5. Здійснення особистих немайнових прав

Під змістом будь-якого права розуміють сукупність повноважень носія цього права. Щодо немайнових прав сукупність цих повноважень полягає у можливості фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Таке розуміння змісту особистого немайнового права закріплено в ст. 271 цивільного кодексу. Але немайнові права чиленні і багатоманітні. В залежності від різновиду окремого немайнового права визначається і його зміст. Так, наприклад, право на сім’ю включає повноваження людини створити сім’ю незалежно від віку та стану здоров’я, проживати разом із сім’єю або підтримувати з сім’єю зв’язки незалежно від місця перебування, вимагати від інших осіб не порушувати це право, та право звернутись за примусовим захистом в разі, коли таке порушення відбувається. Відмова від здійснення такого права, наприклад, дії людини, спрямовані на довічне усамітнення за релігійними мотивами, не тотожна позбавленню права. Відмова від здійснення особистого немайнового права також є одним з повноважень носія права. Можливість визначати свою поведінку на власний розсуд надає людині право самостійно визначати межу здійснення права і взагалі доцільність його здійснення.

Цивільний кодекс не дає поняття приватного простору людини і праву на приватний простір. Але, зважаючи на різновиди, зміст і обсяг немайнових прав, які регулюються цивільним кодексом, можна стверджувати, що в ньому знайшли відображення тенденції європейських правових стандартів. Так, цивільний кодекс включає різноманітні аспекти прав на повагу до приватного життя. Екологічний аспект цього права знайшов вираження у у ст. 282 і 293 , які регулюють права фізичної особи на усунення небезпеки, що загрожує життю та здоров’ю та на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Просторовий аспект права на приватне життя відображений в ст. ст. 310 , 311 ЦК, які проголошують право на місце проживання і недоторканість житла. Комунікативний аспект включає зазначені в ст. 301, 303, 306 ЦК права на таємницю особистого життя , особисті папери, таємницю кореспонденції та ін. Можна виділити і фізичний аспект зазначеного права, який полягає в правах на свободу, особисту недоторканість та ін. Хоча специфіка особистого немайнового права не завжди дає можливість розглядати це право лише в одному визначеному аспекті. Так, наприклад, протиправне обмеження свободи людини одночасно містить в собі і порушення права на особисту недоторканість ( фізичний чи психічний тиск) і порушення права на сім’ю, на місце проживання тощо.

Відповідно до ст. 272 ЦК повнолітня і дієздатна людина сама здійснює свої особисті немайнові права. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх осіб, які за своїм віком або станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки, опікуни, піклувальники. Стосовно окремих немайнових прав це прямо передбачено законом. Наприклад, медична допомога особі, яка не досягла 14 років або є недієздатною, надається , за виключенням окремих випадків, за згодою законних представників цієї особи.

Забезпечується здійснення особистого немайнового права відповідними діями посадових, службових осіб, органів державної влади. Відповідно до ст. 2 Конституції України, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищими соціальними цінностями. Права і свободи людини та їх гарантії складають і визначають зміст і направленість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Ствердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Шляхи забезпечення здійснення таких прав різноманітні. Це, по-перше законодавче забезпечення, прийняття відповідних нормативних актів, які детально регулюють умови здійснення права. Так, наприклад, недостатньо проголосити право людини на донорство. Для забезпечення охоронюваних законом прав і інтересів людини існує низка спеціалізованих нормативно – правових документів з питань трансплантації, вилучення органів у живої або померлої людини та ін. Крім нормативного забезпечення, має значення і створення фактичних і економічних умов за яких здійснення такого права буде можливим для окремої людини. Це - створення розгалуженої системи медичних закладів, забезпечення їх висококваліфікованими спеціалістами, відповідним обладнанням тощо.

Право на життя, проголошене Європейською Конвенцією про захист прав і основних свобод людини і Конституцією України, захищається законом. Це означає що держава в законодавчому порядку зобов’язана визначити механізм захисту життя людини, вжити заходів для формування відповідних сил безпеки та поліції, належне розслідування всіх випадків насильницької смерті і вжиття заходів впливу на злочинців.

Здійснення будь-якого суб’єктивного права завжди має більш або менш широкі межі. Межі здійснення немайнового права пролягають як правило там, де реалізація людиною власного права стикається з інтересами інших осіб або суспільства взагалі. Абсолютний характер немайнових прав означає не лише те що в ньому виявляється абсолютна цінність людини незалежно від її сімейного, майнового, соціального стану тощо, а ще й те, що носій цього права може вимагати поваги до власного права від невизначеного кола осіб. Разом з тим, обов’язок за певних обставин обмежуватись в здійсненні своїх прав відповідно до ст. 13 ЦК по-перше покладений на самого носія цього права. Таке обмеження стосується утримання від дій, що можуть порушувати права інших осіб, , зашкодити довкіллю або культурній спадщині, суперечать моральним засадам суспільства. Не допускається використання власного права з метою завдання шкоди іншій особі.

Так, зловживаючи правом на таємницю про стан власного здоров’я, людина може утаїти наявність інфекційної хвороби, чим поставити під загрозу здоров’я оточуючих. В окремих випадках обмеження здійснення права встановлені законом. Так, інструкція про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини передбачає у встановлених випадках, примусове медичне обстеження, що обмежує право відмовитися від медичної допомоги або медичного втручання. Ця ж інструкція передбачає при зміні місця проживання такої особи порядок повідомлення про це медичного закладу і органів внутрішніх справ, складання і направлення до паспортного столу списків осіб, що незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини. Це також обмежує право на таємницю про стан здоров’я, таємницю особистого життя. Разом з тим, така інструкція переслідує ціль захисту суспільних інтересів, оскільки спрямована на реалізацію Закону “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”. Заборона ( або обмеження можливості) переривання вагітності на певних значних її строках ( ст. 281 ЦК), безумовно обмежує право жінки на особисте життя, його визначення і взагалі на її приватне життя. Разом з тим таке обмеження переслідує мету захисту ненародженої дитини, відповідає християнським нормам моралі і взагалі моральним цінностям що торкаються природи життя, та застосовується лише в тих випадках, коли немає медичних показань для переривання вагітності.