1,2)Особливості еволюції інтеграційних процесів у Європі

З розвитком міжнародних інтеграційних процесів усе більшого значення набувають формування макрорегіональних інтеграційних об’єднань. Утворення регіональних об’єднань як форми інтеграційної взаємодії держав започатковано в Європі. Інтеграційні процеси в Єв-ропі досягли найвищого рівня порівняно з іншими регіонами світу. Саме тут діє угруповання, що пройшло всі відомі на сьогодні стадії ін-теграції, — Європейський Союз. ЄС можна розглядати як класичний приклад послідовної економічної інтеграції на регіональному рівні. Водночас Європа показала приклади заснування таких організацій, які не витримали випробування часом (Рада Економічної Взаємодо-помоги — РЕВ), або зазнали істотної реорганізації в пошуках підви-192

 

Інтеграційні процеси в Європі

щення ефективності діяльності (Європейська Асоціація Вільної Тор-гівлі — ЄАВТ).

Історично першою регіональною економічною організацією стала РЕВ, яка була заснована в 1949 р. З європейських країн до неї входи-ли СРСР, НДР (Східна Німеччина), Польща, Чехословаччина, Угор-щина, Румунія, Болгарія, Албанія (припинила членство з 1962 р.); у деяких структурах брала участь Югославія. Метою РЕВ було спри-яння поглибленню й удосконаленню співробітництва між соціаліс-тичними країнами, розвиткові соціалістичної економічної інтегра-ції, планомірному розвиткові народного господарства, прискоренню економічного й технічного прогресу. Діяльність РЕВ ґрунтувалась на довгострокових програмах у сфері економіки; однією з останніх була Комплексна програма соціалістичної економічної інтеграції (1971).

Згідно зі Статутом, Рада Економічної Взаємодопомоги була від-крита для будь-якої іншої країни, яка побажає до неї вступити; але поповнилась вона лише іншими соціалістичними країнами за межами Європи (Монголія, В’єтнам, Куба). Жодна європейська несоціаліс-тична країна не тільки не хотіла, а й не змогла б стати членом РЕВ че-рез несумісність принципів ринкової та адміністративно-командного варіанту соціалістичної економіки.

У межах Ради Економічної Взаємодопомоги соціалістичним кра-їнам вдалося досягнути певної координації зовнішньоекономічної діяльності. На РЕВ припадала переважна частка зовнішньої торгівлі кожної з країн, було споруджено чимало спільних об’єктів народного господарства. Проте в цілому ефективність РЕВ була невисокою. Об-сяги взаємної торгівлі країн—членів РЕВ значно поступалися показ-никами країн Європейського економічного співробітництва (ЄЕС); ще менш ефективною була інтеграція у валютно-кредитній сфері, в русі трудових ресурсів. Справа в тому, що РЕВ являла собою насам-перед політичну організацію. Економічна інтеграція розглядалась як підпорядкований процес, що має сприяти досягненню політичних цілей. Крім того, в умовах жорсткого централізованого плануван-ня інтеграційний процес набував неприродного характеру і, по суті, гальмувався. З розпадом соціалістичної системи як політичної сили припинила існування і РЕВ, що продемонструвало її штучність.

Інакше розвивались інтеграційні процеси в Західній Європі. Правда, на перших порах, зразу ж по закінченні Другої світової війни,

 

Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин...

панувала ідея утворення політичного союзу західноєвропейських країн. Він мав бути протидією поширення комунізму на Захід. В 1946 р. У. Черчілль виступив за утворення Сполучених Штатів Євро-пи — єдиного монолітного блоку західноєвропейських держав. Його промова дала початок руху за «єдину Європу». В різних західноєвро-пейських країнах почали утворюватись координаційні комітети, які мали сприяти втіленню в життя ідеї британського прем’єра. Напри-кінці 1948 р. було сформовано «Європейський рух» [14, с. 14—15]. У тому самому році міністри закордонних справ Франції, Великої Британії, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу підписали Брюссель-ський пакт про утворення Західного союзу. Його призначенням було забезпечити співробітництво країн-членів в економічній, соціальній, культурній та воєнній сферах. Згодом цей Союз був доповнений Єв-ропейською радою (1949), до якої увійшли ще деякі західноєвропей-ські країни. В 1955 р. Західний союз було перейменовано на Західно-європейський Союз.

