж правлячої династії був остаточно підірваний. Китай зайшов у «глухий кут історії».

Революційно-демократичний рух у Китаї

На зламі ХIХ–ХХ століть формується революційно-демократичний рух. Його учасники мали на меті шляхом озброєного повстання повалити маньчжурську династію і проголосити республіку. Саме так, на їх думку, можна було відродити могутній і незалежний Китай. Визнаним лідером китайських революційних демократів став Сунь Ятсен, який тривалий час перебував в еміграції і був добре обізнаний з політичним досвідом Заходу. Він вважав, що єдиний правильний шлях виходу з кризи — поєднання традицій китайської цивілізації з нововведеннями, які прийшли із Заходу, і покладав великі надії на підтримку з боку Японії і західних держав. У 1905 р. Сунь Ятсен та його прибічники заснували в Японії революційну організацію «Об’єднаний союз». Його програма («три народні принципи») була розроблена Сунь Ятсеном. Перший принцип звучав як «націоналізм» і передбачав повалення влади маньчжурської династії та повернення влади китайському урядові. Другий принцип отримав назву «народовладдя» та означав установлення в країні буржуазно-демократичної республіки після повалення монархії. Третій принцип — «народний добробут» — мав на увазі справедливе вирішення основного для Китаю питання — аграрного. «Об’єднаний союз» розпочав підготовку антиманьчжурського повстання на півдні Китаю.

Тема№11 Визначте основні умови Чан Кайші.

Чан народився у Хсікоу, маленькому містечку у близько 30 кілометрах від Феньгхоа, що знаходиться у провінції Чжецзян. Проте його історичною батьківщиною, яка відіграє велику роль у китайській культурі, можно вважати місто Хек'яо, у міському окрузі Усі. Його батьки (батько - Цзян Чжаоконг, мати - Ван Кайу) належали до забезпечених громадян і займались торговлею сіллю. Тато загинув, коли Чану було тільки вісім років. Свою ж мати син описав як "зразок конфуціанських ідеалів".

Дитинство Чана пройшло у той період китайської історії, коли постійні громадянські війни між військовими начальниками розвалювали країну і вгоняли її у величезні борги, тому юнак обрав кар'єру військового. Своє військове навчання він почав у 1906 році, у Баодінській Військовій Академії. У 1907 році Чан поїхав до Початкової Школи Імперської Японської Військової Академії, вищого навчального закладу для китайських студентів. Там він попав під вплив революційного руху, яке ставило своєю метою зверження династії Цін і встановлення республіки. Він потоварищував з Ченом Кімеєм, який у 1908 році привів Чана до організації Тунменхой (кит. 同盟會), яка стала попередником Гоміньдану. Чан служив у Японській армії з 1909 по 1911 роки.

У 1911 році, після розпочинання Учанського Повстання, Чан Кайші повернувся до Китаю і брав участь у бойових діях як офіцер артилерії. Був командиром Шанхайського полку а також одним з довірених особ свого друга Чен Кімея. Займав чин лейтенанта. Саме у ці часи за його наказом вбили дисидента та члена Революційного Альянсу, який був і проти Сунь Ятсена, і проти Чен Кімея. Синьхайська революція вдалася, бо династія Цінь була звергнута, і Чан Кайші стає одним з керівників Гоміньдану та одним з найвпливовіших людей Китаю.

Після знешкодження Республіканського уряду Юань Шікаєм та провалу Другої Революції 1913 року Чан Кайші і його співслужбовці знаходилися у вигнанні у Японії та у підпіллі у Шанхайському Міжнародному Сеттльменті. У Шанхаї Чан співпрацював з місцевими кримінальними діячами, у яких головною була Зелена Банда, яку очолював Ду Юешен. 15 лютого 1912 року кілька членів Гоміньдану, у складі яких був і Чан вбили одного з лідерів організації "Відновлене Суспільство" Тао Ченгджанга у лікарні Французької Шанхайської Концессії.