4.3. Право на честь, гідність та ділову репутацію

В загальному розумінні, під поняттям “честь” слід розуміти зовнішню оцінку фізичної особи з боку суспільства чи соціальної групи, членом якої вона є. Гідністю є внутрішня самооцінка особою своїх якостей. Суміжним з даними поняттями є поняття “ділової репутації”, яка включає в себе усталену зовнішню оцінку фізичної чи юридичної особи, в сфері підприємницьких відносин. Дані особисті немайнові блага повинні бути недоторканими від будь-яких посягань ззовні.

Право на честь, гідність та ділову репутацію в ЦК України не передбачено. Замість цих прав там передбачені відповідно “право на повагу до гідності та честі” (ст.297 ЦК України), а також “право на недоторканість ділової репутації” (ст.299 ЦК України). Проте певна обмеженість зазначених прав в позитивному аспекті, а також невизначеність поняття “повага” дає нам підстави говорити, що фізичні особи наділені більш розширеним особистим немайновим правом на честь гідність та ділову репутацію, яке складається з:

• права на гідність - це особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як особистості, право на усвідомлення цієї цінності та усвідомлення значимості себе як особи, що відіграє певну соціальну роль у суспільному житті.

• права на честь - це особисте немайнове право фізичної особи на об’єктивну, повну та своєчасну оцінку її та її діянь (поведінки) по дотриманню морально-етичних та правових норм, з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також право на формування цієї оцінки та користування нею.

• права на ділову репутацію - це право фізичної та юридичної особи на об’єктивну, повну та своєчасну оцінку її, як підприємця, та її діянь (поведінки) з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також право на формування цієї оцінки та користування нею. При цьому слід відмітити, що в правовому суспільстві, де основним принципом є рівність прав усіх, потрібно захищати не лише ділову репутацію підприємців, а й репутацію усіх членів суспільства взагалі, незалежно від сфери їх професійної діяльності. Саме тому на сьогодні визріла потреба законодавчої регламентації більш широкого права – права на репутацію, яким би охоплювалось право фізичної та юридичної особи на об’єктивну, повну та своєчасну оцінку її, як фахівця у будь-якій сфері професійної чи іншої діяльності, та її діянь (поведінки) з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також право на формування цієї оцінки та користування нею.⁵

4.4. Право на свободу пересування

Фізична особа відповідно до ст. 313 ЦК України має право на свободу пересування. Дане право має первинне закріплення у ст.33 Конституції України, ст.13 Загальної декларації прав людини, ст.2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст.12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Право на свободу пересування означає можливість фізичної особи:

а) вільно пересуватись по території України (після 14 років) у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом;

б) вільно виїхати за її межі і безперешкодно повернутись до України (після 16 років);

в) вільно визначати місце свого перебування, обирати способи і засоби пересування.

Правом на вільне пересування по території України наділена фізична особа, яка досягла 14 років. Фізична особа, яка не досягла 14 років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Право на вільне пересування по території України може бути обмежене, наступних випадках: а) у прикордонній смузі; б) на територіях військових об'єктів; в) у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; г) на приватних земельних ділянках; д) на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; е) на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності.

Окрім цього, свобода пересування обмежується щодо: а) осіб, до яких відповідно до процесуального законодавства застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі; б) осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; в) осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; г) осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; д) шукачів притулку та осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця до прийняття відповідного рішення компетентним органом (про надання цим особам притулку чи статусу біженця); е) іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України; є) осіб, яких призвано на дійсну строкову службу до Збройних Сил України та інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань; ж) іноземців, які перебувають у складі військових іноземних підрозділів і які мають статус військового, а також в інших випадках, передбачених законом.

Правом на вільний самостійний виїзд за межі України має фізична особа, яка досягла 16 років. Фізична особа, яка не досягла 16 років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Правом на безперешкодне повернення до України наділені фізичні особи, які є громадянином України. Безперешкодне повернення означає, що ні за яких підстав громадянин України не може бути обмежений у праві на в'їзд в Україну (ст.1 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України”). При цьому фізичні особи, які реалізують це право повинні мати при собі відповідні документи (паспорт громадянина України для виїзду за кордон, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка), порядок оформлення яких регламентується чинним законодавством.

Право на вільний самостійний виїзд за межі України може бути обмежений у разі виникнення в будь-якій іноземній державі надзвичайної ситуації, що унеможливлює створення в ній умов для безпеки громадян України. В цьому випадку Кабінет Міністрів України приймає рішення про особливий порядок виїзду громадян України до цієї держави. Рішення та інформація про це доводяться до відома громадян, які мають намір виїхати до даної держави. Однак це рішення не є забороною для виїзду, а здійснюється з метою попереджаються про неможливість з боку України забезпечити громадянину необхідну безпеку у зв'язку з виникненням надзвичайної ситуації (ст.10 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України”). Окрім цього, право на вільний виїзд за межі України може бути також обмежене у випадку, коли виїзд з України здійснює фізична особа, яка обізнана з відомостями, що становлять державну таємницю.

Гарантією здійснення права на вільне пересування є також заборона видворення з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений законом.