Проте дійсної інтеграції в Західній Європі певний час не відбува-лося, оскільки згадані організації були відверто політичними, а між провідними європейськими державами тих часів мали місце полі-тичні протиріччя (особливо між Францією й Великою Британією). Навіть утворена в 1948 р. Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) для реалізації американської допомоги за «планом Маршалла» мало що змінила, оскільки й вона мала насам-перед політичні цілі. Потрібен був інший підхід до європейської ін-теграції. Політичні цілі, як виявилося, не тільки не сприяли, а й за-важали природному рухові процесу економічної інтеграції. Довелося відкласти завдання політичної інтеграції аж до 90-х років. Політичній інтеграції мусила передувати економічна інтеграція, а не навпаки.

Реальний процес економічної інтеграції в Західній Європі розпо-чався майже водночас із спробами здійснити політичну інтеграцію. Проект економічного об’єднання Європи розробляли Жан Монне, голова Комісаріату з планування й адміністрації в уряді Франції, і Робер Шуман, французький прем’єр-міністр. В основі проекту була ідея утворення Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС), і Р. Шуман втілив його в життя.

Післявоєнна Європа відчувала неабиякі економічні труднощі. Крім фізичного зруйнування війною об’єктів народного господарства, економічне становище погіршувалося нестачею капіталу, конкуренці-194

 

Інтеграційні процеси в Європі

єю з боку США, які вийшли з війни ще більш потужною державою. У цих умовах конкурування ще й між собою в найважливіших галузях виробництва для Європейських країн утрудняло вихід з економічної кризи. Такими галузями тоді були енергетика (насамперед вугільна промисловість) та чорна металургія. Саме з них розпочалася коор-динація економічної діяльності західноєвропейських країн. У 1951 р. шість країн — Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксем-бург — підписали угоду про заснування Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Це об’єднання стало першою ластівкою інте-граційного процесу. Координацію розвитку вугільної промисловості і чорної металургії очолював Верховний орган, який набув певних наднаціональних повноважень. Після реалізації «плану Шумана» пе-редбачалася інтеграція й інших галузей економіки.

ЄОВС швидко продемонструвало свою ефективність, між «шіст-кою» міцніли економічні стосунки, поступово складався механізм регулювання зовнішніх зв’язків на взаємовигідній основі. Згодом розпочалися переговори про поширення інтеграції на інші товари та послуги. Виникла ідея утворення митного союзу а далі — економіч-ного союзу. В березні 1957 р. ті ж самі шість країн підписали в Римі угоду про заснування Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) і Європейського Співтовариства з атомної енергії (Євратом). Тоді ж три організації — ЄОВС, ЄЕС і Євратом об’єдналися в одну спільноту, яка одержала назву Європейське економічне співтовари-ство. При цьому всі три складові частини зберегли своє автономне існування в новій організації.

При утворенні ЄЕС його засновники виношували далекосяж-ні плани. Головною метою ЄС було проголошення в ст. 2 Догово-ру: «Співтовариство має за свою мету, шляхом створення спільного ринку, економічного та валютного союзу, а також шляхом реалізації спільної політики та діяльності … сприяти гармонійному і збалансо-ваному розвитку економічної діяльності Співтовариства, високому рівню зайнятості та соціальному захисту, рівності між чоловіками та жінками, стійкому та безінфляційному зростанню, досягненню висо-кого рівня конкурентоспроможності та зближення економічних по-казників, захисту та поліпшенню стану навколишнього середовища, підвищення життєвого рівня та якості життя, економічній і соціаль-ній інтеграції та солідарності держав-членів» [11, с. 47].

 

Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин...

Договір передбачав відміну митних зборів та кількісних обме-жень на імпорт та експорт товарів між державами-членами, спільну торговельну політику, утворення внутрішнього ринку. Як показав час, ці наміри здійснилися. Зокрема, утворення митного союзу було завершено в 1968 р.

У 1969 р. на конференції в м. Гаага було прийнято рішення про подальше поглиблення західноєвропейської інтеграції, а саме - утво-рення економічного й валютного союзу зі спільною валютою. Ця про-позиція виходила від прем’єр-міністра Бельгії Тіндеманса, і план та-кого союзу одержав його ім’я. За планом Тіндеманса валютний союз мав бути утворений вже до кінця 1980 р., але цей строк виявився не-реальним. Не всі члени ЄЕС були до цього готові; до цього часу від-булося розширення організації, вступ до неї нових країн, і розбіжнос-ті між членами ЄЕС в їх економічному розвитку дещо збільшились, що гальмувало проведення єдиної валютної політики.

