4.7. Право на вибір роду занять

Право на свободу вибору та зміни роду занять, як особисте немайнове право, що передбачено ст. 312 ЦК України ґрунтується на положеннях ст.43 Конституції України, ст.23 Загальної декларації прав людини, ст.4 Конвенції про захист прав та основних свобод людини, ст.8 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Право на вибір та зміну роду занять означає, що фізична особа наділена можливістю вільно на власний розсуд, з урахуванням свого інтересу і мети, а також відповідно до власних здібностей та можливостей обирати та змінювати рід занять, виконувати певну роботу або обіймати певні посади.

Під поняттям “робота” слід розуміти певну працемістку діяльність, яка спрямована на створення чи переробку певного матеріалізованого об'єкту, а також місце виконання такої діяльності. Що стосується поняття “посада”, то законодавець визначає її, як визначену структурою і штатним розписом первинну структурну одиниця юридичної особи, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Право вільного вибору роду занять гарантується також і свободою укладення трудового договору.

В окремих випадках, для реалізації права на вільний вибір роду занять фізична особа повинна відповідати певним вимогам, а також здійснити окремі додаткові заходи. Так, наприклад, для того, щоб обіймати посаду судді, фізична особа повинна бути рекомендована кваліфікаційною комісією громадянин України, мати вік не менше двадцяти п'яти років, мати вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживати в Україні не менш як десять років та володіти державною мовою (ст.7 Закону України “Про статус суддів”). Право на свободу у виборі роду занять може бути обмежене шляхом заборони виконувати певну роботу або обіймати певні посади у випадках і в порядку, встановлених законом. Наприклад, посаду державного службовця не можуть обіймати особи, які мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади, або ж є близькими родичами чи свояками особам, в безпосереднє підпорядкування чи підлеглість яких вони підпадають (ст.12 Закону України “Про державну службу”). Інколи обмеження права на вибір роду занять може бути здійснено внаслідок накладення кримінально-правової санкції позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльність на підставах і в порядку, що передбачений ст.55 КК України.

Гарантією вільного вибору роду занять є заборона примусової праці. Під поняттям “примусова праця” слід розуміти працю, яку особа не обрала добровільно. Однак законодавець не вважає примусовою працею:

а) військову або альтернативну (невійськову) службу, які здійснюється на підставах та в порядку, що передбачений в Законах України “Про загальний військовий обов'язок і військову службу”, “Про альтернативну (невійськову) службу” тощо.

б) роботу чи службу, яка виконується особою за вироком чи іншими рішеннями суду, до яких, наприклад, можна відносити такі санкції кримінального права, як громадські (ст.56 КК України) та виправні (ст.57 КК України) роботи тощо.

в) роботу чи службу відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан, що здійснюється на підставах і в порядку, що передбачений Законами України “Про правовий режим надзвичайного стану”, “Про правовий режим воєнного стану” тощо.

Окрім зазначених вище робіт, Конвенція про захист прав та основних свобод людини, а також Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, не відносяться до примусової праці також і будь-яку роботу чи службу, яка становить собою звичайні громадянські обов'язки.