4)

Європейська асоціація вільної торгівлі (англ. European Free Trade Association, EFTA) — це зона вільної торгівлі, яка об’єднує митні території чотирьох європейських країн, які не вступили до Європейського Союзу, зокрема, Республіки Ісландія, Князівства Ліхтенштейн, Королівства Норвегії та Швейцарської Конфедерації. Зона вільної торгівлі забезпечує країнам-членам режим вільної торгівлі товарами та послугами, а також гарантує вільний рух капіталів та фізичних осіб.

Заснування[ред. • ред. код]

ЄАВТ була заснована, за ініціативою Великобританії (як альтернатива Європейській Економічній Спільноті), 4 січня 1960 року у м. Стокгольм, Швеція шляхом підписання Стокгольмської угоди про ЄАВТ. Основною метою діяльності ЄАВТ було створення підґрунтя для лібералізації торгівлі промисловими товарами, переробленою сільськогосподарською продукцією, рибою та морепродуктами між країнами-членами цієї міжнародної організації. З часу створення, ЄАВТ встановила тісні торговельні відносини з ЄС та іншими країнами Центральної та Східної Європи, басейну Середземного моря, Азії, Північної та Південної Америки, Близького Сходу та Африки.

Країни-члени[ред. • ред. код]

Три країни-члени ЄАВТ, зокрема, Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія входять до Європейського економічного простору (ЄЕП), угоду про створення якого було укладено у травні 1992 року. ЄЕП об’єднує ринки 27-и країн-членів ЄС та 3-х країн-членів ЄАВТ у спільний ринок обсягом близько 470 млн споживачів, що робить його найбільшим регіональним інтеграційним об’єднанням у світі. Згідно з результатами проведеного 1992 року референдуму, Швейцарія не вступила до ЄЕП, але розвиває торговельно-економічне співробітництво з ЄС шляхом укладення двосторонніх угод. ЄАВТ створила зони вільної торгівлі з ЄС та Фарерськими островами.

Країни, з якими ЄАВТ уклала угоди про вільну торгівлю, зазначені у таблиці.

Америка та Азія	Африка	Європа	Середній Схід
Мексика	Марокко	Болгарія	Ізраїль
Південа Корея	ПАМС	Македонія	Йорданія
Сінгапур	Туніс	Румунія	Ліван
Чілі	-	Туреччина	Палестина
-	-	Хорватія	-
-	-	Україна[1]	-

Розвиток преференційних торговельно-економічних відносин з ЄС, іншими країнами світу та їх регіональними об’єднаннями дозволив ЄАВТ забезпечити своїм суб’єктам підприємницької діяльності доступ до ринків країн, сукупне населення яких становить близько 847 млн споживачів.

Партнери ЄАТ у Світі.

Розвиток торговельних відносин з іншими країнами та їх регіональними об’єднаннями призвів до необхідності перегляду країнами-членами ЄАВТ положень Стокгольмської угоди про ЄАВТ. Оновлену угоду було підписано 21 червня 2001 року у м. Вадуц, Ліхтенштейн і вона набула чинності 1 червня 2002 року, одночасно з набуттям чинності пакетом двосторонніх угод між Швейцарією та ЄС. Положення оновленої угоди про ЄАВТ (т.зв. Вадуцька конвенція) враховують розвиток торговельних відносин країн-членів ЄАВТ з ЄС та іншими торговельними партнерами. Вадуцька конвенція регулює відносини між країнами-членами ЄАВТ у сфері торгівлі товарами та послугами, конкурентної та інвестиційної політики, економічної та грошової політики, захисту прав інтелектуальної власності тощо.

ЄАВТ та Україна[ред. • ред. код]

Співробітництво з іншими країнами здійснюється на двох рівнях. Перший з них передбачає укладення двосторонніх угод про вільну торгівлю. ЄАВТ уклала такі угоди з Болгарією, Чилі, Хорватією, Ізраїлем, Йорданією, Ліваном, Македонією, Мексикою, Марокко, Палестинською Автономією, Румунією, Сінгапуром, Тунісом, Туреччиноюта Південною Кореєю.

Другий рівень співробітництва передбачає укладення ЄАВТ спільних декларацій про співробітництво. Укладено спільні декларації про співробітництво ЄАВТ з 7 країнами та регіональними організаціями, зокрема, Україною, Албанією, Алжиром, Єгиптом, Сербією та Чорногорією, Торговельно-економічним союзом країн Латинської Америки (МЕРКОСУР) та Організацією співробітництва країн Перської затоки.

Стратегічною метою діяльності ЄАВТ залишається лібералізація торгівлі з її найважливішими торгівельними партнерами шляхом укладення угод про вільну торгівлю та розвитку співпраці в рамках СОТ. У найближчій перспективі ЄАВТ планує укласти угоди про вільну торгівлю з Канадою та Таїландом, а також продовжити співпрацю з Україною та іншими країнами щодо створення умов, необхідних для укладення угод про вільну торгівлю.

В останні роки ЄАВТ приділяє значну увагу укладенню угод про вільну торгівлю з країнами Середземномор’я. Метою укладення таких угод є створення для суб’єктів підприємницької діяльності країн-членів ЄАВТ сприятливих умов доступу до ринків країн цього регіону у зв’язку із запланованим на 2010 рік створенням Євро-Середземноморської зони вільної торгівлі. Разом з країнами ЄАВТ, Євро-Середземноморська зона вільної торгівлі об’єднає ринки 40 країн, населення яких становить близько 800 млн споживачів.

Угода про вільну торгівлю між Україною та державами ЄАВТ ратифікована Законом України «Про ратифікацію Угоди про вільну торгівлю між Україною та державами ЄАВТ, Угоди про сільське господарство між Україною та Королівством Норвегія, Угоди про сільське господарство між Україною та Ісландією та Угоди про сільське господарство між Україною та Швейцарською Конфедерацією». Від 7 грудня 2011р.

Цілями цієї Угоди, що ґрунтується на торговельних відносинах між ринковими економіками, є:

a) досягнути лібералізації торгівлі товарами відповідно до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року

b) досягнути лібералізації торгівлі послугами відповідно до Генеральної угоди про торгівлю послугами (ГАТС);

c) значно збільшити інвестиційні можливості у зоні вільної торгівлі;

d) на взаємній основі досягнути подальшої лібералізації ринків державних закупівель Сторін; e) сприяти конкуренції у своїх економіках, особливо коли це стосується економічних відносин між Сторонами;

f) забезпечувати достатній і ефективний захист прав інтелектуальної власності;

g) сприяти гармонійному розвиткові та розширенню світової торгівлі шляхом усунення бар'єрів у торгівлі та інвестуванні.

Організаційна структура ЄАВТ

Рада ЄАВТ є основним робочим органом цієї міжнародної організації, в рамках якого країни-члени ЄАВТ проводять переговори, консультації та приймають рішення щодо напрямів діяльності ЄАВТ. Як правило, засідання Ради ЄАВТ відбуваються щомісяця на рівні Постійних представників країн-членів при ЄАВТ та двічі на рік на рівні міністрів. При прийняті рішень Радою ЄАВТ кожна країна-член має 1 голос. Зазвичай рішення Ради приймаються консенсусом. Країни-члени по черзі головують в Раді ЄАВТ протягом півріччя. Рада ЄАВТ уповноважена приймати рішення з питань:

• розвитку торговельно-економічних відносин між країнами-членами згідно з положеннями Угоди про ЄАВТ;

• розвитку торговельно-економічних відносин з іншими країнами та їх об’єднаннями;

• розвитку відносин між ЄАВТ та іншими міжнародними організаціями;

• бюджету та управління ЄАВТ.

Рада ЄАВТ складається з:

• 8 комітетів (Парламентський комітет, Консультаційний комітет, Комітет з питань розвитку відносин з третіми країнами, Комітет експертів у сфері торгівлі, Бюджетний комітет, Комітет з питань технічних бар’єрів в торгівлі, Комітет експертів з митних питань та питань визначення походження товарів, Комітет з питань управління Португальським фондом);

• 6 експертних груп (з питань державної допомоги, з питань державних закупівель, з питань захисту прав інтелектуальної власності, з питань цінової компенсації, з питань торгівлі послугами та інвестиційної діяльності, з питань ефективних торговельних процедур);

• Радиаудиторів.

Діяльність ЄАВТ забезпечують три Секретаріати. Секретаріат ЄАВТ у Женеві відповідає за виконання положень Угоди про ЄАВТ та розвиток співробітництва ЄАВТ з третіми країнами, Секретаріат ЄАВТ у Брюсселі – за співробітництво ЄАВТ з ЄС, Секретаріат ЄАВТ у Люксембурзі – за співробітництво ЄАВТ з Європейським агентством з питань статистики (ЄВРОСТАТ).

Секретаріат ЄАВТ в Женеві складається з офісу Генерального Секретаря, відділу з питань розвитку відносин з третіми країнами та відділу з фінансових питань та управління.

Генеральним Секретарем ЄАВТ є Кір Брин (Kere Bryn), який очолює Секретаріат ЄАВТ в Женеві з 1 вересня 2006 року.

У 2009 році здійснювався активний переговорний процес між Європейською асоціацією вільної торгівлі та відповідними відомствами України щодо підготовки та аналізу тарифних пропозицій та інших питань взаємного доступу на ринки товарів та послуг, які обговорювались під час проведення першого та другого раундів переговорів про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄАВТ 21-21 квітня, 27-30 серпня ц.р. у Києві. Наразі Постпредство здійснює підготовчі заходи до третього раунду переговорів, які пройдуть у листопаді 2009 року в Женеві.

6)

Процес міжнародної економічної інтеграції має два взаємопов´язаних рівні: мікро- та макрорівень.

На мікрорівні вирізняють горизонтальну та вертикальну інтеграцію. Горизонтальна інтеграція виникає в результаті злиття фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу та отримання при цьому додаткового продукту. Така інтеграція супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування. Вертикальна інтеграція передбачає об´єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють наступні форми вертикальної інтеграції:

- інтеграція «униз» (наприклад, приєднання заводу - виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво);

- виробнича інтеграція «вгору» (наприклад, придбання сталеливарною компанією заводу, що виробляє металоконструкції);

- невиробнича інтеграція «вгору», що включає сфери розподілу На певному етапі розвитку мікроінтеграції виникають транснаціональні корпорації (ТНК) - міжнародні за складом та характером діяльності суб´єкти господарського життя, які функціонують на принципах корпоративної власності з акціонерною формою управління та розподілу прибутків на міжнародному рівні. Важливою рисою ТНК є реалізація єдиної послідовної стратегії через один або декілька центрів прийняття господарських рішень.

На рівні національних економік інтеграція розвивається на основі формування економічних об´єднань країн із тим або іншим ступенем узгодження їхньої національної політики. У процесі генезису та розвитку інтеграційні процеси регіонального типу проходять три стадії та набувають певних форм.

На першій стадії формуються різні торговельні спільності й економічні союзи, коли головним каналом внутрішньої взаємодії стає зовнішня торгівля. До них належать Європейська асоціація вільної торгівлі, спільний ринок країн Західної Європи, Центральноамериканський спільний ринок, Арабський спільний ринок та інші. Взаємодія відтворювальних процесів здійснюється в цих торгових спільнотах переважно через сферу обміну, налагодження сталих торговельних контактів.

Торговельна спільнота держав ґрунтується головним чином на загальному і частковому міжнародному поділі праці, тобто коли переважає міжгалузева спеціалізація, і взаємодія відбувається переважно на макроекономічному рівні.

Друга стадія інтеграції передбачає не лише торговельний обмін, але й широке взаємодоповнення національних економік, коли вони одна без одної практично не можуть розвиватися. На цій стадії закріплюються міжгалузева спеціалізація, частковий поділ праці. Водночас починає поширюватися внутрішньогалузева спеціалізація; поділ праці виходить за межі окремих підприємств і реалізується у міжнародному масштабі.

На третій стадії відбуваються глибока структурна взаємодія національних економік, їх взаємопроникнення та взаємопереплетіння. Зовнішньоекономічний фактор стає складовою національного процесу розширеного відтворення. Міжнародні коопераційні зв´язки ґрунтуються переважно на одиничному і частковому поділі праці. Широко розвивається внутрішньогалузева подетельна (по-вузлова), постадійна (технологічна) спеціалізація виробництва. Досить виразно починають проявлятись елементи єдиної регіональної відтворювальної системи, формуються регіональні економічні комплекси. Здійснюється процес подальшої адаптації національних економік, їх взаємопроникнення, зрощення окремих ланок. Глибоко перетворюються національні господарські механізми, створюються і закріплюються єдині норми і правила національного характеру і змісту.

Теоретично обґрунтованими та практично апробованими є наступні основні форми міжнародної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок; економічний та політичний союзи.

Зона преференційної торгівлі являє собою зону з пільговим торговельним режимом, коли дві або кілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів у торгівлі з іншими країнами. Найпоказовішим історичним прикладом такої форми інтеграції є Преференційна система Британського Співтовариства (1932 р.), що об´єднувала 48 держав.

У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі - ЄАВТ (1960 р.), Зона вільної торгівлі «США-Канада» (1988 р.), Північноамериканська угода про вільну торгівлю - НАФТА (1994 р.).

Митний союз, так само як і зона вільної торгівлі, усуває бар´єри в торгівлі товарами серед країн-учасниць. Але, окрім цього, митний союз передбачає спільну торговельну політику по відношенню до країн, що не входять до митного союзу. Звичайно це проявляється при прийнятті зовнішнього тарифу (мита), за допомогою якого імпорт із країн, що не входять до митного союзу, обкладається однаковим митом при продажу товарів будь-якій країні -учасниці митного союзу. Доходи від тарифів потім розподіляються між учасниками митного союзу згідно з певними встановленими пропорціями. Такі угоди діяли в Європі: у Бенілюксі (з 1948 р.) та Європейському Союзу (з 1968 р.). Нині регіональні союзи у формі митних союзів діють на всіх континентах планети: МЕРКОСУР, Андський пакт, Митний Союз Центральної Африки, Асоціація країн Південно-Східної Азії.

У межах спільного ринку, як і в митному союзі, немає торговельних бар´єрів і діє спільна зовнішньоторговельна політика. Окрім того, у спільному ринку мобільними є чинники виробництва між країнами-учасницями. Усунені обмеження на імміграцію, еміграцію та переливання капіталу через кордони. Тобто забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів та робочої сили. Чинник мобільності дозволяє більш ефективно використовувати працю, капітал та технологію. Таким чином, у спільному ринку починається інтеграція безпосередньо у сфері виробництва, що змушує його суб´єктів щільно співпрацювати у грошовій, податковій політиці та в політиці зайнятості.

Але, окрім очевидних вигод функціонування спільного ринку, він має і негативні сторони. Так, підвищення продуктивності праці країн - учасниць спільного ринку в цілому не завжди передбачає однакову вигоду для всіх країн, що до нього входять. Через цю обставину виникають труднощі у створенні спільного ринку в різних частинах земної кулі. Прикладом успішної політики спільного ринку може слугувати Європейське Економічне Співтовариство - ЄЕС (1958 р.).

Економічний союз вимагає не лише інтеграції у сфері зовнішньоторговельної і виробничої діяльності, але й гармонізації (інтеграції) внутрішньої та зовнішньої економічної політики. Країни — учасниці економічного союзу, на доповнення до вільного переміщення товарів, послуг, чинників виробництва, повинні гармонізувати грошово-кредитну політику, оподаткування та державні витрати. В межах економічного союзу функціонує єдина грошова одиниця. Прикладом таких союзів є Бенілюкс (з 1960 р.), Сполучені Штати Америки, Радянський Союз (до 1991 р.), Європейський Союз (з 1999 р.). На основі економічних створюються політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується й політична інтеграція.

Економічна природа економічних угруповань та взаємовідносини між країнами, що їх утворюють, зумовлюють логіку і послідовність у становленні та розвитку форм міжнародної регіональної інтеграції.

При утворенні зон преференційної та вільної торгівлі, митних союзів міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, тобто розвивається торговельна інтеграція. Глибші форми міждержавної координації створюють умови для інтеграції у сфері виробництва.

Для створення економічного інтеграційного угруповання необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні умови. Із політико-правової точки зору, принципове значення мають сумісність політичних устроїв та основного законодавства країн, що інтегруються^ Ключовими щодо економічних умов інтеграції є наступні критерії: рівень розвитку країн, їх ресурсних та технологічних потенціалів; ступінь зрілості ринкових відносин, зокрема національних ринків товарів, послуг, капіталів та праці; масштаби та перспективи розвитку економічних взаємозв´язків країн та інше. Важливе значення мають також інфраструктура та соціально-культурна сумісність.

Економічні інтеграційні угруповання можуть формуватися різними шляхами. Певна регіональна економічна інтеграція має свої особливості. Так, інтеграційні процеси у Північній Америці, насамперед між США та Канадою, здійснювалися шляхом «знизу -вверх», тобто процесу поглиблення інтернаціоналізації та транснаціоналізації господарського життя через домовленості між країнами про створення зони вільної торгівлі, митного союзу або спільного ринку передував досить тривалий період розвитку міжнародних економічних зв´язків на рівні підприємців, фірм та корпорацій. Ці зв´язки активно підтримувалися на державному рівні, та водночас розроблялися та реалізовувалися широкомасштабні двосторонні проекти.

Шлях європейської економічної інтеграції - інтеграція «зверху - вниз». Це коли з різних політичних та соціально-економічних причин створюється інтеграційне угруповання країн, які ще не повністю відповідають критеріям інтеграційної сумісності, але в процесі подальшого регульованого та скоординованого на наднаціональному рівні співробітництва досягають тієї чи іншої форми міжнародної економічної інтеграції. Економічна інтеграція в Європі розвивалася переважно через дво- та багатосторонні переговори та асоційовану участь окремих країн у діяльності вже існуючого інтеграційного угруповання. Це саме можна сказати про Мексику щодо формування та розвитку Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА).

Послідовний розвиток форм міжнародної регіональної економічної інтеграції забезпечує раціональне використання економічного потенціалу країн, підвищує темпи їхнього розвитку. Водночас, вирішуються важливі питання соціальної політики шляхом об´єктивного зниження цін на основні товари і послуги, створення нових робочих місць. У різних інтеграційних угрупованнях виробляються і реалізуються механізми та інструменти забезпечення колективної економічної безпеки.

8)

Створення та еволюція Європейського союзу.

 

Исторически первым шагом, с которого начиналось строительство Европейского Союза, послужило заявление (декларация), с которым в 1950 г. выступил в Париже министр иностранных дел Франции, Робер Шуман. Предложения, озвученные им от лица своего правительства, в настоящее время принято соответственно называть «планом Шумана», а дату его оглашения (9 мая 1950 г.) — отмечать как «День Европы» (официальный праздник Европейского Союза).

Реальным автором данного плана, однако, был не Р. Шуман, другой политический деятель — Жан Монне

Речь шла о добровольном ограничении государст­венного суверенитета европейских стран, учреждении нового — над-государственного (наднационального) — уровня политической влас­ти, в ведение которого должны были перейти две в то время ключевые отрасли тяжелой промышленности: угольная и сталелитейная.

Данная цель была реализована в 1951 г., когда был подписан дого­вор об учреждении первого из Европейских сообществ — ЕОУС (Ев­ропейское объединение угля и стали).

 

Початок процесам інтеграції в Західній Європі поклало підписання 18 квітня 1951 p. ФРН, Францією, Італією та країнами БенілюксуПаризької уго­ди про створення Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС), яке почало функціонувати у серпні 1952 p. Воно мало на меті утворення спільного ринку продуктів горнорудної промисловості (вугілля, залізної руди, криці й металобрухту). Передбачалося колективне регулюван­ня обсягів виробництва, рівня цін та інвестиційних про­грам у цих галузях.

25 березня 1957 p. у Римі ФРН, Франція, Італія та країни Бенілюксу уклали Угоду про створення Євро­пейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом) та Європейського економічного співтовариства. Перша організація мала на меті створення спільного ринку си­ровини та обладнання для атомної енергетики, об'єднан­ня зусиль в галузі ядерних досліджень.

Метою Європейського Економічного співтовариства (ЄЕС) прого­лошувалося:

·        поступова ліквідація обмежень у торгівлі між краї­нами-учасницями;

·        ліквідація перешкод для пересування людей, капі­талів та послуг між державами ЄЕС;

·        зближення законодавств країн ЄЕС;

·        розробка принципів узгодженої економічної політики;

·        спільна політика в галузі транспорту та сільського господарства.

Угоди почали набули чинності з весни 1958 p.

Великобританія не спромоглася очолити інтеграційні процеси в Європі. Тому вона зробила спробу протис­тавити цьому власне об'єднання. У червні 1959 p. у Сток­гольмі на нараді Великобританії, Австрії, Данії, Норвегії, Португалії, Швейцарії та Швеції було ухвалено рішення про створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). 4 січня 1960 p. було укладено договір про створення ЄАВТ, щоправда ця організація не була ефективною.

У 1973 p. Великобританія, Данія та Ірландія стали членами ЄЕС, у 1981 p. членом ЄЕС стала Греція.

 

Экономической основой для единого внешнеполитического курс ЕЭС стало досрочное создание в 1968 г. таможенного союза, в результате чего все пространство Сообществ превратилось в единую тамо­женную территорию, на границах которой действует единый тамс женный тариф.

Предметом внешней политики Сообществ служили только вопросы внешней торговли и другие, по преимуществу экономические отношения. В то же время остальные, чисто «политические» вопросы международной жизни по-прежнему решались государствами-членами самостоятельно

 

Початком європейського політичного співробітниц­тва можна вважати зустріч на вищому рівні країн-членів ЄЕС в Гаазі у грудні 1969 p.У лютому 1986 p. Єдиний європейський акт юридично закріпив функції європейсь­кого політичного співробітництва в межах Європейського співтовариства.

 

Единый европейский акт (ЕЕА) — это первая крупная реформа правовых устоев Сообществ (главным образом, ЕЭС). Наибольшее число его норм содержат поправки в учредительные договоры Евро­пейских сообществ

- Во-первых, Единый европейский акт закрепил окончательную дату (31 декабря 1992 г.) построения единого для всех стран ЕЭС внут­реннего рынка, т.е. «пространства без внутренних границ, в котором, согласно положениям настоящего Договора, обеспечивается свобод­ное движение товаров, лиц, услуг и капиталов»

- Во-вторых, Единый европейский акт расширил предметную компетенцию ЕЭС. Отныне к ведению Сообщества в лице его инсти­тутов были отнесены новые сферы общей политики: региональная, научно-техническая, экологическая;

- В-третьих, существенной реформе была подвергнута система институтов Европейских-сообществ. Она способствовала, с одной сто­роны, укреплению демократических начал в процессе принятия реше­ний, с другой — усилению наднациональных черт, дальнейшей феде­рализации Сообществ.

 

 

Геополітичні зміни, що відбулися у світі наприкінці 80-х - на початку 90-х pp., поставили Співтовариство перед необхідністю вирішен­ня трьох головних завдань:

·        забезпечити подальшу участь об'єднаної Німеччи­ни у європейських інтеграційних процесах;

·        сприяти економічним та політичним реформам в країнах Центральної та Східної Європи;

·        розробити ефективний механізм співробітництва в галузі зовнішньої політики та політики безпеки.

11 грудня 1991 p. керівники держав та урядів два­надцяти країн-членів ЄЕС зібралися у місті Маастріхт (Голандія). Було укладеноМаастрихтську угоду (1992), що відкри­ла нову фазу у поглибленні економічної та політичної інтеграції.

Текст Маастрихтської угоди складається з двохсот сторінок чималого формату, до яких додано дев'яносто сторінок протоколу та Заключний акт з тридцяти декла­рацій.

Відповідно до них, ЄЕС було трансформовано у Європейський Союз (ЄС), який мав являти собою єдиний економічний простір без внутрішніх кордонів, в якому будуть забезпечені сво­бода пересування капіталів, товарів та послуг, а потім і громадян, а також спільна політика в галузі промисло­вого виробництва, сільського господарства й транспор­ту, охорони навколишнього середовища, у сфері досліджень, енергетики, соціальній політиці, у зовнішній політиці та в галузі безпеки, юстиції та внутрішніх справ. Основні напрями політики визначаються Європейською радою.

Виконання усіх цих угод передбачає розширення пре­рогатив головних інститутів Європейського Союзу - Ради міністрів, Європейського парламенту, Комісії європейських спільнот, Судової палати. Фінансової палати.

Передбачається, що формування політичного та воєнного союзу буде тривати протягом щонайменше двох десятиріч та не виключає створення єдиного уряду.

 

2 октября 1997 г. в Амстердаме был подписан и вступил в силу 1 мая 1999 г, документ под названием «Амстердамский договор о внесении изменений в Договор о Европейском Союзе, договоры об учреждении Европейских сооб­ществ и некоторые связанные с ними акты»

- Во-первых, был продолжен процесс расширения компетенции Ев­ропейского сообщества и Союза в целом. К ведению ЕС теперь стали относиться визовая, иммиграционная политика, вопросы убежища, политика занятости и др. Европейский Союз был наделен полномо­чиями издавать нормативные акты по вопросам уголовного права и процесса.

- Во-вторых, была продолжена институционная.реформа, которая продолжает развиваться по направлениям, указанным выше: расши­рение полномочий Европарламента и постепенная ликвидация права вето представителей государств-членов при голосовании вопросов в Совете Европейского Союза.

- В-третьих, Амстердамский договор впервые на уровне Союза за­крепил общие принципы конституционного строя и установил санкции к государствам-членам за их нарушение .

- В-четвертых, посредством специального .протокола, приложенно­го к Договору о ЕС и Договору о Европейском Союзе, в право Европейского Союза были включены Шенгенские соглашения, принятые на их основе нормативные акты и другие источники. Шенгенское право отныне превратилось в один из составных компонентов в системе права Европейского Союза.

 

 

З жовтня 1988 p. ЄС уклав угоди про торгівлю та співробітництво з більшістю цих країн. У деяких випад­ках, зокрема з Польщею, Угорщиною, Румунією, Болга­рією та Чехословаччиною, йшлося про асоційоване членство на шляху до їх вступу до ЄС.

З 1 січня 1995 p. ЄС розширився за рахунок Австрії, Фінляндії, Швеції й включає 15 країн: Австрія, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція.

7)